«Шістдесятництво» як суспільне і мистецьке явище. Василь Стус (1938—1985)
- 1-12-2022, 11:44
- 377
11 Клас , Українська література 11 клас Слоньовська, Мафтин (рівень стандарту)
ВАСИЛЬ СТУС (1938—1985)
Життєвий і творчий шлях
Василь Семенович Стус народився 71 січня 1938 р. у с. Рахнівка, що на Вінниччині. Батьки-колгоспники важко працювали на землі, але не могли забезпечити родину, тому 1940 р. переїхали на Донбас. Там минули дитинство і юність Василя, тяжкі воєнні й повоєнні роки гартували його волю.
1 Стус народився 6 січня, але мама побоялася записувати Василя датою, що збіглася із днем народження Христа, аби не давати підстав атеїстам радянської влади для цькування.
Злидні й голод не вбили потягу до знань: школярем він став у 6 років, а студентом - у 16. Учився блискуче, мав дивовижну пам'ять (уже в 5-6 класі знав усього «Кобзаря»), марив музикою. За успішне навчання в 7-му класі батько подарував Василеві гітару; хлопець відвідував концерти у філармонії, захопився творчістю Бетховена.
Василь Стус навчався на історико-філологічному факультеті Донецького педагогічного інституту, працював учителем української мови та літератури. Проте він виламувався з рамок звичної біографії: служба в армії, вчителювання - і постійно демонстрував свою інакшість, невміння й небажання бути «гвинтиком і коліщатком».
У спогадах друзів та поетової рідні Василь - допитливий, надзвичайно глибокий і цілісний, порядний юнак.
Згодом питання національної свідомості українців дедалі більше непокоїтиме поета. У статті Богдана Підгірного «Нецензурний Стус» наведено спогади про те, як нелегко було жити поетові з такою громадянською позицією на зросійщеному Донбасі.
У 1961-1963 рр. Василь працює літредактором у газеті «Соціалістичний Донбас», а тоді вступає до аспірантури Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка. Починається ера плідної праці Стуса-літературознавця, перекладача, поета. На сторінках провідних українських журналів з'являються добірки його віршів, у видавництві «Молодь» готують до виходу збірку «Круговерть» (1965). В. Стус пише літературознавчі розвідки, перекладає твори Й.-В. Ґете, Р. М. Рільке, Ґ. Лорки. Він органічно вливається в рух «шістдесятників» - відвідує Клуб творчої молоді, спілкується з багатьма із тих «неблагонадійних», які вже перебувають під наглядом спецслужб.
«Його так званий злочин полягає в тому, що він пише свої поезії по-українськи. Існують давні суперечності між українцями і росіянами, що виявляються також у питаннях мови. Стус пише свідомо по-українськи. Це єдиний закид, що мені відомий».
Генріх Белль, німецький письменник, лауреат Нобелівської премії
Виступ В. Стуса в кінотеатрі «Україна» після прем'єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» із засудженням арештів української інтелігенції став причиною відрахування його з аспірантури. Тепер і за ним ведуть нагляд. Стусових поезій не друкують, позбавляють можливості працювати - навіть кочегаром або підсобним працівником на будівництві. Та він стоїчно витримує удари долі. За сприяння друзів переклади з Й.-В. Ґете й Ґ. Лорки вдалося видати під псевдонімом Василь Петрик.
Віктор Зарецький. Портрет Василя Стуса з книгою Р. М. Рільке (1971)
Василь Стус передруковує свої вірші в саморобні збірочки й дарує друзям. Так його твори опиняються за кордоном. 1970 р. у Брюсселі виходить поетова книжка «Зимові дерева». Василь постійно відчуває, що за ним стежать. 1972 р. поета арештовують. Серед звинувачень, висунутих йому, - «ворожі» дослідження про Павла Тичину «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)» та Володимира Свідзинського «Зникоме процвітання».
