«Шістдесятництво» як суспільне і мистецьке явище. Дмитро Павличко (нар. 1929 р.)
- 1-12-2022, 11:37
- 426
11 Клас , Українська література 11 клас Слоньовська, Мафтин (рівень стандарту)
ДМИТРО ПАВЛИЧКО (нар. 1929 р.)
Життєвий і творчий шлях
Дмитро Васильович Павличко народився у с. Стопчатові на Станіславівщині (нині Косівський район Івано-Франківської області) наприкінці вересня 1929 р.
Батько, освічений і розумний гуцул, який за часів Першої світової війни був січовим стрільцем, потрапив до в'язниці Бригідки, був засуджений поляками до розстрілу, але, піднявши повстання, вирвався на волю. Він твердо вирішив дати своїм синам освіту, тож жив, надривно працюючи від зорі до зорі.
Мати, неграмотна селянка, могла цитувати всього «Кобзаря» напам'ять. Листи, які вона диктувала малому Дмитру, були справжніми поемами - з римами, влучними висловами, вдало підібраними художніми засобами. Отже, талант до віршування поет успадкував від неньки, і проявився він дуже рано.
Хоч у Павличків згоріла хата й кілька років довелося жити у стайні, батьки думали насамперед про освіту для дітей. Спочатку Дмитро вчився в польській школі (іншої ж не було) в Яблуневі. Згодом вступив до Коломийської гімназії, де досконало освоїв німецьку та латинську мови, а згодом і польську.
У роки Другої світової війни німці своєрідно мотивували гімназистів до навчання - трієчників відправляли «остарбайтерами» до Німеччини на каторжні роботи. Старший брат Дмитра Петро втік до загону повстанців і загинув. Біля його домовини юнак збагнув, яку силу має громадянська лірика: «Писав на віку1, плачучи тихцем, / Свій перший вірш столярським олівцем». Коли ж Прикарпаття було звільнене від німецьких окупантів, Дмитро проходить випробовування майже піврічними катуваннями й допитами у Станіславівській в'язниці - енкавеесники вимагали зізнатися в причетності до національного повстанського руху. Звинувачення було сфабриковане, що виявила комісія з Москви, однак могло окошитися й розстрілом чи багаторічним ув'язненням. Закономірно, що надалі поет перебував під постійним більшовицьким наглядом, і для того, щоб зреалізувати свій талант, мусив іти на компроміси.
1 Віко труни.
Вирішивши здобути вищу освіту, Д. Павличко переконався в тому, що «галичанин», «західняк» звучить у радянській Україні в тому самому контексті, що й «ворог народу». Обурений несправедливістю, він звертається до Міністерства освіти. Учитися - відповідно до рівня його знань - у найкращому виші столиці не дозволили, але, зважаючи на наполегливість, усе ж дали змогу вступити до Львівського університету. Початок творчості поета припадає якраз на студентські роки: 1 січня 1951 р. в університетській газеті було опубліковано вірш «Дві ялинки».
1953 р. вийшла перша збірка «Любов і ненависть», за яку Д. Павличка заочно прийняли до Спілки письменників України. За п'ять років світ побачили нові книжки - «Чорна нитка» і «Правда кличе». Останньою з названих, як вважають літературознавці, ознаменовано поріг «шістдесятництва». Хоча збірка й розпочиналася циклом «Ленін іде», але в ній уже містився і виклик тоталітарній системі та її вождям «Коли помер кривавий Торквемада» зі щирим попередженням довірливим потенційним жертвам: «...Здох тиран, але стоїть тюрма». Збірку вилучили з бібліотек і крамниць. На щастя, автора не притягнули до відповідальності.
Дмитро Павличко (1960-ті рр.)
У 1960-х рр. поет пише поеми для дітей «Золоторогий олень» та «Пригоди кота Мартина». Із 1964 р. Дмитро Васильович стає працівником столичної кіностудії ім. О. Довженка. За його сценарієм, написаним у співавторстві з В. Денисенком, було знято фільми «Сон» і «Захар Беркут». У «Сні» прозвучала пісня на слова поета «Лелеченьки» (музика О. Білаша), яку люди відразу сприйняли як народну. У ній, як і в пісні на слова Богдана Лепкого «Чуєш, брате мій», ідеться про те, що доля розкидала українців світами, однак кожен із них мріє бути бодай похованим у своєму краї.
Під кінець «хрущовської відлиги» вийшли Павличкові книжки «Хліб і стяг» та «Гранослов». Лірика зрілого поета вирізняється високим рівнем художності. Митець видав збірку чудових сонетів; робив проби пера і в царині художнього перекладу, до чого заохочував його М. Рильський: «3 ініціативи й благословення Рильського почалась моя перекладацька служба в українській літературі». Україна завдяки Д. Павличкові одержала чудові переклади Ц. Норвіда, Т. Еліота, Хосе Марті... 1977 р. за книжку, що вийшла під назвою його першої збірки - «Любов і ненависть», письменникові надали Державну премію УРСР ім. Тараса Шевченка. 1980 р. виходить друком «Вогнище», 1984-го - «Спіраль», ще через два роки - цикл поезій про Івана Франка «Задивлений в будущину», а 1987 р. - книжка «Рубаї».
