Войти
Закрыть

Комедія «Хазяїн»

10 Клас

Комедія (komos - весела процесія, ode - пісня, у якій зображуються дії негідних людей) - це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині. Корінням українська комедія сягає глибокої давнини, насамперед нижнього ярусу вертепної скриньки, де за допомогою відповідних ляльок ставилися гумористичні сценки з життя народу. Інтермедії та інтерлюдії в часи давньої української літератури також мали комічний характер. Навіть у п’єсах Івана Котляревського «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» широко представлені елементи народної пісенної культури. Національна сміхова культура відігравала роль своєрідного самозахисту і збереження народом власної ідентичності. Історія написання. Актуальність проблематики твору Тема дурисвіта й злочинця-грошолюба ще в 40-х рр. XIX ст. обігрувалася у водевілях, де зустрічалися комедійні образи шахраїв, фальшивомонетників, конокрадів. Але якщо такі твори подавали відповідні образи представників соціального дна як винятки, а не як типове суспільне явище, то комедії «Сто тисяч» і «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого розкривали вихід на суспільну арену «чумазого» - вчорашнього селянина, який зумів стати скоробагатьком і навіть землевласником-мільйонером, але залишився некультурним, обмеженим і примітивним. У Єлисаветградському повіті, де жив письменник, понад третина земельних угідь належала кільком «новим господарям»....
0 Переглянути

Життєвий і творчий шлях

10 Клас

Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. в селі Арсенівка Херсонської губернії (тепер - Кіровоградська обл.). Рід Тобілевичів у минулому був багатий і знатний, належав до польської шляхти, але зубожів. Карпо Тобілевич служив управителем поміщицького будинку, свою дружину Євдокію Садовську викупив із кріпацтва. Зовсім неписьменна, вона знала драму «Наталка Полтавка» Івана Котляревського напам'ять, прекрасно співала. Із шести дітей Тобілевичів четверо стали видатними діячами театру. Іван, знаний під псевдонімом Карпенко-Карий, був найстаршим із них. Навчався у Бобринецькому повітовому училищі, а побут і життя на приватній квартирі були настільки нестерпними, що хлопчик важко захворів і ледь не помер. 1859 р. І. Тобілевич закінчив училище і почав працювати писарем у канцелярії Малої Виски, потім у Бобринецькому повітовому суді, а згодом отримав посаду столоначальника по кримінальній частині. Із юних літ Іван Тобілевич захоплювався театром. Якось він із рідного Бобринця прийшов до Єлисаветграда, щоб побачити гру англійського трагіка Айри Олдріджа у трагедії «Отелло» Вільяма Шекспіра. 1865 р. родина Тобілевичів переїхала до Єлисаветграда (нині Кропивницький). У вільний від роботи час юнак із задоволенням брав участь у драматичному гуртку. У п’єсі «Назар Стодоля» Тараса Шевченка він виконав роль Гната, а дочка поміщика Надія Тарковська - роль Галі. Молоді люди закохалися, а згодом одружилися. На згадку про свій дебют І. Тобілевич до першої частини псевдоніма, утвореного від імені батька (Карпенко - син Карпа), додав другу - прізвище Гната Карого, героя драми Назар Стодоля....
0 Переглянути

Драматургія і театр другої половини XIX ст.

