Абрам Маневич. Міський пейзаж (1925)

Зміст, тематика, особливості композиції

Розповідь у романі ведеться від третьої особи, але читач бачить світ очима Степана Радченка. Така оповідна манера, коли «розповідач ідентифікується із внутрішнім життям персонажа, його почуттями й думками», у європейському письменстві була властива творам Гі де Мопассана. Ця викладова форма давала можливість авторові «звільнитися від народницької традиції змалювання подій» (М. Ткачук), дистанціюватись від поглядів героя, уникнути їх оцінки. Думки, почуття Степана Радченка стають епіцентром, від якого розходяться кола в різні сфери буття суспільства. Такий тип сюжетно-композиційної структури називають «відцентровою».

Образ Степана Радченка. Сільський хлопець, сирота, який пройшов непросту школу життя - «за свої двадцять п'ять він був підпасичем-приймаком, потім просто хлопцем, далі повстанцем і наприкінці секретарем сільбюро Спілки робземлісу», вольовий, дуже організований, здібний до науки й наполегливий. Таким Степан Радченко вирушає з села до Києва, міста своєї мрії, щоб вступити до інституту. Уперше ступивши на київські вулиці, герой, мов зачарований, зупиняється «коло невеличкої подільської книгарні, що здавалася йому сліпучою». Фінанси не дають змоги хлопцеві нормально поїсти, однак він не шкодує грошей, щоб потрапити до історичного музею і музею Ханенків.

Любомир Валівоць у ролі Степана Радченка у виставі «Місто». Театр юного глядача на Липках (м. Київ)

Обурення жахливими умовами побуту в крамаря Гнідого - жити хлопець мав у хліву разом із худобою - тільки посилило бажання утвердитися в місті.

У місті Степан уперше зіткнувся з бюрократизмом - спроба знайти роботу наштовхнулася на байдужість, приховану за «солоденькою ввічливістю». Радченко відчуває себе «новою силою, покликаною із сіл сміливо будувати майбутнє». Побувавши в гостях у земляка, Степан із холодним цинізмом виносить присуд міській людині: «горожани - це старий порох, який треба стерти, і він до цього покликаний».

Радченко вирішує: «Не ненавидіти треба місто, а здобути». Отримавши працю лектора на курсах українізації, він міняє стиль життя: купує новий одяг, відвідує літвечірки, сам береться за написання художніх творів і здобуває успіх.

Хлопець досить успішно реалізовує себе в соціальному плані. Щоб «підкорити місто», він спілкується з жінками різного соціального рівня, однак ці стосунки швидко вичерпуються. Землячка Надійка із коханої перетворюється на «путо, що прив'язує в'язня до стіни».

Взаємини з Тамарою Василівною (Мусінькою) спочатку влаштовують своєю «зручністю» і тим, що утверджують його самолюбство. Але тільки у хлопця з'являються фінансові можливості почати нове життя, він роздивляється у ній «міщанку з круглою спиною», «з висоти свого європейського одягу, добачаючи в ній стільки ж занепаду, як вона в ньому розквіту».

До Зоськи Степана притягує таємниця справжньої міської дівчини - «саме міськість і вабила його в ній». Але з часом настає розчарування, а необачно зроблена ним пропозиція шлюбу ставить крапку: Степана жахає навіть думка про втрату свободи. «Обридла ти мені», - говорить він учорашній коханці.

Стрімко піднімаючись щаблями міського життя, Радченко відкидає кожну попередню жінку. Нарешті на найвищому - зустрічає Риту - «досконале напівреальне створіння», вишукану балерину, красуню, яка нічого не вимагає за своє кохання, не обтяжує його постійною присутністю: вона з'являється і зникає. Ця оповита таємницею жінка - це «душа міста», вона дає Радченкові відчуття, що він не просто переміг місто (на початку роману це був потяг вчорашнього селюка до невідомого, але бажаного), а й органічно увійшов до урбаністичної культури. Про це свідчить його поцілунок, зронений містові, що «покірно лежало внизу».

