Розкриття гуманітарної кризи є ознакою експресіонізму, а новела якраз і наголошує на знеціненні людини, адже йдеться про вбивство сином рідної матері та розстріли багатьох невинних, здійснені «чорним трибуналом». У пошуках ідеального світу забули про реальну живу людину — у цьому й полягає трагізм революційної епохи. Експресіоністичні елементи пов'язані у Хвильового й з романтикою вітаїзму, що виражалась у втіленні ідеалу людини активної, сильної, здатної до боротьби за ідеали (навіть якщо вони міфічні).

Демонстрація на підтримку «червоного терору»

В основі — гострий конфлікт між загальнолюдськими цінностями й комуністичним фанатизмом. А ще автор відсилає до складнішої, філософської суперечності між прагненням до ідеалу й тією ціною, яку доводиться за нього платити. Герой вірить, що своїми вчинками наближає новий прекрасний світ «загірної комуни», однак до кінця не розуміє, що при цьому руйнує в собі людину.

Важливо зважати на мотиви його вчинків: герой убиває не тому, що є «природженим» убивцею, а заради вищої мети. Убиває живих заради появи абстрактної людини майбутнього. Поставлений у ситуацію морального вибору: мати чи «загірна комуна», він, зрештою, здійснює свій вибір.

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Що відрізняє твір «Я (Романтика)» від реалістичних творів?
• 2. Який конфлікт покладено в основу твору «Я (Романтика)»?
• 3. Які ознаки експресіонізму властиві твору? Проілюструйте відповідь цитатами.

Досліджуємо самостійно

• 4. Назвіть тему та ідею новели «Я (Романтика)». Відповідь аргументуйте.
• 5. Доведіть на матеріалі прочитаного твору, що М. Хвильовий у новелі «Я (Романтика)» зосереджує увагу на людській особистості.
• 6. Назвіть епізоди твору, із яких читач може зрозуміти, що вчинки героя зумовлені його прагненням до вищої мети.

Ділимося читацьким досвідом

• 7. Обговоріть, чим можна, а чим не можна пожертвувати заради досягнення чогось важливого. Наведіть приклади з життя та з прочитаних творів української й зарубіжної літератури.

• ГЕРОЙ ПЕРЕД ВИБОРОМ

На початку твору постають знакові образи. Це «загірна комуна» — ідеал, до якого прагне герой. Перед його внутрішнім зором з'являється Марія, а далі — мати, «наївність, тиха жура і добрість безмежна». І є ще «лампада фанатизму».

У творі зливаються реальне й уявне, дійсність і марення. Виклад уривчастий і нервовий, ведеться від імені героя. Навколо запеклі бої, а в палаці розстріляного шляхтича засідає «чорний трибунал комуни». Тут чи не кожна деталь символічна. Портрети «княжої фамілії» зливаються в загальний образ старої доби. Усе, що відбувається навколо, — запекла боротьба.

І в цій боротьбі герой уже не належить собі. Він не звичайний повстанець, а ще й чекіст, представник карального органу революції. Його місія жорстока й кривава — нещадно нести смерть усьому, що належить до старого світу.

У трибуналі ще двоє: бездушний фанатик доктор Тагабат («з холодним розумом і з каменем замість серця») та безвольний хлопчина Андрюша з «розгубленим обличчям». А за всім цим наглядає вартовий-дегенерат — садист, завжди готовий убивати. Вони привласнили право позбавляти життя. Тагабат робить це рішуче й без жодних вагань, натомість Андрюша лише покірно схвалює рішення трибуналу.

Герой переживає хвилини розпачу, бо розуміє: доктор Тагабат «мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт». Натомість мати уособлює людське, і голова трибуналу гостро усвідомлює це, лишившись на самоті: «Тут, в тихій кімнаті моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного "я”, якому я даю волю. Тут, в глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі».

Пропагандистський радянський плакат (1920-ті)

Психологічний сюжет твору — історія про смерть людини й народження фанатика, який зрікається себе. А «зовнішній» сюжет поступово веде від драматичних вагань до остаточного вибору. Чергова справа: чоловік падає на коліна й просить зберегти йому життя, жінка згадує про трьох своїх дітей. Та голова трибуналу невблаганний: «Розстрілять!». І його охоплює збочене піднесення: «Туман стояв перед очима, і я був у тім стані, який можна кваліфікувати як надзвичайний екстаз».

Ще одна справа про черниць, які вели контрреволюційну агітацію. І тут несподіванка: «Але я повертаюсь і бачу — прямо переді мною стоїть моя мати, моя печальна мати, з очима Марії».

Наступ ворогів змушує «чорний трибунал» тікати. Але є ще остання партія засуджених, яку треба «ліквідувати». Серед в'язнів — мати. Нарешті, настає жахлива кульмінація й разом із нею розв'язка, коли відбувається остаточна метаморфоза героя — перетворення на фанатичного слугу «загірної комуни»: «...Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руки на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню».

Коментар фахівця

У непримиренній суперечності зіткнулися найсвятіші для героя почуття: синівська любов, синівський обов'язок перед матір'ю — і революційний обов'язок, служіння найдорожчій ідеї. Він ще пробує якось відстрочити фатальне рішення («я чекіст, але я і людина»), та весь попередній шлях моральних компромісів робить розв'язку неминучою. Герой перестає бути особистістю, яка сама розпоряджається власним життям і власними рішеннями, він стає гвинтиком і заложником могутньої системи.