ОСИП ТУРЯНСЬКИЙ

(1880—1933)

Життєвий і творчий шлях

Осип Васильович Турянський народився 2 лютого 1880 р. у селі Оглядів Радехівського повіту (тоді - Австро-Угорщина, зараз - Радехівський район Львівської області) в багатодітній родині теслі. Здібного старшого сина Осипа за порадою місцевого вчителя батько віддав учитися до української Львівської академічної гімназії. Матеріально допомагати синові родичі не могли, і хлопець заробляв на навчання репетиторством. Продовжив навчання О. Турянський на філософському факультеті Віденського університету, після успішного закінчення якого здобув науковий ступінь доктора філософії. Осип також мав неабиякий талант до іноземних мов: вільно володів німецькою, англійською, угорською, польською, грецькою, латиною. Виявив потяг і до художньої творчості: 1908 р. були опубліковані його перші оповідання. Влаштувалося й особисте життя: у молодого подружжя Осипа й Стефанії з дому Онишкевичів народився син. Та з початком війни О. Турянського мобілізували до лав австрійської армії. Згодом був сербський полон і страшна «дорога смерті» через албанські гори: серби етапували засніженими гірськими схилами 60 тисяч полонених. Багато хто загинув від голоду й холоду. Ті неймовірні психічні та фізичні випробування, через які пройшов і сам письменник, стали основою для твору «Поза межами болю» (1917-1921).

Невідомий художник. Осип Турянський

Після повернення додому він працював директором Яворівської, Дрогобицької, Рогатинської гімназій, де викладав німецьку, французьку та латину. На цей час припадає і його перекладацька діяльність: з угорської перекладав поезії Шандора Петефі, з німецької - Генріха Гайне, з англійської - «Гамлета» Вільяма Шекспіра.

Творча спадщина О. Турянського нечисленна, однак різностильова й різножанрова: це і філософсько-публіцистичний памфлет «Дума пралісу» (1922), своєрідне продовження традиції іронічної новели Леся Мартовича; і роман «Син землі» (1933), що в радянські часи був заборонений як «куркульський»; комедія «Раби»; нарис «Поет віри і боротьби». Проте вершинним здобутком став справді геніальний твір цього письменника «Поза межами болю», який приніс митцеві ще прижиттєве визнання.

Осип Турянський рано помер - 28 березня 1933 р.: сербський полон і «дорога смерті» через роки відгукнулися важкою хворобою. Письменник похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Експресіоністська повість «Поза межами болю»

Композиція твору

Художній текст складається зі вступу і п'яти частин. Початок і закінчення твору становлять ліричне обрамлення, своєрідний «реквієм» за полеглими в боях і на «дорозі смерті». Композиційну своєрідність повісті (фрагментарність) реалізовано через кінематографічний принцип монтажу, завдяки якому автор вдало поєднує описи, діалоги й монологи, марення, вставні епізоди. У п'яти частинах розкрито трагедію не тільки семи втікачів, а й усіх, хто не повернувся з полів Першої світової війни.

Потужний автобіографічний струмінь твору сягає універсальних, надособистісних вершин: О. Турянський був тільки одним із 60 тисяч полонених, яких конвоювали сербські вояки засніженими албанськими горами, тільки одним із тих 15 тисяч, котрі залишилися живими.

І конвоїри, і полонені масово вмирають від голоду й холоду. Семеро зважуються на втечу, але їх ніхто й не переслідує - тікати, власне, нікуди. Навколо гірські хребти й провалля. Твір має кілька кульмінацій. Перша - «танець смерті»: щоб пережити ніч, треба не замерзнути, а тому побратими повинні розпалити багаття. Для цього хтось із них має пожертвувати власним одягом. Сабо пропонує розпочати танок - першим упаде найслабший. Решті треба буде тільки трохи почекати на його смерть. Страшна істина, схована раніше за серпанками моралі, постала в огидній наготі перед людьми, які божеволіють від холоду й голоду: «Слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити».

