Войти
Закрыть

Микола Куліш (1892—1937). Не лише про зміну прізвища («Мина Мазайло»)

11 Клас

Микола Куліш відгукувався на злободенні теми й проблеми. До них належало й національне питання: у суспільстві велась активна дискусія про шляхи його вирішення. Щоб завоювати довіру національних еліт, радянська влада проголосила політику «коренізації». Її місцевим варіантом стала українізація — низка заходів, спрямованих на підтримку української мови й культури. На ділі ця політика не була послідовною й довготривалою, а отже, і не досягла очікуваних суспільством результатів. Та все ж вона активізувала громадське обговорення про майбутнє української людини й нації. Талановитим відгуком на українізацію стала комедія М. Куліша «Мина Мазайло». Драматург завершив її 1928 року, а наступного року прочитав перед колективом театру «Березіль». Так сталося, що комедію вперше виставив Дніпропетровський театр ім. Т. Шевченка в березні 1929 року, а через місяць вона з'явилася і на сцені «Березоля». Невдовзі п'єса ввійшла до репертуару більшості українських театрів. Її виставляли в Києві, Одесі, Вінниці, Житомирі, Херсоні та інших містах України. Коли ж українізацію припинили, «Мину Мазайла» теж зняли з репертуару. На довгі роки комедія була вилучена з українського театрального життя. 1953 року її постановку здійснив Театр-студія Й. Гірняка та О. Добровольської в США. На театральну сцену України «Мина Мазайло» повернувся лише 1989 року (постановки в Харкові та Львові). Нині комедія М. Куліша, як і інші його твори, входить до репертуару багатьох українських театрів....
0 Переглянути

Микола Куліш (1892—1937)

11 Клас

Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинці на Херсонщині в селянській сім'ї. Початкову освіту здобув у народній школі, навчався в Олешківському міському училищі та в гімназії. Саме тоді захопився літературною творчістю. Іспити за повний курс гімназії склав екстерном. Вступив до університету, однак Перша світова війна змусила змінити плани: потрапив до Одеської школи прапорщиків, а згодом брав участь у бойових діях. 1917 року в Олешках на Херсонщині М. Куліш займався громадською роботою, визначився з політичними вподобаннями — вступив до комуністичної партії. Сформував і очолив Дніпровський селянський полк, у складі якого воював із білогвардійцями. Потім займався організацією закладів освіти в Олешках та Одесі. 1924 року М. Куліш написав п'єсу «97» про голод 1921—1923 років. Прем'єра відбулась у Харківському театрі ім. І. Франка й одразу завоювала прихильність глядачів. Драматург переїхав до Харкова, одержав посаду в редакції журналу «Червоний шлях». Входив до ВАПЛІТЕ, був членом президії, а згодом і президентом цієї організації. У дискусії 1925—1928 років підтримав позицію М. Хвильового, виступив проти провінціалізму в культурі. У Харкові М. Куліш написав нові п'єси — «Комуна в степах», «Зона», «Хулій Хурина», «Отак загинув Гуска» та ін. А його твори «Народний Малахій» і «Мина Мазайло» були виставлені Лесем Курбасом у театрі «Березіль». Після розпуску ВАПЛІТЕ М. Куліш очолював Українське товариство драматургів і композиторів, входив до редколегії журналу «Літературний ярмарок», був членом президії мистецької організації Пролітфронт, що 1931 року припинила існування. Влада переслідувала драматурга. Після кількох показів заборонили його п'єсу «Маклена Граса»....
0 Переглянути

