Читаємо взірці української художньої літератури

Завітайте до віртуальної бібліотеки в електронному додатку до підручника та знайдіть твір Л. Костенко «Маруся Чурай». Прочитайте його. Порівняйте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.

• ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Твір поділено на дев'ять розділів — кожен зі своєю назвою. У першому є пролог зі згадкою про пожежу 1658 року, яка знищила Полтаву. Авторка пропонує читачам припустити, що в цій пожежі й згоріли всі книги магістрату із записами про суд над Марусею. В уяві письменниці постає книга, яка б могла вціліти в цій пожежі («І загула б та книга голосами...»).

А судовий процес справді «гуде голосами»: дуже добре схарактеризовано громаду з її пошуками простих пояснень. Дівчину обвинувачують в отруєнні Гриця Бобренка.

Бобренчиха, численні свідки, війт, навіть Галя Вишняківна — усі висловились. На захист Марусі стали полковий обозний Іван Іскра, закоханий у дівчину, Марусина мати, Яким Шибилист і Лесько Черкес. Посланець із Січі, що саме прибув до полтавського полковника Пушкаря, пропонує «інший вибрати закон, — не з боку вбивства, а із боку зради». Однак Марусю засуджують до страти.

Найдраматичнішим є третій розділ із промовистою назвою «Сповідь». І вже тут не багато голосів, а лиш одна Маруся та її правда: «Я не труїла. Те прокляте зілля / він випив сам. Воно було моє». Драматизмом позначений і п'ятий розділ — «Страта». Знову громада («Стояли люди злякані, притихлі»), а потім — поява невгамовного Івана Іскри з «універсалом», що скасовує вирок. Це добра новина для більшості присутніх, але... не для самої Марусі: «І не було ні радості, ні чуда. / Лиш тихий розпач: вмерти не дали».

З особистою драмою героїні авторка узгодила історичну сюжетну лінію, що стосується визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Маруся Чурай теж бере участь у боротьбі: складає пісні й мелодії, що надихають воїнів-козаків. І навіть смертельно хвора, ледь стримує хвилювання, коли Полтавський полк на марші виконує саме її пісню.

• ТЕМА, ХУДОЖНІЙ КОНФЛІКТ, ПРОБЛЕМАТИКА

Кохання, зрада і війна — це ті теми роману, що, як кажуть, лежать на поверхні. І ще важливою є тема поезії, як в індивідуальному житті митця, так і в житті народу.

А поза цим «зовнішнім» комплексом тем стоїть те, що, можливо, хвилювало саму авторку найбільше — тема душевного й духовного аристократизму. Вона втілена в образі головної героїні, але не лише в ньому. До умовних «аристократів духу» можна віднести ще й Івана Іскру, Гордія Чурая, котрий постає у спогадах дочки взірцем патріотизму й вірності козацькому слову, а ще є лиш епізодично представлений Богдан Хмельницький зі своїм мудрим універсалом та мандрівний дяк із розділу «Проща».

Тема «духовного аристократизму», тобто здатності людини піднестися понад дрібними егоїстичними інтересами, визначає основний художній конфлікт. У романі дві групи персонажів. З одного боку — патріоти й захисники, які сповідують перевагу духовних цінностей. А з іншого — ті, хто живе суто меркантильними інтересами, наприклад нерозбірливий у засобах багатій Вишняк («Вся Україна полум'ям горить, він і на цьому теж нагріє руки»).

Маруся Чурай (Іван-Валентин Задорожний, 1977)

Головний конфлікт твору має ціннісний характер. Це протистояння різних життєвих переконань: духовного й приземленого, патріотизму й егоїзму, справедливості й корисливості. Наведений ряд ще можна продовжити, зокрема, додати до нього кохання й розрахунок, що визначають душевну роздвоєність, важливий внутрішній конфлікт Гриця Бобренка й пояснюють його зраду в коханні та пізніше розкаяння: «Нелегко, кажуть, жити на дві хати. / А ще нелегше жить на дві душі!»

Авторське бачення духовного аристократизму поширюється на становище поетеси в суспільстві й обумовлює її конфлікт з оточенням, власне, із громадою, що виявлено, наприклад, у зображенні судового процесу. Марусі доводиться вислухати на свою адресу різні закиди, зокрема, й абсурдне обвинувачення у відьомстві. Але на все це вона відповідає мовчанкою, не опускаючись до дріб'язкових суперечок, адже її високе творче покликання вимагає саме такої, гідної поведінки.