Обкладинка повісті Осипа Турянського «Поза межами болю» (Відень, 1921)

Друга кульмінація - ще напруженіша боротьба приречених на голодну смерть між інстинктом і духом, і таки здобута ними перемога: «Дух людей, що вмирали з голоду, мав силу кинути в жертву й саме життя, щоб поконати, здушити і вбити божевільну пристрасть тіла». Як гімн Людині звучить мелодія, зіграна сліпим скрипалем Штранцінгером. Ця мелодія додає сили приреченим: «наче промінь світла прошиб темні метри душі». Світлом пройняті марення Оглядівського про домівку й родину, його майже фізична присутність під вікном власного дому й спостереження за приготуванням до Святвечора.

Австро-угорські військовополонені в Карпатах (1910-ті рр.)

У скупих розмовах персонажів зринають спогади про минуле: розкривається трагедія Пшилуцького, Штранцінгера, лунають звинувачення на адресу тих, хто розв'язав війну, прокльони їхнім політичним амбіціям і жадобі грошей. Фінал твору - драматична сцена порятунку Оглядівського, подана крізь уривки-спалахи пригасаючої свідомості персонажа. Оглядівського підібрали полонені австрійські лікарі, серед яких був його приятель Василь, що згодом і розповів деталі порятунку. Інших рятувати було вже пізно.

Світанок після бою. Фото часів Першої світової війни

Жанрово-стильова своєрідність твору

Твір «Поза межами болю» «виявив духовні терени самої раси» (Юрій Липа). Тут вдало поєднано високу гуманістичну ідею з модерною манерою письма, в основі якої - найяскравіші риси поетики експресіонізму. Талант цього письменника сформувався під впливом модерних тенденцій і в українській, і в західноєвропейській літературах. Твори Леся Мартовича, Марка Черемшини, Василя Стефаника, німецьких експресіоністів Густава Майрінка, Казимира Едшміда, польських модерністів Казимежа Тетмайєра, Станіслава Пшибишевського були його лектурою. У Відні О. Турянський слухав виступи теоретика модернізму Германа Бара, відвідував зібрання австрійських митців, де обговорювали модерні твори Артура Шніцлера, Гуго фон Гофмансталя.

Загалом у творчості всіх письменників - очевидців і учасників воєнних подій - стильова домінанта експресіонізму і в повоєнні роки залишається досить виразною. Адже саме експресіонізм, що найповніше міг оперувати «поетикою болю», виявив себе художніми здобутками Осипа Маковея («Криваве поле», 1921), Василя Стефаника (збірка «Вона - земля», 1926), Марка Черемшини (збірка «Село вигибає», 1925), Катрі Гриневичевої («Непоборні», 1926), Мирослава Ірчана («Карпатська ніч», 1924). Однак поема у прозі «Поза межами болю» Осипа Турянського, нарівні з творами Василя Стефаника, - один із найяскравіших, художньо досконалих виявів поетики експресіонізму в нашій літературі. Твір одразу ж після публікації мав неабиякий успіх: колективні читання в «Просвітах», відгуки в тодішній європейській критиці, де рецензенти дали надзвичайно високу оцінку повісті-поемі.

Джосеба Ескуба. Безсоння (2011)

Особисто пережите автором викликало в його душі надто глибокі й болючі почуття, тому «Поза межами болю» - не тільки розповідь про трагічні події апокаліпсичного1 тла Першої світової війни, а й лірична сповідь, рефлексії2, переживання, думки героя про війну як страшний злочин проти людства. Автор вибрав викладову форму від першої особи, поєднавши потужне ліричне начало з епічним. Твір написаний ритмізованою прозою з використанням інверсії, що забезпечує йому виразне експресивне начало. Віденський критик Роберт Плєн на час публікації означив жанр як «роман-поему». Сучасні літературознавці жанр цього твору трактують як ліричну повість-поему (С. Пінчук), «поему-симфонію» (З. Гузар), «роман-поему» (А. Печарський), тобто дослідники одностайні щодо впливу ліричної домінанти твору на його жанрову особливість.

1 Апокаліпсичний - прикм. до апокаліпсис - християнська книга пророцтв про кінець світу.

2 Рефлексія - здатність людської свідомості сприймати саму себе.

Жанрова специфіка твору О. Турянського зумовлена і стилем: експресіонізм у жанровій площині проявився передусім у ліриці та драмі, а вже згодом - у прозі, шляхом ліризації епічних жанрів, коли «навіть роман та оповідання мають ліричний характер» (Степан Савченко). Також важлива особливість повісті «Поза межами болю» - її документальна основа, достовірність змальованих подій.