Модерна драматургія

11 Клас

На 1920-ті роки припав активний розвиток українського театрального мистецтва. Численні самодіяльні колективи продукували вистави-агітки, що були засобом ідеологічної пропаганди. Вони відзначались прямолінійністю, схематизмом, наявністю мітингових штампів. Серйозні театри уникали агіток, однак гостро відчували брак нових драматичних творів на злободенну тематику. Провідні позиції посідали два творчі колективи: Театр імені І. Франка під керівництвом Гната Юри та «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом. 1923 року «франківці» переїхали з Вінниці до Харкова — тодішньої столиці України. До провідного складу трупи входили Юрій Шумський, Ганна Борисоглібська, Віктор Добровольський, Дмитро Мілютенко, Катерина Осмяловська, Микола Яковченко, Поліна Нятко та ін. Вони з великим успіхом здійснили постановки низки творів: «Лісову пісню» Лесі Українки, «Вій» і «Ревізор» за М. Гоголем, «Украдене щастя» І. Франка, «97» М. Куліша та ін. 1926 року Театр імені І. Франка перевели до Києва, натомість звідти до Харкова переїхав «Березіль». Між цими колективами відбувалось творче суперництво: франківці тримались реалістичних традицій, а в «Березолі» схилялись до новітніх сценічних експериментів....
0 Переглянути

Остап Вишня (1889—1956). На риболовлі («Сом»)

11 Клас

У збірку Остапа Вишні «Мисливські усмішки» увійшли й рибальські оповідки. Вони тематично досить близькі до мисливських, тож і стали частиною гумористичних історій про полювання. Та й не простих історій, а усмішок — так сам автор називав свої твори. І жартома зауважив: «Чого плакати? Мені нове життя усміхається. І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки». 1958 року побачило світ найбільш повне видання мисливських оповідань письменника. Ось лише деякі назви, дуже промовисті: «Лисиця», «Ведмідь», «Ружжо», «Дика коза», «Бенгальський тигр», «Дикий кабан, або вепр», «З крякухою на озері», «Як варити і їсти суп із дикої качки». І ще «рибальська» усмішка «Сом». Коли ви й не були ще «на річці на Осколі», то маєте нагоду все змінити — автор проведе для вас уявну екскурсію її мальовничими берегами. Озера, верболози, співочі дівчата у вінках пливуть у човні, не злічити диких качок і болотяних курочок, одне слово: «Чарівні місця на річці на Осколі...». Однак ця ідилія — лише підготовка до основної теми: про страшну потвору з річкової ковбані. І місцевий старожил дід Панько не дасть збрехати — колись такий сом гусака проковтнув. Та що там гусака, гусак — дрібнота. У череві в річкового монстра тоді знайшли залишки мисливського собаки. А ще розповідають, що один сом цілого ведмедя проковтнув. Отакі бувальщини. Є ще й правдива історія — як сом тягав за собою човна по Дніпру: «Сильна, як бачите, риба сом»....
0 Переглянути

Остап Вишня (1889—1956). Про себе, і не лише з гумором («Моя автобіографія»)

11 Клас

Не дивно, що справжній гуморист навіть серйозний діловий документ, приміром автобіографію, може перетворити на гумореску. Остап Вишня так і зробив, а щоб ніхто не засумнівався, що пише він про себе, — підкреслив це тавтологічною назвою — «Моя автобіографія». Твір поширений у двох варіантах. Цікаво, що пізніший варіант має подвійне датування — не лише 1927, а й 1955 роком, коли автор мусив скоротити гумореску на догоду цензурі. Початковий текст був набагато змістовніший. Його й подав Ю. Лавріненко в антології «Розстріляне відродження». «У мене немає сумніву в тому, що я народився...», — із першого рядка самоіронія. В Остапа Вишні вона є ефективним засобом створення легкої ігрової атмосфери. Він іронізує з літературознавчих штампів про «сприятливі обставини», «родинне оточення» й «формування свідомості письменника». Ось хоча б таке: «Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа — картопля, коноплі, бур'яни». Між іншим, автор пригадав і навчання в Зіньківській школі разом із Миколою Зеровим та «втрачений» тоді шанс теж стати «неокласиком»: «Самі ж знаєте, неокласиком бути — силу треба терпіння. Читай Горація, Вергілія, Овідія та інших Гомерів. А бути сучасним письменником значно легше. Нічого собі не читаєш, тільки пишеш. І всі задоволені». Є й про участь в українській революції: «Як ударила революція — завертівся. Будував Україну, бігав з Центральної ради в університет, а з університету в Центральну раду». Саме іронія нерідко дозволяє гумористові приховати й сумні спогади, наприклад, про арешт: «Ну, а потім під'їхала "платформа”, мене й посадили. Потім відпустили, але я вже з "платформи” не злазив. Нема дурних». Слід зауважити, що в УРСР могли творити лише ті письменники, які «визнають і підтримують політичну платформу радянської влади». Тож зрозуміло, що означає тут авторське «нема дурних» і у якій емоційній тональності воно звучить....
0 Переглянути

