Прозове розмаїття. Микола Хвильовий (1893—1933)
- 1-12-2022, 01:14
- 251
11 Клас , Українська література 11 клас Слоньовська, Мафтин (профільний рівень)
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ
(1893—1933)
Життєвий і творчий шлях
Микола Хвильовий1 (справжнє прізвище - Фітільов) народився 13 грудня 1893 р. у селищі Тростянець на Слобожанщині (нині райцентр Сумської області). Григорій Фітільов, батько письменника, вів революційну діяльність, тому був відрахований із Харківського університету. Вчителював у Тростянці, де й познайомився з майбутньою дружиною Єлисаветою. Батько любив полювання, риболовлю, не обтяжував себе родинними клопотами, пиячив.
1 Пояснення псевдоніма Хвильового знаходимо в «Одвертому листі до Володимира Коряка»: «...Мій девіз - не щади ворога!.. Хай живе дух неспокою!». А сам В. Коряк зауважував: «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, ратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий...».
У «Короткій біографії» Микола Хвильовий наголошував, що в його дитячих спогадах залишилися жахливі сцени сімейного насильства.
1904 р. мати з п'ятьма дітьми їде на хутір Зубівку до сестри, яка була одружена з поміщиком Смаковським. Коштом дядька хлопчик навчався в Колонтаївській початковій, а потім - у Краснокутській вищій початковій (чотирикласній) школах.
«...у юнака було три пристрасті: природа, книжки і дружба з людьми, в якій він відзначався великою вірністю. Любив народні пісні і вважав їх інтерпретатора Леонтовича геніальним композитором».
Юрій Лавріненко
До виховання майбутнього письменника також долучилася сім'я материного родича - збіднілого поміщика Савича. У домі Савичів була велика бібліотека, де поруч зі світовою класикою сусідило багато українських авторів.
Тоді ж відновлюється спілкування з батьком, під впливом якого майбутній письменник захопився революційними ідеями. Це призвело до виключення його з Охтирської, а потім і Богодухівської гімназії.
Розпочинаються мандри Україною. У 1916 р. юнак екстерном складає іспити й отримує атестат про середню освіту.
Перша світова війна та дві революції - українська і більшовицька - вплинули на долю майбутнього письменника: спочатку він служив рядовим піхотинцем, а потім, завдяки добрим знанням із хімії, потрапив у газову команду. Юнак вірив, що можна об'єднати дві політичні ідеї - більшовицьку й українську національну. Невдовзі після Лютневої революції він, фронтовик і член армійської ради, поїхав на солдатський з'їзд, пришпиливши на грудях два банти - червоний і жовто-блакитний, і пояснював, що «хотів бути українським більшовиком».
У 1918 р. Микола Хвильовий організував повстанський загін, який боровся на Полтавщині проти гетьмана Павла Скоропадського та німців. Тоді пораненого Миколу мало не розстріляли, але він дивом урятувався, коли його привели на розстріл у поле. Однак саме буремний час і сприяв народженню майбутнього письменника Миколи Хвильового.
У квітні 1919 р. Микола вступає до комуністичної партії, працевлаштовується у відділі народної освіти Богодухівського виконкому.
Мати Миколи Хвильового вчителювала в Дем'янівці; там він познайомився з Катериною Гащенко, яка й стала його першою дружиною. Її сестра згадувала: «Вони обоє були в "Просвіті”, брали участь у п'єсах, концертах, Катруся мала гарне, сильне сопрано, а Микола Григорович - приємний тенор».
Як комуніст, наречений вінчатися відмовився і цим викликав гнів своєї тещі й зневагу родичів дружини. 13 січня 1920 р. народилася донька Іраїда, проте родинні непорозуміння призвели до того, що молода сім'я розпалася.
1920 р. в журналі «Знання» відбувся літературний дебют письменника - під псевдонімом Стефан Кароль було надруковано його вірш «Я тепер покохав город...». Наступного року митець переїздить до Харкова, працює в редакційному відділі Головполітосвіти, у видавництві «Червоний шлях». Він причетний до видання альманахів «Штабель», «На сполох», журналу «Шляхи мистецтва». У цьому ж році вийшли його поема «В електричний вік», поетична збірка «Молодість».
На початку 1922 р. побачила світ наступна збірка поезій «Досвітні симфонії», а у 1923 р. Микола Хвильовий видав першу прозову книжку «Сині етюди». Проте під впливом зовнішнього політичного тиску письменник переживає розчарування і кризу, залишає роботу в Головполітосвіті, працює слюсарем на паровозобудівному заводі, навіть робить спробу покінчити життя самогубством: «...Два рази ходив у поле, але обидва рази повернувся живим і невредимим...».
