Жанр балади був одним із улюблених у творчості І. Драча. Як відомо, до неї зверталися українські поети-романтики, увага яких зосереджувалася передусім на психоемоційних станах особистості, поставленої в умови драматичної реальності. Усвідомлення «шістдесятниками» трагізму людини в тоталітарному суспільстві, неприйняття дійсності та бунт проти системи в цьому сенсі були суголосні естетиці поетів-романтиків. Балади І. Драча, у яких він звертався до внутрішнього світу пересічної людини, її буденних проблем, стали поетичним проявом опозиції до офіційної соцреалістичної літератури, просякнутої псевдопафосом та псевдогероїзмом.

«Балада про соняшник» є своєрідною мистецькою візитівкою І. Драча і його поетичним кредо. У ній він постав перед читачем як новатор, що прагне модернізувати традиційний фольклорний жанр. Оригінальність твору відзначив свого часу П. Тичина: «Цей твір цікавий... По-перше, тема обдарованості й таланту подана цілком по-новому... По-друге: розв'язання теми цілком своє, а не традиційне...».

Модерність «Балади про соняшник» на рівні форми виявилася в тому, що твір не має розлогого сюжету, трагічної розв'язки, як це притаманно баладі. Композиційно вона складається з оповіді про хлопчика та узагальнення-висновку. Сюжет умовно можна поділити на дві частини. У першій автор зображує буденні розваги героя: він «бігав наввипередки з вітром... вилазив на грушу, рвав гнилиці, ...купався..., лежав у піску, стріляв горобців із рогатки, стрибав на одній нозі». У такий спосіб хлопчик пізнає світ. Анафора в третьому-четвертому («він») та п'ятому-сьомому рядках («і») підкреслює повторюваність, звичність подій, але вони не є для героя монотонними. З піднесеного настрою розповіді відчувається, що кожна хвилина життя приносить хлопчикові радість, а його світ гармонійний і ясний. Друга частина твору починається зі слова раптом («раптом побачив сонце»), що відтворює миттєве потрясіння ліричного героя, який відкриває для себе неймовірний світ у звичних речах.

Образ сонця зображено у традиційному міфологічному образі Дажбога: «Красиве засмагле сонце, — / В золотих переливах кучерів». Обов'язковий атрибут Дажбога — колісниця, на якій він об'їжджає небо, — в Івана Драча трансформується у звичайний велосипед. Таким поєднанням реалістичних деталей із їхнім незвичним метафоричним наповненням автор створює ефект віддаленої асоціативності, яка має справити особливий вплив на читача. Епізод зустрічі хлопчика із сонцем, яке символізує життя та високе духовне начало, у баладі кульмінаційний. У ньому відтворено своєрідний катарсис героя — саме ця мить змінює все його подальше існування.

В образах хлопчика-соняха й сонця поет осмислює проблему таїнства пробудження творчої енергії в людині, а також впливу мистецтва на її духовне життя.