Войти
Закрыть

Іван Драч (1936—2018). З вірою в майбутнє («Балада роду»)

11 Клас

«Сто доріг», «сто століть», «сто вітрів», «сто скажених сивих бід», «сто стежин»... Ці образи допомагають автору увиразнити патріотичний мотив, піднести його до символу. Поряд поет згадує про речі дуже прості і звичайні: «вичовганий старий поріг», «сива хата» старенької бабусі. Здається, як щось майже неминуче, наближається реальна загроза занепаду і зникнення роду, але враз усе заступається знаком спадкоємності поколінь: ось маленький онук здійснює свої перші кроки. І «сто доріг», прокладені у світ його попередниками, доповнюються новою — уже сто першою. І з таких от родів складається цілий народ, що живе у віках завдяки людській пам'яті й вірі в майбутнє....
0 Переглянути

Іван Драч (1936—2018)

11 Клас

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліженцях Тетіївського району на Київщині. Після школи вчителював, був комсомольським активістом. Після строкової військової служби навчався на філологічному факультеті Київського університету. Працював у редакції «Літературної газети». Навчався в Москві на Вищих сценарних курсах. 1962 року видав дебютну збірку «Соняшник». Коли почали переслідувати «шістдесятників», змушений був публічно покаятися у зв'язках з дисидентами, щоб здобути прихильність влади. Багато писав і часто видавав книжки: «Протуберанці серця» , «Балади буднів», «До джерел», «Корінь і крона», «Київське небо», «Дума про вчителя», «Шабля і хустина», «Драматичні поеми», «Київський оберіг», «Храм сонця» та ін. Певний час працював на кіностудії ім. О. Довженка, написав сценарії до фільмів «Криниця для спраглих», «Камінний хрест» (за мотивами творів В. Стефаника), «Іду до тебе» (про долю Лесі Українки) та ін. А з кінця 1980-х років творчу працю поєднував з політикою, належав до різних партій та організацій. Помер Іван Драч 19 червня 2018 року. Сторінками спогадів Поезія Івана Драча у 60-ті роки стала таким свіжим вітром, який пробудив інтерес у багатьох не тільки до української поезії й української літератури, а ширше — взагалі до всього українського. Тоді поезія захоплювала уми багатьох людей. То був час, коли лише у метафорі можна було щось висловити, якимись натяками, щось таке, що не можна було висловити ніде. Іван Драч це теж дуже добре робив....
0 Переглянути

Дмитро Павличко (Народився 1929 р.). Слід на серці («Найдовша з усіх доріг...»)

11 Клас

У збірці «Таємниця твого обличчя» переважає інтимна лірика. Їй суголосні твори на інші мотиви: любові до батьківщини, синівського почуття, захоплення красою природи. Паралелізм і персоніфікацію — ці апробовані ще народною лірикою художні поетичні засоби — ускладнено автором, перетворено на особливу, дуже виразну «мову», що дозволяє відтворити високу красу людських почуттів. Поза сумнівом, поет в осмисленні кохання має славетного попередника: геніального Івана Франка з його «Зів'ялим листям». Усі твори Д. Павличка надзвичайно емоційні, а його ліричний герой виявляє себе як дуже відверта, окрилена й витончена натура. Таким він є й у поезії «Найдовша з усіх доріг»: свої душевні почуття наділяє особливою здатністю перетворювати світ. І вже час і відстань вимірюються зустрічами з обраницею, а нетривала розлука з нею в суб'єктивному сприйнятті героя розтягується на віки....
0 Переглянути

Дмитро Павличко (Народився 1929 р.). Проста філософія долі («Два кольори»)

