Валер'ян Підмогильний (1901—1937). Як бути людиною? (Роман «Місто»)
- 2-12-2022, 11:51
- 321
11 Клас , Українська література 11 клас Борзенко, Лобусова (профільний рівень)
Як бути людиною? (Роман «Місто»)
Авторський задум, проблематика, жанр
Письменник у романі звернувся до теми міста, зокрема розповів про формування української інтелігенції пореволюційних часів. Значну частину цієї інтелігенції складали вихідці із сіл та містечок — переважно молоді люди, котрі прибували до міста на навчання або в пошуках роботи, розраховуючи на нові можливості для самоствердження.
В. Підмогильний так схарактеризував свій авторський задум: «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки... Аж занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишитися романтиками їх».
У романі «Місто» зображено міське середовище й розкрито різні грані міської культури, тому його можна визначити як урбаністичний роман (від лат. urbanus — міський).
Водночас це історія зростання нової української інтелігенції. Але письменник відійшов від спрощеного соціального погляду й зосередився натомість на людині — на її психології, цінностях, світоглядних уподобаннях. Це зумовлює проблематику роману: вона має переважно морально-етичний та філософський характер.
Урбаністичний роман — великий за обсягом епічний твір, що зображує переважно міське середовище й розкриває особливості міського типу культури.
Інтелектуальний роман — роман, у якому на передньому плані перебуває певний комплекс ідей, котрому підпорядковані форма твору, його сюжет і образи персонажів.
Основні проблеми, що їх порушив письменник, такі: пошук себе, прагнення молодої людини до самореалізації, переоцінка цінностей і взаємодія типів культури (сільської і міської), внутрішня свобода й самотність.
Твір доцільно визначати як інтелектуальний. В інтелектуальному романі, що є різновидом філософського, на першому плані перебуває певний комплекс ідей, якому підпорядковані форма твору, його сюжет та образи персонажів. Це можна спостерігати й у романі В. Підмогильного: і сюжетні перипетії, і персонажі, з якими взаємодіє головний герой, є виразниками певних ідей.
Коментар фахівця
У європейських літературах урбанізм, як відомо, асоціюється з модернізмом. В українській, де перетворення сільської культури в міську ніколи остаточно не завершилося, ставлення до міста стало лакмусом позиції митця, а дискурс міста позначений глибоким і болісним конфліктом. Адже, зрозуміло, місто не є просто темою, топосом чи типом пейзажу. Місто є символом певного типу свідомості як автора, так і його героя. Ця свідомість достатньо рафінована, вона вихована бібліотекою, а не природою, вона пізнала філософські сумніви, розчарування й біль самотності...
Соломія Павличко, дослідниця літератури
Стильові особливості
Погляд на людину, висловлений у романі «Місто», дозволяє віднести цей твір до літератури модернізму, у якій людина трактується як незбагненне поєднання суперечностей. Уже епіграфи до твору — цитати з Талмуду та з роману Анатоля Франса «Таїс» — указують на те, що людина поєднує в собі духовне й тілесне, високе й низьке, вона вільна й водночас залежна. У цьому сполученні суперечностей якраз і полягає, на думку автора, справжня сутність людської природи.
Парадоксальні прояви психіки художньо осмислені у творах неореалізму — течії модернізму, якій властива увага до філософських і морально-етичних конфліктів. У нашій літературі виразні риси неореалізму має творчість В. Винниченка, і його художні досягнення відчутно вплинули на В. Підмогильного. Але прозаїк засвоїв також здобутки експресіонізму — напряму, що був поширений у мистецтві 1920-х років. Одна з ознак експресіонізму — гостре переживання кризи, утрата сталих основ буття. Степан Радченко, головний герой роману, також проходить через світоглядну кризу: долає шлях поступових і болісних внутрішніх змін і зрештою відкриває в собі людину вже як нову якість.
Неореалізм — літературна течія, що виникла завдяки оновленню класичного реалізму. Їй властиві пошук людської сутності у внутрішньому світі, а не в соціальному житті, поглиблений психологізм, ліризм і філософічність.
Експресіонізм — мистецький напрям перших десятиліть ХХ століття, якому властиві загострена емоційність автора й персонажів, фрагментарність оповіді, використання символіки й гротеску.