Митець постійно шукав свій шлях у літературі, на що вказує причетність до діяльності таких мистецьких об'єднань, як «Гарт» (1923), «Урбіно» (1924), ВАПЛІТЕ (1926), «Пролітфронт» (1930).
Члени ВАПЛІТЕ. Сидять: Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Куліш, Олекса Слісаренко, Майк Йогансен, Гордій Коцюба, Петро Панч, Аркадій Любченко. Стоять: Михайло Майський, Григорій Епік, Олександр Копиленко, Іван Сенченко, Павло Іванов, Юрій Смолич, Олесь Досвітній, Іван Дніпровський. (Харків, 1926)
На початку 1925 р. М. Хвильовий проголошує ідею створення Вільної академії пролетарської літератури, бо переконаний, що організації на кшталт «Гарту» і «Плугу» гальмують розвиток літератури, й обстоює ідею творення нової української літератури високопрофесійними майстрами, на противагу дилетантам. Згодом з'явився альманах «Вапліте», зошит «Вапліте», а потім двомісячник «Вапліте». У 1927 р. вийшло п'ять книжок «Вапліте», а шоста була конфіскована за публікацію другої частини роману М. Хвильового «Вальдшнепи».
Емблема ВАПЛІТЕ
28 січня 1928 р. ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися».
У 1925 р. в газеті «Культура і побут» Микола Хвильовий палко закликав припинити наслідувати Москву й орієнтуватися на «психологічну Європу». Цього ж року письменник видав книгу памфлетів під назвою «Камо грядеши?», а наступного - надрукував «Думки проти течії» і серію памфлетів «Апологети писаризму». Відому статтю «Україна чи Малоросія?» за життя автора так і не було опубліковано.
Епіграфами до україномовної статті «Україна чи Малоросія?» Микола Хвильовий обрав цитати з Фрідріха Шиллера: «Рабство - річ ганебна, але рабська психологія на свободі - гідна зневаги», і Йосипа Сталіна (російською мовою): «Нация - это исторически сложившаяся устойчивая общность языка, территории, экономической жизни, психологического склада, проявляющегося в общности культуры».
Памфлети привернули увагу Йосипа Сталіна, який у квітні 1926 р. пише листа до Лазаря Кагановича з критикою Миколи Хвильового за націоналістичні настрої. У травневому номері журналу «Комуніст» голова Раднаркому УСРР Влас Чубар публічно засудив позицію письменника. Микола Хвильовий подав до редакції журналу листа, у якому вимушено каявся. Проте його позиція суттєво не змінилася, про що свідчать створені ним журнали «Літературний ярмарок» (1928-1930) та «Пролітфронт» (1930-1931). Після їх закриття митець намагався писати суголосно вимогам партії, однак був зацькований цензурою та постійним наглядом спецслужб. На нього навіть завели кримінальну справу.
1933 р. Микола Хвильовий побував на Полтавщині, де усвідомив усю трагедію Голодомору й намагався донести іншим: «Голод - явище свідомо організоване. Голод і розруха - хитрий маневр, щоб одним заходом упоратися з дуже небезпечною українською проблемою. Зрозумійте мене, будьте на часинку "єретиками”».
Після поїздки письменник захворів: дало про себе знати серце, турбували легені, почалася неврастенія.
Зовнішній вигляд тодішнього уже розчарованого в революції і щасливому майбутньому як «нагірній комуні» письменника вдало передав художник А. Петрицький, працюючи над оформленням двотомного видання «Вибраних творів» Миколи Хвильового, що вийшло у Харкові в 1932 р. Формат художнього полотна вузький і високий, символізуючи, що письменник зазнає утисків і не вписується у звичні «ідеологічні» рамки.
Анатолій Петрицький. Портрет Миколи Хвильового (1931)
Страшним ударом для письменника став арешт його товариша Михайла Ялового. На знак протесту проти масових репресій української творчої інтелігенції 13 травня 1933 р. у власній квартирі в будинку письменників «Слово» Микола Хвильовий покінчив життя самогубством. Це був свідомий і спланований крок. Вранці він запросив до себе друзів: Олеся Досвітнього, Миколу Куліша, Григорія Епіка, Івана Дніпровського, Майка Йогансена, Івана Сенченка. Микола Хвильовий грав на щипковому інструменті банджо, подібному до гітари, наспівував слова Олександра Пушкіна: «Хоть убей, следа не видно...». Сказавши, що зараз покаже, як у сьогоднішніх умовах має творити пролетарський письменник, митець вийшов у свою кімнату, де й пролунав постріл.
Микола Хвильовий із другою дружиною Юлією Уманцевою та пасербицею Любою. Фото. Харків (кінець 1920-х рр.)
Дмитро Донцов писав, що хоча Микола Григорович особисто натиснув на курок револьвера, проте зброю йому до рук вложила репресивна система.