Остап Вишня (1889—1956)

11 Клас

Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня — літературний псевдонім) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечві Зіньківського повіту Полтавської губернії (нині Охтирський район Сумської області) в селянській сім'ї. Навчався у військово-фельдшерській школі та в Київському університеті.   Перші гумористичні твори опублікував 1919 року в Кам'янці-Подільському — тоді тимчасовій столиці Української Народної Республіки. Після поразки УНР письменника заарештували й відправили до Харкова, де проходило слідство у його справі. За сприяння українського поета й націонал-комуніста В. Еллана-Блакитного гумориста звільнили. 1921 року в газеті «Селянська правда» вперше з'явились твори, підписані псевдонімом Остап Вишня. У 1920-х роках вийшли друком його збірки «Діли небесні», «Вишневі усмішки (сільські)», «Кому веселе, а кому й сумне», «Вишневі усмішки кримські», «Українізуємось», «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки літературні», «Вишневі усмішки театральні», «Вишневі усмішки закордонні» та ін. Автор зажив слави першорядного гумориста....
0 Переглянути

Валер'ян Підмогильний (1901—1937). Не лише про кохання («Невеличка драма»)

11 Клас

Вродлива дівчина з багатьма залицяльниками нарешті закохується й вірить, що знайшла своє щастя, але її обранець не справджує сподівань — одружується з іншою. Така собі «невеличка драма», здається, нічого особливого. Цей нескладний і не раз оброблений сюжет автор поклав в основу інтелектуального роману. Любовна тема поєднується в ньому з численними філософськими роздумами, дискусіями, суперечками й через це набуває додаткових, передусім екзистенціальних, тобто пов'язаних із людським буттям, смислів. Роман вийшов 1930 року в київському журналі «Життя й революція». Готуючи згодом окреме видання, автор подав до нього передмову, у якій і визначив власний задум: «У цьому романі я писав про міщанство. Писав тому, що воно здається мені не тільки гідним зневаги, але й вартим громадської уваги задля своєї небезпечності». Дослідники відзначили, що задум автора насправді був набагато ширшим — спрямованим на філософське розкриття теми людини. «Інтелектуальних романістів, цікавлять не так політика, час, країна з її конкретним історичним існуванням, як людина з її універсальними проблемами, людина поза історією й суспільним буттям, — зазначила у зв'язку з цим Соломія Павличко. — Такими здебільшого є герої Петрова й Підмогильного. Вони живуть у Києві 1920-х років у часи НЕПу, українізації, безробіття... працюють на курсах, заводах, в університеті, лабораторії, літературній організації, однак водночас вони вирвані зі свого часу й зосереджені на екзистенціальних проблемах людського існування»....
0 Переглянути

Валер'ян Підмогильний (1901—1937). Як бути людиною? (Роман «Місто»)

11 Клас

Письменник у романі звернувся до теми міста, зокрема розповів про формування української інтелігенції пореволюційних часів. Значну частину цієї інтелігенції складали вихідці із сіл та містечок — переважно молоді люди, котрі прибували до міста на навчання або в пошуках роботи, розраховуючи на нові можливості для самоствердження. В. Підмогильний так схарактеризував свій авторський задум: «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки... Аж занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишитися романтиками їх». У романі «Місто» зображено міське середовище й розкрито різні грані міської культури, тому його можна визначити як урбаністичний роман (від лат. urbanus — міський). Водночас це історія зростання нової української інтелігенції. Але письменник відійшов від спрощеного соціального погляду й зосередився натомість на людині — на її психології, цінностях, світоглядних уподобаннях. Це зумовлює проблематику роману: вона має переважно морально-етичний та філософський характер. Урбаністичний роман — великий за обсягом епічний твір, що зображує переважно міське середовище й розкриває особливості міського типу культури. Інтелектуальний роман — роман, у якому на передньому плані перебуває певний комплекс ідей, котрому підпорядковані форма твору, його сюжет і образи персонажів....
0 Переглянути