11 Клас

«Два кольори» — немов ціла життєва філософія в художніх образах: матір, рідна домівка, молодість; спершу «незнані шляхи», а потім і життєві дороги; нарешті, «сивина» як сумна вікова позначка. І звичайно, червоне й чорне — не лише на сорочці, а й у душі ліричного героя. Ціле життєве коло в тужливому емоційному оздобленні-чергуванні «червоного» й «чорного». «Шістдесятники» надолужували те, що було втрачене нашою літературою в часи сталінського терору — повертались до джерел. І зверталися не лише до фольклору, а й до літературних надбань. Згадати хоча б Олександра Олеся та його вірш «З журбою радість обнялась...». Такі самі мудрість і простота. Д. Павличко ще й образ української вишитої сорочки майстерно підносить до символу. Дуже проста й дохідлива філософія, звернена до кожного чулого серця, яке неодмінно відреагує на усвідомлення неминучих життєвих утрат. Недарма цей твір Д. Павличка став народною піснею. А про те, як вона виникла, розповів сам автор. Сторінками спогадів Пісню «Два кольори» я написав 29 лютого 1964 року, разом з композитором Олександром Білашем. Нам було нудно на комсомольському зібранні, а переді мною сиділа гарна жінка, у чорній хустці з вишитою на ній червоною трояндою, це нагадало мені мою сорочку, і першу строфу я написав просто на коліні... Я відчув, що це початок пісні, так само як золотошукач відкриває краплину золота. Ми втекли із засідання, і в той же день разом з Сашком дописали пісню. Вона лежала рік у Дмитра Гнатюка, а потім, напередодні жовтневих свят, Гнатюк показав її в ЦК, і там, як він мені розповідав, одна дуже поважна особа сказала — пісню потрібно переробити, тому що вона не є соціалістичною. Але я сказав, що нічого переробляти не буду, і нехай та поважна особа переписує сама. Петро Шелест (саме він був тією поважною особою), дізнавшись про мою відповідь, розлютився, але потім сказав, що чорт з нею, і нехай Гнатюк співає як є. Пісня прозвучала, і почала співатися повсюди. Після цього мене і Білаша викликали у партійну школу, де два кагебісти з нами вели бесіду і сказали, що я мав би прекрасно знати, що таке червоне і чорне — мовляв, ми написали бандерівський гімн. Нам тоді просто кості затерпли, бо ми розуміли, чим це загрожує. Я тоді почав говорити, що рушники, сорочки — навіть на Гуцульщині, звідки я родом, — вишивають червоно-чорними нитками. Я сказав, що це народна вишивка, а отже, і народна пісня....
0 Переглянути

Дмитро Павличко (Народився 1929 р.)

11 Клас

Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові на Івано-Франківщині. Навчався в Коломийській гімназії, а після приєднання Західної України до УРСР — у радянській десятирічці. Закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії журналу «Жовтень». 1953 року видав першу збірку «Любов і ненависть». Згодом вийшли книжки «Моя земля», «Чорна нитка». Наклад збірки «Правда кличе» було вилучено за розпорядженням радянської цензури. 1964 року Д. Павличко переїхав до Києва, був сценаристом на кіностудії ім. О. Довженка, написав сценарії до кінофільмів «Сон» (у співавторстві з В. Денисенком) та «Захар Беркут». Із 1966 року працював у секретаріаті Спілки письменників України. Важливою віхою стала збірка «Гранослов» (1968), у якій поет осмислив проблеми людяності, патріотизму, національної культури. У 1971—1978 роках Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт». Видав книжки «Сонети подільської осені», «Таємниця твого обличчя». Писав твори для дітей — визнання в маленьких читачів здобули казки «Золоторогий Олень», «Дядько Дощ», «Де найкраще місце на землі». Він також є авторитетним літературним критиком і перекладачем. Дмитро Павличко — один із організаторів Народного руху України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, народний депутат Верховної Ради України кількох скликань. У серпні 2006 року на IV Всесвітньому Форумі українців Дмитра Павличка було обрано головою Української всесвітньої координаційної ради....
0 Переглянути

Василь Симоненко (1935—1963). Шлях до щастя («Казка про Дурила»)

11 Клас

Поема чи казка для дорослих? І чому про серйозні речі автор розповів у ніби несерйозній формі? Чому героя, який шукає правду й щастя, звуть Дурилом? Знайти відповіді допоможе ознайомлення із жанровою природою твору. «Казка про Дурила» має ознаки поеми-містерії, що припускає поєднання фантастики й реальності, використання алегорії, символіки і гротеску. У нашій літературі до містерії свого часу звернувся Т. Шевченко, який створив поему «Великий льох». Твір В. Симоненка так само є поемою-містерією, адже йому властивий алегоризм, або інакомовлення. Зазвичай автор алегоричного твору розповідає про якісь важливі речі, прямо їх не називаючи. Фактично він запрошує читачів до інтелектуальної діяльності, спрямованої на «розшифровування» художнього змісту. До такої інтелектуальної співпраці запрошує й В. Симоненко: його герой-правдошукач ніби прихований за маскою дурника й дивака, хоча насправді викриває й відкидає фальшиві цінності. У творі є чимало й від народної казки: орієнтація на вимисел, звернення до проблеми добра і зла, щаслива розв'язка. Батьки виряджають сина з рідного дому «кращої долі собі шукати». Як і належить герою казки, Дурило довго мандрує, щоб пізнати не лише світ, а й власне себе. Важливим епізодом є його зустріч з юрбою («з-за кущів до Дурила вибігла враз галаслива юрба»). І хлопця відмовляють шукати дороги «до Рідного краю», спокушають: мовляв, лишайся, «у нас не життя, а свято, щасливим зробишся враз...». Так він опиняється в ситуації, коли має обирати: продовжити пошуки батьківщини або розчинитись у безликій юрбі....
0 Переглянути

Василь Симоненко (1935—1963). Щедрість любові («Є в коханні і будні, і свята...»)