Сюжет і образи роману
У «Місті», як в інтелектуальному романі, зовнішня канва подій не є аж надто складною й заплутаною, натомість наголос поставлено на особистісних і психологічних змінах Степана Радченка — сільського юнака, який прибуває до міста, сповнений амбітних планів. Хоча оповідь у творі ведеться від третьої особи, автор говорить переважно від імені героя, й читач має змогу сприймати все, що відбувається у творі, в осмисленні Степана Радченка.
На початку твору мета героя — здобути в місті освіту й повернутися до села, щоб використати нові знання й досвід для його розбудови. Місто він сприймає як щось чуже й загрозливе. Пізніше Степанова мета змінюється: тепер він хоче стати завойовником міста. Городян — «крамарів, безглуздих вчителів, безжурних з дурощів ляльок у пишних уборах», — на його думку, треба «вимести геть», а в місто має влитися «свіжа кров села», тобто такі сільські хлопці, як він. Але з часом і ця мета зазнає змін, хоч герой, можливо, їх і не усвідомлює. Упродовж дії твору він таки завойовував місто (побудував успішну кар'єру, здобув повагу в письменницькому товаристві), і у фіналі воно «покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі кам'яні пальці». Але водночас і місто ніби поглинає Степана, він стає його частиною.
Усі етапи Степанового шляху в місті та зміни у його особистості можна співвіднести з певними зовнішніми обставинами: це житло, у якому він мешкає, приятелі, з якими він спілкується, та жінки, з якими має любовні стосунки. На початку сільський хлопець квартирує у крамаря Луки Гнідого. Господар поселив квартиранта не в будинку, а в комірчині-столярні — принизлива ситуація, що є для Степана одним із проявів недружнього міста. У цей період він закоханий у сільську дівчину Надійку та спілкується з Левком — більш досвідченим студентом із села, якого Степан ставить собі за приклад.
У місті хлопець розпочинає нову сторінку свого життя: наполегливо готується до іспитів, вступає до інституту, виконує громадські доручення, а ще викладає на курсах українізації. Побувавши на літературному вечорі, він вирішує й собі стати письменником. Перше оповідання «Бритва» хлопець підписує як Стефан Радченко (ім'я Степан здається йому аж надто простим).
Відмова критика Світозарова (його прототипом вважають Миколу Зерова) приділити увагу молодому письменнику стає для юнака болючим ударом: «Несподівана рана заступила юнакові всі думки. Почуття, що з дому він виходив пишним Стефаном, а вертатись має затюканим Степаном, не хотіло його покидати». Того вечора він припиняє стосунки з Надійкою. Гнітючий епізод, у якому Степан фактично ґвалтує дівчину, можна розглядати як символічний: герой нібито мститься селу, яке уособлює Надійка, за своє приниження.
На цей час він уже мешкає не в столярні, а в кухні родини Гнідих, де невдовзі починаються його любовні зустрічі з господинею дому Тамарою Василівною, яку Степан називає «мусінькою». Стосунки зі значно старшою за себе жінкою хлопець сприймає як можливість для здобуття нового досвіду: «Поволі присвячуючи хлопця до таємниць кохання, вона навчила його цінувати поцілунок, що досі йому нікчемною забавкою здавався, та все інтимне плетиво жаги, що виробила людськість за час від кам'яного віку дотепер».
Люди в місті (Фернан Леже, 1919)
Степан знаходить порозуміння з Максимом, сином Гнідих, та студентом Борисом Задорожним. Однак дружба з жодним із них не складається: Максим іде з дому, дізнавшись про стосунки Степана з його матір'ю, а Борис просто стає нецікавим Степанові, як і все студентське середовище. Степан узагалі зображений як глибинно самотня особистість: «Мав десятки знайомих і жодного друга, ходив поруч, а почував від усіх незмірну віддаль». Єдиний, хто залишається з Радченком упродовж усієї дії твору, — це поет Вигорський. Степан веде з ним тривалі розмови про людське призначення, культуру, мистецтво й літературу. Через вислови цього персонажа автор передає складні, а часом і парадоксальні роздуми, що посутньо збагачують інтелектуальну основу твору.
На новому етапі свого життя Степан уже має можливість платити за окрему кімнату, тому з полегшенням залишає будинок Гнідих і «мусіньку». Перед тим він купує новий костюм і спалює старий одяг — ще один знаковий вчинок, що символізує прощання з минулим. Завдяки Вигорському твори Степана публікують у літературних журналах, і таким чином він уже набуває статусу письменника. Крім того Степан здобуває й певне місце в письменницькому товаристві, отримує посаду секретаря в журналі.