Події у творі подані крізь призму сприйняття героя-оповідача, що має автобіографічний характер (на це вказує і прізвище - Оглядівський, і спогади-марення про рідний дім, дружину й маленького синочка, роздуми про власну відповідальність перед родиною). Це дало авторові можливість моделювати художній час і простір, використовуючи ретроспекції3.

3 Ретроспекція - звернення до колись пережитих подій, своєрідні екскурси в минуле.

Експресіонізм як потужний мистецький рух не має точної дати формування чи території, де це відбулося. Однак саме у Північній Європі напередодні Першої світової війни зародилися ця авангардна мистецька течія, новий трагічний світогляд і сукупність багатозначних мотивів, символів і міфів. Це революційна реакція на зношене, неживе традиційне академічне мистецтво, з одного боку, та на світлу, ідилічну, імпресіоністську «видимість» світу - з іншого. У широкому сенсі до експресіонізму можуть бути віднесені твори, у яких за допомогою художніх засобів виражено сильні емоції, причому саме це вираження емоцій стає основною метою написання твору.

Риси експресіоністичної поетики яскраво проявились у повісті О. Турянського.

«Персонажі експресіоністичного твору часто залишаються віч-на-віч зі смертю, автор змальовує межову ситуацію, коли всі цивілізаційні "домовленості” зі смертю зруйновані, бо це - одна з головних умов повернення первісної цінності людського буття. Смерть - не кінець, а лише перехід у новий вимір буття. Також експресіонізмові властиве поєднання віддалених, здебільшого непоєднуваних асоціацій, що позначалося на стилі, "окреслювало його характер на драматичному перетині прози та поезії, внутрішнього заціпеніння та екстатичного пориву”».

Юрій Ковалів

Персонажі твору поставлені в моторошні умови, коли «воєнне пекло все обернуло в руїну: високі змагання Духа... людське достоїнство... честь... Людина стала звірем людині!». Вони постійно відчувають жаский, огидний подих смерті. Смерть всюди: в білому савані1 снігу, що оповив стрімкі гори, в темних пащах проваль, у запалих від голоду очах товаришів, у їхніх тілах і обличчях, схожих на мерців: «Від десятьох днів вони вже нічого не мали в устах. Тіло з них майже зникло... У них уже ледве видно сліди обличчя. Замість щік дві ями, мов дві глибоко розкопані могили. Лице покрите, здається, не шкірою, лиш якоюсь чорно-сірою, землистою поволокою, що схожа на плісень у грибів». Влада смерті вчувається в непорушній застиглості хмар: «...понура тьма хмар поклалася гробним каменем на змучені душі», чигає на приречених звідусіль: «Куди око не гляне, з усіх-усюдів заглядає смерть. Із-за гори на крайнебі виповзли із темних глибин землі дивовижні облаки-страхіття і ще більше місце сонця заступили. Виглядали, мов казочні упирі. Отворили великанські, червоні, наче в крові скупані пащі, щоб кинутись на гори і пожерти їх зі сімома живими єствами». Типово експресіоністичною є контрастна чорно-біла колористика, максимальне ідейне навантаження зорових і слухових образів-символів (крякання круків, «облаки-страхіття», «казочні упирі»); порівнянь («гірський хребет, мов скелет дивного великана»); часто вживаного оксиморону («живі трупи»).

1 Саван - біла тканина, у яку загортають покійників за звичаєм деяких народів.

Поряд з апокаліпсичною образністю та «віталізацією смерті»2 спостерігаємо в повісті й деформацію дійсності. Персонажі О. Турянського час від часу втрачають зв'язок із реальністю: переохолодження, голод, глибокі душевні й фізичні страждання спричиняють її деформацію; галюцинативні видіння у хворій психіці перемежовуються з чітким усвідомленням небезпеки й приреченості. Внутрішнє заціпеніння та екстатичний3 порив, емоційне напруження, потрясіння на рівні шокової терапії - усе це знайшло свій вияв у повісті О. Турянського.

2 Тут: оживлення смерті, її присутності.

3 Екстатичний - той, що веде до екстазу як виду афективного психічного розладу.