11 Клас

Цей зразок інтимної лірики В. Симоненка не лише захоплює простотою і щирістю почуттів, а й спонукає до серйозних роздумів. Почуття ліричного героя давно вже вийшли поза межі емоційного сп'яніння: вони збагатилися досвідом «буднів» і набули своєрідної філософічності. Герой став зрілим і мудрим настільки, щоб визнати й прийняти можливість дрібних ускладнень у взаєминах близьких людей — як щось передбачуване й неминуче. Адже кохання — це так само частина людського життя в усьому розмаїтті його проявів. Головне, що будні й сум, «тривожні думи», вагання й сумніви, навіть «дріб'язкові хмарки образи» неспроможні переважити й подолати сили й щедрості любові, яка щоразу оновлює людську душу й повертає їй відчуття справжнього свята. Читацький практикум Прочитайте поезію, виконайте завдання....
0 Переглянути

Василь Симоненко (1935—1963). Зізнання в любові («Задивляюсь у твої зіниці...»)

11 Клас

Поза історичним контекстом твори В. Симоненка здаються надто вже простими. Ця простота й приваблювала сучасників поета, які за її допомогою долали травматичний досвід попередньої доби сталінських репресій. За «хрущовської відлиги» люди потребували елементарної психологічної підтримки. Цю підтримку надавала література — вона допомагала долати страхи й відроджувала людську гідність. Література була не лише мистецтвом, а чимось значно більшим, соціально значущим і актуальним. Здається, такі прості слова: «Ти знаєш, що ти — людина...». А за ними стояло дуже багато — повернення гідності, яку було вкрадено в українців. «Шістдесятники» вголос заговорили про патріотизм. А в поезіях писали не про радянську батьківщину, а про любов до свого рідного дому — України. Для розуміння вірша «Задивляюсь у твої зіниці...» важливо враховувати історичний і суспільно-політичний контекст. Ось лише декілька фактів. Під час війни не дали друкувати кіноповість О. Довженка «Україна в огні», а 1951 року мало не заарештували В. Сосюру за вірш «Любіть Україну». Український патріотизм був під забороною, а з усіх офіційних трибун пафосно проголошували любов до радянської батьківщини. У тодішніх умовах нефальшиве слово В. Симоненка про любов до України сприяло поверненню багатьох наших співвітчизників до нормального людського стану, адже це так природно — любити рідний край. У цьому й полягає основне значення його твору....
0 Переглянути

Василь Симоненко (1935—1963)

11 Клас

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Закінчивши середню школу, вступив на факультет журналістики Київського університету. Брав активну участь у діяльності студентської літературної студії. Після університету працював у газетах «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», був кореспондентом «Робітничої газети». Був членом Клубу творчої молоді «Сучасник». 1962 року видав поетичну книжку «Тиша і грім». Деякі інші твори поета поширювались напівлегально — у так званому самвидаві (у рукописних чи друкованих копіях). Вони швидко здобули визнання. О. Гончар назвав В. Симоненка «витязем молодої української поезії». Улітку 1962 року поета заарештували й побили у відділку міліції. Після того він захворів, проживши трохи більше року. Помер 14 грудня 1963 року. Посмертно було видано збірки поета «Земне тяжіння», «Лебеді материнства», «Поезії». Збереглись також новели В. Симоненка (збірка «Вино з троянд») і казки для дітей («Подорож у країну Навпаки», «Цар Плаксій і Лоскотон»). Поезія В. Симоненка була видана за кордоном разом із фрагментами його щоденника «Окрайці думок» у журналі «Сучасність» та у збірці «Берег чекань»....
0 Переглянути

Літературне «шістдесятництво»

11 Клас

Повоєнна українська література дуже потерпала через цензуру. Влада визнавала лише соцреалізм — штучний набір правил, за яким письменники мали писати твори, а митців розглядала як пропагандистів тоталітарного радянського режиму. Цей режим довго тримався на «культі особи» комуністичного диктатора Й. Сталіна. Після його смерті на чолі Радянського Союзу став Микита Хрущов, який виступив із викривальною доповіддю «Про культ особи та його наслідки». Із цього розпочався період «хрущовської відлиги»: ідеологічний тиск на культуру й мистецтво відчутно послабився. Тоді активізувались навіть деякі письменники старшого покоління — М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра, А. Малишко. Моральне лідерство тоді вже перебрала генерація «шістдесятників». Це були молоді митці, котрі заявили про себе наприкінці 50-х — у першій половині 60-х років минулого століття. Серед них — літератори Василь Симоненко, Ліна Костенко, Іван Драч, Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Ігор Калинець, Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Валерій Шевчук та ін....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 17 18 19 20 21 22 23 24 25 ... 47
Назад

Навігація