«Шістдесятництво» як суспільне і мистецьке явище. Василь Симоненко (1935—1963)
- 1-12-2022, 11:37
- 404
11 Клас , Українська література 11 клас Слоньовська, Мафтин (рівень стандарту)
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО (1935—1963)
Життєвий і творчий шлях
Багатьом талановитим українцям доля відвела для реалізації таланту дуже мало часу. Тарас Шевченко, Борис Грінченко та Василь Стус прожили тільки 47 років, Леся Українка - 42, Павло Грабовський - 38, Василь Симоненко - ще на десятиліття менше. Напевно, у цьому є якась фатальна закономірність: українські геніальні лірики часто стають метеорами, що яскраво згоряють, освітлюючи шлях своєму народові.
Народився Василь Андрійович Симоненко в перший день після Різдва - 8 січня 1935 р. у с. Біївці Лубенського району на Полтавщині. Ріс без батька. Виховували хлопчика мама-колгоспниця Ганна Щербань і дідусь Федір Трофимович, який був його першим другом і наставником.
Василь Симоненко з мамою. Фото
У роки німецької окупації і маминим, і Василевим дитячим рученятам доводилося крутити важкі жорна, щоб сяк-так змолоти зерно. Закономірно, що образ жорен у його ліриці став символом важких випробувань українського народу: «Народе мій! / Титане непоборний, / Що небо підпирає голубе! / Твій гордий подвиг / Не принизять жорна - / Вони лиш возвеличують тебе. / Дарма біситься / Злість ворожа, чорна - / Нічим не очорнить / Твоєї боротьби!.. / Цілую руки, / Що крутили жорна / У переддень космічної доби».
Цікаво знати!
Мати згадувала, що Василько був наполегливим школярем: «Оце ніби бачу сина з перших його днів. У школі він вчився тільки на "відмінно”. Школу закінчив із золотою медаллю... П'ять класів він закінчив у Біївцях, а решту - в сусідніх селах. А це 9 кілометрів лише в одну сторону... Повоєнні ж зими були люті. А пальто у хлопця - пошарпане, чоботи - діряві. Тільки ніколи ні разу він не запізнився на перший урок...».
1952 р. юнак вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка, проте в столиці не відчував себе відірваним від рідного села і з радістю приїжджав до матері, ходив колядувати до майбутніх ліричних прототипів своїх віршів, зокрема до чуйної і щедрої баби Онисі.
Повоєнна скрута накладала відбиток на студентів; ровесник Василя Борис Олійник згадує: «Жилося нам матеріально нелегко. Ми діти війни.., у того - батька нема, в того - матері... Але... мріяли, писали...». Набуваючи газетярського досвіду, В. Симоненко стає секретарем університетської газети, водночас його обрали старостою літературної студії імені Василя Чумака. Коли категоричний у висновках Василь розпізнавав у комусь із студентів брехуна, хитруна чи нікчему, кидав у вічі тільки одне слово: «Пігмей». Євген Сверстюк про громадянську позицію В. Симоненка залишив дуже влучний висновок: «Симоненко гидував духовними карликами й паяцами». Це була яскраво виражена життєва позиція.
Станіслав Сичов. Дорога (2017)
Микола Сом, один із найкращих друзів та однокурсників поета, згадував: «...Поруч із юним Симоненком я й досі бачу наших творчих однодумців і побратимів: Юрія Мушкетика, Анатолія Косматенка, Віктора Близнеця, Тамару Коломієць, Василя Шевчука, Бориса Олійника, Петра Засенка, Станіслава Тельнюка... та інших університетчиків - нині відомих письменників. У гуртожитку й рідному університеті ніколи не вивітряться наші молоді голоси, наші дружні суперечки... Симоненкова дорога у вічність проходить і через Київ».
У студентські роки народилася одна з найсильніших поезій В. Симоненка «Толока». У цьому вірші йшлося про витоптаний цвіт української нації та брак умов для потенційного народження національного генія в тоталітарній державі.
«На голос Симоненка, найбільшого "шістдесятника” із "шістдесятників”, поспішала молодь. Час поспішав так само».
Василь Стус
У написаних 1955 р. сонетах «Я» та «Поет» виразно проступало ненависне поетові обличчя Сталіна, ката і душителя вільнолюбної живої думки.
Отримавши диплом про вищу освіту, Василь Андрійович працює журналістом газети «Черкаська правда», друкується в «Молоді Черкащини» та столичній «Робітничій газеті». Нариси й статті В. Симоненка викликали широкий резонанс.