Проблематика, образи, ідея

Не випадково автор дав своєму творові ще одну назву - «Картина з безодні», адже його персонажі переступили межі людських фізичних і психічних можливостей, опинившись у ситуації страшної боротьби інстинктів із духом. Їм довелося скласти важкий іспит на право бодай померти людьми.

Повість О. Турянського возвеличила силу людського духу. Письменник-гуманіст протиставив нездоланність людяного в людині, величезну волю до життя, розум, моральні й духовні цінності - бездуховності, захланності тих, із чиєї волі розпочинаються війни. Він звинуватив владні верхівки країн, що воюють між собою, їхні політичні амбіції за вчинене у Європі кровопролиття, безліч смертей: «Я і мої товариші стали жертвою злочину... Тіні моїх товаришів являються мені у сні й наяву. І я лечу з ними у прірву. Я чудом остався між живими. І в моїм серці плаче жаль і туга за ними».

«Ваш твір - це наймогутніша з відомих мені картин не тільки в нашій, але й у цілій європейській літературі... Ваш твір викликає вражіння дійсно пережитого, переболілого і списаного кров'ю серця. І змістом (ідейно), і формою він має прикмету новітнього, наскрізь європейського твору, і я певний того, що він здобуде право громадянства у всесвітньому письменстві. Це наймогутніший протест (без протесту) проти останнього європейського злочину, це крик одчаю душі людини, мужа, батька, а рівночасно вислів віри в людину, який Вам вдалося так просто, а рівночасно так могутньо висловити трьома словами "є сонце в життю”...».

Із листа Петра Карманського

Просякнута антивоєнним пафосом, повість утверджує гуманістичну ідею, віру в Людину, висловлену устами сліпого скрипаля: «Є сонце в життю!».

У повісті діють семеро персонажів, які належать до різних націй. Усі вони - від фізично найсильнішого (угорця Сабо) до найслабшого (серба Бояні) - зображені як певні символи, однак усі без винятку дійові особи твору не позбавлені індивідуальності. Вони належать до різних соціальних верств, мають різний рівень освіченості, та перед лицем смерті всі рівні. Автор майстерно розкриває поведінку персонажів у ситуації вибору, що постає перед кожним із них, показує глибину страждань кожного.

Василь Кандинський стояв біля витоків світового експресіонізму. Його життя було тісно пов'язане з Україною: 1871 р. він із сім'єю переїздить із Москви до Одеси, там закінчує гімназію. Художню освіту здобув у Києві, вчився у Миколи Пимоненка в художній школі Миколи Мурашка, де й сформувався як творча особистість.

1911 р. він разом із відомими німецькими експресіоністами організував альманах і групу «Синій вершник».

Василь Кандинський. Гірський пейзаж із церквою - Мурнау (1910)

У всіх - власні спогади, особисто пережите, те, що або додає сили, або проявляється як психотравма. Голод дає вихід усім досі прихованим психотравмам у вигляді марень, галюцинацій (Пшилуському здається, що він стріляє у свою дружину-зрадницю; Сабо проклинає «світову сволоч», що розв'язала війну). Однак усі вони зуміли перемогти в жорстокій сутичці звіра, що народжувався в нетрях їхньої душі, коли свідомість «блукає лабіринтами», - насамперед жахливу потвору канібалізму1.

1 Канібалізм - людожерство.

Василь Кандинський. Вершини на дузі (1927)

Природа у В. Кандинського, як і у німецьких романтиків, зображена у вигляді рельєфу. Фарби вивільняються від їхньої описової функції, вони нарешті можуть показати свою приховану експресивну силу.

Та найповніше ідея перетворення світу силою людського духу й любові реалізована в образах Штранцінгера й Оглядівського. Справжнім носієм духовного світла виступає скрипаль Штранцінгер. Пройшовши крізь тяжкі випробування ще до полону, він не зневірився в людях, не поринув у безодню ненависті. Сліпий скрипаль намагається підтримати силу духу товаришів над прірвою безумства. Він жертвує єдине, що в нього є, - свою скрипку, аби підтримати вогник багаття, готовий віддати й одяг (а це означає - і життя). У боротьбі інстинкту й духу, що опанувала всіма, Штранцінгер не корчиться від голоду і не скаржиться на холод. Його невидющі очі бачать те, що закрите для інших - світло віри в Людину: «Вони чули, що з темних ям його очей пливе щось таємне, могутнє. Щось ясніше світла, дужче сліпої сили божевільних стихій, святіше всіх богів. Якась невмируща сила людської душі».