У цей час у Степана зав'язуються стосунки із Зоською Голубовською. Вони цінні для Степана насамперед тим, що це стосунки зі справжньою міською дівчиною: «Саме міськість і вабила його в ній, бо стати справжнім городянином було першим завданням його сходу». Із розвитком їхніх взаємин стає зрозумілим, що дівчина, нібито інфантильна й легковажна, розуміє Степана як особистість і має до нього глибокі почуття, а він, у свою чергу, сприймає її як рідну людину в чужому місті. Та з часом і Зоська перетворюється для героя на перейдений етап. Дізнавшись про самогубство колишньої коханої, Степан болісно переживає свою провину: «Хотілось бігти, кричати, плазувати навколішках, благати, вити. Щоб хтось покарав. Щоб хтось простив». Однак уже невдовзі хлопця розрадила звістка від комісіонера, котрий знайшов для нього квартиру в престижному районі. Степан остаточно прощається із Зоською й розпочинає новий період у своєму житті.
Із цим періодом пов'язаний ще один жіночий образ — вишукана й чарівна балерина Рита, яка була для Степана немов «рятунковий вогонь маяка». Завоювати цю жінку героєві не так просто: під час першої зустрічі з нею він багато говорив про кохання й літературу, навіть «декламував вірші пристрасних поетів, щоб навіяти тій прекрасній Риті відчуття і бажання любові...». Письменник зобразив лише початок стосунків між Степаном і Ритою. Емоційне піднесення після зустрічі з дівчиною допомагає героєві знайти в собі сили для подолання творчої кризи, через яку він не міг працювати над новою повістю.
Попри неоднозначні вчинки та судження, упродовж дії роману можна спостерігати внутрішній розвиток Степана Радченка. Це виявляється в його ставленні до людей і до творчості. Наприклад, у свою останню ніч з «мусінькою» Степан говорить їй: «Не знаю, що буде зі мною. Але одно я зрозумів — живемо ми не так, як хочемо, й... мусимо робити іншим боляче». Власні твори, які спочатку здавалися Степанові мало не досконалими, з часом, розвиваючись як письменник, він оцінює більш критично. Він зрозумів, що в його оповіданнях немає людей. І відтоді написати повість про людей стає його метою.
У взаєминах Степана Радченка з жінками, у ставленні до всіх, хто оточує героя, автор увиразнив складність і неоднозначність його особистості. При цьому він утримався від прямих моральних оцінок і суджень щодо свого персонажа, залишивши це читацькій аудиторії.
Коментар фахівця
Паралельно з історією кар'єри Степана Радченка, розказаною з нещадною правдивістю, Підмогильний показує народження людини й письменника Степана Радченка. Епіграф до книжки, взятий з Анатоля Франса, питає: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» І книжка показує один з шляхів до волі. Цей шлях веде через правду, знання людини й себе до — творчості. Чи значить це, що віднині Степан буде зразком моральності й не зробить жодного злого вчинку? Ледве чи це так. Але ціною свого попереднього життя, ціною спустошення душевного, ціною самоти герой твору Підмогильного купив собі право і можливість бути людиною. Людиною серед людей.
Роман Підмогильного — це роман про вину, якої не можна уникнути, бо вона — закон життя; про кару, яку так само неминуче несе життя; і про нагороду, що приносить солодкість у гіркоту життя і робить людину людиною. В цьому розумінні це оптимістичний роман, попри всю гіркавість свого скептицизму і свого песимізму.
Юрій Шерех, літературний критик
Виявляємо літературну компетентність
- 1. Яке враження справив на вас твір? Які події сучасної автору доби відображено в романі «Місто»? Яким чином ці події показано в романі?
- 2. Які проблеми порушує письменник у творі?
- 3. Об'єднайтеся в малі групи, висуньте гіпотези, обґрунтуйте їх і презентуйте однокласникам та однокласницям.
• Пригадайте, що вам відомо про життя В. Підмогильного. Які з подій свого життя автор міг відобразити в історії героя роману «Місто» Степана Радченка?
• Чому «Місто» В. Підмогильного вважають інтелектуальним романом?
• Що дозволяє назвати твір В. Підмогильного урбаністичним романом?
- 4. Оберіть рівень складності та виконайте завдання.
• Які епіграфи має твір? Які проблеми допомагають увиразнити ці епіграфи?
• Назвіть приятелів, які були у Степана. З якими етапами становлення особистості героя пов'язана його дружба із цими чоловіками?