На таких сміливців, як В. Симоненко, у СРСР завжди чекала розправа. Та навіть усвідомлюючи реальну небезпеку, молодий журналіст не сходив із раз і назавжди обраного шляху. Той, хто дружив із ним, мусив сповідувати п'ять заповідей: 1) знати мову, якою пишеш; 2) стати освіченою людиною; 3) не бути байдужим до оточення; 4) працювати до сьомого поту; 5) мати те, що від Бога, - талант.
Василь Симоненко. Фото (початок 1960-х рр.)
1960 р. у Києві було засновано Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені з'явилася ініціативна громадська організація, у яку вливалися обдаровані юнаки та дівчата. В. Симоненко не відмовлявся їздити на виступи в зрусифіковані райони України, хоча жив у Черкасах і в столиці бував наїздами. Перевіряючи чутки про розстріли в енкавеесниківських катівнях і відшукуючи могили жертв сталінського терору, разом із художницею А. Горською вони натрапили на слід таких поховань на Лук'янівському та Васильківському кладовищах, у районі Биківні й навіть стали свідками страшного вандалізму: діти грали у футбол... справжнім людським черепом, простреленим кулею. Після побаченого поет написав вірш «Пророцтво 17 року», у якому осудив сіячів байдужості та нігілізму в незміцнілих молодих душах. Він звертається до влади з меморандумом, вимагає оприлюднити факти масових розстрілів українців і перетворити місця поховань на національні меморіали.
«Кінець 50-х - початок 60-х - це були не просто роки. Це була Країна поезії... Поезія виявилася чи не єдиною формою протесту. Вона заповнювала собою порожню нішу душі радянської людини, спраглої інформації і правди, тієї "правди”, яка, як нам здавалось, десь є».
Ірина Жиленко
Із легкої руки редактора провідного столичного видавництва Надії Лісовенко поезії В. Симоненка потрапили до рук відомого в той час літературознавця й критика Степана Крижанівського, який дав їм високу оцінку, а вірші «Жорна» та «Дід умер» назвав геніальними. 1962 р. вийшла перша збірка поета «Тиша і грім». Тоді ж Симоненко почав вести щоденник. Ось один із записів у ньому: «Діти часом несвідомо говорять видатні речі... Уздрівши пам'ятник деспота, син запитав мене:
- Тату, хто це?
- Сталін.
- А чого він туди виліз?
Справді, Сталін не зійшов на п'єдестал, не люди поставили його, а він сам виліз - через віроломство, підлість, виліз криваво і зухвало, як і всі кати. Тепер цей тигр, що живився чоловічиною, здох би від люті, коли б дізнався, якою знахідкою для збирачів металолому стали його бездарні лубкові пам'ятники».
Віктор Зарецький. Блискавка (1970-ті рр.)
«Симоненко - єдиний поки що поет, що викристалізувався в провінції і вніс свій струмінь у поезію - струмінь оголеної правди і непідкупної чесності».
Євген Сверстюк
8 січня 1963 р. у Спілці письменників України в присутності автора відбулося обговорення його творчого доробку. Головував М. Рильський. Коли схвильований Василь Андрійович тихо продекламував своїх «Монархів», зал вибухнув оплесками. Поезії «Перехожий» і «Злодій» зустріли ще з більшим захопленням. Це було визнання.
Для тоталітарної системи правдолюби становили небезпеку - 28 серпня 1962 р. В. Симоненка арештували. Довідавшись про це, вже наступного дня в м. Сміла прибули столичні колеги-журналісти й визволили Василя. Друзі помітили, що руки поета вкриті страшними синцями. Поет розповів: «Чим били, не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні з піском, чи що. І цілили по спині, попереку... Я, бачте, їм не сподобався. Коли везли туди, погрожували: ну, почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзатимеш... І зараз відчуваю, ніби щось обірвалось усередині...».
Убити не вбили, та, завдаючи ударів по нирках, суттєво підірвали здоров'я. У переддень смерті, 12 листопада, він написав листа до президії правління Спілки письменників України, щоб виділили хоч якусь допомогу його самотній безпомічній матері.
«Пробудження індивідуальної гідності людини, усвідомлення нею своїх прав, свободи і обов'язків, возвеличення "людини праці”, утвердження права на безсмертя, себто поцінування кожної особистості незалежно від її соціального статусу - одна з основних етичних підвалин творчості В. Симоненка».