Присуджено п'ять років виправних робіт у таборах Мордовії і три - поселення на Колимі. Так розпочинається хресна хода поета на Голгофу. Кожен день, проведений В. Стусом у застінках, - це виклик системі нищення людських доль. Наглядачі забирали написане, нищили, щоб не залишилося й сліду, але друзі-політв'язні переховували Стусові чернетки. Щоб зберегти його поезії, вони навіть учили їх напам'ять.
Цікаво знати!
Василь Стус не зміг стати щасливим батьком. Він повноцінно спілкувався із сином Дмитром дуже недовго - один рік між двома арештами. Після повернення тата із першого ув'язнення син був уже підлітком і спочатку не йшов на контакт, але згодом між ними виникла щира дружба, про яку Дмитро написав у своїй книзі.
Василь Стус із дружиною Валентиною Попелюх та сином Дмитром (1978)
Наприкінці 1979 р. хворий, виснажений фізично, але не зламаний духовно В. Стус повернувся до Києва. Він стає учасником дисидентського руху, продовжує боротьбу в складі переслідуваної брежнєвським режимом Гельсінської спілки.
Тим часом твори, надруковані за кордоном, здобувають високу оцінку. Активна діяльність митця дратувала владу, і скоро його знову заарештовують. Цього разу засудили до 15 років ув'язнення: 10 років таборів особливого режиму й 5 - заслання. Другий термін поет відбував у пермських таборах.
Табірне життя В. Стуса було пекельним: утиски табірної адміністрації, карцер за сфальшованими звинуваченнями, підселення в камеру кримінальних злочинців, брак медичної допомоги, конфіскація листів... Холуї системи, знаючи, що живим з ув'язнення поет не вийде, намагалися знищити написане (рукописна збірка «Птах душі», про яку писав друзям Стус, зникла безслідно). Та все ж у неволі він продовжував писати, перекладати - з німецької, французької, англійської. Тим часом світова громадськість стала на захист поета-політв'язня. Генріх Белль у 1985 р. висунув В. Стуса на здобуття Нобелівської премії. Однак цю високу нагороду присуджують тільки живим. Тож табірна адміністрація зробила все, щоб серце поета перестало битися.
Віктор Зарецький. Василь Стус - орач (1989-1990)
Дата народження ніби запрограмувала його місію: узяти на рамена хрест України й пронести крізь «вертикальні труни» (В. Стус) колимських таборів, аби наблизити її до незалежності. Досі нема відповіді на чимало запитань щодо смерті В. Стуса 3 вересня 1985 р.
Безіменна, лише з номером, могила на табірному цвинтарі чекала на здійснення його заповіту - «Народе мій, до тебе я ще верну». Нарешті 19 листопада 1989 р. тіла Василя Стуса та його побратимів Юрія Литвина й Олекси Тихого перепоховали в Києві на Байковому кладовищі. Активний учасник перепоховання, письменник Володимир Шовкошитний про цей подвиг свідомих українців написав чудову книжку «Герої народжуються на могилах героїв».
Посмертно 1991 р. В. Стуса було удостоєно Шевченківської премії. 26 листопада 2005 р. йому (теж посмертно) присвоєно звання Героя України.
На осінь 2019 р. запланований вихід на екрани українського повнометражного художнього фільму «Заборонений» (робочі назви - «Стус» і «Птах душі», режисер - Роман Бровко, автори сценарію - Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов) про життя та загадкову смерть поета-дисидента, його боротьбу з тоталітарною системою.
Василь Стус - один із тих, чия висока офіра дає право нам бути нацією. Його твори - рідкісний органічний сплав філософської глибини, громадянської мужності й високої художності.
Пам'ятник Василю Стусу у Вінниці. Скульптор Анатолій Бурдейний (2002)
Діалог із текстом
- 1. Розкажіть про долю В. Стуса. Що вас найбільше вразило? У чому подібність зробленого ним життєвого вибору до Шевченкового?
- 2. Що вам відомо про Стуса-перекладача?
- 3. Як ви вважаєте, чи правомірно В. Стуса називають найактивнішим представником «шістдесятників»? Аргументуйте свою думку.