Однак важливішими, ніж стосунки з жінками, є відносини Радченка з літературою, із власною творчістю. Вони проходять певну еволюцію - від «хлоп'ячої витівки» до «душевної виразки». Шанс стати справжнім письменником Степан Радченко отримав тільки тоді, коли навчився шанувати в людині особистість. Сцена зустрічі з повією, цікавість не до тіла, а до її життя, почуттів, показує ці зміни в світогляді персонажа.

Міра його зростання і як людини, і як письменника полягає в різниці між його першим оповіданням і романом, який він збирається написати у фіналі твору. Шукаючи матеріал для своїх оповідань, Степан спрямовує погляд у власну душу, але там знаходить «то пустку, то надмір». Він талановитий, однак самого інтелекту й ерудиції замало: механістично прораховані, прокреслені схеми сюжетів не замінять глибини людської душі. Без бажання зрозуміти людину джерела творчості швидко міліють. Герой твору приходить до усвідомлення цієї істини. Тому заключне речення роману - «в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей» - стає центральним у тематичній будові тексту.

Жіночі образи роману

Щоб розкрити етапи розвитку образу головного героя, автор показує його у взаєминах із жінками. Переважання біологічного начала - це етап взаємин із Надійкою і Тамарою Василівною.

Надійка, «білокоса русалка вечірніх полів». Духовно чиста, наївна Степанова землячка, «з якою вони разом переходили кордон майбутнього». Ці риси характеру знайшли відображення і в описі рис її зовнішності. Степана вабить місто, але ще не відпускає село, минуле озивається в його серці «болісною луною», і Надійка стає своєрідною «точкою опори» для віднайдення персонажем внутрішньої рівноваги в чужому середовищі: «В ній вабила його нештучність, рідна його душі».

Андрій Коцка. Жінка з Колочави (1958)

Дівчина дивиться на нього з неприхованим захопленням, слухає, затамувавши подих. Вона бачить світ широко відкритими очима, не помічаючи бруду й недосконалості. «Саме ім'я її було надією».

Степан вважає, що щиро кохає дівчину. Та насправді кохати він ще не вміє - біологічне бажання бере верх. Підкорившись інстинктові завойовника, Степан компенсує відчуття приниження від зустрічі з критиком Світозаровим наругою над дівчиною. Так вона із символу Надії перетворюється на неприємний «рубець» у душі, але невдовзі перша ж «помащена Парижем киянка» згладила той «рубець» «в бліду, непомітну смужку».

Однак, на відміну від збезчещених героїнь народницької прози, Надійка зуміла вистояти в місті, реалізуватися як взірцева дружина й матір. Не випадково Степан, уже досягнувши успіху, подумки називає її «білокосою русалкою вечірніх полів». Він раптом зрозумів, що «не забував її ніколи». Але ж роман є інтелектуально-іронічним, тому ці сентиментальні роздуми персонажа швидко зазнають іронічної корекції.

Життя в Надійки влаштоване, вона - самодостатня. Це вже не та дівчина, що боготворила його. Тим більше, вона вагітна («Як вона посміла!»). Степан покидає її помешкання, переповнений обуренням, для нього вона тепер - «пузата міщанка».

Тамара Василівна (Мусінька). Усе її життя, здавалося б, вкладається у кілька рядків: «Покірна купецька доня, чоловік - зрадник і тиран, материнство й захоплення наприкінці гарним юнаком». Вона мало говорить про себе, але за скупою розповіддю постає трагедія жіночої долі.

У зовнішності сорокалітньої жінки ще зберігається відсвіт колишньої краси. Тамара Василівна любить Степана самовіддано - навіть відмовляється виконувати ультиматум сина. Вона дбає про Радченка, дарує свою ласку й тепло.

