Не лише про кохання («Невеличка драма»)

Авторський задум та коло проблем

Вродлива дівчина з багатьма залицяльниками нарешті закохується й вірить, що знайшла своє щастя, але її обранець не справджує сподівань — одружується з іншою. Така собі «невеличка драма», здається, нічого особливого.

Цей нескладний і не раз оброблений сюжет автор поклав в основу інтелектуального роману. Любовна тема поєднується в ньому з численними філософськими роздумами, дискусіями, суперечками й через це набуває додаткових, передусім екзистенціальних, тобто пов'язаних із людським буттям, смислів.

Роман вийшов 1930 року в київському журналі «Життя й революція». Готуючи згодом окреме видання, автор подав до нього передмову, у якій і визначив власний задум: «У цьому романі я писав про міщанство. Писав тому, що воно здається мені не тільки гідним зневаги, але й вартим громадської уваги задля своєї небезпечності».

Фотограф (Іван Падалка, 1927)

Дослідники відзначили, що задум автора насправді був набагато ширшим — спрямованим на філософське розкриття теми людини. «Інтелектуальних романістів, цікавлять не так політика, час, країна з її конкретним історичним існуванням, як людина з її універсальними проблемами, людина поза історією й суспільним буттям, — зазначила у зв'язку з цим Соломія Павличко. — Такими здебільшого є герої Петрова й Підмогильного. Вони живуть у Києві 1920-х років у часи НЕПу, українізації, безробіття... працюють на курсах, заводах, в університеті, лабораторії, літературній організації, однак водночас вони вирвані зі свого часу й зосереджені на екзистенціальних проблемах людського існування».

Вивчаючи людину, письменник порушив проблеми раціонального й ірраціонального, психологічної роздвоєності особистості, механізації людського існування й утрати духовності. Також він висвітлив негативний вплив на людину міщанської психології, торкнувся національного питання, ролі літератури й мистецтва. А серед морально-етичних проблем роману — кохання і шлюб, особисте щастя і страждання.

Марта Висоцька

Героїня роману Марта Висоцька, якій усього лише двадцять два роки, схарактеризована найповніше. Виросла в Каневі в родині вчителя, здобула гарну освіту в комерційній профшколі, після батькової смерті працює в Києві «діловодкою статчастини». Має заробіток у 60 карбованців та винаймає кімнату на вулиці Жилянській. Вона не лише вродлива, а ще й розумна: «добірна робітниця».

Марта любить театр і літературу, а ще мріє про якесь особливе кохання — як у книжках. Навіть розповіла про це приятелю. «Бо мені хочеться, — сказала вона в підступі нудьги, — закохатись безтямно, так, як у романах колись писали... Я хочу так, як у романі!»

І справді закохалась — як уявляла: «Ще за мить їй був чужий цей чоловік, якого зараз вона завжди в собі почувала; він був далекий, суворий, геть незнаний — і от раптом вона зрозуміла його і перейнялася ним. І в цьому разючому перетворенні не було їй ні дива, ні загадки. Так мусило бути».

Здається, у коханні до Юрія Славенка Марта знайшла омріяне щастя. Пережила найвищу міру закоханості і... постановила розірвати стосунки — мовляв, щоб сірі життєві будні не зіпсували чару почуттів. Думала, що повелася як героїня досі ще не знаного твору, навіть пишалася з того: «Після кожного прочитаного роману вона ще глибше, ще сп'яніліше свою вищість почувала, бо ж ніде нічого подібного на свою любов, на її незрівнянний кінець не знаходила. Ніхто ще не любив так, як вона!»

А натрапивши на п'єсу Г. Ібсена «Комедія кохання», гірко розчарувалась: «Це ж свої власні слова, свої власні думки й почуття вона бачила тепер перед собою, і ввесь її порив та марення ту мить ніби відходили в написане, лишаючи її порожню, покалічену, принижену». Гостро усвідомила, що, «погнавшись за химерами, втратила дійсне»: коханий одружився з іншою, а сама до всього ж позбулась роботи й вигідного помешкання.

Автор немов навмисне провів свою героїню крізь випробування розчаруванням і душевними втратами, за якими, певно, має настати новий початок.

Не випадково в завершальному епізоді твору Марта поринає в глибокий сон, «у цей могутній спочинок, що з глибини болю підносив її назустріч новому сонцю, що зійде завтра над землею».

Образи «нових людей»

Пореволюційні часи висунули й сформували різні типи людей нової доби. У романі це Юрій Славенко та Дмитро Стайничий.

Один — науковець і професор, другий — молодий інженер. Обидва, хоч і різні, є породженням нової індустріальної епохи з її доведеним до краю практицизмом і раціоналізмом.