Валер'ян Підмогильний (1901—1937)

11 Клас

Валер'ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в селі Писарівці Павлоградського повіту на Катеринославщині (нині Дніпропетровська обл.) у селянській сім'ї. Навчався в Катеринославському реальному училищі. Був студентом математичного та юридичного факультетів Катеринославського університету, але через матеріальні труднощі не закінчив навчання. Деякий час працював учителем у Павлограді та в Катеринославі. Літературою захопився в реальному училищі, писав тоді пригодницькі оповідання. А невдовзі вже видав збірку малої прози. Згодом молодий літератор переїхав до Києва, був бібліографом, викладачем, працював у видавництві та в журналі «Життя й революція». Приєднався до «Аспису», став одним із засновників мистецької організації «Ланка», яку 1926 року перейменували на МАРС. Під час літературної дискусії 1925—1928 років В. Підмогильний підтримав позицію М. Хвильового. Київський період у творчості письменника був найбільш плідним. Видав книжку оповідань «Військовий літун» (1924), окремим виданням — повість «Третя революція» (1925), він створив свій перший роман «Місто» (1928), а за кілька років ще один — «Невеличка драма». Уже тоді уславився як визнаний майстер інтелектуально-психологічної прози. 1931 року В. Підмогильний переїхав до Харкова, працював консультантом у різних видавництвах. У цей час займався перекладами (переважно з французької літератури). Комуністична влада не терпіла освічених людей з незалежною позицією. У грудні 1934 року В. Підмогильного заарештували й запроторили до концтабору, а в листопаді 1937 року розстріляли....
0 Переглянути

Юрій Яновський (1902—1954). Море, молодість, романтика («Майстер корабля»)

11 Клас

Роман було написано за дуже короткий термін. Автор розпочав його восени 1927 року в Одесі, а завершив за кілька місяців уже в Харкові. В основу твору поклав особистий досвід із часів своєї роботи в кіно. У 1920-х роках вважали, що кіно — це швидше ремесло, а не творчість, технології, а не власне мистецтво. Відповідно місця, де виробляли фільми, називали кінофабриками. Юрій Яновський, хай і недовго, був художнім редактором на Одеській кінофабриці, яку тоді жартома називали «Голлівудом на березі Чорного моря». Він правдоподібно відтворив внутрішній лад цієї установи, бо знав його не лише з чуток і розповідей. А один із реальних епізодів — підготовку репортажу про зустріч наркома закордонних справ Г. Чичеріна з турецьким міністром — зобразив досить детально, з елементами технології творення документального кіно. Не лише кінофабрика, а й саме місто відіграє в романі неабияку роль. Сучасники автора одразу впізнали Одесу з її неповторним колоритом і людьми. Найбільше у творі морської романтики. Це морські краєвиди й захопливі бувальщини про подорожі та пригоди. Автор розповів і про різні кораблі: створення вітрильника для зйомок фільму — чи не ключовий епізод роману. Більшість героїв твору мають реальних прототипів. На перших сторінках роману згадується літературний редактор Михайль, у якому сучасники легко впізнавали Михайля Семенка. Директор нагадує тодішнього керівника кінофабрики Павла Нечесу. В особі Професора автор зобразив художника Василя Кричевського, який був історичним консультантом під час зйомок. Танцівницю Тайах ототожнювали з балериною Ітою Пензо, а прототипом художника й режисера Сева став Олександр Довженко. Ну, а образ головного героя багато в чому став відображенням особи самого автора....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 19 20 21 22 23 24 25 26 27 ... 47
Назад

Навігація