10 Клас

Найдавнішим вважається давньогрецький театр, де були задіяні лише актори-чоловіки, які під час дійства ходили на «котурнах» (взутті на високій дерев’яній платформі), щоб здаватися вищими. У той час гриму ще не використовували, тому актори носили відповідні трагічні чи комічні маски. Акустика в грецьких амфітеатрах (споруда для постановки вистав), побудованих у вигляді чаші з ярусними рядами місць, була чудова. Хор пояснював зміст того, про що йшлося в п’єсі. Цікаво знати! Театр в Епідаврі зберігся найкраще серед інших давньогрецьких театрів і є зразком еллінської архітектури. Його називають пам’яткою краси та симетрії. Нині театр діє, до того ж у ньому - унікальна акустика. Театральне мистецтво України бере свій початок іще від фольклору, адже веснянки, купальські, обжинкові пісні, обряди весілля, похорону містять виразні драматичні елементи, які поєднують у собі діалоги, мелодію, танець, пантоміму. Сміхова культура українців породила фольклорно-літературні варіанти комедії. Процес переростання комічних елементів із найпростіших форм народної драми та народних пісень-ігор у самостійний жанр розпочався з обрядових дійств зимового циклу («Коза» та «Маланка»), театральних вистав комедійного жанру («Млин», «Піп і смерть»), ігор («Явтух», «Северин», «Війт і жебрак»). Жартівливими були діалоги або монологи, сміх викликали і зовнішні ефекти (перевдягання, безглузді бійки, нібито випадкові падіння). Західноєвропейська релігійна драма сягнула меж України лише під кінець XVI ст. У Західній Європі спочатку ставили на сцені тексти суто релігійного характеру....
0 Переглянути

Соціально-психологічний роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

10 Клас

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою українською монументальною селянською епопеєю. За визначенням Івана Франка, це широкоформатний і яскравий твір «з народного життя», у якому «змальовано майже столітню історію українського села». Остаточна назва роману спочатку була задумана як епіграф, за який співавтори взяли рядок із біблійної «Книги Йова». Воли в українському фольклорі уособлюють працьовитість і доброту. Наприклад, вірш Степана Руданського «Гей, бики! Чого ж ви стали?» саме через таке розуміння образу волів мав широке визнання і серед читачів асоціювався зі спонуканням до активних дій і праці на благо народу. Одночасно назва роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ставала ключем до розуміння авторської позиції, що трактувала народну непокору і стихійні бунти як вимушені й захисні дії. Восени 1872 р. митець завершив повість «Чіпка» - першу редакцію майбутнього роману. Панас Мирний спробував простежити вчинки головного героя, прототипом якого став реальний полтавський розбійник Василь Гнидка, крізь призму його дитячих страждань, кривд і, як наслідок, помсти всім у дорослому віці. Іван Білик прочитав рукопис і категорично не погодився з братом, адже, на його переконання, добрі стосунки між людьми гарантовані «людською сутністю людини, а не звірячою», а злочини можуть виявитися хіба що «протестом проти мерзенного устрою людської сутності». Проте літературний задум Панаса Мирного настільки зацікавив брата, що той долучився до роботи над новою редакцією твору. Брати володіли різними талантами (суто художнім - Панас, публіцистичним - Іван), тому їхнє співавторство було нелегким. Твір мав аж шість редакцій, а процес написання затягнувся на чотири роки (1872-1875). Та колишня повість вилилася в широкоформатний соціально-психологічний роман (усі соціальні процеси і колізії подані через світосприймання, прагнення і переживання, психологічні стани персонажів), час дії у якому починався ще від катерининських часів, тобто з моменту масового закріпачення вільних українців-хліборобів, до скасування кріпосного права, створення нібито для блага простого народу земств - і важкої хвилі нових кривд і визискувань. Судячи з тексту, в образі Чіпки Варениченка вже мало що залишилося від реального Василя Гнидки. Місце розгортання основний подій роману не передмістя Полтави Заїчинці, а степове село Піски. Населений пункт із такою назвою справді існував у Гадяцькому повіті, проте співавтори називають повіт...
0 Переглянути