Зінаїда Серебрякова. Портрет няні (1908-1909)

Звичайно, для героя такий зв'язок є дуже зручним. Однак що ж приваблює його в цій зрілій жінці? Вона «вплелася в його життя могутнім чинником, даючи, крім того, спізнати в собі жінку, що не розмінюється на дрібні кривляння й не силкується нічого вдавати»; «хлопець відчував у ній щось віддане й невимовне, в її умінні любити не було нічого штучного». Мусінька не обтяжувала Степана ніякими зобов'язаннями, «ніколи не турбувала його своєю душею», бо знати чужу душу для нього було справжнім тягарем. Ця жінка уміла слухати й жартувати. Йому лестить, що «зміг втиснутись у її життя, здолав збурити його і собі підпорядкувати». Він, здається, відчуває до неї ніжність.

Та коли Мусінька висловлює своє невдоволення Степановою брехнею, він вибухає обуренням: «досить йому вже панькатись з цією бабою!». Власне, він невдоволений і з себе - його інтелект бунтує проти інстинкту. Радченко розуміє, що ці стосунки не ведуть його до вдосконалення. Він міняє статус, одяг, помешкання і... жінку.

Зоська. «В сухості її обрисів він зачував витончені, містом породжені чари». Спочатку - сповнена загадковості, іронічна, непередбачувана, вабить Степана таємницею «містом породжених чар», «бо стати справжнім горожанином було першим завданням його сходу».

Зоська, на відміну від попередниць, не співає Степанові дифірамбів - навпаки, іронізує, називаючи його «богорівним». Саме Зоська ставить йому «діагноз»: «душа в тебе погана». Вона тримає Степана на віддалі - і йому підсвідомо імпонує ця влада її розуму над інстинктами, хоча й розпалює хіть.

Хлопець знову сприймає невтамовану хіть за кохання. Зоська вчить Степана, як треба залицятися до дівчини, - він починає витрачатись на дорогі подарунки, робить для себе відкриття, що дівчина, щось від хлопця дістаючи, не «має бути йому винна». Селюк потихеньку перетворюється на вправного залицяльника.

Адальберт Ерделі. Жіночий портрет в інтер'єрі (1926)

Але тільки Зоська починає втрачати себе, стає психологічно залежною від нього, її таємниця «вичерпана його чуттям». І «його душа в своєму простуванні» покинула дівчину ще до розриву. Її згоду на Степанову пропозицію одружитися він сприймає як пастку, міщанське болото, у якому згинуть нереалізованими усі його мрії: «Як вона могла так зрадливо скористатись його шляхетним поривом!».

Рита. «Довгасте обличчя... нагадувало щось старовинне, витончене й застигле, незмінно молоде, певне своєї краси й урочисте, як обличчя давніх єгиптянок, що йшли з віялом за фараоном».

«Вона складена була з двох тонів» - такою бачить цю жінку Степан. Опис зовнішності Рити, поєднання в її образі чорного й смаглявого, мінливого, динамічного - й застиглого, сонного, перегукується з одним із перших вражень Радченка від міста («Місто чудне. Зокола воно рухливе...»). Тому ця граційна вишукана жінка - наче душа самого міста. Вона владно підкоряє Степанову волю.

Гаврило Глюк. Жінка в ресторані (1947)

Хлопець переживає неймовірне захоплення - й водночас йому стає сумно: він боїться втратити свободу, закохатися («Невже тут знову почнеться оте кохання, ота нудна тяганина між чоловіком та жінкою?»). Та Рита не зазіхає на його свободу: успішна балерина спрямована на самореалізацію. Ця жінка, наче королева, не вимагає, не випрошує, не змушує. Вона з'являється в його житті знову на один день після тривалої розлуки, щоб обдарувати енергією творчості.