Славенко наголошує, що «доба так званої диктатури пролетаріату є, насправді, доба боротьби розуму за абсолютну першість». Літературу, мистецтво він вважає не чим іншим, як пережитком минулого: «Мистецтво для людини вищої організації є такий самий анахронізм, як і ворожіння на кавній гущі».

І самовпевнений професор над усе прагне поширити науку на щоденне життя — раціоналізувати всі його прояви. Саме тому він і «кохання своє зустрів як раптову катастрофу». Щоправда, на початку під впливом Марти відчутно змінився, навіть поезією зацікавився, але згодом наука перемогла. Учений «спізнавав кохання як чинник суто руїнницький», тому, певно, й одружився з розрахунку — на звичайній міщанці з приземленими інтересами Ірен Маркевич.

У Дмитра Стайничого все наперед розплановано — на роки. Усе в житті здобуває сам — наполегливою працею, він дуже вірить у власні сили та можливості. Та й узагалі його девіз — менше слів і більше діла. І з Мартою запланував одружитись, навіть згоди її не питаючи.

Дуже безпосередній, сходу знайомить Марту зі своєю життєвою програмою. «Ти подумай — клас відроджується, нація відроджується — стільки відроджень, що в голові закрутиться. Треба спокою. Діло треба робити. А з тебе чудова буде мати, Марто, — додав він раптом. — У тебе міцні груди, ти гарно збудована, діти твої будуть сильні, і ти легко їх родитимеш...»

Не дивно, що такі аж надто практичні погляди викликають у дівчини лише іронію, що дуже дратує залицяльника. Він бо вже все визначив, а тому й розгнівався, не утримався від фізичного насильства: «...з насолодою бгав, трощив їй руку в своїй дужій руці, він вивертав їй руку, щоб вона впала додолу».

У життєвих цінностях обох «нових людей» переважив крайній практицизм: майже в усьому вони покладаються на розрахунок, а почуття вважають пережитком старої доби. Відповідним чином оцінюють свої стосунки з Мартою: Стайничий не приховує розчарування, а Славенко навіть шкодує за тим часом, що, як він вважає, змарнував на кохання.

Льова Роттер

Це один із Мартиних залицяльників, котрий, на перший погляд, здається типовим невдахою. Не дуже гарний і не дуже успішний. Має фах фельдшера, однак чомусь працює продавцем у ковбасному відділі крамниці — за мізерну платню. Безнадійно закоханий, а дівчина з ним не дуже церемониться, ставиться як до надокучливого давнього знайомого. Льова Роттер з усім цим мириться, адже його життя — свідомий вибір новочасного філософа.

Колись Льова був у щасливому шлюбі, але мусив покинути красуню-дружину й піти до війська. Тим часом дружина його зрадила, а «лікпом Роттер від дружинної зради дістав сильну моральну контузію, що поклала невиводні сліди на все його дальше життя». Льова все більше замикався в собі, «поринав у самоспоглядання», «зберігав і збагачував свою таємницю, сам собі егоїстично втішаючись скарбами душного й похмурого підземелля своїх розумувань». Закоханість у Марту стала для Льови не лише несподіванкою, а й «другою катастрофою, другою моральною контузією».

Поведінка Роттера може здатися дивною. Марячи дівчиною, знайомить її зі Славенком, сподіваючись на їхнє кохання і шлюб. Підносячи й ідеалізуючи Марту, себе не мислить її обранцем, бо готовий на повне самозречення заради щастя коханої.

Показово, що саме Льова Роттер став єдиним, хто безкорисливо підтримав Марту в скрутний момент її життя: навіть продав власну бібліотеку, аби винайняти для дівчини нове й гарне помешкання.

Коментар фахівця

Риси вдачі персонажів групуються на основі бінарних опозицій: практичний — романтичний, прагматик — мрійник, оскільки основний конфлікт роману — це конфлікт між раціоналізмом і сентименталізмом.

Магдалина Ласло-Куцюк, дослідниця літератури

Носії міщанської психології

Вважаючи міщан соціальною загрозою, письменник розкрив особливості їхнього світогляду, що відзначається духовною обмеженістю, пристосуванством, відсутністю чітких громадських переконань та соціальної відповідальності. А ще наділив міщан такими рисами, як заздрість, дріб'язковість, лицемірство, егоїзм. І міщанство неоднорідне: у романі можна виділити різних його представників.

Родина Маркевичів належить до міської інтелігентської еліти. Степан Григорович, глава сім'ї, — відомий лікар, але поза професією дуже обмежений, зосереджений на підтриманні власного добробуту, занурений у побут. Марія Миколаївна, його дружина, переймається хатніми справами та опікується влаштуванням майбутнього доньки Ірен.