- 4. Поясніть, чому поет назвав одну зі своїх збірок поезій «Птах душі». Що символізує ця назва? Чому тоталітарна система знищила збірку?
Діалоги текстів
- 1. Прокоментуйте одну з цитат (на ваш вибір) про В. Стуса.
- 2. Попрацюйте у «малих» групах. Підготуйте короткі виступи перед класом про Василя Стуса як людину і поета на основі спогадів його друзів, знайомих і родичів, вміщених у книжці «Василь Стус: Поет і Громадянин. Книга спогадів та роздумів» (упорядник Василь Овсієнко, видавництво «Кліо» (2013)).
Мистецькі діалоги
- 1. Розгляньте портрети В. Стуса і схарактеризуйте поета за ними.
- 2. Знайдіть в інтернеті і продемонструйте в класі на медіадошці картину Галини Севрук «Поламані крила». Чи може вона бути метафорою долі Василя Стуса? Аргументуйте свою відповідь.
- 3. Перегляньте документальні фільми «Просвітлої дороги свічка чорна» та «Дисиденти». Підготуйте розповідь про «шістдесятників». Розкажіть про найдраматичніші епізоди життя В. Стуса.
Поетична творчість Василя Стуса
Поетичні збірки В. Стуса за його життя були надруковані тільки за кордоном («Зимові дерева» - Брюссель, 1970; «Свіча в свічаді» - Мюнхен, 1977; «Палімпсести» - Мюнхен, 1986). В Україні його твори поширювалися через самвидав.
Від першої збірки «Круговерть» (1965) до вершинної, яку поет творив в умовах ув'язнення, - «Палімпсести» (1986) поезія В. Стуса - всуціль новаторське і непроминальне явище в літературі.
Для поезії раннього періоду творчості характерні поєднання народнопісенної строфіки з верлібром та риси поетики імажинізму, сюрреалізму. Відображення «дійсного чуття» в структурі поетичного образу, духовне становлення людини як помислу Божого і Бога як висліду духовного прозріння Людини творять, на думку Володимира Моренця, індивідуальну неповторність лірики В. Стуса та її виняткову потужну модерність.
У віршах «по-тичининськи сонцесяйної» (М. Ткачук) дебютної збірки «Круговерть» (1965) звучить захоплення красою світу, природи. Уже в ранніх поезіях В. Стуса виявляється одна з головних ознак його творчості - філософічність, намагання осмислити буття в екзистенційних вимірах, а також неповторна стусівська метафоричність, багатовимірність розгортання художнього образу, оригінальні авторські неологізми.
Микола Глущенко. Весняне цвітіння (1970-ті рр.)
«Люди, народившись, вважають, що жити вони вміють. Для багатьох - це прибільшувати свою власну порожнечу всякими набутками - давай купимо те чи те. Оце - і все життя: заслонити свою порожнечу громаддям машин, телевізорів і т. д. Але - це наївна спроба втекти од життя на луки задоволення. Життя не є насолода. І не є задоволення. Воно має свій насущний житній, із остюками, смисл. У цьому насущникові - міра життя».
Із листа Василя Стуса до дружини
Збірка «Зимові дерева» (1970) оприявнює духовну задуху, що панує в суспільстві. Поет вибухає трагічним прозрінням («Отак живу: як мавпа серед мавп»), осмислює причини історичної недолі України («Сто років, як сконала Січ»), шукає свою місію у світі («У цьому полі, синьому, як льон»).
Петро Холодний (старший). Зима у лісі (1920)
Дослідники відзначають вплив на поетику В. Стуса традицій української вертепної культури, що особливо увиразнилося у третій збірці митця «Веселий цвинтар» (1971). Її назва - це образ-оксиморон, що виростає до символу знищених тоталітарною системою можливостей людини, трансформується в театр абсурду, й «орденоносний пес» у цьому світі навиворіт виявляється поцінованим більше, ніж людина. Поет засобами сатири і гротеску розвінчує брехливу ідеологію радянського суспільства: навіть сонце чоловік із кокардою на кашкеті підмінив п'ятаком.
