Вступ

Близьке й далеке ХХ століття

Сто років в історії людства — мало чи багато? Які асоціації виникають у нас, коли ми думаємо про ХХ століття? Дві світові війни, що забрали десятки мільйонів людських життів. Розпад імперій, поява нових держав. Справдження найсміливіших прогнозів фантастів попереднього століття: люди запустили супутник Землі, побували на Місяці, навчилися контролювати ядерну енергію. Автомобіль, літак, телефон, кіно, радіо, телебачення, антибіотики, холодильники, пральні машини й ще безліч винаходів — усе це з'явилось або набуло поширення у ХХ столітті.

Час (Давид Бурлюк, 1910)

Епоха страшних суспільних катастроф і водночас великих досягнень, стрімкого оновлення в усіх сферах людської діяльності. Звичайно, відчутно оновилися й суспільні ідеали та мистецькі форми.

На шляху до свободи й незалежності

Для більшості народів Європи початок ХХ століття був пов'язаний із Першою світовою війною. Українці мимоволі були втягнуті у вир бойових дій. Війна значно послабила Російську імперію й відкрила перед народами, землі яких входили до її складу, шлях до здобуття національної свободи й незалежності. У прокладанні цього шляху для українців визначальними стали пророчі заповіти поетів Тараса Шевченка й Івана Франка.

Багатьох захоплювала Шевченкова мрія про ідеальну «оновлену землю», дух українців зміцнювали Франкові рядки з поеми «Мойсей», пронизані вірою у вільне народне майбуття: «Та прийде час, і ти огнистим видом / Засяєш у народів вільнім колі...».

Українці прагнули попрощатися зі століттями національного гноблення. Тому й піднялися на боротьбу проти чужоземного панування. У ході народної революції 1918 року постала нова незалежна держава — Українська Народна Республіка. Було скасовано всі заборони, якими влада Російської імперії стримувала природний розвиток нашої культури.

Проголошення III універсалу центральної Ради про незалежність УНР

Однак молода українська держава ще не мала сил, щоб вистояти перед зовнішньою збройною загрозою, а національна еліта не виявила політичної зрілості й готовності до об'єднання проти ворога. У виснажливій і нерівній боротьбі з російською навалою Українська Народна Республіка зазнала поразки: більшість українських територій потрапили під вплив Москви, а західні українські землі були окуповані Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

Зовнішня експансія призвела до того, що врешті-решт на зміну національному українському правлінню прийшла тоталітарна комуністична радянська влада, підпорядкована Москві. Однак нове керівництво не ризикнуло повністю знищити паростки української державності: було проголошено Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР), щоправда, у складі більшого державного утворення — Радянського Союзу із центром у Москві.

ХХ століття для українців — це ще й тернистий шлях до свободи й державної незалежності. Лише наприкінці століття, а саме 24 серпня 1991 року, було прийнято важливий історичний документ — Акт проголошення незалежності України.

Мітинг на площі біля Верховної Ради України. Київ, 24 серпня 1991 року

Дві літератури

У часи національно-визвольних змагань багато українських письменників були учасниками доленосних подій. А деякі навіть брали безпосередню участь у збройній боротьбі за незалежність свого народу.

Поразка Української Народної Республіки призвела до того, що значна частина української інтелігенції, рятуючись від переслідувань, вимушено виїхала за кордон. Залишили рідний край (назавжди чи на певний час) Володимир Винниченко, Микола Вороний, Олександр Олесь, Володимир Самійленко, багато інших талановитих авторів. Найпомітнішою групою письменників-емігрантів стала «Празька школа», до якої належали Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк та ін.

Комсомолка (Федір Кричевський, 1925)

Після Другої світової війни пройшла ще одна хвиля еміграції. Радянську Україну залишили Іван Багряний, Улас Самчук, Василь Барка, Віктор Домонтович, Юрій Косач, Тодось Осьмачка, Докія Гуменна та багато інших митців слова.

Через несприятливі історичні й політичні обставини митці одного народу поділились на радянське та еміграційне письменство.