Із тематикою й конфліктом роману узгоджуються й основні проблеми, що їх порушила авторка. Це проблеми зради й вірності, патріотизму, соціальної відповідальності, творчості й мистецького покликання. Окремо слід виділити проблему самовизначення жінки та її ролі в суспільстві й родині. Головна героїня не готова заради шлюбу поступатися своїми переконаннями та творчим покликанням. Вона хоче бачити поруч гідного й рівного їй супутника життя, не готова обмежувати себе буднями берегині домашнього затишку. Тому й протиставляє себе тому жіночому типові, до якого належить Галя Вишняківна: «На неї можна нагримать, і можна її побити. / Вона простить, приголубить, розсолу тобі внесе. / Ти, може, від мене втомився. Мене потрібно любити. / А там треба тільки женитись. Ото женився — і все».

• МАРУСЯ ЧУРАЙ І ГРИЦЬ БОБРЕНКО

Роман Л. Костенко в осмисленні особистої драми має чимало спільного з «Лісовою піснею» Лесі Українки. Адже у відомій драмі майже так само мова йде про кохання, зраду й запізніле усвідомлення непоправної втрати. Чи не так само — про слабовільного парубка, котрий піддається впливу прагматично налаштованої матері. А ще є та сама проблема душевної роздвоєності: Лукаш і Гриць дуже між собою схожі — обидва не здатні «своїм життям до себе дорівнятись».

А от Мавка й Маруся Чурай суттєво різняться. У Л. Костенко замість символічного образу діє хоч і гранично ідеалізована, але цілком «земна» героїня. Ідеалізацію цього образу забезпечує мотив творчого покликання, що вимагає все, навіть кохання, оцінювати високою міркою творчості. Своїм покликанням Маруся не здатна поступитись — воно вже стало частиною її «я». Усе міряє творчістю, навіть у стосунках зі зрадливим коханим: «А я за тебе, Грицю, не піду. / Це ж цілий вік стоятиме між нами. / А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!»

Складати пісні й жити, жити і складати пісні. Це основа тієї життєвої філософії, якою піснярку наділила Л. Костенко. Моральний максималізм у творчості та в житті, єдність слова і вчинку — таку ідею втілено в образі Марусі Чурай. Про це говорить на суді Іван Іскра: «Ця дівчина не просто так, Маруся. / Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». І в гетьманському універсалі так само: «Її пісні — як перло многоцінне, / як дивен скарб серед земних марнот».

І звичайно, дівчина не здатна на вбивство через ревнощі: на відміну від попередніх літературних версій, у романі «Маруся Чурай» авторка «реабілітувала» свою героїню. У розділі «Сповідь» поетеса розкрила обставини смерті Гриця Бобренка, хороброго козака, якого щиро покохала Маруся, хоч і не розгледіла його роздвоєної душі. Навіть захищала перед іншими («Він, мамо, гордий. Він козак. Він лицар»). А Гриць усе більше думав про достаток, брехав і зустрічався з дочкою багатіїв. Та все ж повернувся до Марусі: «Як хочеш знати, — так, я їм продався, / але в душі на тебе я молюсь!». Зображуючи взаємини Марусі і Гриця, поетеса зосередилась на мотиві «нерівності душ». Вона розкрила основні причини розладу в стосунках: виділила ціннісні розбіжності двох людей, яким так і не судилося бути разом.

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Яке враження справив на вас роман у віршах Ліни Костенко? Які розділи мали найбільший емоційний вплив? Які розділи спонукали до роздумів про людину і світ, сенс людського життя?
• 2. Коли було опубліковано твір «Маруся Чурай»?
• 3. Що означає поняття роман у віршах?
• 4. Звідки Л. Костенко могла взяти відомості про Марусю Чурай?
• 5. Схарактеризуйте історичну основу твору Л. Костенко «Маруся Чурай».
• 6. Як у творі Л. Костенко зображено стосунки митця й оточення?
• 7. Розкрийте життєві ідеали Марусі Чурай.
• 8. Як у романі розкрито тему кохання? Чи можливий такий моральний максималізм у наш час?