Життєвий і творчий шлях

10 Клас

Панас Якович Рудченко, знаний у літературі як письменник Панас Мирний, народився 13 травня 1849 р. в сім’ї дрібного чиновника Якова Григоровича Рудченка в Миргороді на Полтавщині. Батько з неабиякими труднощами пройшов усі нижчі щаблі чиновництва, щоб під кінець життя дослужитися до повітового казначея. Родина Рудченків була чималою, а заробітна платня Я. Рудченка не покривала її насущних потреб. Якби не родючий шматок власної землі, як згадував пізніше письменник, доводилося б навіть голодувати. Цілеспрямований батько мріяв бачити синів освіченими людьми, а у майбутньому - чиновниками високих рангів. Висока мета потребувала жорсткої економії та дисципліни, тому до дітей він ставився строго. Брак батьківського тепла компенсувала дітям мати, Тетяна Іванівна, яка, незважаючи на дворянське походження з роду Гординських, з дітьми спілкувалася тільки українською мовою. Але найбільше діти Рудченків любили слухати свою няньку, бабу Оришку, яка розповідала бувальщини й «страшні» історії про «нечисту силу». Баба Оришка - Ірина Костянтинівна Батієнко - пізніше стала прототипом багатьох героїнь Панаса Мирного. Старші сини Рудченків - Іван і Панас - із раннього дитинства знали напам’ять увесь Шевченків «Кобзар», а Іван іще у шкільні роки опублікував у газеті «Полтавские губернские ведомости» українські народні пісні про Семена Палія та Івана Мазепу. У 1869-1870-х рр. він друкувався під псевдонімом Іван Білик, видав два збірники українських казок, студіював найдавніші українські міфи, був літературним критиком. Згодом у співавторстві брати опублікували наукові розвідки «Народные южнорусские сказки», «Чумацкие народные песни». «Панас Мирний належить до найвизначніших наших повістярів і визначається особливо влучною характеристикою дійових осіб та поглибленням їх психології»....
0 Переглянути

Повість «Кайдашева сім'я»

10 Клас

Творчість письменника - справді «непочатий рудник», своєрідна художня енциклопедія України, за якою можна вивчати її минуле і сучасне, багатющу культуру, мову, побут, етнопсихологію тощо. У своїй резонансній статті «Сьогочасне літературне прямуваннє» (1878) І. Нечуй-Левицький сформулював три головні принципи українського письменства: 1) реальності (реалістична література «повинна бути дзеркалом, у котрому б одсвічувалась правдива жизнь... обчищена й гарна в естетичному погляді, добре спорядкована й зґрунтована, освічена вищою ідеєю»); 2) національності («складається з двох прикмет: з надвірної, зверхньої - народного язика і осередкової - глибокого національно-психічного характеру народу»). За І. Нечуєм-Левицьким, літературний персонаж має виявляти національний дух і характер, щоб читач одразу впізнав у ньому українця. А український дух і характер - це широка гаряча фантазія, глибоке ніжне серце, тиха задума, сміх крізь сльози, гумор; 3) народності, що включає кілька елементів: жива народна мова (для літератури «взірцем книжного язика повинна бути мова сільської баби, з її синтаксисом»); епічні та ліричні форми народної поезії («це ті блискучі, поетичні фарби, котрими обсипана прозаїчна народна мова...»); дух народної поезії, її «глибоке чуття». Ці принципи, проголошені Іваном Нечуєм-Левицьким у статті, послідовно втілювалися в його творчості, найяскравішим підтвердженням чого є передусім повість «Кайдашева сім’я». Історія написання. Прототипи. Актуальність Повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» написана 1878 р., а вже наступного року - надрукована у львівському журналі «Правда». У Наддніпрянській Україні вона побачила світ 1886 р., після майже десятирічних цензурних зволікань, у процесі чого було вилучено аж 25 уривків. Удруге автор видав цей твір 1887 р. в Києві, змінивши завершальний розділ у зв’язку з тим, що дехто з представників інтелігенції відверто дорікав письменникові, нібито він вивів українців дріб’язковими і сварливими. Насправді ж ішлося про яскраво виявлений індивідуалізм як домінантну рису в менталітеті українців. Якби старі Кайдаші та сім’ї їхніх синів Лавріна і Карпа жили не по сусідству, а на значній відстані, кращих і дружніших родичів не було б у Семигорах. Якраз на це виразно натякає баба Палажка, наче підсумовуючи думку всього села, а отже, народну: «Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у...
0 Переглянути