Тетяна Масловська
Тривалий час вважали, що помер Василь Симоненко 14 грудня 1963 р., та мати поета Ганна Щербань уточнила, що сталося це 13 грудня. Через кілька днів після похорону митця влада наказала обшукати його дім, однак друзі встигли забрати звідти архів, і значна частина ліричних творів потрапила за кордон. За озвучені на радіо «Свобода» викривальні Симоненкові вірші кадебісти помстилися - змусили Василеву маму своєю рукою переписати заготовку листа до «Літературної України». У хід пішли погрози старенькій відібрати пенсію. Опублікований псевдолист став ще одним болючим фактом наруги і над покійним поетом, і над його матір'ю.
На малій батьківщині поета в Біївцях 1973 р. створено хату-музей В. Симоненка. Іменем поета названо п'ять премій: Літературна премія «Берег надії» імені Василя Симоненка (1986-2013), Літературна премія імені Василя Симоненка НСПУ (1987-2010), Всеукраїнська літературна премія імені Василя Симоненка (2012), Лубенська районна літературно-мистецька премія імені Василя Симоненка (2000), Журналістська премія імені Василя Симоненка (2012). Іменем митця названо школи у рідних Біївцях, Тернополі, Черкасах, Києві та ін.
Із легкої руки Олеся Гончара ми й сьогодні називаємо В. Симоненка «витязем молодої української поезії», а Дмитро Павличко так оцінює творчий шлях Симоненка: «Він мало жив. Немов літак, що ховається за обрієм швидше, ніж доб'ється до нашого слуху шум його двигунів. Василь Симоненко зник за пругом життя скоріше, ніж долинув до нас могутній гук його серця, заряджений тривогою двадцятого віку і любов'ю до української землі».
Діалог із текстом
- 1. Який факт із біографії В. Симоненка вас особливо вразив і чому?
- 2. За що саме поважали поета друзі-студенти?
- 3. Серед поетів-«шістдесятників» В. Симоненко найчастіше писав громадянську лірику. Простежте громадянські мотиви у поезіях «Жорна» й «Толока».
- 4. Із вивченого в попередніх класах наведіть інші приклади громадянської лірики В. Симоненка.
- 5. Як радянська влада розправилася з непокірним поетом?
- 6. Поясніть, чому закордонні публікації Симоненкових книжок у СРСР були сприйняті як злочин. А чи могли найбільш гострі поезії В. Симоненка вийти друком у Радянському Союзі? Подискутуйте у класі.
- 7. Прокоментуйте одну з цитат (на вибір), наведених у розділі.
Діалоги текстів
- Підготуйте проект «Василь Симоненко - геніальний творець громадянської лірики». За основу візьміть вірші «Злодій», «Дума про щастя», «Дід умер», «Баба Онися», «Некролог кукурудзяному качанові» та ін.
Мистецькі діалоги
- 1. Користуючись мережею інтернет, прослухайте пісню на слова В. Симоненка «Виростеш ти, сину» у виконанні Раїси Кириченко та хорового колективу. Які враження у вас викликав цей музичний твір?
- 2. Прочитайте самостійно вірш «Тиша і грім» з однойменної збірки В. Симоненка й скажіть, наскільки картина В. Зарецького «Блискавка» відповідає його змісту. Що мав на увазі поет під метафоричними образами тиші та грому? Чи можна було б цією картиною проілюструвати згадану поезію в збірці? Обміняйтеся думками в класі.
Поетична творчість Василя Симоненка
Кожен поет має свої улюблені теми, найчастіше вживає у творчості певні віршові розміри, використовує улюблені художні засоби і надає перевагу оригінальним символам чи метафорам. В. Симоненко як поет розкрився саме в громадянській ліриці, що засвідчує високий рівень його свідомості та національної самоідентифікації.
«Задивляюсь у твої зіниці...»
Поезія написана у формі пристрасного монологу. За уважного прочитання стає зрозуміло, що автор сподівався опублікувати її в Україні, а тому вдавався до певних компромісів: «хмари бурякові», «червоні блискавиці / Революцій, бунтів і повстань», висловлював бажання пролитися «крапелькою крові» на «священне знамено» (у підтексті - звичайно, червоне, радянське), але все це - вимушені поступки, те, що український письменник в екзилі Василь Барка називав «мисочкою молока для гадюки».
Радянська цензура безпомильно вловила підтекст метафор В. Симоненка, побачила абсолютність його внутрішньої свободи («Маю я святе синівське право / З матір'ю побуть на самоті») і те, що поет в один ряд поставив «ворожу» Америку й «братню» Росію, обстоюючи своє питоме право мати Вітчизну («Хай мовчать Америки й Росії, / Коли я з тобою говорю»).