«"Національне боління - від Шевченка, універсальне мислення - від Франка, вишуканість мови, зворушення - від Тичини і Рильського”, - так визначив свій "поетичний код” сам Дмитро Павличко».
Микола Жулинський
Уклав Д. Павличко й антологію «Світовий сонет» (1983), яку свого часу готував, але не встиг реалізувати М. Зеров. А в 1990-х рр. була написана, мабуть, найглибша книжка митця - «Покаянні псалми».
Дмитро Павличко був одним з організаторів Народного руху України і першим головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка.
У радянській поезії до Д. Павличка не існувало такої витонченої, а водночас щирої інтимної лірики. Табу на зображення тілесного як елементу буржуазної культури унеможливлювало появу еротичних віршів, але автор збірки «Таємниця твого обличчя» переступив заборону й довів, що поезія на цю тему не є вульгарною: можна писати про все, головне - талановито.
Дмитро Павличко й сьогодні віршує, не полишає розбудови галузі критики й літературознавства. Збірки його праць минулих десятиліть «Магістралями слова» (1977), «Над глибинами» (1983), «Біля мужнього світла» (1988) вражають умінням глибоко осмислювати літературні явища та давати їм належну оцінку. Поет вміє по-філософськи дивитися на світ і життя, тому робить афористичний висновок: «Я тимчасовий, та мусить пройти вічність крізь мене». Про те, що талановита людина має бути багатогранною і випробовувати себе в різних сферах, щоб досягти успіху та визнання, митець говорить так: «На моє глибоке переконання, бути в наш час "чистим” поетом не можна. Та й не потрібно. Якщо ж не вдається проза - пиши статті. Якщо вони не виходять - перекладай. Якщо з тебе непутящий перекладач - шукай себе в драматургії чи в роботі сценариста, не минай спроб висловитись як публіцист. Не замикайся в поетичній творчості, бо кожен вихід з неї в іншу сферу збагачує саме її, твою рідну поетичну стихію».
Діалог із текстом
- 1. Доведіть, що Д. Павличко належить до когорти «шістдесятників».
- 2. Який стиль притаманний творчості поета? Доберіть самостійно одну з поезій як приклад і проаналізуйте її. Висновками поділіться у класі.
- 3. Схарактеризуйте поетичну традицію у творчості Д. Павличка.
- 4. Пригадайте з вивченого, кого ще називали «поетом-трибуном». Зіставте його творчість із доробком Д. Павличка, визначте особливості громадянської лірики в кожного з митців.
- 5. Як ви вважаєте, що мав на увазі письменник, коли казав: «Я тимчасовий, та мусить пройти вічність крізь мене»? Аргументуйте свою відповідь.
- 6. Користуючись мережею інтернет, знайдіть інформацію про творчість Д. Павличка в останнє десятиліття й ознайомте з нею клас, підготувавши короткий виступ (5-7 речень).
Діалоги текстів
- 1. Прокоментуйте одне з висловлювань про творчість Дмитра Павличка, яке вам імпонує найбільше.
- 2. Розкажіть про творчі напрацювання Д. Павличка-кіносценариста й перекладача.
- 3. Підготуйте проект «Дмитро Павличко - літературний критик».
Поетична творчість
«Два кольори»
Вірш Д. Павличка «Два кольори», який вважають народною піснею (що свідчить про надзвичайну майстерність поета), у своїй основі містить архетипну колористику: червоне - кров, чорне - чорнозем, плодоносна й щедра українська земля. Це поєднання кольорів досить типове для народної вишивки.
Поєднання традиційних червоного і чорного кольорів на вишиванці
Архетип - фабула чи сюжет, притаманний міфам і літературам різних народів.
Проте, коли пісня на слова Дмитра Павличка й музику Олександра Білаша «Два кольори» 1964 р. залунала на всю Україну, критики знавісніли: мовляв, ідеться про кольори червоно-чорного «бандерівського» прапора. Поетові довелося довго спростовувати звинувачення й пояснювати, що цим віршем він нічого крамольного сказати не хотів. Однак, якщо уважно проаналізувати текст, крамола таки знайдеться: під образом «безвістей життя» вгадувалося комуністичне майбутнє, адже ліричний герой змальовується посивілим, а на час написання поезії та її перетворення на пісню і Д. Павличко, і О. Білаш були ще зовсім молодими.
Цікаво знати!
1989 р. відома американська співачка українського походження Квітка Цісик випустила у США свою другу платівку українських пісень під назвою «Два кольори», в преамбулі до якої написала: «Ця збірка є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу». Серед 15 записаних у виконанні співачки була і пісня «Два кольори» на слова Д. Павличка.
Квітка Цісик (1953-1998)
Два кольори символізують дві нитки душі, що з'єднують в одному візерунку пам'ять про батьків і турботу про дітей, про сучасне й майбутнє. Це два своєрідні джерела, завдяки яким від покоління до покоління передаються духовні скарби роду; вони єднають людину з рідною землею. Водночас вони асоціюються з радощами і смутками життя. «Свої пороги» символізують початок і кінець людської долі.