Образ Оглядівського - автобіографічний, оповитий особливою авторською симпатією. Цей персонаж, як і всі полонені, страждає від голоду й холоду, його не обминає депресія. Проте його рятує відчуття нерозривного зв'язку з рідною землею, що постає в мареннях яскравими образами: «...золоте колосся кланяється на привітання, а синє небо любо і приязно сміється».

Жоден із товаришів у нещасті, крім Оглядівського, не мав шансу вижити - ні значно сильніші фізично Сабо й Домбровський, ані сильний духом Штранцінгер, - їм не було для кого жити. Єдина сила, що спроможна протистояти смерті, єдина зброя, якою можна здолати небуття, - це любов.

Коли інші в мареннях когось проклинали чи звинувачували, героєві в обрисах засніженого куща ввижався силует жінки з дитиною на руках, яким загрожує небезпека. Зібравши останні сили, Оглядівський намагався спромогтися на порятунок. У цупких обіймах смерті його серце продовжувало битися й тоді, коли душа вже ступила на дорогу вічності - сила любові давала силу жити для дружини й маленького сина. Іскрою порятунку, що не дала поживи морокові смерті, для Оглядівського виявилися спогади-марення, в яких у єдиний буттєвий колообіг зливається сонячний день його власного дитинства й дитинства його сина.

«...Символізування найвищих ідеалів людства в образі жінки й дитини, це, оскільки я знаю український народ, особлива українська риса».

Роберт Плєн, віденський рецензент повісті

На противагу лейтмотивному образові смерті, у мареннях Оглядівського з'являються образи сонця і колосистої ниви, білої хати й садочка, матері та дитини. Усі ці поняття становлять архетипну основу національного духу, пов'язані з ментальністю1, а тому стають у пригасаючій свідомості персонажа рятівним колом.

1 Ментальність - стійкий спосіб специфічного світосприйняття, характерний для людей однієї нації.

Гуманістичне звучання твору, ідея перетворення світу силою людського духу й любові, досконале стильове втілення цієї ідеї ставлять повість «Поза межами болю» О. Турянського в один ряд із найкращими європейськими творами на антивоєнну тематику: «Вогонь» Анрі Барбюса, «Марш Радецького» Йозефа Рота, «Могила невідомого солдата» Анжея Струга, «Смерть героя» Річарда Олдінгтона, «На західному фронті без змін» Еріха Марії Ремарка, «Прощавай, зброє!» Ернеста Гемінґвея.

Кадри з фільму «Поза межами болю» (1989)

1989 р. на кіностудії «Укртелефільм» було знято кінокартину «Поза межами болю» (режисер - Ярослав Лупій; у головних ролях знялися Валентин Троцюк, Гурам Пірцхалава, Михайло Горносталь, Микола Олійник, Костянтин Степанков, Володимир Левицький, Петро Микитюк).

Діалог із текстом

• 1. Під впливом яких модерних віянь формувався письменницький талант Осипа Турянського? Що вам відомо про нього як перекладача?
• 2. Які події вас найбільше вразили в біографії О. Турянського? Хто з персонажів його повісті-поеми є художнім утіленням долі самого письменника?
• 3. Яка інша назва твору «Поза межами болю»? Чому автор дав цьому твору дві назви? Розкрийте їхню поетику.
• 4. У чому полягає жанрова своєрідність твору О. Турянського? Доведіть, що це повість-поема (поема у прозі).
• 5. Розкажіть про особливості композиції цього твору. Знайдіть композиційні елементи. Назвіть частини повісті з огляду на їхній зміст.
• 6. Пригадайте, що вам уже відомо про експресіонізм як мистецький напрям. Доведіть, використовуючи цитування, що «Поза межами болю» - твір виразно експресіоністський.
• 7. Як ви розумієте такі слова одного з персонажів: «Ми тут вже здійснили ідеал братньої прихильності і любові»?
• 8. Назвіть усіх персонажів повісті, схарактеризуйте їх. Як ви вважаєте, чому вижити вдалося тільки Оглядівському?
• 9. Які проблеми порушив автор у повісті «Поза межами болю»? Яка ідея твору?
• 10. Об'єднайтеся в пари і розіграйте уявні діалоги між двома персонажами (на ваш вибір) цієї повісті.

