«Химерний» твір про колективізацію («Лебедина зграя» Василя Земляка)

Академічний тлумачний словник слово «химерний» пояснює в такий спосіб:

• який викликає подив, не схожий на когось звичайного або щось звичайне; незвичний, чудернацький;
• якому властиві дивацтва, примхи, вигадки (про людину та її характер);
• який не існує, якого не може бути в дійсності;
• який важко зрозуміти, збагнути, пояснити; складний, незрозумілий, заплутаний.

Отже, щоб називатися химерною, проза має зображувати дійсність у якийсь незвичайний спосіб — для цього важлива посилена умовність, що передбачає деформацію реальності з певною художньою метою. Для деяких радянських авторів така творчість була легальним способом хоча б трохи вийти поза межі соцреалізму та нав'язаної ним класової моралі. Народність була дозволена, а звідси й така літературна «химерна» мімікрія — маскування дійсного художнього задуму за допомогою бурлескного гумору, гротеску, народного сміху, фольклорно-міфологічних елементів тощо. Так зрештою й народилась — як своєрідна захисна реакція літератури — химерна проза: приймаючи встановлені владою правила гри, вона водночас прагнула по-своєму, наскільки це було можливо, «перехитрувати» соцреалізм.

До химерної прози звертались різні письменники: О. Ільченко («Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця»), В. Дрозд («Ирій»), Є. Гуцало («Позичений чоловік, або ж Хома невірний»), П. Загребельний («Левине серце») та ін. Таку прозу з успіхом опанував і В. Земляк, який написав романи «Лебедина зграя» і «Зелені млини».

Василь Сидорович Земляк (справжнє ім'я — Вацлав Вацек) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінниччині (його батько мав чеське коріння). Під час Другої світової війни воював у складі партизанського загону. По війні захопився літературою й кіно, у середині 50-х років видав перші прозові т555555555555555555вори, писав сценарії, був головним редактором Київської кіностудії.

Найвищим літературним досягненням В. Земляка став роман «Лебедина зграя» (1971). У цьому творі автор звернувся до теми українського села в пореволюційний період. Саме тоді відбувалась примусова колективізація, яку супроводжували драматичні зміни в сільській громаді, зокрема й у людських долях. Це була епоха перелому й численних жертв серед українських селян. Багатших розкуркулювали (насправді просто грабували) й висилали з рідних домівок, а в серцях незаможників влада та її фанатичні прибічники розпалювали найгірші почуття — заздрість, ненависть і нетерпимість — щоб налаштувати проти тих, хто власною працею досягнув успіху й забезпечив свій добробут.

Основні події відбуваються в українському селі з незвичною назвою Вавилон, що розташоване над річкою Чебрецем — притокою Південного Бугу. Як стверджує оповідач, народний філософ Левко Хоробрий, село має давню історію та особливих людей: «...у годину випробувань вони й самі чимось схожі на лебедину зграю в дорозі».

Пропагандистські радянські плакати часів колективізації (1930-ті)

Ці люди під час колективізації поділились на два ворожі табори. Одні організували комуну в надії на легке й безбідне життя в майбутньому. Серед них є й лідер — Максим Тесля, який переконує всіх вступати до колгоспу, у своєму комуністичному засліпленні навіть рідного батька не жаліє.

Цим незаможникам намагаються протистояти селяни-господарі (Бубели, Гусаки, Раденькі та ін.), котрі прагнуть захистити нажите нелегкою працею. А є й такі, хто не може остаточно визначитись, до якого табору пристати, ось як бідняк Явтух Голий, який потрапляє «між двох вогнів».

Автор показав, що в них усіх є своя правда, хоча й мусив подавати процес колективізації як загалом позитивне суспільне явище. Не випадково його герой-оповідач запропонував такий примирливо-філософський ліричний роздум: «Земле! Ти народжуєш нас неначе для того, щоб ми звіряли тобі своє горде серце. Ми нікуди не можемо подітися від тебе, як од власної долі, і хоч куди б заносили нас урагани часу, але як тільки вони вщухають і починають ледь виднітися твої обрії, то ми знову прагнемо до тих місць, де вперше побачили тебе з колискової висі... Тож лишень тобі дано повертати лебедині зграї з далеких світів — хто не чув, як стривожено вони ячать, шукаючи тебе в чорних туманах, хто не бачив, як їхні безстрашні ватажки розбиваються вночі об незнані скелі, аби інші жили й могли долетіти до тебе, той ніколи до кінця не збагне, що в людях житимуть ті самі закони землі обітованої...».

Ці рядки немов промовляють: рано чи пізно пройдуть «урагани часу», а народ буде жити на своїй землі, незважаючи на різні минущі політичні гасла й ідеології.

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Яке враження справив на вас роман?
• 2. Котрого року був написаний твір «Лебедина зграя»? Як ви зрозуміли цю назву?
• 3. Коли відбуваються події в романі?
• 4. Хто головні герої твору? Як ставиться до них автор?
• 5. Які проблеми порушив автор? Які з них, на вашу думку, є актуальними?
• 6. Які риси «химерної прози» властиві роману «Лебедина зграя»?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно