КИЇВСЬКІ НЕОКЛАСИКИ

Навчальний маршрут

У цьому розділі ви:

• дізнаєтеся про групу «київських неокласиків» та їхнє творче кредо;

• прочитаєте поезії Максима Рильського «Солодкий світ!..», «У теплі дні збирання винограду»;

• вивчите напам'ять одну поезію М. Рильського (на вибір);

• визначите мотиви лірики М. Рильського і дослідите вітаїстичність, філософічність та сповідальність його творчості раннього періоду;

• засвоїте поняття «філософічність» лірики, повторите відомості про сонет як жанр ліричного твору;

• зрозумієте, чому «неокласики» орієнтувалися у власній творчості на вершини світової літератури;

• відкриєте для себе досконалість форми вірша «київського неокласика»;

• удосконалите вміння аналізувати ліричні твори, визначати провідні мотиви, тропи.

«Київські неокласики» — умовна назва творчої співдружності таких поетів, як Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім — Юрій Клен), Максим Рильський, котрі від 1923 р. жили й працювали в Києві. Вони не прагнули об'єднатися організаційно, заявити про свою естетичну платформу, а лише спільно виступали на різноманітних літературних вечорах, приязно ставилися один до одного. Навіть написали іронічно-жартівливий «Неокласичний марш»:

Ми — неоклясики, потужна

Літературна течія,

Ступаєм дружно, харалужно:

Леконт де Ліль, Ередія1!

Ми виникаємо стихійно,

Щороку сходячись на чай.

Страшися, «Плуже»2 безнадійний,

І статут свій переробляй!

1 Шарль Леконт де Ліль (1818-1894), Жозе-Маріа де Ередіа (1842-1905) — французькі поети-«парнасці». Українські «неокласики» розглядали їхню творчість як зразок для наслідування.

2 «Плуг» — літературно-мистецька організація (1922-1932), повна назва — Спілка селянських письменників України.

Цих поетів ще називали «п'ятірним гроном». Річ у тім, що М. Драй-Хмара присвячує друзям-неокласикам сонет «Лебеді» (1928), у якому є такі рядки:

О гроно п'ятірне нездоланих співців,

Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

Що розбиває лід одчаю і зневіри.

Вони творили на засадах модернізму, опонуючи офіційній владі, бо пропагували мистецтво високоестетичне, позбавлене функції служіння певним ідеологічним настановам. Українські «парнасці» зверталися до класики — вершини літератур античних, європейських, слов'янських, східних різних періодів. Про це образно сказав М. Зеров:

Я знаю: ми тугі бібліофаги1.

І наша мудрість — шафа книжкова.

1 Бібліофаг — пожирач книг.

Суголосну думку висловив і П. Филипович:

Натхнення, втіху чую я тоді,

Коли учусь у давнього митця.

Атмосфера книжності в «неокласиків» визначалася їхньою любов'ю до культурної спадщини і добрим її знанням. Вони пропагували літературні традиції і згідно з ними сповідували закони ясності, гармонії, простоти в художній творчості. Їхні образи позначалися пластичністю, вишуканістю, а форма творів — довершеністю.

«Київські неокласики» — прихильники класичного вірша, тому в їхньому доробку велике розмаїття строф, які набувають нових рис і звучать оригінально.

У 1920-х рр. в українській літературі почали з'являтися твори-агітки, твори-плакати, далекі від художньої досконалості. «Неокласики» обстоювали необхідність засвоєння найвищих літературних здобутків людства як передумову справжнього розквіту мистецтва, бо бажали бачити рідне письменство в колі світових літератур.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Коваленко, Бернадська (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)