Батьки роблять усе, аби наблизити шлюб Славенка та їхньої доньки. Ірен лицемірна й дуже практична. Не маючи почуттів до Славенка, розглядає його лише як вигідного жениха, котрий забезпечить родинний добробут. Аби привабити майбутнього чоловіка, Ірен готова вдавати, що переймається його інтересами. У розмові з матір'ю вона демонструє тверезий розрахунок: «Скільки він зможе жертвувати роботою задля тої дівчини — це тільки питання часу. Зважай, мамо, що з планами наукової роботи зв'язана в нього я, а не вона. Поворот до роботи буде заразом і поворотом до мене».

Мартині сусіди Іванчуки належать до дуже поширеного типу міщан. Давид Семенович — колишній кооператор, який утратив роботу й живе на зарплатню дружини. Він «був просто жовчний буркун, нецікавий і примітивний у своїх висловах», а зовні «нагадував лиху, але немічну тварину з завжди вищіреним, тільки що беззубим ротом». Дружина Іванчука, «Тетяна Нечипорівна, жінка заокруглених форм...», завідує буфетом. Обвинувативши Марту в розпусті, Іванчуки організовують її цькування. Заздрість, дріб'язковість, злостивість, мстивість, нетерпимість до інших утілились у цих образах.

Не лише вдома, а й на роботі головну героїню оточують носії міщанської психології. Це її співробітниця Ліна, «сумирна й негарна з себе дівчина», а також завідувач статчастини Безпалько, людина впливова й уже немолода.

У відвертій розмові з Мартою Безпалько розкривається як своєрідний ідеолог міщанства: «Ви, звичайно, думаєте, що жити без ідей є міщанство. Ви не помиляєтесь, я і є міщанин. Але ви, товаришко Висоцька, помиляєтесь, якщо міщанство зневажаєте, як це всі роблять. Зневага до міщанства — це фальшива, самозакохана поза. Адже міщанство — це компактна нерухома маса, на якій тримається весь громадський лад».

За цим просторікуванням і романтизацією міщанства насправді приховане бажання Безпалька здобути Мартину прихильність. А коли він не одержав від неї бажаного, то посприяв, щоб дівчину звільнили з посади, — повівся як дріб'язковий і мстивий міщанин — уже без усякої романтики.

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Яке враження справив на вас твір? Які почуття викликав? До яких роздумів заохотив?
• 2. Як визначають жанр цього твору? Які прикмети інтелектуального роману помітили ви?
• 3. Пригадайте епіграфи до роману. Як ви їх зрозуміли?
• 4. Об'єднайтеся в малі групи, висуньте гіпотези, обґрунтуйте їх і презентуйте однокласникам та однокласницям.

• Чому В. Підмогильний не вказав імен авторів текстів, що він взяв за епіграфи?

• Чи пригадали ви автора хоча б одного з епіграфів? У який спосіб ви можете з'ясувати імена авторів і назви творів, з яких запозичені цитати? Як ці знання допомагають вам розширити своє уявлення про теми і мотиви твору В. Підмогильного?

• У романі Юрій Славенко і Дмитро Стайничий беруть собі за дружин «двоюрідних чи троюрідних» сестер. На вашу думку, з якою метою вказує на це автор?

• У запалі суперечки під час першого візиту Юрія Славенка Марта називає Льову Роттера «справжнім Ісусом Христом». Чому в устах дівчини ця характеристика має негативне забарвлення?

• 5. Оберіть рівень складності та виконайте завдання.

• На прикладах героїв твору поясніть, чим загрожує суспільству міщанство.

• Дослідниця Магдалина Ласло-Куцюк стверджує, що «риси вдачі персонажів групуються на основі бінарних опозицій: практичний — романтичний, прагматик — мрійник». Доведіть правильність чи хибність цього твердження.

• Дослідниця Магдалина Ласло-Куцюк стверджує, що «основний конфлікт роману — це конфлікт між раціоналізмом та сентименталізмом». На вашу думку, чи має цей конфлікт розв'язання в романі?

• У романі кожен персонаж стає уособленням певної ідеї або поняття: Юрій Славенко і Дмитро Стайничий — служіння науці, індустріалізації, Іванчуки й Маркевичи — індивідуалізм, міщанство. Уособленням чого постає в романі Марта Висоцька? Зробіть припущення та обґрунтуйте його.

Запрошуємо до бібліотеки

Щоб отримати повніше уявлення про творчість В. Підмогильного, ознайомтеся з його твором «Повість без назви...».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Борзенко, Лобусова (профільний рівень)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)