Поезія має чотири строфи, але в пісні одна з них, власне, та, що розпочинається словами «Два кольори мої, два кольори...», стала приспівом. Віршовий розмір - п'ятистопний ямб, римування - перехресне, у непарних рядках рими жіночі, у парних - чоловічі.
Текст «Двох кольорів» є найближчим до поезії Андрія Малишка, яка також уже давно стала народною, - «Пісня про рушник». Сакральна вишивка в цих творах потрактована як потужний оберіг, материнський захист від зла й важких життєвих випробувань.
«Я стужився, мила, за тобою...»
Цей вірш можна назвати короткою баладою, адже він позначений наявністю метаморфоз - основної риси баладного жанру: зрілий чоловік, щиро кохаючи юну дівчину, перетворюється на явір, а вона, натомість, стає явориною.
Вірш Д. Павличка «Я стужився, мила, за тобою...» (1998) невдовзі став піснею «Явір і яворина» (музика Олександра Білаша), її часто співала Раїса Кириченко. Пісню «Явір і яворина» вважають народною, що свідчить про її високе визнання в Україні.
Поезія складається зі своєрідного прологу (дві перші строфи): ліричний герой, тужачи за коханою, яка не відповідає взаємністю, перетворюється на «співоче дерево» (з нього роблять дерев'яні дека для музичних інструментів, наприклад скрипок): «Я стужився, мила, за тобою, / З туги обернувся мимохіть / В явора, що, палений журбою, / Сам один між буками стоїть. // Грає листя на веснянім сонці, / А в душі - печаль, як небеса. / Він росте й співає явороньці, / І згорає від сльози роса». Гіпербола про палючу сльозу, від якої зникає роса, надзвичайно містка і новаторська. Влучними є епітет «палений журбою», метафора «грає листя», порівняння «печаль, як небеса».
У третій строфі тепла пора року змінюється зимою, а зрілість ліричного героя - літнім віком. Проте кохання не згасає («Сніг летить колючий, ніби трина1, / Йде зима й бескидами2 гуде. / Яворові сниться яворина / Та її кохання молоде»), а набирає настільки потужної сили, що творить неземну музику. Художні засоби передають не тільки кохання ліричного героя, а і його муку, неприкаяність, гірке розчарування, на чому наголошують порівняння «сніг летить колючий, ніби трина» і метафора «йде зима й бескидами гуде». Перший із названих засобів можна вважати тактильним, адже людина сприймає такі відчуття шкірою, другий художній засіб сумірний з осягненням світу органами слуху й навіть зору, бо лексема «зима» в нашій уяві завжди породжує асоціації з білою або чорно-білою кольоровою гамою.
1 Трина (діалектне) - дрібна біла тирса, що утворюється під час розпилювання дерева.
2 Бескид - круте урвище, провалля; гора, скеля.
Четверта, заключна строфа поезії Д. Павличка - це своєрідна розв'язка любовної драми. Майстри, які виготовляють музичні інструменти, справді, буває, й роками шукають «співоче дерево». Розтинання грудей яворові стає прозорою алюзією, натяком на те, що скрипку буде зроблено з його закоханого серця.
Поезія складається з чотирьох катренів, римування в яких є перехресним. У непарних рядках - рими чоловічі, у парних - жіночі. Написано вірш хореєм.
Діалог із текстом
- 1. Прокоментуйте одну з Павличкових поезій (на вибір).
- 2. Як ви вважаєте, чому свого часу Д. Павличко став найвідомішим українським поетом-піснярем?
- 3. Поясніть, чому пісня Д. Павличка «Два кольори» стала народною. Що її поєднує з фольклорною традицією? До якого виду лірики вона належить?
- 4. Зробіть ідейно-художній аналіз вашої улюбленої поезії Д. Павличка. Зверніть увагу на колористику. Які національні барви найчастіше використовує цей поет?
- 5. Подискутуйте у класі стосовно того, у чому полягає традиційність інтимної лірики Д. Павличка. Свої аргументи підтверджуйте прикладами.
- 6. Схарактеризуйте вірш «Я стужився, мила, за тобою...» як баладу. Які особливості цього жанру ліро-епічної поезії йому притаманні?
Діалоги текстів
- 1. Порівняйте лірику Д. Павличка з лірикою відомих вам українських авторів/авторок і зробіть висновки.
- 2. Проаналізуйте один із віршів Д. Павличка (покладених на музику), зіставивши його зі схожою народною піснею (на вибір) щодо ритмомелодики, особливостей композиції, використаних образів і символів.
Мистецькі діалоги
- 1. Підготуйте короткий виступ про виконавицю пісні на слова Д. Павличка «Два кольори» американку українського походження Квітку Цісик. Як їй вдалося культивувати українську мову за океаном? Послухайте пісню «Два кольори» у виконанні цієї співачки. Поділіться у класі своїми враженнями.
- 2. Перегляньте кліп до пісні «Явір і яворина», яку виконує Тарас Курчик, і запропонуйте свій варіант візуально-сюжетної лінії для нього.
Коментарі (0)