Вершиною творчого доробку В. Стуса стала збірка «Палімпсести» (1971-1977, опублікована 1986). Палімпсест - це назва пергаменту, на якому початковий текст пробивається через новий, а у поета - це символ незнищенності народної пам'яті. Збірка вражає філософською глибиною і непереможною вірою у високі ідеали.
Творча спадщина В. Стуса - вияв поетового «самособоюнаповнення» й опору неволі. Основна риса його ліричного героя - трагічний стоїцизм1, який постав на виробленій в умовах «вертикальної труни» (так поет називав карцер) власній філософській системі, що сформувалася внаслідок глибокого опрацювання й осмислення ним філософії екзистенціалізму, східного дзен-буддизму, генетично успадкованої «філософії серця».
1 Стоїцизм (від. грец. портика Стоя в Афінах, де збиралися філософи-стоїки) - 1. Напрям в античній філософії, який вимагав від людини свідомого підкорення панівній у світі необхідності й приборкання своїх пристрастей. 2. Стійкість, мужність у життєвих випробуваннях, здатність протистояти спокусам.
Екзистенціалізм (від латин. exsistentia - існування) - течія у філософії та літературі, що виникла після Першої світової війни, сформувалась у 30-40-х рр. ХХ ст. і набула розквіту в 50-60-х рр. ХХ ст. Згідно з ним людина - це унікальна духовна істота, яка здатна сама обрати власну долю. Людина переживає невлаштованість у світі, невдоволена і впадає у відчай. Лише свобода дає їй можливість виявити себе, знайти сенс своєму існуванню. Однак досягти цієї свободи вибору можна, тільки опинившись у «межовій ситуації»2 та здійснивши самоаналіз, переоцінку орієнтирів і вибір власних цінностей.
2 Межова ситуація - ситуація, за якої виникає загроза смерті, почуття провини, сильний стрес або важкі життєві випробування. Людина відчуває страх і сильне напруження, впадає у відчай. Її відчуття максимально загострюються, і вона може чітко усвідомити те, чого раніше не могла осягнути або ж чому не надавала значення. Тобто людина розвивається духовно.
«У житті доводиться обирати: або цікаву муку, або нецікаве щастя. Більшість, звичайно, обирає щастя, хай і нецікаве. "Мудрість” життя полягає в тому, щоб пристосовуватися до умов. Хто не пристосовується - той не "мудрий”. Перших чекає поросяче щастя, других - орлина смерть. Тому я хочу, щоб ти мав свій характер, а не був розмазнею. Виробляй його постійно, не поступайся своєю волею перед обставинами. Бо Ти - це насамперед Твоя воля (бажання, мета, впертість). А воля міцніє в доланні перешкод».
Із листа Василя Стуса до сина Дмитра
У 1960-х рр. на Заході починається новий виток зацікавлення філософією екзистенціалізму. Європейці намагаються віднайти не так сенс буття, як мужність бути собою. Одна з основних проблем цієї філософії - питання автентичності1 буття, що знайшло ґрунтовне осмислення у працях філософів Мартіна Гайдеггера, Ніколи Аббаньяно, Жан-Поля Сартра, Мігеля де Унамуно.
1 Автентичний - справжній, дійсний, правильний; такий, що ґрунтується на першоджерелі.
Василь Стус був ознайомлений із працями філософів-екзистенціалістів. Ось як ці ідеї відлунюють у його поезії: «Нас порівняли в радості й біді, / В правах, у звичках, в мові і печалі. / В кавалку хліба і у кусні сала. / Ми всі однакові. Ми всі руді».
Істинне існування вимагає від людини постійної праці над собою, за В. Стусом, - «самонародження» і «самособоюнаповнення»: «Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь».
Поет ніколи не переставав працювати над собою, власною волею й інтелектом. У важких табірних умовах він завжди залишався Людиною - ніколи не зрадив Бога в собі. Бо тільки сама людина може зробити вибір між свободою і несвободою. За В. Стусом, «Дороги власної не бійся, / з метою у єдине злийся - / хіба не ти - твоя мета».
