• І ЩЕ РАЗ ПРО ПОЕЗІЮ

(«ДО ФРАНЦУЗЬКОГО ШАНСОНЬЄ»)

Кожен поет просто мусить хоч раз висловитись про поезію, але бажано так, щоб авторитетно й оригінально, без повторів. Важко це — не повторюватись.

Ось поет О. Ірванець обрав форму послання до умовного автора й виконавця естрадних пісень (таких у Франції називають шансоньє). А щоб підтримати французький (емоційний і вишуканий?) колорит, ще й про Квазімодо згадав. Чому про нього? Можливо, тому, що цей герой роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері» відомий багатьом. Дзвонар Квазімодо втілює тут чулу душу: він через гучні дзвони втратив слух, тож і покладався в усьому на своє добре серце.

І сентиментальному «французькому шансоньє» таки дістається на горіхи від українського поета: «Скажи, кому твоя заревана / Душа потрібна, ну, кому?..». Та й сам український автор нарікає: колись теж марнував свою поетичну щирість («Про що кричав? Кому кричав?»).

Звичайно, можна й так писати про поезію. Певно, що твір трохи іронічний, або інакше — філософський з іронічним підтекстом. Сам автор зізнався: «Я — не пісняр, хоча за моїми текстами написано з десяток пісень, але вони хітами не стали. Натомість, мій сегмент — це сатира, дотепність. Навіть у любовних віршах я інколи допускаю іронічні, саркастичні нотки. Мені з віком пишуться глибоко саркастичні, філософські тексти».

Читацький практикум

До французького шансоньє

Це є поезія найвища,

Це є найвища простота,

Коли передаються вірші,

Як поцілунки — з уст в уста.

Твої пісні легкі і світлі

(Їх так сприймають слухачі),

Та пам'ятай — у цьому світі

Є свистуни і стукачі.

А ти — гітара, гілка з дерева,

I ти сьогодні на кону.

Скажи, кому твоя заревана

Душа потрібна, ну, кому?..

Вдягайся модно, лайся модно,

Та час від часу пригадай,

Як слухав дзвона Квазімодо

В глухонімому Нотр-Дам.

Він припадав до дзвона тілом,

Він разом з ним літав, літав...

О, скільки тих, які хотіли

Тілами битися в тіла,

а язиками лізли в душі...

Я й сам колись таким грішив.

Пісні, мов кошенят задушених,

В зубах по вулицях носив.

Душа повільно прозоріла

Все по ночах.

А по очах

Боляче вдарило прозріння:

Про що кричав?

Кому кричав?..

Є вуха, що, немов корою,

Укриті суєтністю змін.

Хай серцем слухають i кров'ю,

Як Квазімодо слухав дзвін!..

Химера собору Нотр-Дам де Парі на тлі паризького краєвиду

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Які почуття викликав у вас вірш О. Ірванця?
• 2. Із чим у вас асоціюється образ французького шансоньє? Опишіть, яким ви його уявляєте. Чому, на вашу думку, автор обрав саме таку форму вірша — звернення до французького шансоньє?
• 3. Як ви розумієте вислів «передаються вірші... з вуст в уста»? Яке враження справляє порівняння віршів із поцілунками?
• 4. У чому полягає суперечність між прагненнями героя-шансоньє і тією реальністю, у якій він мусить існувати? Через які образи передано цю суперечність? Наведіть відповідні уривки.

Виявляємо компетентність у сфері культури

• 5. Поділіться з однокласниками відомою вам інформацією про Квазімодо як персонажа літератури, театрального та кіномистецтва. Прокоментуйте значення у творі образу Квазімодо. Що, на вашу думку, він уособлює?