Інна Абрамова, дослідниця творчості І. Нечуя-Левицького

Іван Семенович Нечуй-Левицький — прозаїк, драматург, публіцист, етнограф, педагог, перекладач Біблії, критик, історик, фольклорист, мовознавець, педагог, рецензент — знакова постать в історії української культури, літератури й літературної мови другої половини XIX — початку XX ст.

Його творчість — значний внесок у розвиток реалістичного творчого методу української прози, у збагачення мовно-стилістичними засобами, створення типових характерів у типових обставинах, розкриття внутрішнього світу літературного героя.

Знайомство здалеку і зблизька

Портрет. «Читаючи його оповідання, подивляючи широкий розмах його руки, широкі контури його малюнків, я уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії. Тим часом я побачив невеличкого, сухорлявого, слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким голосом..., ходив помаленьку дрібними кроками...» (І. Франко).

Вдача. Дуже скромний, чутливий, закоханий у життя. Йому були властиві високе почуття людської гідності, непримиренність до всякого насильства, глибока моральна чистота.

Був дуже пунктуальним — завжди дотримувався своїх звичок. Щодня за будь-якої погоди рівно о третій він виходив зі своєї квартири, йшов на Володимирську гірку, у руках — незмінна парасольна. О шостій годині спускався вниз на Хрещатик і повертався додому. Вечеряв, рівно о дев’ятій лягав спати.

Захоплення. Письменника цікавила історія. Знав і розумів музику. Добре грав на роялі, любив твори М. Лисенка, захоплювався театром. Його улюбленим музичним твором була «Апасіоната» Л. ван Бетховена.

Від Лисенкової пісні на слова М. Старицького «Туман хвилями лягає» з опери «Майська ніч, або Утоплена» письменник відчував радісне натхнення: «Не загине Україна, не загине народ. Якась солодка радісна надія ворушиться в серці, оживає...».

Захоплювався живописом: писав картини, дуже цінував полотно Архипа Куїнджі «Українська ніч».

Знав кілька мов, серед яких — російська, грецька, латина, німецька, французька, церковнослов’янська.

Сторінки життєпису. Іван Семенович Нечуй-Левицький народився 25 листопада 1838 р. на Черкащині в містечку Стеблеві, що розташоване на скелястих берегах річки Рось.

Батько — Семен Степанович Левицький, священик з діда-прадіда, був освіченою людиною прогресивних поглядів, свої проповіді виголошував рідною мовою. У домашній книгозбірні, як згадував письменник, «не було ні Пушкіна, ні Гоголя, але була «Історія Малоросії» Бантиш-Каменського й Маркевича, була «Літопись Самовидця». На власні кошти Семен Левицький влаштував школу для селянських дітей. Під впливом П. Куліша почав збирати народні пісні, переписувати які доручав і старшому синові Івасеві.

Мати — Ганна Лук’янівна, походила зі священицької родини. Від матері письменник успадкував м’який невимушений гумор та багату на прислів’я, приказки, влучні порівняння мову.

Чимало казок, приповідок, колядок, щедрівок, загадок він чув від своєї няньки, баби Мотрі, та від селян.

На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який учителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. У 1853-1865 роках він навчається у Київській духовній академії.

Архип Куїнджі. «Українська ніч» (1876)

Музей-садиба Івана Нечуя-Левицького в Стеблеві

Закінчивши академію зі званням магістра богослов’я, рішуче ламає родинну традицію і відмовляється від кар’єри священика.

Протягом двадцяти років учителює в Полтавській духовній семінарії (1865-1866), у гімназіях Каліша (1866-1867), Седлеця (1867-1872), Кишинева (1873-1885).

І пише... Літературний дебют був настільки вдалим, що молодому письменникові пропонують очолити кафедру української літератури Львівського університету. Однак І. Левицький із невідомих причин не відгукнувся на пропозицію.

Утомившись від постійного напруження на службі та остаточно повіривши у своє літературне майбутнє, у сорокасемирічному віці виходить у відставку. У 1885 р. переїздить до Києва, де присвячує себе виключно літературній творчості.

До кінця життя письменник жив майже в злиднях.

В умовах кайзерівської окупації Києва, самотній, у голоді та холоді, на 80-му році життя І. Нечуй-Левицький помер у Діхтярівській богадільні. Це сталося 15 квітня 1918 року.

Похований на Байковому кладовищі в Києві.

У Стеблеві в 1968 р. відкрито літературно-меморіальний музей письменника і встановлено пам’ятник.

Запитання і завдання

1. Яким постає Іван Нечуй-Левицький у спогадах сучасників?

2. Що вас зацікавило в особі письменника? Які риси його вдачі імпонують найбільше? Чому? Обговоріть це в класі, з рідними вдома.

3. Які запитання виникли під час опрацювання розділу підручника й розповіді вчителя? Запишіть їх і поставте вчителеві, однокласникам і однокласницям. Чи задоволені ви одержаними відповідями?

4. У чому полягав уплив родинного оточення на формування світогляду майбутнього письменника?

5. Які події в біографії І. Нечуя-Левицького можна вважати життєвим успіхом?

6. Є бажання продовжити ознайомлення з творчістю письменника? Якщо так, скористайтеся матеріалом наступних розділів підручника, інших друкованих джерел чи Інтернету. Якщо ні, спробуйте відповісти, чому особа митця не викликала зацікавлення. Дізнайтеся, чи є серед однокласників і однокласниць однодумці.

7. Прослухайте «Апасіонату» Л. ван Бетховена. Чому ця фортепіанна соната подобалася письменнику? Обміняйтеся думками з однокласниками й однокласницями. Чиї міркування вас зацікавили? Чому?

8. Відшукайте в мережі Інтернет пісню «Туман хвилями лягає». Чому, на ваш погляд, І. Нечуй-Левицький відчував «радісне натхнення», прослуховуючи її? А що відчували ви?

9. Підготуйте повідомлення «Цікаві факти з життя Івана Нечуя-Левицького» та презентуйте в класі. Скористайтеся матеріалом «Довідника цікавих фактів і корисних знань» (сайт Dovidka.biz.ua).