ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 р. в селі Стопчатові (нині — Івано-Франківщина) у селянській родині. Перед Другою світовою війною ці землі належали Польщі, тому навчався спочатку в польській початковій школі в селі Яблунів, згодом — у Коломийській гімназії. Після приєднання Прикарпаття до СРСР завершував середню освіту вже в радянській десятирічці, а вищу здобув у Львівському державному університеті на філологічному факультеті.

Перша збірка лірики Д. Павличка «Любов і ненависть» з'явилася в 1953 році. Вона була ще по-юнацьки наївна й відтворювала різноманітні переживання ліричного героя. У ній бриніло перше кохання, розповідалося про гуцульський край, батьків, висловлювалися надії на щасливе життя. Образи ватри, чабанів, гірських верховин, смерек насичували збірку неповторним ароматом карпатського краю.

Пізніше побачили світ поетичні книжки «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958), «Правда кличе!» (1958). Вісімнадцятитисячний наклад останньої було знищено. У ній автор висловлював щиру любов до України, свого народу, з її сторінок постала правда про сталінізм і його злочини. У вірші «Коли помер кривавий Торквемада» в образі «великого інквізитора» XV ст. автор зобразив Сталіна та в алегоричній формі застеріг від повернення сталінського режиму, адже «...здох тиран, але стоїть тюрма». На час, коли відновлення тоталітаризму залишалося ще дуже реальним, Д. Павличко мав велику громадянську мужність, аби заявити про це на весь голос.

Однак згодом, навчений критикою збірки «Правда кличе!» на IV з'їзді письменників України, Д. Павличко починає уникати гострих тем, його лірика набуває рис публіцистичності й здебільшого присвячена загальним, доволі часто абстрактним філософсько-етичним проблемам. Майже щороку з'являються нові поетичні книжки: «Бистрина» (1959), «Днина» (1960), «Пальмова віть» (1962), «Пелюстки й леза» (1964).

Як зазначав дослідник творчості Д. Павличка В. Моренець, слово поета «втрачає питомість, «дерев'яніє»». І лише збірка «Гранослов» (1968) стала книгою «великої художньої сили, з багатьох поглядів етапною». У ній автор поєднує глибокий ліризм та інтелектуалізм, його поетичне слово порушує суспільно важливі проблеми патріотизму, місії поета, джерел його творчості.

Д. Павличко — поет-пісняр, автор творів «Впали роси на покоси», «Віконце», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Долиною туман тече», «За літами», «Лелеченьки», «Пісня про Україну», «Явір і яворина», а пісня «Два кольори» (1964) стала улюбленою й давно вже вважається народною.

Із Дмитром Павличком співпрацювали композитори О. Білаш,

В. Губа, В. Івасюк, О. Ільїв, Г. Ільєва, М. Литвин, Г. Менкуш, Ю. Мейтус, Б. Янівський, Б. Фільц.

«Два кольори» (1964)

Вірш «Два кольори» — це лірико-філософське осмислення людської долі, зітканої з контрастів. Ці контрасти автор передав через два кольори — червоний, що символізує любов, і чорний — знак туги та журби. Монолог ліричного героя сповнений неспішності й задушевності: у житті вже все відбулося — і він повернувся до своїх джерел, до отчого дому. Ліричний герой спізнав усі грані людського буття, але отчий дім вабить його, адже саме тут від батьків він перейняв любов до рідної землі й людей. Ці уроки, як би не «водило в безвісті життя», допомогли ліричному героєві пройти життєвий шлях гідно. Оберегом для нього була материнська сорочка. У вірші вона символізує любов і турботу, духовний зв'язок матері з сином, а ширше — людини з Батьківщиною.

Тропи («незнані шляхи», «сумні і радісні дороги», «війнула в очі сивина», «водило в безвісті життя») надають віршу інтимності й задушевності.

«Я стужився, мила, за тобою...»

Вірш «увійшов до збірки «Таємниця твого обличчя». Це перлина інтимної лірики Д. Павличка. Її мотив — оспівування сили кохання, що дає поштовх до творчості. Провідний настрій вірша — смуток ліричного героя за коханою, з якою його розвела доля.

Поезія складається із чотирьох строф, у кожній із них послідовно розгортається ліричний сюжет твору. Вже перший рядок першої строфи («Я стужився...») відтворює переживання ліричного героя. Почуття туги в нього настільки сильне, що пробуджує до дії надзвичайні, таємні, чарівні сили, які призводять до метаморфози — перетворення ліричного героя на явір. У такий спосіб автор розширює рамки страждання від окремого «я» до безмежного світу природи, частиною якого є явір.

Аби додати драматизму, у другій строфі автор вдається до прийому контрасту: радощі весни тільки підсилюють глибину страждання явора. Допомагають відтворити це переживання тропи: порівняння «печаль, як небеса» й метонімія «згорає на росі сльоза». А вже мертвий зимовий пейзаж у наступній строфі підкреслює безнадію ліричного героя, який може бачити кохану лише уві сні.

Розгорнута метафора в останній строфі — перетворення явора на скрипку, яка розповідатиме про печаль ліричного героя. Автор натякає, що тільки переживання вдихає силу в художній твір і може породжувати справжнє мистецтво.

Запитання та завдання

1. Поясніть, чому тема має назву «Народжений для руху».

2. Коротко розкажіть біографію поета.

3. Назвіть кілька збірок Д. Павличка різних періодів творчості. Поясніть «зиґзаґи» творчості митця. Які їхні причини?

4. Традиційно явір у народній творчості — символ козацької сили та парубоцького здоров'я і вроди. Чи можна стверджувати, що саме таке значення образу явора в поезії «Я стужився, мила, за тобою...»? Свою думку обґрунтуйте.

5. Проаналізуйте поезії «Два кольори» та «Я стужився, мила, за тобою...».

6. Випишіть художні засоби з поезій у робочий зошит та поясніть їх роль у розкритті ідейно-художнього задуму.

7. Цікаво знати, що вірш «Два кольори» перекладено японською мовою. Доберіть матеріали про переклади творів Д. Павличка іншими мовами світу.

Домашнє завдання

1. Вивчіть напам'ять одну з поезій Д. Павличка (за бажанням).

2. Самостійно прочитайте та схарактеризуйте зразки інтимної лірики поета. Своїми враженнями поділіться в есе під назвою «Моя любове, ти як Бог...».