Передсмертні записки письменник підготував заздалегідь. Довгий час вони були засекречені. Одна з них адресована пасербиці, «золотому моєму Любистку»: «...Пробач мене, моя голубонько сизокрила, за все. Свій нескінчений роман, між іншим, учора я знищив не тому, що не хотів, щоб він був надрукований, а тому, що треба було себе переконати: знищив - значить, уже знайшов у собі силу волі зробити те, що я сьогодні роблю». Саме Любові письменник заповів усі авторські права на свої твори.
Друга записка вказує на політичні розчарування митця: «Арешт ЯЛОВОГО - це розстріл цілої генерації.. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. "Отже”, як говорить Семенко... ясно. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя - ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число1? Страшенно боляче. Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе комуністична партія».
1 13 числа народився письменник і його донька Іраїда. У «Вступній новелі» Миколи Хвильового сказано: «Сьогодні моє любиме число - 13. Отже, сьогоднішній день мусить принести нам якусь приємну несподіванку».
Похорон Миколи Хвильового відбувався під пильним наглядом спецслужб. Донька Іраїда згадувала: «...Людей було дуже багато! Даня проштовхалася зі мною крізь натовп - і ми побачили мою бабусю, матір Миколи Григоровича. Хвильовий лежав на білому катафалку, домовина - посередині. Бабуся весь час повторювала: "Це твій батько, це твій батько...”». Домовину письменника винесли під звуки жалібного маршу Ф. Шопена і поклали на встелену живими квітами машину. Тоді Остап Вишня сказав: «Микольцю, ми за тебе помстимося!».
Проте відразу після відходу Миколи Хвильового почалися нічні арешти мешканців будинку «Слово». Чорний воронок приїхав за Олексою Слісаренком, Олесем Досвітнім, потім - за Остапом Вишнею. Не дивно, що за кілька років масових репресій повністю змінився список «Крематорію» - саме так перейменували будинок «Слово» перелякані жителі.
Пам'ятник Миколі Хвильовому в Харкові (1995)
Могилу Миколи Хвильового через два місяці після похорону зруйнували, а на тому місці створили парк. Пам'ятний знак на пошану митця урочисто відкрили у Харкові в Молодіжному парку вже за часів незалежності, у червні 1995 р.
Цікаво знати!
У рамках циклу документальних фільмів «Гриф секретності знято» Національна телекомпанія України на основі матеріалів Служби безпеки України зняла фільм «Цар і раб хитрощів». Цей проект покликаний розповісти правду про долі видатних українців, репресованих у радянські часи через їхні патріотичні переконання.
Фільм створений на матеріалах архівів, розсекречених у 2008 р. Це документи, які зберігаються у так званій справі-формулярі Миколи Хвильового. Їх опрацювали режисер Національної телекомпанії України Ірина Шатохіна та відомий історик, професор Юрій Шаповал. Зйомки проводили безпосередньо у місцях, пов'язаних із життям письменника.
Про ту епоху розповідає і документальна стрічка «Червоний ренесанс». Це трисерійний фільм («Пролог», «Пастка», «Безодня») режисерів Віктора Шкуріна та Олександра Фролова, знятий на кіностудії «Контакт» у 2004 р. Текст до нього написав лауреат Шевченківської премії, документаліст Ігор Малишевський. У стрічці відображені долі таких письменників, як Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Куліш, а також художників-авангардистів Казимира Малевича і Михайла Бойчука.
Діалог із текстом
- 1. Як, на вашу думку, події дитинства та ситуація в сім'ї позначилися на емоційності та вразливості майбутнього письменника?
- 2. Розкажіть про життєвий і творчий шлях Миколи Хвильового. Чим він був особливий, а чим подібний із долею його творчих сучасників?
- 3. На основі інформації, вміщеної у розділі, проаналізуйте, як суспільно-політична і культурна ситуація в Україні вплинули на формування світогляду і мистецької позиції Миколи Хвильового.
- 4. Яким поет був в особистісному спілкуванні? Про що це свідчить?
- 5. Схарактеризуйте місце Миколи Хвильового у літературному житті 1920-х рр.
- 6. Підготуйтеся і проведіть диспут на тему: «Публіцистика Миколи Хвильового як дзеркало літературної дискусії 1925-1928 рр.».
- 7. Чим було викликане самогубство Миколи Хвильового? Як про нього висловився Дмитро Донцов?
Діалоги текстів
- 1. Перечитайте вислів Миколи Хвильового: «Голод - явище свідомо організоване. Голод і розруха - хитрий маневр, щоб одним заходом упоратися з дуже небезпечною українською проблемою. Зрозумійте мене, будьте на часинку "єретиками”». У якому значенні митець вживає слово «єретик»? У Тараса Шевченка є однойменна поема. Чим перегукуються образи «єретика» у Хвильового та Шевченка?
