Митець і його епоха. Григір Тютюнник виразно бачив і викривав у своїх творах ганебні явища суспільного життя періоду радянського застою в історії України. Це і девальвація людської та громадянської совісті («Смерть кавалера»), і конформізм, міщанство, влада речей над людиною («Син приїхав»), і духовне зубожіння, почуття меншовартості («Оддавали Катрю»), і поступове зникнення в людських душах милосердя, співчуття, жалю («Вуточка»), і бездушність бюрократії («Чудасія») — усе засвідчувало деформацію в соціальному устрої, що особливо боліло письменникові.

Твори Григора Тютюнника визнавали провідні українські письменники. Однак під дією адміністративного тиску, а згодом погромницьких розносів «шістдесятників» на нього посипалися безглузді звинувачення. Однак потужний талант Григора Тютюнника міцнів, утверджувався, а його твори прокладали дорогу до людських сердець завдяки відтворенню актуальних проблем і довершеності художнього письма.

Творчість. Початок літературної діяльності Григора Тютюнника — 1963-1964 рр. У газеті «Літературна Україна» було надруковано його нариси на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито...»; у журналах «Дніпро» та «Зміна» — новели «Місячної ночі», «Зав’язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

У 1966 р. вийшла друком перша книжка Григора Тютюнника «Зав’язь», що засвідчила новий злет української прози й зробила популярним ім’я письменника. Журнал «Дружба народів» назвав оповідання Григора Тютюнника найкращими у своїх публікаціях за 1967 р., а книгу «Деревій» (1968) було відзначено премією всесоюзного конкурсу, оголошеного російською «Литературной газетой».

У 70-і роки письменник видав збірки оповідань для дітей «Ласочка» (1970) та казок «Степова казка» (1973). У цей же період вийшли друком його збірки творів «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978). За книжки «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григору Тютюннику присуджено республіканську літературну премію імені Лесі Українки (1980).

Григір Тютюнник перекладав українською мовою твори російських письменників, зокрема оповідання і кіноповість В. Шукшина «Калина червона», М. Горького «Серце Данко», І. Соколова-Микитова «Рік у лісі» та ін.

Великий талант Григора Тютюнника засвідчували його сучасники: «Він ніби певний підсумок у нашому національному бутті» (П. Мовчан, поет); «...Став Григір Тютюнник у в один ряд з Тесленком, Стефаником, з Косинкою, Головком і Яновським. Став завдяки своїй принциповості, гуманізмові, художній довершеності творів, які завжди полонитимуть людські серця» (І. Маценко, письменниця); «Григір Тютюнник — один з найвидатніших наших новелістів» (В. Шевчук, письменник).