Творчість В. Шевчука літературознавці ділять на три періоди: 1) кінець 1960-х рр.: роман «Набережна, 12» (1968), рукопис повісті «Середохрестя», перший варіант повісті «Мор» (1969), книга «Вечір святої осені» (1969); 2) «важкі 1970-ті» - початок 1980-х рр.: рукописна п'єса «Сад», роман «Дім на горі» (1983), рукопис роману «Три листки за вікном», за який 1988 р. отримав Державну премію УРСР ім. Тараса Шевченка, а 1991 - Премію фундації Антоновичів; 3) найплідніший період, кінець 80-х рр. ХХ ст. - до сьогодні: «Птахи з невидимого острова» (1989), «Мисленне дерево» (1986), «У череві апокаліптичного звіра» (1995), «Око прірви» (1996), «Жінка-змія» (1998), «Біс плоті» (1999), «Срібне молоко» (2002) та багато інших унікальних оповідань, повістей і романів.

Вдумливий дослідник епохи бароко і невтомний борець за соборну Україну В. Шевчук іще в радянські часи, що не сприяли зверненню до національно-історичних тем, зміг модернізувати староукраїнську версію Конституції 1710 р. Пилипа Орлика і надрукувати її 1990 р. в газеті «Літературна Україна».

Роман «Дім на горі»

«Дім на горі» (1983) - один із найкращих романів письменника. У ньому йдеться про життя чотирьох поколінь, які мешкають в одному домі з 1911 по 1963 р., і в долі кожного виразно простежуються певні загадкові та дивовижні події. Твір складається з двох частин. Перша - це «Повість-преамбула», в якій описується життя родини в одному домі протягом 52 років, друга - автономний художній текст «Голос трави», який складається з 13 новел, нібито написаних очевидцем Іваном Шевчуком, за образом-маскою якого ховається сам письменник.

Федір Кричевський. Любов. Перша частина триптиху «Життя» (1927)

Важливо, що роман побудований всуціль на архетипних образах. Символічний образ дому під небесами (на горі) - це й метафізична Україна, й окремо взята українська родина, й виразно фантастичний текст. Водночас дім стає метафізичним вмістилищем жінки-матері, яка продовжує рід, а разом із ним - й історію дому. Образ-символ «дому на горі» асоціюється з «пупом землі», власне, біблійним Едемом - колискою людства. Священний дім (сакральний центр) не може існувати без профанного (нецивілізованого, дикого) довкілля. Жінки не можуть продовжити свого роду без чоловіків, і ті приходять у «Дім на горі» або в образах звичайних людей (переступивши поріг, вони залишаються господарювати зі своїми обраницями до смерті, і від них у такому випадку народжуються дівчата), або в образах птахів-звідників, сірих воронів (від стосунків із ними народжуються хлопці, які в дорослому віці вилітають із дому в широкий світ). В. Шевчук пояснює: «Мої чи моїх героїв мандри - це лише метафора, відповідно мандри можуть відбуватися без реального виходу з Дому, на мислительному рівні».

«Офіційній літературі Валерій Шевчук ніколи не служив, відкидаючи геть облуду соцреалізму, а трагічної дисидентської долі щасливо уникнув».