- 2. Прокоментуйте епіграфи, обрані письменником до статті «Україна чи Малоросія?».
Мистецькі діалоги
- 1. Розгляньте портрет Миколи Хвильового пензля Анатолія Петрицького і коментар до нього. Чи згодні ви з таким розумінням образу письменника? Які ще промовисті художні деталі привернули вашу увагу? Про що вони свідчать?
- 2. Як ви думаєте, чому сучасним кіносценаристам Микола Хвильовий надзвичайно цікавий як особистість?
- 3. Перегляньте документальний фільм «Червоний ренесанс», що розповідає про епоху, в якій жив Микола Хвильовий. Що нового ви довідалися з цієї кінострічки?
Діалог із науковцем
Григорій Костюк
ХВИЛЬОВИЙ - ПРОЗАЇК
Поява «Синіх етюдів» засвідчила, що в літературу прийшов новий, духово суверенний письменник. І сучасники його прийняли це бездискусійно, як факт сам собою зрозумілий. Перший авторитетний голос про початкові творчі кроки Хвильового поета і прозаїка пролунав з високого академічного світу. Належав він академікові С. О. Єфремову. «З Хвильового, - писав він, - безперечно цікава постать саме з художнього погляду: ще не вироблена, не вирізьблена, не докінчена навіть, але сильна. Люди в його здебільшого живі в дії, в описах багато руху, широкого захвату, повітря, синіх просторів, - і тому так радісно і весело його читати»...
Перший період - 1921-1924. Умовно його можна визначити як період експерименту і шукання. Цей період виповнюють безсюжетні, або й з своєрідно захованим, «поламаним» сюжетом героїчно-романтичні, ліричні, побутово-сатиричні етюди й оповідання: «Життя», «Кіт у чоботях», «На глухім шляху», «Редактор Карк», «Синій листопад», «Свиня», «Арабески» та інші.
Другий період - 1925-1930. Це період творчого змужніння, стилевого утвердження, теоретичного осмислення мистецтва, візійних теорій та виразної настанови на сюжетність. Твори: соціяльно-проблемні оповідання, суспільна сатира, романтично-психологічна повість, соціяльний роман, публіцистичний трактат і полемічні памфлети («Мати», «Повість про санаторійну зону», «Іван Іванович», «Ревізор», «Із Вариної біографії», «Сантиментальна історія», «Вальдшнепи», «Камо грядеши» тощо).
Третій період - 1931-1933. «Період героїчних терпінь», період поразок, відступів і останніх спроб знайти місце для нового старту на конвенціональних шляхах («Мисливські оповідання», «З лабораторії», «Майбутні шахтарі» та інші). Безвихідь і трагічний фінал.
- 1. Що нового ви довідалися з літературознавчої праці Григорія Костюка?
- 2. На які три періоди він ділить творчість письменника й чому саме?
Особливості творчої спадщини Миколи Хвильового
Літературознавець Олександр Білецький у статті «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року» писав про Миколу Хвильового як про «основоположника справжньої нової української прози». Талант письменника проявився в малій прозі з лірико-романтичним, імпресіоністичним забарвленням, яка увійшла до збірки «Сині етюди» (1923). Художня розхристаність у його творах врівноважувалася ритмічною організацією тексту, наявністю наскрізних лейтмотивів, символічних образів, відчутним ліричним струменем, а також зверненням до «романтики вітаїзму».
«Романтика вітаїзму» (латин. vita - життя) - це мистецьке втілення ідеалу активної, сильної, здатної до боротьби людини з оптимістичним світосприйняттям. Саме таке поняття Микола Хвильовий використовував у памфлетах «Камо грядеши», у циклі статей «Думки проти течії». «Романтика вітаїзму» несла непереможну віру в людину, в життя, в революцію: «Я вірю в загірну комуну, вірю так божевільно, що можна вмерти».
Митець захопився революційною стихією, зображуючи її з героїко-романтичним пафосом. Але вже у «Синіх етюдах» він протиставляє романтичне піднесення революційної ідеї та щоденні будні. Не дивно, що герої Миколи Хвильового ніби живуть в іншому часовому вимірі, найчастіше у мріях або спогадах.
У творчості письменника сучасні літературознавці виокремлюють два періоди. У перший із-під його пера виходить романтична, лірико-імпресіоністична, в основному безсюжетна проза, а в другому, який починається у 1926-1927 рр., спостерігається перехід до врівноваженішої, конкретно-реалістичної манери письма, великих прозових форм, текстів з іронічними, сатиричними інтонаціями.
