ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Євген Филимонович Маланюк народився 1 лютого 1897 р. в селі Новоархангельське (нині — Кіровоградська обл.). Навчання юнака в Петербурзькому політехнічному інституті перервала Перша світова війна, тому в 1914 р. після підготовки в Київській військовій школі він вирушає на фронт офіцером царської армії. Події 1917-1920 рр. змінюють усе його подальше життя. Поет переходить на бік УНР, працює в штабі Дієвої армії, що дало йому багатий матеріал для роздумів про Українську революцію та причини її поразки.

Уже тоді Є. Маланюк виокремлює «історико-психологічні комплекси» української нації. Корені їх — у «малоросійстві» бездержавної нації, навіть частини її еліти. Він засуджує нерішучість Михайла Грушевського і Володимира Винниченка в боротьбі з російськими більшовиками (від першого Універсалу, який декларував автономію України в складі Росії, до проголошення незалежності України четвертим Універсалом минуло сім місяців), їхнє зволікання з військовим захистом УНР. Так само Є. Маланюк усвідомлює, що запізніле рішення Симона Петлюри про збройну боротьбу з Росією призвело до поразки визвольних змагань.

Коли національна революція зазнала краху, поет вимушений був разом зі своїм батальйоном перейти українсько-польський кордон та емігрувати. Думав — ненадовго, виявилося — назавжди. Перебування в польському таборі для інтернованих у Каліші стало суворим випробуванням долі. Але особисту драму розлуки з Батьківщиною затьмарила національна трагедія українства. Євген Маланюк розуміє, що час визвольних змагань за Україну зі зброєю в руках закінчився, треба кувати духовну зброю в боротьбі з ворогом. Тому він займається самоосвітою, вивчає українську історію та культуру, береться до культурно-просвітницької роботи серед інтернованих, більшість яких — неписьменні робітники й селяни. У таборі для полонених Є. Маланюк разом із Ю. Дараганом засновує табірний журнал «Веселка», де активно друкує свої публіцистичні твори та поезії, що увійшли згодом до його другої збірки «Гербарій» (1926).

Поштова марка на честь Євгена Маланюка. 1977

Повернутися на Батьківщину поет не може, бо там його чекала розправа більшовиків за участь у національній революції. В 1923 р. Є. Маланюк переїжджає до Подєбрад і вступає до Української сільськогосподарської академії. Юнак потрапляє у вир активного українського духовного життя. У Празі та навколишніх чеських містечках на той час живуть і працюють культурні діячі старшого покоління (Олександр Олесь, С. Черкасенко, Д. Чижевський) та молоді поети (Ю. Дараган, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, О. Теліга). У їхньому товаристві він знайшов однодумців, побратимів по «чину». У цей період Є. Маланюк знайомиться з ідеологом українського націоналізму Д. Донцовим, який справив неабиякий вплив на формування його національних почуттів, починає співпрацювати з «Літературно-науковим вісником». У 1925 р. поет видає першу збірку «Стилет і стилос», присвячену болючим питанням національного буття українського народу.

У 1929 р. митець влаштовується на роботу інженером у Варшаві, де засновує поетичне літоб'єднання «Танк». Із початком Другої світової війни він знову повертається до Чехословаччини, у Прагу. Згодом Є. Маланюку стає відомо, що радянська контррозвідка внесла його до списку емігрантів, що підлягають депортації, тому наприкінці війни, коли радянські війська окуповують Чехословаччину, переїжджає до Німеччини, чотири роки перебуває в таборі для переміщених осіб. В 1949 р. він емігрує до США, де працює спочатку чорноробом, згодом влаштовується на інженерну посаду. У Нью-Йорку й завершує Є. Маланюк свій земний шлях.

Його життя є типовим для українських письменників-емігрантів: постійний пошук роботи, переслідування енкаведистів, ностальгія, побутова необлаштованість, вузьке коло спілкування.

«Чужа земля, чужі похмурі люди — / Й саме життя, здається, уже чуже», — такий присуд своєму існуванню робить поет.

Але навіть у таких умовах він піднімається над своїми особистими проблемами і працює для далекої України. За роки вимушеної еміграції Є. Маланюк написав 12 збірок поезій, серед них — «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Вибрані поезії» (1943), «Влада» (1951), «Остання весна» (1959), «Серпень» (1964), два томи літературно-критичних і публіцистичних праць, він також перекладав художні твори із чеської та французької української мовою.

Творчість поета пронизана ідеєю української державності. Аби зрозуміти причини націєтворчих поразок, Є. Маланюк поетично осмислює Україну в географічному й історичному вимірах, починаючи від дослов'янської епохи й до сучасності. Він переконаний, що національний характер формується впродовж тисячоліть, тому й прагне простежити його корені.

