Василь Симоненко — український поет, прозаїк, журналіст, автор численних статей, театральних і літературних рецензій.

Знайомство здалеку і зблизька

Сторінки життєпису. Василь Андрійович Симоненко (псевдоніми — В. Щербань, С. Василенко, Симон) народився 8 січня 1935 р. в селі Біївці Лубенського району Полтавської області в селянській родині.

Мати, Ганна Федорівна Щербань — «привітна, дбайлива, добра і щедра», «неграмотна колгоспниця, яка знала напам’ять ледь не всього "Кобзаря” Шевченка»; гарно шила, мала «іскрометне і веселе слово» (за спогадами однокурсників В. Симоненка).

Поет у віршах «З дитинства», «Дід умер» і новелі «Дума про діда» тепло відгукується про свого діда Федора Трохимовича: «Безсмертячко ти моє кирпате, — шепотів дід, коли я засинав під музику його слів. — То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені».

Дитинство майбутнього поета було схоже на дитинство його однолітків: війна, голод і холод.

Навчався спочатку в Біївській початковій школі, де закінчив п’ять класів, далі — у сусідніх селах Єнківцях і Тарандинцях.

Учителька Уляна Демченко згадує про юного Симоненка: «На уроках він був серйозний — аж занадто. Ніколи не сміявся, не ганяв, як гицель, по шкільному подвір’ї. У класі виділявся серед учнів, по-перше, бідним одягом, по-друге, розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень...».

Ганна Федорівна із сином Васильком. Фото

Закінчивши із золотою медаллю середню школу, вступає до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на факультет журналістики. Разом із Симоненком навчалися письменники Юрій Мушкетик, Микола Сом, Валерій Шевчук, Борис Олійник. Тут він багато пише, стає членом літературної студії.

Грошей не вистачало, тому вечорами та й ночами ходив із друзями на підробітки: вантажив у київському «Рибкомбінаті» важкі діжки з оселедцями, був рознощиком студентської газети «За радянські кадри».

Після університету (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда», «Молодь Черкащини» та «Робітничій газеті» в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю; у подружжя народився син Олесь.

Навесні 1960 р. в Києві був заснований Клуб творчої молоді, до якого активно долучився і Симоненко. Учасниками цього культурно-мистецького осередку також були представники творчої інтелігенції — Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та ін.

1962 р. В. Симоненко разом з А. Горською та Лесем Танюком виявили місця поховання жертв масових політичних репресій 1937-1941 рр. на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, у Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради з пропозицією оприлюднити дані про масові розстріли, вчинені НКВС. Улітку того ж року поета жорстоко побили працівники міліції, що й підірвало його здоров’я.

13 грудня 1963 р. поета не стало. У 1995 р. В. Симоненку посмертно присуджено Державну премію імені Тараса Шевченка.

Запитання і завдання

• 1. Підготуйте коротке повідомлення про життєвий шлях В. Симоненка.
• 2. Скористайтеся інформацією, що «схована» в QR-коді. Яким постає перед нами В. Симоненко як людина?

Читацькі діалоги