«Лірика В. Симоненка традиційна, та, попри цю риторичну традиційність, видно іншого поета - неоромантика. Неоромантизм вивільнює неповторну особистість в самому натовпі, не підносячи її над іншими людьми, розширює її права, дає їй можливість знаходити собі подібних або ж підносити до свого рівня інших, а не понижуватися до їхнього рівня. У неоромантиків героєм історії може бути і є будь-яка "людина натовпу”, що зробила зусилля і піднеслася над власною людською слабкістю».
Тетяна Масловська
«Поет "закодовує” свою тривогу і надію - свою Україну в багатьох поетичних рядках, підносить до рівня символів та алегорій, найчастіше уособлює в образі "багатої мами-землі”, в хліборобському родоводі, в образі Мадонни-Матері, в символі материнства. Любов Василя Симоненка до України сповнена чорними стражданнями і білою скорботою - він зримо уявляє її драматичну долю протягом багатьох століть, із сердечним болем сприймає сучасний стан рідної землі "з переораним чолом”, яку "вінчали з кривдою і злом”».
Микола Жулинський
Україна для ліричного героя - не тільки «молитва», тобто сокровенне й найцінніше, а й «розпука вікова», адже багаторічна неволя та втрата державності стали долею української нації в «сім'ї народів» СРСР. Митець усвідомлював своє найвище призначення - творити для України, наближати її незалежність: «Ради тебе перли в душу сію, / Ради тебе мислю і творю...». Прояву такої високої амплітуди громадянської свідомості радянська влада, звичайно, пробачити поетові не могла.
Олег Шупляк. Гніздечко (2016)
Вірш складається з восьми катренів (чотирирядкових строф), римування в них перехресне. Віршовий розмір поезії - п'ятистопний хорей. Найбільш вдалий художній засіб - гіпербола-символ: «Гримотить над світом люта битва / За твоє життя, твої права». Автор ненав'язливо дає зрозуміти читачам, що не можна усуватися від відповідальності за долю країни, адже «Рідко, нене, згадують про тебе, / Дні занадто куці та малі, / Ще не всі чорти живуть на небі, / Ходить їх до біса на землі». «Небо» прочитується ще і як верхівка влади, яку підтримують вірні служки внизу.
«Я...»
За радянських часів колективне «Ми» домінувало над індивідуальним «Я», і це вело до зрівняйлівки й підпорядкування особистості сірій масі. Філософи Зигмунд Фройд і Карл Гюстав Юнг саме людському «Я» надають особливої ваги. З. Фройд, наприклад, розрізняв «Воно» (підсвідомі найпростіші й найважливіші для життя інстинкти), «Я» (домінанта людської розсудливості, інтелекту, раціональних учинків, якими людина узгоджує інстинкти із суспільними вимогами) і «Над-Я» (механізм контролю і покарання «Я», якщо воно порушує мораль або не хоче жити відповідно до сумління). Юнг у людській підсвідомості розрізняв «Персону» («візитівку» «Я», нашу видиму суть), «Его» (центр людської свідомості, внутрішнє усвідомлення й сприйняття своєї унікальності) й «Тінь» (інстинкти, злочинні задуми, все негативне в людині). Учені визнавали, що людська особистість буде повноцінною лише за наявності всіх складників. Спроби усунути одну із трьох домінант ведуть або до смерті індивідуума, або до божевілля.
Опанас Заливаха. Пам'яті Алли Горської (1970)
Радянська ідеологія пригноблювала людське «Я», розчиняючи одиницю в масі, а це вело до безвідповідальності, зникнення бажання змінювати світ на краще.
У вірші В. Симоненка типовий радянський бюрократ з очима «повними блекоти» зневажає ліричного героя за те, що він не вписується в особливу спільноту «радянський народ», не мовчить, коли чинять беззаконня. Постать представника владної номенклатури вкрай неприваблива: у нього «обличчя рябе» потворно кривиться від гніву, він буквально «ладен... розіпнути» кожного. Незважаючи на повчання партократа («Ліниво тяглася отара хвилин», «На світі безліч таких, як ти»), ліричний герой не сумнівається, що кожна людина має високе призначення, якщо наділена гідністю: «На світі безліч таких, як я, / але я, їй-Богу, один. / У кожного "Я” є своє ім'я, / На всіх не нагримаєш грізно, / ми - це не безліч стандартних "я”, / А безліч Всесвітів різних». Уже те, що «Я» для позначення особистості автор пише з великої літери, а для позначення «я» в масі вживає малу, виразно підкреслює асиміляцію кожного, хто погоджується стати частинкою натовпу. Висновок В. Симоненка афористичний: «І тільки того поважають мільйони, / Хто поважає мільйони "Я”».