Географічне розташування України між Заходом і Сходом поет вважає її трагедією, прокляттям. Через південні степи проходили азіатські кочові племена (скіфи, сармати, печеніги, половці, монголо-татари та ін.), які, стверджує Є. Маланюк, були як «...постійний топографічний " протяг" ...що їх тяжко й довго треба було відпирати або перетравляти тубільному населенню». Іншими словами, східні кочові племена впливали на психологію та ментальність традиційних хліборобів-автохтонів, привносячи в психотип предків українців потяг до анархії, безладу, хаосу. Звідси, на думку поета, — ледачість національного духу, байдужість до своєї долі, що й зробило Україну бранкою половецьких ханів, монгольської, а згодом і більшовицької орди. Тому Батьківщина в поетичній концепції Є. Маланюка постає в образі розпутної жінки, яку поет в'їдливо називає то «повією ханів і царів», то «Пріською царя Петра», то «байстрючою матір'ю яничар», означає епітетами «безвладна, п’яна й німа».

Титульна сторінка книжки Євгена Маланюка. Видавництво «Український пріоритет». 2015.

Україна в зображенні Євгена Маланюка неоднозначна. Як справжній син, він бачить її слабкі й сильні сторони, тому й відтворює Вітчизну то в символічних образах повії, відьми, Антимарії, Чорної Еллади, то в теплих і світлих образах Степової Еллади, Земної Мадонни, Діви-Марії, святої. І якщо першу він ганьбить, ненавидить, проклинає, то другу — боготворить, благословляє. «У своїх могутніх поетичних та геокультурних візіях... Маланюк створив геніальний образ розіп'ятої на перехресті цивілізацій України, розділеної між Морем та Степом, між динамічним творчим еллінським спадком та інертно-насильницьким євразійським кодом», — зауважує літературознавиця О. Пахльовська.

Водночас Україна уособлює сильне державницьке начало. Воно закладено в генетичний код нації варягами, що йшли Дніпром до Чорного моря і стали першими князями Київської Русі. Її закони й військова сила забезпечили оборону кордонів, сприяли процвітанню земель. Образ варягів у поезіях Євгена Маланюка символізує державність, відвагу й силу. Українці, на його думку, мають ці якості, тому здатні відродити потужну Українську державу, побудувати «неминучий Рим».

Подискутуйте!

Проаналізуйте стиль поведінки наших співвітчизників у різних суспільно-історичних та побутових обставинах. Громадян яких типів ви можете виокремити? Як вони співвідносяться з концепцією двох Україн Є. Маланюка? Чи позбулися українці комплексу «малороса» в сучасній незалежній Україні? Визначте й запишіть «рецепти» лікування хвороби «малороса», злободенні й нині.

Пригадайте!

Назвіть твори українських поетів, присвячені ідеї боротьби за державність українського народу.

На шляху до українського «Риму»

Одним із «рецептів» національного виховання народу й перетворення його в державницьку націю є, на думку Є. Маланюка, відродження історичної пам'яті. Поет вибудовує історичну вертикаль, на якій закарбовує героїчні сторінки народної боротьби за свободу. Вона, ця вертикаль, пролягає від держави Київської Русі, через козацьку державу Б. Хмельницького, визвольну боротьбу гетьмана І. Мазепи, героїв Гайдамаччини до національних змагань українського народу в ХХ ст. Мотиви боротьби за незалежність звучать у поезіях Є. Маланюка «Сонети про Орлика», «Сьогодні», «Карпатський триптих», «Варязька балада», «Варяги», «Уривок із поеми», поемі «Побачення».

«Уривок із поеми» (1924)

У творі оспівується нескореність українського народу й потужний потяг його до свободи. Автор відтворює цю ідею через історичну ретроспективу — чотирьохсотлітні змагання українців за незалежність. У центрі уваги поета — ліричне переживання, викликане гордістю поета за свій народ. Ліричний герой — носій вільнолюбних прагнень предків, продовжувач національних традицій боротьби за українську незалежність.

Композиція твору побудована на протиставленні: минуле — сучасне, віковічна боротьба — тимчасовий спокій. Минуле автор представляє іменами Б. Хмельницького, І. Мазепи, М. Залізняка й І. Гонти, які репрезентують різні періоди визвольних змагань народу. Автор представляє тип українця, здатного шаблею, словом, стратегічним мисленням витворювати Українську державу. Її уособлює образ Б. Хмельницького, троє ж інших діячів утілюють напругу націєтворчих змагань. Ідеал українського патріота в баченні Є. Маланюка — це воїн, який кидає «сміх / В скривавлене обличчя — муці», а від його проклять перед смертю ворогам «мороз ішов за шкіру». Поет стверджує, що українська культура також увібрала в себе нескорений народний дух, адже навіть козацький танок гопак — це «дикий вихор».

Новітній період Є. Маланюк представляє як тимчасовий спокій для накопичення сил перед наступною хвилею визвольних змагань. Українці програли національну революцію, але не скорилися, адже навіть прозаїчні речі — херсонські прерії, вітер, повноводий Буг і маленька Синюха — нагадують ліричному героєві боротьбу:

Херсонські прерії — мов Січ,

А кобзарем — херсонський вітер,

І рідним був одразу клич:

— Вставайте! Кайдани порвіте!

Бо ж там тече козацький Буг

Й — не раз червоная — Синюха,

А я там весен вербний пух

І дух землі — з дитинства нюхав.