Твори Миколи Хвильового добре надаються до екранізації. Із 1991 до 1996 рр. український режисер і сценарист Олександр Муратов зняв кінотрилогію - «Танго смерті» (за твором «Повість про санаторійну зону»), «Геть сором!» (за повістю «Сентиментальна історія»), «Вальдшнепи» (за однойменним романом). У третій стрічці режисер спробував відтворити зміст другої частини «Вальдшнепів», яка була знищена.
Кінороботи О. Муратова вирізняються глибоким розумінням психології персонажів Миколи Хвильового і смертельної небезпеки, яку несе для людини тоталітарна система. Кінотрилогія О. Муратова відзначена премією Всеукраїнського культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка «За визначний внесок у національне та державне відродження України».
Новела «Я (Романтика)»
Відкидаючи ідеологічний аспект, дослідники літератури стверджують, що письменницьке «Я» (новела «Я (Романтика)») за своєю силою не має аналогій у новітній прозі. Існує дві редакції новели, що було викликано цензурним тиском:
Юрій Лавріненко зауважив, що, «маскуючись під комунізм, Микола Хвильовий б'є такими своїми оповіданнями, як "Я”, в саме серце комунізму, ленінізму, режиму Москви...».
Микола Хвильовий описує одну з основних колізій того часу - суперечність гуманізму й фанатизму. Ця дилема1 стає панівною для головного героя, на що вказують інші образи - матері, доктора Тагабата і дегенерата, Андрюші. Саме у них реалізовуються різні іпостасі головного героя: відносини у площині мати-син допомагають зняти з героя маску ката; Андрюша виказує непевність і сумніви чекіста, а доктор Тагабат і дегенерат видають його темне єство. Володимир Фащенко зауважував, що «мотивування поведінки персонажа - можливо, найскладніша проблема, особливо в жанрі новели, де немає простору для докладних міркувань, відтворення цілого ряду причин і наслідків у їх системній розгалуженості».
1 Дилема - необхідність вибору між двома (зазвичай небажаними або важко здійсненними) можливостями.
Андрій Клен. Портрет Миколи Хвильового «Я йшов у нікуди»
Особливістю новели «Я (Романтика)» є виклад від першої особи. Отже, «я» оповідача і «я» персонажа тотожні.
Микола Хвильовий детально описує місце засідання чорного трибуналу - це будинок розстріляного шляхтича, де на стінах висять «портрети княжої фамілії». Зображаючи характери героїв, митець часто наділяє їх типовими для певного прошарку населення ознаками.
Для того щоб дати читачеві уявлення про певне середовище, його особливості, письменник зображує образ-тип, створений цими умовами. У типовому характері відображені найістотніші ознаки людей певного прошарку, групи, класу, визначальні риси епохи. Але навіть герой із типовими рисами характеру постає у творі як індивідуальність.
На роздвоєння головного героя «Я (Романтики)» вказує присвята-асоціація - «Цвітові яблуні» Михайла Коцюбинського2. Оскільки розповідь веде сам герой, то особливості викладу думок відображають його стан, перебіг психічних процесів. У тексті новели немає авторських психологічних характеристик героя. Головний герой іменований особовим займенником «я», який поєднується з лексемою «романтика». Вона може трактуватися як: 1) емоційний пафос твору, особлива піднесеність і захоплення об'єктом зображення; 2) приваблива незвичайність чогось, що викликає емоційне піднесення; 3) світосприйняття, якому властива ідеалізація дійсності.
2 У психологічному етюді «Цвіт яблуні» Михайла Коцюбинського головний герой у трагічний момент смерті дитини зображений як батько і митець, а в новелі «Я(Романтика)» Миколи Хвильового в одній особі конфліктують революційні принципи комунара і моральні принципи сина.
«Мистецьку гру як орнаментування ("гаптування”, за Миколою Хвильовим) закорінено в античній культурі, але вона стала "вибуховою” тенденцією (Ю. Лотман) саме в 1920-ті роки, що дало підставу деяким дослідникам визначати провідний стиль цього часу як орнаментальний. Окрім того, що орнамент - це сукупність певних символів, зашифрованих змістів, кодів, водночас це результат і знак гри».
Раїса Мовчан
Романтизація та ліризація оповіді розкривається вже у вступі, де з'являється образ Марії. Семантика імені дає змогу письменнику поєднати воєдино образ матері головного героя і Богоматері: «...воістину моя мати - втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків», «...наївність, тиха жура і добрість безмежна». Слова матері про те, що надходить гроза, звучать пророче. Неконтрольована природна стихія виступає символом революції.
«Символ - це умовне позначення якогось предмета, поняття або явища, що допомагає краще виявити його сутність. Символічний образ і глибинний зміст поєднуються на основі асоціацій. Через символічні образи можуть підніматися складні й суперечливі проблеми. Таким чином художні образи характеризуються "переплетенням думок”».
