Протягом 1926-1929 рр. письменник працював над романом «Чотири шаблі» (виданий 1930 р.). Ю. Яновський тоді позиціонував себе як представник «у-експресіонізму» (українського експресіонізму), однак його стиль - це «романтика вітаїзму», в якій риси неоромантизму тяжіють до риторики революційної романтики і поєднуються з експресіоністичною виражальною силою. Саме так автор змалював стихію національно-визвольного руху в прозовому епосі «Чотири шаблі» - ту стихію, про яку так натхненно розповідав йому колишній генерал-хорунжий Армії УНР.

Розділи книги автор називає піснями й до кожної дає віршований пролог. Перші чотири «пісні» присвячено подіям національно-визвольного руху, вони, за висловом літературознавця Михайла Наєнка, «про українське і загальнолюдське жадання волі, сага про українську невпокореність». Шахай, Галат, Остюк, Марченко - ці образи творять легендарний перегук із духом козацької героїки, «це відроджені лицарі козацького степу, які на пергаментах української революції виписували героїку нашої історії».

Партизани Шахая воюють проти деніківців, проти реставрації «единой и неделимой»... під червоним прапором. Але автор змушений був «натикати червоних прапорців» у свій роман для цензорів, «нащадків північних завойовників, які в радянські часи спорядилися в криваві тоги більшовицьких святош» (М. Наєнко).

У п'ятій частині автор устами ченця говорить про причини поразки державності в Україні: «У вас добре уміють тільки умирати»; «вони були [...] довірливі, коли ворог хотів ошукати їх; нетривкі, де треба було перечекати; жалісливі там, де ворог удавав, що просить милостиню».

У віршованих рядках прологів, як і в самому тексті, образність часто ґрунтується на морській тематиці. Цим твір також був новаторським в українській літературі, у якій море зустрічалося вкрай рідко, та й то лише як реалістичний пейзаж. Модерна ж українська література позначена ростом зацікавлення морською тематикою.

Окрім того, новаторство прози Ю. Яновського виявилось і у синтезі мистецтва слова й кіномистецтва. Батальні сцени, степові рейди, мужні вершники, що проносяться сторінками роману, наче у кінокадрах легендарної стрічки, - це справді наблизило стиль прози Ю. Яновського до мистецтва кіно.

Роман «Чотири шаблі» радянською владою було визнано ворожим і націоналістичним. Над автором нависла загроза страшної розправи. Щоб уникнути ув'язнення і тоді вже неминучого розстрілу, Ю. Яновський узявся писати роман «Вершники» про перемогу більшовизму на теренах України і славну Червону армію.

Микола Самокиш. Бій за прапор. Атака (1922)

Новий роман про революцію Ю. Яновський писав три роки: «Вершники» вийшли друком аж 1935-го. Цей твір у дусі «соцреалістичного вітаїзму» став компромісом у відповідь на виявлені у «Чотирьох шаблях» симпатії до ідей національно-визвольних змагань, які вловила сталінська цензура. Але й у «Вершниках» письменник зумів геніально змалювати стихію боротьби, сказати в підтексті більше, ніж зумів прочитати цензор. За цей твір Ю. Яновського прозвали «українським Гомером» - адже він зумів створити одну з найлаконічніших у світовій літературі епопей.

У романі, що складається із сорока новел-фресок, також змальовано події національно-визвольної боротьби. Драматична напруга боротьби передається автором шляхом застосування техніки кінематографічного монтажу, а також завдяки образності, що закорінена в морській тематиці, і використанню ремінісценцій із «Слова про Ігорів похід». Автор зробив свій «фрагментарний» твір панорамним романом.

Любов Кир'янова. Портрет Юрія Яновського (2008)

Із початком війни родину Ю. Яновського евакуювали в Уфу. У письменника були серйозні проблеми зі здоров'ям, але, незважаючи на це, він рвався на фронт. Невдовзі вже був там як військовий кореспондент.

Після війни - відряджений на Нюрнберзький процес, під враженням участі в якому написав цикл нарисів «Листи з Нюрнберга». У 1947 р. письменник завершив роботу над романом «Жива вода». Твір зазнав гострих нападок, автора звинуватили в «буржуазному націоналізмі», затаврували як «петлюрівця». Юрій Іванович був змушений «покаятися» і, як гірко іронізував колись над собою Тичина, «й собі поцілувать пантофлю папи». За «Київські оповідання» (1948), у яких письменник учинив наругу над власним талантом, його нагородили Сталінською премією.

Перу письменника належать також кілька п'єс, серед яких вершинними є «Дума про Британку» і «Дочка прокурора». Історичну драму про Т. Шевченка «Молода воля» автор закінчити не встиг, як і реалізувати задум твору про Лесю Українку. Незадовго до смерті Ю. Яновський почав писати роман про українське підпілля в Києві під час війни. Ця тема фактично була заборонена радянською владою, адже підпілля насправді було оунівським1.

1 ОУН - Організація українських націоналістів, якою в Києві керував Олег Ольжич.