Життєвий і творчий шлях

10 Клас

Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми Іван Нечуй, Іван Семенович Нечуй-Левицький) народився 25 листопада 1838 р. в селищі Стеблів Канівського повіту Київської губернії в сім’ї сільського священика Семена Левицького. Батько був людиною освіченою і прогресивною, цікавився історією України, допомагав селянам, навіть організував школу для їхніх дітей. Та місцевий поміщик розігнав цю самодіяльну школу, вважаючи, що письменні селяни потенційні бунтарі. Священикові Левицькому ж поміщик погрожував покаранням за щонедільні проповіді українською мовою, яка була заборонена Синодом Російської православної церкви. Мати майбутнього митця - Ганна Лук’янівна - походила з селянського роду Коркішок, виховувалася при Лебединському монастирі, була побожна і добра, мала гарний голос, прекрасно співала, говорила колоритною українською мовою, знала сотні народних прислів’їв, загадок, казок. Дитинство І. Левицького минало в оточенні чудової природи Надросся, картини якої згодом так яскраво й органічно з’являтимуться в його творах. Цікаво знати! Стеблів, батьківщина Івана Нечуя-Левицького, розташований за 25 км до Кирилівки - села дитинства Шевченка, і ще ближче до Моринців, тож Івась Левицький бігав тими самими стежками, слухав ті самі народні перекази, зокрема про Коліївщину, Максима Залізняка, Івана Гонту, що й Тарас, та й батько Івана любив читати напам’ять вірші Кобзаря. Тому дитячі враження про геніального земляка із сусіднього села були такі ж яскраві й незабутні, як і враження від чарівної навколишньої природи, формували світогляд майбутнього автора неперевершеної «Кайдашевої сім’ї»....
0 Переглянути

Українська драматургія другої половини XIX ст.

10 Клас

«Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка і «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, хоч і були затребувані, все ж не могли задовольнити естетичних потреб глядачів нової доби. Спробували себе в царині драматургії Іван Нечуй-Левицький (драми «Маруся Богуславка», «В диму та полум’ї», «На Кожум’яках»), Панас Мирний (драма «Лимерівна). Для чернігівської аматорської театральної трупи Леонід Глібов написав художню одноактівку «Сусіди» («До мирового!») та фрагмент комедії «Хуторяночка». Володимир Самійленко створив, крім соціально-побутових («Драма без горілки», «Дядькова хвороба»), історичну п’єсу «Маруся Чураївна» та політичну сатиру «У Гайхан-Бея», а Борис Грінченко написав історичні драми «Серед бурі», «Степовий гість», «Ясні зорі». Завдяки переробкам М. Старицького з’явилися драма «Циганка Аза» (за повістю Юзефа Крашевського «Хата за селом»), комедія «За двома зайцями» (на основі п’єси «На Кожум’яках» І. Нечуя-Левицького), драма «Лимерівна» на основі однойменної п’єси Панаса Мирного. Про те, що переробки Михайла Старицького були надзвичайно вдалі, свідчить інтерес до цих творів кінорежисерів, а публіки - до ними створених фільмів, зокрема «За двома зайцями» Віктора Іванова, «Циганка Аза» Григорія Кохана, в яких провідні ролі чудово зіграли відомі українські артисти театру та кіно. Михайло Старицький ознайомив українських глядачів зі світовими шедеврами, переклавши українською мовою трагедію Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц данський» (ноти для дев’яти пісень Офелії написав Микола Лисенко). Також М. Старицький написав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»). Згодом від переробок і перекладів письменник перейшов до створення власних драматичних творів, тематика яких відповідала просвітницькому й народницькому напрямам роботи, а героями були представники простого народу, здебільшого селяни. У доробку Старицького-драматурга є й оригінальні історичні драми: «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші». На матеріалі реальних подій він же написав драму «Не судилось», яка спочатку мала вдалішу назву - «Панське болото», але її відкинула цензура....
0 Переглянути

Українська поезія другої половини XIX ст.

