На «шляху правдивому» («Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...»)

Чи можливо розділити в одній особі поета і громадянина? Колись слово Т. Шевченка перетворилось на громадський вчинок — стало чимось більшим, ніж просто мистецтво. Так само й у випадку В. Стуса — поета, котрий побував у тюрмах та на засланні, але не зрікся своїх переконань.

Не секрет, що деякі «шістдесятники» обрали шлях пристосуванства й тим забезпечили собі доволі комфортне існування, хай і в умовах несвободи. Василь Стус свідомо зробив інший вибір: наперед поставив умовні «добро і правду» й до скону зберіг вірність цим ідеалам. Звичайно, спершу йому довелося пройти «крізь сотні сумнівів», щоб остаточно визначити власну долю.

Світоглядна настанова В. Стуса споріднена з екзистенціалізмом (від лат. exsistentia — існування). Це філософія, що ґрунтується на свідомому виборі людиною власної долі — навіть у ворожому й абсурдному світі. Вона передбачає високий рівень індивідуальної відповідальності. Коментуючи життєвий вибір поета, критик Юрій Шерех писав: «У філософії екзистенціалізму, як відомо, ідея закиненості людини у світ не виключала людської активності, навпаки, радше вимагала її. Так і в Стуса. Свідомість своєї місії підносить його понад обставини біографії, понад всякі обставини побуту й географічної приналежності». Навіть опинившись далеко від батьківщини у в'язничній неволі, він почувався внутрішньо набагато більш вільним, аніж ті його колеги по перу, котрі пішли на співпрацю з тоталітарним режимом і тим забезпечили собі безбідне існування.

Орач. Портрет Василя Стуса (Віктор Зарецький, 1990)

У цьому світоглядному й моральному контексті поезія «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...» звучить як продумана декларація на тему екзистенційного вибору. В основу покладено мотив шляху як духовного зростання — у згоді з учиненим вибором, за який герой твору несе повну відповідальність. Це складний шлях випробувань і втрат, що веде «поза смертні грані людських дерзань» — незвіданий шлях «за чорну порожнечу, де вже нема ні щастя, ні біди». І вже хто став на цей шлях, чує один лише голос: «...не спиняйся, йди! То — шлях правдивий. Ти — його предтеча».

Ліричному герою треба завжди залишатися собою — у будь-яких обставинах і ситуаціях оберігати й виборювати себе на обраному «правдивому шляху».

Коментар фахівця

Як зроблено й систематично робиться з поезіями Шевченка, можна розхапати рядки Стуса на всілякі й навіть взаємозаперечні політичні програми. Але суть не в цьому, і поезія лежить далеко від цього. Суть у знайденні себе в світі шпиків, сексотів, стукачів, колючих дротів і знелюднення. Знайдення себе — це знайдення української людини.

Юрій Шерех, літературний критик

Читацький практикум

Прочитайте поезію, виконайте завдання.

* * *

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,

добро і правдо віку. Через сто

зневір. Моя душа, запрагла неба,

в буремнім леті держить путь на стовп

високого вогню, що осіянний

одним твоїм бажанням. Аж туди,

де не ступали ще людські сліди,

з щовба на щовб, аж поза смертні хлані

людських дерзань, за чорну порожнечу,

де вже нема ні щастя, ні біди

і врочить порив: не спиняйся, йди!

То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

Портрет В. Стуса з книгою поезій Рільке (Віктор Зарецький, 1971)

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Яке враження справила на вас ця поезія? Які запитання у вас виникли? Які образи поезії вас здивували, зацікавили? Чи легко вам було читати цей вірш? Чому?
• 2. До якого виду лірики, на вашу думку, належить цей твір?
• 3. Чому поезію «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе» вважають поетичною декларацією поета? Які мотиви виникають у творі? У яких образах ці мотиви розкриваються?
• 4. Які образи допомагають зрозуміти внутрішній стан ліричного героя?
• 5. Якого значення набуває в поезії образ шляху?

Досліджуємо самостійно

• 6. Ви знаєте, що головна відмінність між прозовою і віршованою мовою полягає в ритмічній організації тексту. У прозі ритм підпорядковується головним чином синтаксису. У віршованому творі ритм є передбачуваним, тому що мовленнєвий потік розкладається на відносно короткі й подібні за ритмом рядки-вірші. Зазвичай ритмічне і синтаксичне членування мовлення у віршах збігаються. Але трапляються випадки, коли поет застосовує так званий перенос або анжамбеман (від фр. enjamber — переступити, перескочити) і порушує єдність синтаксичного і ритмічного членування мовлення.

Зверніть увагу, яким віршовим розміром написана поезія. Знайдіть у тексті поезії випадки застосування поетом переносу (анжамбеману). Поміркуйте, із якою метою В. Стус вдається до цього прийому. Які слова перенос допомагає акцентувати? Чому ці слова є важливими для поета?

• 7. Розкажіть, як ви зрозуміли сутність філософії екзистенціалізму. Яким чином пов'язаний із цією філософією вірш «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе»?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Борзенко, Лобусова (профільний рівень)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)