Через образи-символи Запорізької Січі, кобзаря, Бугу й Синюхи (річка, де народився) поет утверджує думку про те, що нація в будь-який час перейде на новий виток національного піднесення, тому що силу кожному надає «дух землі». Свій історичний оптимізм автор уособлює в життєствердному образі весни.

Ліричний герой твору втілює єдність національної інтелігенції з народом, з одного боку, та є носієм історичної місії, — з іншого:

І крізь папери, крізь перо,

Крізь дні буденні — богоданно

Рокоче запорозька кров

Міцних поплічників Богдана...

Автор переконаний, що в народу є «політична й мілітарна воля

нацією бути».

Український поет — це більше ніж поет

Неабияку роль у вихованні державної нації Є. Маланюк відводить мистецтву. У його візіях поет є посередником між Богом і народом, а він сам — «кривавих шляхів апостол». Про свою місію в житті нації Є. Маланюк пише:

І все боюсь: скінчиться термін,

А я не скінчу завдання.

Мотиви ролі Слова як духовної енергії нації звучать у його ліричних віршах «Демон мистецтва», «Стилет чи стилос», «Пам'яті Куліша», «Безкровна Муза — нежива...», «L'Art poetigue», «На хресті слова розіпятий...», роль письменників в історії та культурі він осмислює у творах «Шевченко», «Невичерпальність», «Сучасники» та ін.

У час, коли національна революція зазнала поразки, Є. Маланюк в еміграції витворює словом нову духовність. Його поетичним символом є образ стилоса. Митець не вагається, що він не менш дієвий, ніж зброя (стилет). Ці образи уособлюють боротьбу раціонального («розуму — уважний стилос») й емоційного («серця — вогняний стилет»).

Є. Маланюк усвідомлював магічну силу поета для «ще не народжених держав»:

Поет — мотор! Поет — турбіна!

Поет — механік людських мас,

Динамо-майстер, будівничий.

Повстань майбутнього сурмач...

«Напис на книзі віршів» (1925)

Вірш — своєрідне послання нащадкам, у якому автор ставить перед собою завдання пояснити, «Чому стилетом був мій стилос / І стилосом бував стилет».

Розуміючи, що ніхто так глибоко і плідно не впливає на національний світогляд, як великий поет, Є. Маланюк зображує його вождем і воїном: «Напружений, незламно-гордий, / Залізних імператор строф...». Вірші митця — «як когорти», що мають енергію неабиякої сили і здатні впливати на сучасників. Вони творять реальність, а не декларують утопічні мрії, тому поетичні строфи позбавлені ліризму й чуттєвості, вони «мускулясті», ковані, з «металом». У підтексті вірша — пояснення, чому його Муза така сувора: вона покликана слугувати ідеї свободи. Тому не випадково у творі з'являється образ Батурина як алюзія до державотворчих зусиль І. Мазепи. Цей історичний діяч не раз у поезіях Є. Маланюка постає антитезою «малоросійськості», тобто національної пасивності, запопадливості й примиренства.

Поет і себе бачить державником, будівничим нації, який виховує безкомпромісну національну свідомість:

Ось — блиском — булаву гранчасту

Скеровую лише вперед:

Це ще не лет, але вже наступ,

Та він завісу роздере.

Запитання та завдання

1. Наведіть два-три приклади з біографії Є. Маланюка, що розкривають його позицію патріота й громадянина.

2. Розгляньте й опишіть портрет Є. Маланюка. Сучасники розповідали, що він іменував себе Евгеном та не любив, коли його називали по батькові Филимоновичем. Чому? Як така деталь допомагає доповнити портрет поета?

3. Поясність історичну концепцію України у творчості Є. Маланюка.

4. Прокоментуйте поетичні рядки з поеми Є. Маланюка «Побачення». Які ключові світоглядні основи в них відображено? Які алюзії використано? Поясніть їхнє значення:

Повстане з пеплу Троя українська

Й повернеться Еней — козак моторний —

До Батьківщини будувати Рим.

5. Проаналізуйте «Уривок із поеми». Поясніть назву твору. У робочий зошит випишіть тропи та поясніть їх роль у розкритті ідейного задуму твору.

6. Поясніть, як Є. Маланюк розумів роль поета й поезії в житті народу.

7. Проаналізуйте «Напис на книзі віршів». Чому твір так називається? У робочий зошит випишіть тропи та поясніть їх роль у розкритті ідейного задуму твору.

Домашнє завдання

Прослухайте аудіокнигу «Земна мадонна. Інтимна лірика Євгена Маланюка» у виконанні народного артиста України С. Максимчука. Напишіть на неї відгук (за бажанням).

Література в колі мистецтв

Розгляньте дружній шарж Ю. Матушевського на Є. Маланюка в журналі «Подєбрадка». Чому поета зображено саме в такому образі? Опишіть малюнок.

Ви — творча особистість

Створіть разом з однокласниками та однокласницями аудіокнигу громадянської лірики Є. Маланюка та оприлюдніть її на відеохостингу YouTube.