10 Клас

В українській літературі другої половини XIX ст. спостерігалося домінування прозових жанрів, що й позначилося на особливостях розвитку поезії та її місці в літературному процесі. Іван Франко, аналізуючи шляхи розвитку української поезії після смерті Тараса Шевченка та наголошуючи на потужному впливі його поетичного слова на творчість наступного покоління митців, серед іншого зауважував: «Тою дорогою, яку перший проложив і до кінця пройшов він (Т. Шевченко. - Ред.), іти далі було нікуди; той окремий стиль, який вніс він у нашу поезію, був властивий йому, був його індивідуальний стиль. Хоч і як легко видавалось наслідувати його, та проте під руками інших він виходив паперовою квіткою, а часто подобав на карикатуру». Літературознавець Микола Бондар, дослідивши поезію післяшевченківського періоду, переконливо доводить, що «відсутність Т. Шевченка як працюючого поета значно ослабила внутрішній потенціал української поезії цього часу, проте вона скоріш усього тільки зовні збіглася з "піком” інтенсивних художніх переорієнтацій української поезії», бо нові шляхи розвитку окреслилися ще в 50-х рр. XIX ст., тобто за життя Кобзаря. За тематикою і стильовими особливостями лірику поділяють на такі типові різновиди: а) філософську; б) громадянську; в) інтимну; г) пейзажну. А в кожному з цих різновидів трапляються взірці інтелектуальної і сатиричної лірики. Зауважимо, що в тогочасних поетичних творах іще звучали притаманні українським романтикам мотиви смутку й туги, проте вже домінувало об’єктивне змалювання дійсності, відчутно поглибилося індивідуально-суб’єктивне бачення актуальних проблем, розширився спектр художніх засобів. У другій половині XIX ст. динамічно розвивалася громадянська лірика, в якій домінували мотиви підневільного національного життя українців. Поети творчо розробляли концепцію національної незалежності України, що засвідчують, наприклад, такі твори, як «Боже великий, єдиний», «Острожник», «Заповідь» Олександра Кониського, «Ще не вмерла Україна» Павла Чубинського тощо, у яких лунають заклики розірвати кайдани багатовікової неволі, відчутна віра в щасливе майбутнє України. Автори поетичних творів висловлюють упевненість, що вже ніщо не може зупинити визвольної ходи України, яка здатна об’єднати розділену між імперіями свою предковічну територію і навіть розширити її: «Од Вісли до Дону, од ляхів до чуді, / По Тавр і преділи Карпат / Цвіте, будто мила милому на груді, / Вишневий насіяний сад» (Микола...
0 Переглянути

Особливості української прози другої половини XIX ст.

10 Клас

Українська проза другої половини XIX ст. засвідчує тематичне багатство та розширення проблематики. Письменники-реалісти відображають складність і строкатість нових суспільних процесів. Закономірно, що в центрі художніх творів постають будні пореформеного села. Ідеться про соціальне розшарування сільського населення і його наслідки в долі людини: руйнування моральних засад у родині, поява безземельного селянства і нових сільських багатіїв, фінансове й моральне банкрутство вчорашніх поміщиків, початок пролетаризації селянства. Проблему руйнування родинних зв’язків на ґрунті дрібних майнових інтересів Іван Нечуй-Левицький розгорнув у гумористичних оповіданнях «Не можна бабі Парасці вдержаться на селі», «Благословість бабі Палажці скоропостижно вмерти» та соціально-побутовій повісті «Кайдашева сім’я». Починаючи із 70-х рр. XIX ст. у прозових творах спостерігається зміна принципів характеротворення, зокрема, затінюється чітка шкала станово закріплених моральних характеристик, притаманна творам попередніх десятиліть. У творах Панаса Мирного, Івана Франка, Бориса Грінченка вже немає традиційної для, скажімо, Марка Вовчка опозиції: пани-кріпосники - аморальні визискувачі, селяни безпомічні й безмовні жертви. Поділ села на соціальні верстви призводить до того, що, наприклад, Христя («Повія» Панаса Мирного) стає повією через своїх односельців, які сфабрикували розписку її батька. Іще детальніше картину розшарування села змалював Б. Грінченко у романах «Серед темної ночі», «Під тихими вербами»: молоді Сиваші - Роман, Денис і Зінько - демонструють три різні морально-психологічні типи поведінки, які не залежать від передусім їхнього селянського походження....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 40 41 42 43 44 45 46 47 48 ... 54
Назад

Навігація