Олександр Потебня
Образ природи в новелі Миколи Хвильового «Я (Романтика)» метафоризований: м'ята вмирає у тузі, блискавиці ріжуть краєвид, виростають зорі, помирає місяць.
Для зображення внутрішньої напруги використовується принцип паралелізму: «...гроза росте, і мої мислі - до неможливості натягнутий дріт». Передчуття матері: «Ішла гроза. З заходу насувалися хмари. Ішла чітка рясна перестрілка». Уособленням надійного захисту є образ рідного дому та матері Марії. Це втілення «свого», «справжнього», «ідентичного».
Саме через взаємодію головного героя з мамою, доктором Тагабатом, дегенератом, Андрюшею і вимальовується його характер. Трьох останніх головний герой називає «мої товариші»: «...темної ночі в моєму надзвичайному кабінеті збираються мої товариші». Звертання «товариш» офіційно використовувалося за радянських часів, водночас воно вказує на схожість, спільну діяльність.
Віктор Попков. Чекіст (1969)
Із поняттям «товариш» контрастує «аристократична розкіш, княжі портрети й розгардіяш - порожні пляшки, револьвери й синій цигарковий дим» та портрети, на яких «князь хмурить брови, княгиня - надменна зневага...». На думку Ніли Зборовської, саме ці образи вказують на нищення аристократичного начала, «недосформованість національної мужності». Сам герой стверджує, що він і його товариші - новий синедріон1, чорний трибунал комуни.
1 Синедріон (грец. synedrion - спільне засідання) - найвища юдейська релігійна та політична інстанція, яка засудила Ісуса Христа.
Василь Скакандій. Розп'яття (1997)
Назви каральних органів та епітети, вжиті до них, несуть негативне забарвлення, зокрема, чорний колір вказує на траурну атрибутику. За таких умов твердження «я - чекіст, але я і людина» сприймається як поєднання протилежних за значенням і фрустраційних1 за своєю суттю понять. Внутрішнє роздвоєння героя, динаміку його переродження можна простежити в образі Андрюші. Він є втіленням «того ідеалістичного, наївного», тому в ньому герой бачить самого себе, лише молодшого. Андрюші некомфортно в оточенні чорного трибуналу, а розкішний палац розстріляного шляхтича уособлює для нього замкнений простір. Хлопець проситься на фронт, намагається «сказати, що так нечесно, що так комунари не роблять, що це вакханалія і т. д., і т. п.». Під постановами про розстріл Андрюша не пише свого імені, а малює незрозумілий «хвостик».
1 Фрустрація - психологічний стан напруження, тривоги, що виникає через неможливість досягти бажаного.
Микола Гетьман. В очікуванні розстрілу (1987)
Головний герой відчуває на собі вплив Тагабата, якого величають «доктором», що в перекладі з латини означає «вчитель». Лексема татарин вказує на деструктивність, жорстокість, руйнацію. А означення озброєний підсилює його. Перед очима героя постає «темна історія цивілізації». У цьому контексті оприявнюється фразеологічне значення слова «татарин» - той, що нищить, бере у полон. Доктор Тагабат - «безвихідний хазяїн», «звірячий інстинкт». Ці художні означення вказують на хижість та кровожерність, яка притаманна тваринам. Таким чином актуалізується семантика червоного кольору.
Особливе смислове навантаження у творі мають числівники: «будуть сотні розстрілів». Принцип градації відображає жорстокість чорного трибуналу: «...шість на моїй совісті? Ні, це не правда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів - тьма на моїй совісті!!!». Умовні позначки «ікс», «ігрек», «зет», «№ 282» вказують на типовість, повторюваність ситуації.
Розправи, як правило, відбуваються вночі. Контрастом до нічного пейзажу служить світлий образ перламутрового ранку, який асоціюється з образом Марії. Микола Жулинський вказує, що головний герой «заплутався на трагічних дорогах революції, вичерпався морально, зневірився і в розпачі піднімає руку на свою матір Україну, котра породила його і котра прощає йому сей смертний гріх». Проте навіть у момент прощання з мертвою матір'ю, перед якою герой стає на коліна, з'являється дегенерат2, людина з психічними відхиленнями. Він перериває процес внутрішнього каяття головного героя словами: «Ну, комунаре, підводься!». У вирі революції герой загубив власне «Я».
2 Дегенерація (латин. degenerare - вироджуватися, перероджуватися) - психічні відхилення, зумовлені несприятливими спадковими факторами.