Цю поезію за часів СРСР цензура вважала крамольним посяганням на саму суть радянського колективізму. За таке автор міг поплатитися волею або й життям.
Вірш астрофічний, написаний тристопним розміром - дактилем, має перехресне римування, рими у непарних рядках - чоловічі, у парних - жіночі.
Інтимна лірика Василя Симоненка
Як усім відомо, інтимна лірика буває двох видів: власне інтимна (любовна) і родинна. До родинної можна віднести відому поезію В. Симоненка «Лебеді материнства», уривок з якої нині став народною піснею «Виростеш ти, сину...». Любовна лірика В. Симоненка засвідчує про його високі почуття й філософське осмислення кохання.
«Ну скажи - хіба не фантастично...»
Цей вірш однозначно підтверджує, що В. Симоненко ставився до кохання як великого подарунку долі. Він інтуїтивно відчував, що далеко не всім дано любити, як далеко не всім щастить бути коханою людиною.
У цій поезії йдеться про те, що випадковість у людській долі часто вирішує все. Ліричний герой цієї поезії не може собі пробачити втрати кохання: «Ну скажи - хіба не фантастично, / Що у цьому хаосі доріг / Під суворим небом, / Небом вічним, / Я тебе зустрів і не зберіг!». Він визнає, що подібна ситуація - не рідкість, але визнання факту не полегшує любовних мук серця, тому «так трагічно / Те, що ти чиясь, а не моя».
Вірш не поділений на строфи (астрофічний), написаний хореєм із нерівною кількістю стоп у рядках, що передає схвильованість героя, напругу душі, пекучий біль утрати. Римування перехресне, рими в непарних рядках чоловічі, у парних - жіночі.
«Ікс плюс ігрек»
Так назвати вірш спонукали написи, які переважно роблять закохані підлітки, використовуючи ініціали свого імені й обранки серця.
Ліричний герой поезії - закоханий і збентежений. Він уперше в житті торкнувся серцем найбільшої у світі таємниці кохання: «Який там розум! / Просто здорово, що ти є! / Що вслухається в ніжні погрози / Збаламучене серце моє. / Я не заздрю уже нікому - / Де ще мудрих таких знайти? / Одному лиш мені відомо: / Ікс плюс ігрек - це будеш ти». Вірш написаний дактилем, поділений на строфи-катрени, яких усього чотири. Римування перехресне, рими в непарних рядках чоловічі, у парних - жіночі.
Жозефіна Вол. Кохання в повітрі
Діалог із текстом
- 1. У чому саме радянська цензура вбачала крамольність Симоненкового вірша «Я...»? Доведіть, що ця поезія - яскравий зразок громадянської лірики.
- 2. Яким у вірші «Я...» показано представника влади? Чому він справляє на читача неприємне враження?
- 3. Розкрийте красу персоніфікованого образу України в поезії В. Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці...».
- 4. Схарактеризуйте образи-символи твору «Задивляюсь у твої зіниці...».
- 5. Чим саме поезія «Задивляюсь у твої зіниці...» була небезпечною для тоталітарної системи?
- 6. Як ви можете проінтерпретувати рядки, у яких виразно звучить думка про нерозділене кохання: «Під суворим небом, / Небом вічним, / Я тебе зустрів і не зберіг! / Ти і я - це вічне, як і небо. / Доки мерехтітимуть світи, / Буду Я приходити до Тебе, / І до інших йтимуть / Горді Ти».
- 7. Зробіть ідейно-художній аналіз одного з віршів Василя Симоненка («Я...», «Ну скажи - хіба не фантастично...», «Ікс плюс ігрек», «Задивляюсь у твої зіниці...» або вашої улюбленої поезії - на вибір).
Діалоги текстів
- 1. Із твором якого українського чи зарубіжного поета/поетки Ви можете порівняти вірш «Задивляюсь у твої зіниці...»?
- 2. Порівняйте інтимну лірику В. Симоненка з поезією про кохання поетів/поеток, які ви вивчали в курсі зарубіжної літератури.
Мистецькі діалоги
- 1. Розгляньте картину Опанаса Заливахи «Пам'яті Алли Горської». Доведіть, що вона була яскравою особистістю, а не сірим «я» у натовпі.
- 2. Розгляньте репродукцію картини Олега Шупляка «Гніздечко». Поясніть поетику назви цього художнього полотна й доведіть або спростуйте думку, що ця репродукція може стати ілюстрацією до вірша В. Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці...».
- 3. Розгляньте картину Жозефіни Вол «Кохання в повітрі». До якого вірша В. Симоненка це художнє полотно найкраще підійде як ілюстрація? Чому ви так вважаєте?
Коментарі (0)