Важливою категорією у філософії екзистенціалізму є поняття смерті. В. Стус, як і французькі екзистенціалісти, трактує смерть як вищу духовну форму буття, що підтверджують авторські неологізми «життєсмерть» і «смертеіснування».
«Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...»
У поезії відлунює наскрізний для творчості В. Стуса «образ трансцендентного2 відземного пориву» (В. Моренець), вона сповнена устремління до «далекої ідеальної батьківщини» (М. Пруст): «Моя душа запрагла неба». Ліричний герой усупереч сумнівам обирає шлях до правди. Його не лякає екзистенціальна свобода: «аж поза смертні хвилі / людських дерзань, / за чорну порожнечу, / де вже нема ні щастя, ні біди». А «стовп високого вогню», що десь перегукується за своїм символічним наповненням із біблійною «неопалимою купиною», - чи це не Бог, що народжується в душі поета? У цій поезії постає проблема екзистенції вибору, пропущена крізь болючий життєвий досвід митця.
2 Трансцендентний - в ідеалістичній філософії - який перебуває поза досвідом, недосяжний для людського пізнання.
«Господи, гніву пречистого...»
У вірші звучить ідея стоїцизму, подолання страху перед смертю й випробуваннями долі. Ця поезія є жанровим різновидом медитації - віршованою молитвою, походження якої пов'язують з іменем християнського богослова VIII ст. Іоанна Дамаскіна. Молитовне звучання поезії підкреслено епітетом «гнів пречистий»: ідеться не про гнівливість, це поетів біль із приводу осквернення святого для його душі. «Де не стоятиму - вистою» - звучить як обітниця й утверджує ідею трагічного стоїцизму. Душа ліричного героя гартується в муках для духовного життя: «Щоб я був завжди такий, / яким мене мати вродила / і благословила в світи».
Екзистенціалісти вважають, що людині дано більше, ніж вона реалізовує: «Ставай тим, хто ти є» (М. Гайдеггер), «бо жити - то не є долання меж, а навикання і самособою - наповнення».
Філ Коч. Обрії. Фото (2014)
Діалог із текстом
- 1. Назвіть поетичні збірки В. Стуса. Поміркуйте над символічним значенням їхніх назв.
- 2. Як ви розумієте слова літературознавця Володимира Моренця про «наскрізний образ трансцендентного відземного пориву», притаманний поезії Стуса?
- 3. У якій збірці виявився вплив традицій вертепної культури на поетику В. Стуса?
- 4. Як реалізовано ідею стоїцизму, подолання страху перед смертю й випробуваннями долі в медитації «Господи, гніву пречистого»?
- 5. М. Коцюбинська зауважила: «Образам поезії Василя Стуса характерна смислова багатошаровість: це образ-айсберг, що росте вглиб». Підтвердіть цю думку, навівши приклади з поезій Стуса.
- 6. Поясніть, у чому полягає значення творчості В. Стуса для здобуття Україною незалежності.
Діалоги текстів
- Прочитайте рядки поезії В. Стуса «Біля гірського вогнища»: «Як вибухнути, щоб горіть? / Як прохопитись чорнокриллям / під сонцем божевільно-білим? / Як бути? Як знебуть? Як жить?» Із яким афористичним висловом В. Шекспіра перегукується останній рядок?
Мистецькі діалоги
- 1. Знайдіть в інтернеті і продемонструйте в класі на медіадошці картину (на вибір) як ілюстрацію до поезії В. Стуса.
- 2. Проаналізуйте символічність образів, зображених на картині В. Зарецького «Василь Стус - орач».
- 3. Проаналізуйте колористику картин М. Глущенка та П. Холодного. Чи відповідають вони, на вашу думку, за настроєм поезіям двох перших збірок В. Стуса «Круговерть» та «Зимові дерева»?
Коментарі (0)