Письменник і його доба. Духовним порогом шістдесятництва дослідники вважають збірку Д. Павличка «Правда кличе!» (1958). Покоління шістдесятників сприйняло його поезію як предтечу своїх інтелектуальних та мистецьких шукань, тому слушною видається думка літературознавця М. Ільницького про певну неперервність традиції, сполучну ланку між живими класиками й новопризовцями української літератури у творчості Д. Павличка. Однак за збірку «Правда кличе!» її авторові на IV з’їзді письменників України натякнули на неприпустимість відхилення від офіційного курсу в літературі.

Творчість. У перших поетичних збірках Д. Павличка «Моя земля» (1955) та «Чорна нитка» (1958) виразно окреслилися риси авторового поетичного мислення, його особлива драматургічна напруга вірша.

На другу половину 50-х років припадає початок пісенної творчості Д. Павличка. Найкращі мелодії до його поезій створив композитор О. Білаш. У 60-ті роки їхня творча співпраця мала плідне продовження — О. Білаш поклав на музику вірші Д. Павличка «Атака», «Сибіряки», «Пісня про Україну», «Віконце», «Балада безсмертя», «Лелеченьки».

Дарчий напис Дмитра Павличка

У 1964 р. була написана пісня «Два кольори», що дуже швидко здобула всенародну популярність.

У 60-70-х роках поет пише інтимну («Любов і ненависть», цикл «Пахощі хвої» (1955), «Гранослов» (1968), «Таємниці твого обличчя» (1974, 1979)) та громадянську лірику («Бистрина» (1959), «Днина» (1960), «На чатах» (1961)).

У 60-80-х роках великої популярності набули поеми Д. Павличка для дітей «Золоторогий олень» (1968), «Пригоди кота Мартина» (1984), казки «Дядько Дощ» (1971), «Найкраще місце на землі» (1973).

70-80-і роки для Д. Павличка позначені напруженою працею в різних сферах мистецького життя та жанрах. Він пише літературознавчі розвідки про Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку, В. Стефаника та ін.

Д. Павличко по праву вважається теоретиком і практиком сонетної форми. У 1983 р. вийшла його збірка перекладів «Світовий сонет».

У 1998 р. побачили світ збірки «Ностальгія», у якій Д. Павличко відтворив власне бачення України, та «Сонети В. Шекспіра», що дістала своє продовження у збірці «Сонети: Світовий сонет» (2004).

Події Помаранчевої революції знайшли художнє відображення у книжці «Не зрадь!» (2005), де Д. Павличко актуалізує ідею національної відданості. Враження поета від Революції Гідності вилились у «Вірші з Майдану» (2014).

Творчість Дмитра Павличка — яскрава, самобутня й багатогранна. Філософізм, метафоричність мислення, афористичність висловлювань, співучасть читача в пошуку істини роблять поетове слово популярним серед читачів.

ПІСЕННА ЛІРИКА ДМИТРА ПАВЛИЧКА

У 60-80 роках XX ст. відчувався масований послідовний наступ на українську культуру, загалом — на українство. Д. Павличко відгукнувся на це своєрідним пісенним спротивом режимові, що особливо виразно зазвучав у пісні «Два кольори» (1964). Жанр цього твору можна визначити як пісню-спомин, пісню-новелу. Знаковими в ній є кольори — червоний і чорний. Саме вони виводили зміст на громадянське, політичне звучання, не політизуючи вірш надміру, оскільки образ матері зроджував у серцях людей найдорожче тепло — тепло родинності. Червоне й чорне «мамине шиття» — архетипні образи, навіки закарбовані в національній свідомості. Вишита матір’ю червоними і чорними нитками сорочка уособлює те, що в юнака попереду, його долю, у якій обов’язково переплететься радість і сум, любов і розлука, щастя і журба.

Традиційні кольори народної вишивки набувають символічного змісту: червоний — то любов, а чорний — то журба. Два кольори — це дві тривоги, дві символічні струни душі людини. Вони поєднують в одному візерунку пам’ять про батьків і турботу про дітей, про сучасне й майбутнє. Вони, як живі джерела, що передають від покоління до покоління духовні набутки, пам’ять роду, єднають людину з рідною землею.

Саме образи-символи червоного і чорного кольорів, рушника-оберега надають твору громадянського звучання. Водночас твір вирізняється глибокою інтимністю. У декількох поетичних рядках поетові вдалося поєднати мотив дороги як символу людської долі та материнської любові — вічних людських цінностей.

Пісню «Два кольори» можна почути в багатьох країнах світу. Поет зумів дібрати такі задушевні слова, так виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народною піснею для багатьох поколінь.

Культурно-мистецький контекст