Діалоги текстів

• Підготуйтеся до наукової конференції «Експресіонізм О. Турянського - виняткове явище повісті "Поза межами болю” чи риса авторського стилю письменника?».

Мистецькі діалоги

• 1. Користуючись мережею інтернет, перегляньте кінокартину відомого японського режисера Акіри Куросави «Тунель» із циклу короткометражних фільмів «Сни Акіри Куросави». Що спільного між «Тунелем» і повістю О. Турянського? Якими засобами автори створюють антивоєнний пафос у своїх творах?
• 2. Розгляньте кадри з фільму та світлину часів Першої світової війни. Чи допомагають вони відчути й відтворити біль, переданий Турянським у слові?
• 3. Перегляньте, користуючись можливостями мережі інтернет, фільм режисера Я. Лупія «Поза межами болю» (1989). Які засоби експресіонізму застосував режисер для творення образів полонених? Настільки вдало йому вдалося передати задум письменника?
• 4. Порівняйте дві картини Василя Кандинського «Гірський пейзаж із церквою - Мурнау» та «Вершини на дузі». Вони належать до різних періодів у житті художника - до- та післявоєнного. Як вони корелюють1 із описом гірських вершин у повісті «Поза межами болю» О. Турянського?
• 5. Прочитайте уривок із жартівливої інструкції «Як не треба сприймати картину, виконану у стилі експресіонізму»:

«Ви не знаєтеся на живописі, якщо:

- шукаєте (і знаходите) в картинах експресіоністів плани реальних міст, природні кольори і портретні подібності;

- застосовуєте до експресіонізму шкалу цінностей на кшталт "морально-аморально”, "красиво-потворно”, "схоже-несхоже”;

- вам стає незатишно і страшно перед картинами художників-експресіоністів і вам це не подобається. Не хвилюйтеся, так треба! Експресіоністи якраз і хотіли, щоб вам було незатишно і страшно».

Визначте засоби, якими автори досягають такого враження у читача повісті О. Турянського «Поза межами болю» і споглядача картини сучасного художника-експресіоніста Джосеба Ескуба «Безсоння».

1 Корелювати - знаходити співвідношення, взаємозв'язок предметів або понять.

Діалог із науковцем

Максим Нестелєєв

ПОЗА МЕЖАМИ Й У МЕЖАХ: ОСИП ТУРЯНСЬКИЙ І ЙОГО НАЙВІДОМІШИЙ ТВІР

Раїса Мовчан, зокрема, називає експресіоністською таку постать, що «сама проявляє активність, диктує світові свою "волю", бунтує, а не впокорюється йому». Нерідко цей бунт набуває ознак світоглядної катастрофи, динамічне осягнення якої болісно сприймає особистість, що відтворюється як розпачливий та абсурдний крик (як символ всюдисущості прихованої небезпеки та тривоги).

Криком про допомогу, криком-застереженням можна вважати повість О. Турянського. Хоча війну й не описано тут безпосередньо, проте вона є тим страхітливим спогадом для письменника та психічною реальністю для його персонажів, що переслідує їх повсюдно і постійно...

В образі матері й сина, що нав'язливо переслідує героя в його мареннях, є також певні релігійні алюзії. Оскільки саме вони рятують його від небуття, їх можна вважати варіантом символічної пари Мадонни з сином, що в іконографії має два різновиди: мати з немовлям і мати, що оплакує свою дитину...

Художня структура повісті О. Турянського доводить, що для митця важливішим є не сюжет як сукупність подій, а враження оповідача від подій. Це відрізняє його прозу від експресіоністичних текстів В. Стефаника, новелістична структура творів якого передбачає акцент на фабульності зображуваного та на стрімкому перебігу подій з неочікуваним фіналом.

• 1. Як саме науковець пояснює виникнення в експресіонізмі крику як символу всюдисущої небезпеки і тривоги?
• 2. У чому, на думку М. Нестелєєва, відмінність між експресіоністичними текстами О. Турянського і В. Стефаника?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Слоньовська, Мафтин (профільний рівень)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)