За мотивами новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)» Олесь Ільченко написав сценарій, за яким знято стрічку «Я той, хто є» (1990). Назвою для фільму послужили слова з біблійної книги Вихід: «І явився йому Ангел Господній у полум'ї огняному з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить вогнем, але не згорає кущ. І сказав Бог Мойсеєві: Я Той, що є» (Вихід 3:14). Серед фільмів, знятих за творами Миколи Хвильового, особливе місце посідає «Пудель», названий за однойменною сатиричною новелою й екранізований у 1991 р.
Діалог із текстом
- 1. Поясніть назву новели «Я (Романтика)».
- 2. Як ви розумієте присвяту цього твору?
- 3. Де відбуваються засідання чорного трибуналу? Кому саме він виносить вироки?
- 4. Чому Андрюша ставить під вироками не підпис, а незрозумілий «хвостик»?
- 5. Як у новелі зображено матір головного героя?
- 6. Поясніть роль пейзажів у творі.
- 7. Назвіть символічні образи, виведені в новелі «Я (Романтика)».
- 8. Чи помітили ви у цьому творі елемент гри головного персонажа з власною долею?
- 9. Як поводяться з долею голови чорного трибуналу доктор Тагабат і дегенерат?
Діалоги текстів
- 1. Як ви вважаєте, доцільніше поділяти творчість Миколи Хвильового на три періоди, як Григорій Костюк, чи на два, як зараз пропонують сучасні літературознавці?
- 2. Спробуйте пояснити думку Максима Рильського: «Шукання Хвильового почались там, де урвалися шукання Коцюбинського».
- 3. Підготуйтеся, об'єднайтеся у групи опонентів1 і візьміть участь у дискусії «Літературні образи жінок у новелістиці Миколи Хвильового - жінки-вамп, революційні фурії чи жертви обставин?»
1 Опоненти - супротивники в дискусії.
Мистецькі діалоги
- 1. Розгляньте репродукції картин, уміщені в цьому розділі підручника. Наскільки вони відтворюють дух епохи, у яку жив і творив Микола Хвильовий?
- 2 Перегляньте фільм «Я той, хто є» (1990), знятий за мотивами новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)». Визначте його головну ідею. У чому режисер по-новому підійшов до трактування твору?
«Кіт у чоботях»
У новелі «Кіт у чоботях» (1921) особливу увагу приділено образові жінки, яка опинилася у центрі революційних подій. Письменник недарма вказує, що пише «по-новому», тому в творі немає ані звичної зав'язки, ані розв'язки. Микола Хвильовий шукає нову художню форму - пісню чи гімн, аби передати грандіозність подій.
Твір оригінальний і тим, що у ньому, як вказує Н. Поліщук, «оповідач і персонаж співвідносяться як спостерігач і дійова особа». Тобто авторська оцінка революційної дійсності є двоякою: суб'єктивною (через персонажа) і об'єктивною (через спостерігача).
Суб'єктивна оцінка простежується в описі героїні, в її імені - Гапка, що супроводжується багатьма асоціаціями. За допомогою такої синтаксичної фігури, як антанакласис2, письменник перетворює глухе слово Гапка на яскраве «гаптувати»3, а сама новела вписується до орнаменталізму як особливої течії в модернізмі.
2 Антанакласис - риторична фігура, що полягає у повторенні того самого слова у різних значеннях або вживанні омонімів.
3 Гаптування - шитво золотим та срібним тонким дротом, так званою канителлю.
Від другого слова твориться цілий асоціативний ряд: гаптований захід, схід, вишивання золотом, гаптований лан, трави у сіновалах. Поєднуються зорові, нюхові, слухові відчуття, які впливають на свідомість читача. Саме тому Євген Маланюк зауважував, що проза Миколи Хвильового є глибоко імпресіоністичною.
Техніка гаптування
Автор прагне зробити образ героїні ще ближчим читачеві, тому запитує: «Знаєте малюнки за дитинства: "Кіт у чоботях?”. В уяві виникає привабливе кольорове зображення кота, який є героєм багатьох казок. Письменник зауважує, що він близький і теплий, як неньчина рука. Після цього усі ці складові частинки образу героїні - Гапка, кіт у чоботях, товариш Жучок - поєднуються в один цілісний образ жінки революції. Навіть ті, хто дуже часто критикував Миколу Хвильового, зокрема Володимир Юринець, визнавали, що у письменника «кожне художнє слово чи образ має велику асоціативну здібність».
«Кіт у чоботях - то муралі революції». Образ мурах використано тому, що вони утворюють групи з відповідним розподілом праці, використовують особливі системи комунікації і самоорганізації, що дає змогу координувати дії під час виконання певних завдань, які не під силу одній особі.
Хоча письменник бачить «муралів революції» сіренькими, проте вказує, що вони заслуговують на Пісню пісень, на любов: «Відкіля вони вийшли - товариші Жучки? Скільки їх вийшло?.. Ах я знаю: Це жовтнева тайна». Таким чином окреслено типовість характеру головної героїні у той час, у який вона живе.
