Навчальні цілі теми

Знання:

• відомості про зв’язок літературного явища шістдесятництва з дисидентським рухом; основні факти біографії митців, творчість яких вивчається; зміст, основні мотиви поетичних творів, тематика і проблематика прозового твору.

Уміння:

• дати загальну характеристику творчості В. Симоненка, І. Драча, Д. Павличка, М. Вінграновського, Гр. Тютюнника; аналізувати стильові особливості виучуваних творів, з’ясовувати роль ужитих художніх засобів; обґрунтувати популярність пісенної лірики Д. Павличка; розкрити роль І. Драча в реформуванні жанру балади; тлумачити образи-символи в баладах І. Драча; визначати тему, ідею, жанр прозового твору; характеризувати образи, аналізувати художні засоби, композицію; висловлювати власну позицію щодо порушених у художніх творах проблем.

Ставлення:

• усвідомлення доконечної потреби самоствердження в сучасному світі; здатність розуміти й поважати позицію інших людей; розуміння краси образного слова та його значення для розвитку естетичного смаку; усвідомлення ролі мистецтва в житті людини; усвідомлення високого сенсу почуття любові, важливості вміння берегти її.

Поштовхом до позитивних змін у суспільному житті України кінця 1950-х — 1960-х років стало розвінчання культу особи Сталіна на XX з’їзді комуністичної партії. Настав період так званої хрущовської відлиги. Українське мистецтво входить у черговий період відродження. Прогресивна творча інтелігенція, яка сповідувала загальнолюдські демократичні й національні цінності, прагнула духовного оновлення, мріяла про державну самостійність України. З’являються твори з чітко означеною національною спрямованістю: кінофільми «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Іллєнка, «Вавилон XX» І. Миколайчука, картини М. Дерегуса, В. Касіяна, К. Білокур, Т. Яблонської, А. Базилевича, музичні твори М. Скорика, Л. Дичко, Є. Станкевича, Г. Верьовки, А. Кос-Анатольського та інших митців. Оперний спів Б. Гмирі, Д. Гнатюка, А. Солов’яненка, Д. Петриненко, естрадні пісні В. Івасюка, О. Білаша у виконанні С. Ротару, Н. Яремчука, В. Зінкевича знаходять палкий відгук у серцях слухачів усього Радянського Союзу.

У літературу, де плідно працюють представники старшого покоління (О. Довженко, М, Рильський, М. Стельмах, В. Сосюра, О. Гончар), приходить молоде поповнення: І. Драч, Л. Костенко, Б. Олійник, В. Шевчук, Д. Павличко, В. Симоненко, Є. Гуцало, Гр. Тютюнник. Їх згодом назвуть шістдесятниками.

Спільним для них було прагнення духовного оновлення, протест проти ідеологічного тиску, перейнятість національними проблемами, прагнення відтворити національну своєрідність українського народу засобами новітніх надбань світового мистецтва, культ свободи самовираження, шукання нового змісту і нової форми для оприявлення його.

Ідейно-тематичне розмаїття творчості шістдесятників надзвичайно широке: утвердження величі «маленької» людини (І. Драч, В. Симоненко); проблеми історичної національної пам’яті (Л. Костенко); оспівування краси людських почуттів, величі кохання (В. Симоненко, Д. Павличко, Л. Костенко, М. Вінграновський); возвеличення родинних і національних цінностей (В. Симоненко); утвердження людської й національної гідності (В. Симоненко); тема війни (Ю. Мушкетик, А. Дімаров, А. Шиян); «сільська» тема (Гр. Тютюнник, М. Стельмах, В. Дрозд) та ін.

Розширюється жанрова палітра. У поезії нової якості набувають сонет (Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Підпалий), балада (І. Драч). З’являється жанрова модифікація поеми (В. Симоненко, Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник), роману (соціально-філософський, ідеологічний, апокрифічний, монологічний, роман-псалом, роман-легенда, роман-диспут, роман-балада). Освоюються нові поетико-виражальні засоби (звернення до сюрреалізму, метафоричність (представники Київської поетичної школи), залучення архетипів, колективного підсвідомого (В, Голобородько, В. Рубан, М. Григоріїв), освоюється верлібр (І. Драч, М. Вінграновський та ін.).

Шістдесятництво було явищем соціальним і культурологічним. І тому, коли в другій половині 60-х років XX ст. на зміну «хрущовської відлиги» прийшли «брежнєвські заморозки», шістдесятники стали в ряди дисидентів — борців проти режиму. Їх позбавляли змоги друкуватися (В. Симоненко, Л. Костенко), шельмували (О. Гончара за роман «Собор», Р. Іваничука за роман «Мальви», Д. Павличка за збірку «Гранослов», В. Шевчука за повість «Набережна, 12»), кидали за ґрати (В. Стус), запроторювали до психіатричної лікарні (В. Рубан). Однак творчий процес продовжувався. Виникає самвидав. Праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», Є. Сверстюка «Собор у риштованні», поезії, памфлети, петиції, статті В. Стуса тиражують «від руки», за допомогою друкарської машинки, розмножують на гектографі.

Процес творення української літератури триває й у період застою. Змістилися акценти в тематиці (зокрема, актуалізувалася тема війни), посилилась увага до фольклорно-міфологічних першовитоків національного буття, спостерігалося заглиблення в психологію героя-сучасника — «звичайної» людини, дорослого або підлітка, висвітлення процесу формування його внутрішнього «я».

У цей час з’являються «химерний» роман (Є. Гуцало, В. Яворівський, В. Дрозд, В. Земляк), шкільна повість (Н. Бічуя, Ю. Збанацький, Гр. Тютюнник). Освоюється тема Голодомору.

Час перебудови поставив нові завдання. Художні твори відображають процеси, що відбуваються в суспільстві (Ю. Щербак, П. Загребельний, Ю. Мушкетик).

Пов’язані з Чорнобильською трагедією події знайшли художнє осмислення у творах Ю. Щербака, В. Яворівського.

Культурно-мистецький контекст