Розстріляне відродження

Щоб завоювати довіру селянства та інтелігенції, нова й не надто популярна радянська влада в 1920-х роках підтримала процес українізації, уживаючи тимчасових заходів щодо впровадження української мови в різні сфери суспільного життя. За тих умов уповні розкрився талант Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Остапа Вишні, Миколи Куліша, Олександра Довженка, Миколи Зерова, Володимира Свідзинського та ін.

Серед представників цього покоління вирізнявся Микола Хвильовий — визнаний літературний лідер і прихильник європейського розвитку українського мистецтва. Він став ініціатором літературної дискусії 1925—1928 років. У своїх сатиричних памфлетах виступив проти примітивізму радянської пролетарської літератури й закликав орієнтуватися на вершинні зразки західноєвропейського мистецтва. У дискусію втрутилась влада, побачивши в ідеях М. Хвильового серйозну загрозу. Під жорстким моральним тиском він мусив публічно зректися своїх поглядів, а за кілька років покінчив життя самогубством.

На початку 1930-х років вільний розвиток мистецтва було штучно припинено. Свобода творчості відійшла в минуле. Розпочалась багаторічна доба «сталінізму», за якої в суспільстві запанувала атмосфера страху, породжена масовим терором.

Рік 1933-й (Віктор Цимбал, 1936)

1959 року в Парижі Ю. Лавріненко видав літературну антологію «Розстріляне відродження». Відтоді літературне покоління 1920-х років минулого століття дістало відповідно назву «розстріляного відродження» — адже радянською владою було знищено цілу генерацію талановитих майстрів слова. Поет і філософ Євген Сверстюк уточнив, що ж саме означає ця назва: «Слова, які ввійшли в історію і означили в ній долю української культури після революції і програної війни. Причому ця метафора охоплює і мертвих, і живих, яких не страчено, але позбавлено свободи творити».

Декларація «Ми за. Ми проти» з журналу «Нова генерація» (1927)

Коментар фахівця

Хоча доба розквіту української радянської літератури була короткою, вона надзвичайно важлива в історії цієї літератури. У цей час українська мова в пресі, публікаціях і в літературі мала широке побутування. Серед письменників були не тільки представники інтеліґенції, а й пролетаріату, і села. Стиралися межі між класами і відбувалася демократизація культури. Література стала не тільки ширшою, а й глибшою. Найважливіше, що постали нові орієнтири — «до джерел», «геть від Москви» та інші, які закріплювали незалежну думку. Здобутки були не лише на теоретичному фронті, а й у практиці. Опубліковано багато високовартісних художніх творів, які до сьогодні зберегли своє значення.

Юрій Луцький, канадський літературознавець

Літературні організації

Характерна риса літературного процесу 1920-х років — утворення літературних угруповань, завдяки яким письменники реалізовували прагнення до самовиявлення й творчої свободи.

Найбільш чисельними були організації «Плуг» (спілка селянських письменників) і «Гарт» (спілка пролетарських письменників). Учасники «Плугу» (Сергій Пилипенко, Андрій Головко, Петро Панч, Докія Гуменна та інші) виступали за масовість і простоту літератури — щоб була доступною й для малоосвічених читачів.

Альманах «Авангард» (1930)

Коли «Гарт» 1925 року припинив своє існування, його учасники утворили ВАПЛІТЕ (Вільну академію пролетарської літератури), що діяла в Харкові у 1926—1928 роках. Лідером був Микола Хвильовий, а серед його однодумців — Павло Тичина, Майк Йогансен, Аркадій Любченко, Микола Бажан, Микола Куліш, Іван Дніпровський та ін. Члени ВАПЛІТЕ обстоювали вільний розвиток своєї творчості, орієнтувалися на кращі зразки західноєвропейського мистецтва.

У Києві схожі літературні принципи сповідували група «неокласиків» (Микола Зеров, Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Юрій Клен) та організація МАРС (Майстерня революційного слова), до якої входили Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, Григорій Косинка, Іван Багряний, Борис Антоненко-Давидович та ін.