Автор пояснює, чому Гапку називають товаришем Жучком, вдаючись до асоціативності: звертання «товариш» - вимога революційного часу, а «жучок» - тому що очі в героїні блискучі, немов чорні жучки. Але на цьому асоціативний ряд не завершується, і читач дізнається, що очі героїні - це серпневий промінь на бузині. Відтінки і напівтони вказують на імпресіоністську манеру письма.
Водночас письменник вдається до опису головної героїні через протиставлення. Вона зовсім не «баришня», бо у неї стара шинеля, капелюшок з п'ятикутною зіркою, блуза без ґудзиків. Увесь одяг - кольору хакі, тому жінка подібна до чоловіка, навіть голова у неї поголена. Таким чином перекреслюються усі фемінні ознаки - і зовнішності, і характеру. Письменник малює образ жінки, яка творить революцію. Характер героїні тісно пов'язаний з обрисом нової епохи, у якій негармонійно співіснує старе і нове.
Революційні ідеї затуманили голову молодій дівчині, зробили з неї товариша. Товариш Жучок робить багато для полку. На це вказує текстова деталь: у неї потріскані руки. Героїня творить революцію там, де нога комуністів-чиновників і не ступала.
Сучасна дослідниця літератури Віра Агеєва вважає, що через цей образ у творі Миколи Хвильового «звучить палка і наївна віра у початок нової ери». Справді, у новелі «товариш Жучок» - це «походной Ленін».
Читач відчуває, що часопросторові реалії революції нагадують швидкий рух поїзда або прискорене миготіння кадрів на кіноекрані. Несподівана зустріч оповідача з товаришем Жучком вказує на зміну її статусу - вона вже є секретарем ком'ячейки. Проте цю діяльність автор зображає з нотками гумору, а подекуди й сатири: героїня пропагує вільне кохання, хоча сама уже відчула його наслідки - народила байстря. Абсурдні революційні гасла передують виродженню моралі: «А для плодючої женщини казали: Хай буде інтернат, хай будуть прачечні й т. д. й т. ін.».
Микола Жулинський вказує, що у новелі можна простежити «жорстоке перевтілення жінки-революціонерки»: «Товарішу такой-то в таком-то мєсяце пропустіл столько-то собраній».
Олександр Довженко. Ілюстрації до новели Миколи Хвильового «Кіт у чоботях»
Слід звернути увагу і на такий композиційний прийом, як написання героїнею двох записок. Вони адресовані одній особі. Першу записку читач сприймає як послання персонажеві, а друга - адресована авторові. На це вказують і мовні особливості: транслітерація російської мови і українська мова.
Протягом твору змінюється характер дівчини, яку піп охрестив Гапкою, а революція зробила товаришем Жучком. На жаль, милої героїні з ліричними асоціаціями про гаптування золотом не стало. Тому не випадково у тексті сказано, що товариша Жучка № 1 немає. Це означає, що в революційній дійсності загубилася індивідуальність. А фрази про сум повторюються і впливають на емоційне сприйняття твору.
На перший погляд, героїня - сильна особистість. Однак наприкінці твору читач бачить її слабкою жінкою, яка плаче, коли ніхто не бачить. Життєва дорога товариша Жучка не така щаслива й безтурботна, як здається на перший погляд. Її дитину повісили козаки, а вона сама загубилася у вирі революції. Про це ми дізнаємося з розмови товариша Жучка з персонажем новели, який одночасно є автором-оповідачем. Він спостерігає за змінами характеру героїні і розказує про це читачеві.
Оповідач ніби веде діалог із потенційно присутнім реципієнтом, ставить риторичні запитання, стимулює до роздумів. Читач має сам вирішити, якою має бути жінка.
Діалог із текстом
- 1. Поясніть назву твору Миколи Хвильового «Кіт у чоботях». Хто виступає оповідачем у новелі?
- 2. Що допомагає митцеві витворити імпресіоністичну настроєвість новели?
- 3. Охарактеризуйте образ Гапки, її революційні перевтілення. Як революція вплинула на життя головної героїні? Зверніть увагу на опис зміни її характеру.
- 4. Чи щаслива, на вашу думку, головна героїня новели Миколи Хвильового «Кіт у чоботях»?
Діалоги текстів
• Як відтінюють образ головної героїні новели «Кіт у чоботях» слова Миколи Хвильового: «Я до безумства люблю ніжних женщин з добрими, розумними очима...»?
Мистецькі діалоги
• Розгляньте ілюстрації до новели «Кіт у чоботях», зроблені О. Довженком. Чи є перегук між образами на картині та героїнею новели «Кіт у чоботях»? Поясніть свою думку.
Коментарі (0)