Художньо-стильові особливості твору

На модерній творчості В. Підмогильного не могли не позначитися традиції українського письменства. Тут дослідники називають В. Винниченка та М. Коцюбинського. Не випадково Степан Радченко, читаючи твір Михайла Коцюбинського, із відчаєм вигукує: «Ніколи, ніколи я такого не напишу!». Якщо деякі паралелі з прозою В. Винниченка можна провести щодо тематики й проблематики, то з творчістю М. Коцюбинського - на рівні стильовому. Особливо риси психологічного імпресіонізму В. Підмогильного виявляються в урбаністичних описах: із фрагментів звуків, речей, людських силуетів автор складає портрет міста.

Діалог із текстом

• 1. Чому роман «Місто» називають урбаністичним?
• 2. Розкрийте роль епіграфів до роману у визначенні центральної проблеми твору. Який твір М. Коцюбинського читає С. Радченко? Чому він вигукує: «Ніколи, ніколи я такого не напишу!»?
• 3. Назвіть дійових осіб роману й доведіть, що це переважно вихідці із села. Чому саме велике місто стало їхнім життєвим вибором? Доведіть, що стиль урбаністичних описів у «Місті» - імпресіоністичний.
• 4. У чому специфіка оповідної манери в романі В. Підмогильного?
• 5. Об'єднайтеся у пари й розіграйте в діалогах найгостріші ситуації роману «Місто».
• 6. У чому полягає неоднозначність образу Степана Радченка? Чим вам імпонує цей образ, а чим - ні? «Він не брехав перед собою ні в думках, ні в учинках, і життя не переставало бути пахучим, хоч і гірким мигдалем». Поясніть цю самохарактеристику персонажа.
• 7. Яку роль у розкритті образу Степана Радченка відіграють жіночі образи? Як склалася подальша доля кожної жінки?
• 8. Чи погоджуєтеся ви із твердженням Максима Тарнавського, що «Степан навчився дивитися на людину як на індивідуальність»? Доведіть свою думку, посилаючись на текст твору.

Діалоги текстів

• 1. Прокоментуйте слова Соломії Павличко: «Місто є символом певного типу свідомості як автора, так і його героя». Яку фабульну модель європейських романів використав у своєму творі В. Підмогильний?
• 2. Які прикмети екзистенціалізму можна знайти у романі В. Підмогильного «Місто»? Герой роману Жана-Поля Сартра, одного з найавторитетніших представників літератури екзистенціалізму, також у кінці твору береться писати роман. Чи справедливим є твердження, що «письмо як спосіб осягнення екзистенції - прикмета екзистенціалістської літератури»?
• 3. Прочитайте вислів Валерія Шевчука: «Впізнаємо в герої В. Підмогильного й Любого Друга з відомого роману Гі де Мопассана, але він складніший, неординарніший, я б сказав, небезпечніший від Любого Друга, бо й темінь його душі неоглядна для нього самого. Більше - герой легковажить нею, адже мета в нього одна - завойовництво, і саме на це він витрачає себе, свої здібності і талант». Підготуйте стислу розповідь про названий французький роман і його вплив на тогочасне суспільство.
• 4. Об'єднайтеся в «малі» групи, підготуйтеся і проведіть дискусію «Урбаністичні за тематикою твори Валер'яна Підмогильного - це реалістичні чи питомо модерністські художні тексти?»

Мистецькі діалоги

• 1. Розгляньте репродукції картин, подані в підручнику як ілюстрації до роману «Місто» В. Підмогильного. Доведіть, що це художні полотна у стилі модернізму. Підготуйте короткі усні виступи про авторів/авторок цих картин.
• 2. Розгляньте фото Це Хон Нінга і репродукцію картини Олександри Екстер, на тему нічного міста, вміщені у цьому розділі підручника. Знайдіть у тексті роману В. Підмогильного цитати, до яких вони могли б стати ілюстраціями.
• 3. Поміркуйте, як перегукуються рядки з роману «Ніщо не викриває так штучності міста, як саме весна» із картиною Якова Гніздовського «Авеню Бретей», яку ви самостійно знайдете в інтернеті і продемонструєте перед класом на медіадошці.
• 4. Розіграйте в ролях один з епізодів роману «Місто».