Обкладинка літературно-художнього журналу «ВАПЛІТЕ» (1927)

Роль активного пропагандиста провладних ідей узяла на себе Всеукраїнська спілка пролетарських письменників (ВУСПП). До неї входили колишні члени «Гарту» та «Плугу», які не потрапили до ВАПЛІТЕ. Це Іван Кулик, Іван Микитенко, Володимир Коряк, Павло Безпощадний, Леонід Смілянський та ін.

Зрештою комуністична влада заборонила всі без винятку літературні групи й організації. Замість них 1934 року створила Спілку радянських письменників України. За її статутом, у мистецтві міг існувати лише один творчий напрям — соціалістичний реалізм. Митці повинні були в оптимістичному ключі зображувати побудову соціалістичного суспільства. Насаджуючи соцреалізм, радянська влада намагалася перетворити письменників на пропагандистів комуністичних ідей.

Постер документального фільму «Будинок «Слово» (2017)

Коментар фахівця

У 1920-х була можливість вибору, і вона визначала атмосферу в суспільстві. Можна було обирати літературну організацію, до якої належати, стати селянським чи пролетарським письменником, долучитися до деструктивних авангардних рухів.

Яpина Цимбал, дослідниця літератури

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Обговоріть у малих групах і поділіться висновками з однокласниками та однокласницями.

• Найважливіші суспільно-політичні події першої половини ХХ ст.

• Наукові відкриття ХХ ст., які змінили світ.

• 2. Складіть «хмарину тегів» на тему «Україна. ХХ століття». Презентуйте її однокласникам та однокласницям.
• 3. Поясніть, чому тривалий час існувало дві українських літератури — радянська й еміграційна. Назвіть письменників, які були змушені емігрувати, але своєю творчістю розвивали українську літературу. Пригадайте їхні твори.
• 4. Як ви зрозуміли поняття «розстріляне відродження»?
• 5. Оберіть рівень складності, виконайте завдання та презентуйте свою роботу однокласникам та однокласницям.

• Наведіть приклади впливу історичних подій початку XX ст. на розвиток української літератури. У зручній для вас формі (текст, таблиця, схема) запишіть ці приклади.

• Доберіть аргументи й доведіть або спростуйте тезу канадського літературознавця Юрія Луцького про те, що 20-ті рр. ХХ ст. були «добою розквіту української радянської літератури». У зручній для вас формі викладіть свої аргументи.

• Складіть таблицю або схему «Українські літературні організації 1920-х рр.». Укажіть у ній назви організацій, час існування, основних учасників та ідеологічні особливості.

• У короткому есеї розкрийте метафоричний смисл поняття «розстріляне відродження».

Ділимося читацьким досвідом

• 6. Твори кого з названих у статтях підручника авторів ви вивчали на уроках української літератури чи читали самостійно? Розкажіть про свої враження від цих творів.

Виявляємо обізнаність у сфері культури

• 7. У 1910 р. художник і поет Давид Бурлюк створив картину, якій дав назву «Час». Розгляньте репродукцію цієї картини (на с. 9 підручника або в «Картинній галереї» електронного додатка до підручника). Яким є центральний образ цієї картини? Які образи використав художник, щоб створити відчуття руйнівної сили й плинності часу?
• 8. Розгляньте інші ілюстрації до розділу «Вступ». Які події в історії нашої країни вони допомагають вам пригадати? Які ілюстрації вас зацікавили? У який спосіб ви могли б задовольнити свою цікавість?

Досліджуємо самостійно

• 9. Знайдіть у мережі інтернет і перегляньте першу частину фільму Віктора Шкуріна та Олександра Фролова «Червоний ренесанс. Пролог» (2004). Які факти, наведені у фільмі, вас зацікавили, вразили, здивували? Про що ви хотіли б дізнатися більше? Організуйте в класі обговорення фільму.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Борзенко, Лобусова (профільний рівень)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)