• Яку роль відіграли жінки в становленні особистості Степана Радченка? Розкажіть про кожну з чотирьох жінок у житті героя.
Ділимося читацьким досвідом
- 5. Прототипом поета Вигорського вважається Є. Плужник. Чи співвідноситься цей образ із тим уявленням про особистість поета, яке у вас склалося під час вивчення його творчості?
- 6. Пригадайте твори французьких письменників, що ви читали на уроках зарубіжної літератури або самостійно. Які з них мають спільні риси з романом «Місто» В. Підмогильного? Що саме їх об'єднує?
Читацький практикум
Прочитайте уривки з роману В. Підмогильного «Місто». Виконайте завдання.
Місто
Роман
(Уривок)
IV
Сходячи вниз вул. Леніна до Хрещатика, Степан багато що передумав. Побачення з Левком його зміцнило. Він казав собі, що путь Левкова — його путь, і на долю товаришеву мимоволі заздрив. Годі щось краще уявити, як таку чепурненьку кімнату! Тихо, уперто працює в ній Левко, складе всі потрібні іспити, дістане свідоцтво й вернеться на село новою, культурною людиною. І разом з собою привезе туди нове життя. Так мусить робити й він. Степан виразно почував зараз всю важливість своїх обов'язків, що чуття їх був утратив на мить, ступивши на чужий ґрунт міста. Він згадував, як виряджали його у районі, і цей спогад війнув на нього далеким теплом. Як він міг хоч на хвилинку забути товаришів, що там лишились без надії вирватися з глушини? Він посміхнувся їм замість привіту.
Радісним було йому й перше знайомство з міськими людьми. Перший — сухорлявий крамар, що його він міг би двома пальцями придушити, другий — півбожевільний учитель, прогнаний від школи із своєю мовою та витребеньками. Про першого хлопець не давав собі праці багато думати, — дрібний непманчик, що жінка його вранці корови доїть, а ввечері надіває шовкову сукню і п'є чай у знайомих. А сам він — боягуз, що драглями тремтить за свій будиночок та крамницю, де все його життя і сподіванки. Степан з насолодою розкривав сам собі духовну порожнечу господаря хліва, де він мусив тим часом жити замість кімнати, що існувала в його уяві, як чиста ідея. Що могло бути в душі того крамаря, крім копійок та оселедців? Що може крамар почувати? Він живе, поки йому жити дають. Дивак, бур'ян, сміття, що зникає без сліду й згадки. <...>
От вони, ці горожани! Все це — старий порох, що треба стерти. І він до цього покликаний.
З такими відрадними думками Степан непомітно дійшов до Хрещатика, відразу опинившись у гущині натовпу. Він озирнувся — і вперше побачив місто вночі. Він навіть спинився. Блискучі вогні, гуркіт і дзвінки трамваїв, що схрещувались тут і розбігались, хрипке виття автобусів, що легко котились громіздкими тушами, пронизливі викрики дрібних авто й гукання візників разом з глухим гомоном людської хвилі раптом урвали його заглибленість. На цій широкій вулиці він здибався з містом віч-на-віч. Прихилившись до муру, притискуваний нахабними накотами юрби, хлопець стояв і дивився, блукаючи очима вздовж вулиці й не знаходячи її меж.
Його штовхали дівчата у тонких блузках, яких тканина нечутно єдналася з голизною рук і плечей; жінки в капелюхах і серпанку, чоловіки в піджаках, юнаки без шапок, в сорочках із закасаними до ліктів рукавами; військові у важких, душних уніформах, покоївки, побравшись за руки, матроси Дніпрофлоту, підлітки, формені кашкети техніків, легкі пальта фертиків, масні куртки босяків. Його очі спинялись на руках, що в пітьмі, здавалось йому, торкались жіночих грудей, на сплетених ліктях, на притиснених докупи стегнах. Він проводив поглядом стрижені й уквітчані косами голівки, прямі й похилені до пліч у сласному вигині шиї; перед ним проходили зачаровані собою пари, неуважні одинаки — вуличні гамлети, гурти хлопців, що вганяли за дівчатами, кидаючи їм перші пласкі слова знайомства, що тут набували збудної гостроти; запізнілі ділки, не поспішаючи до нудного дому, статечні панії, скоса позираючи на чоловіків і щулячись від несподіваних дотиків, його вуха чули невиразний гомін переплутаних слів, раптові вигуки, випадкову лайку і той гострий сміх, що, зринувшись десь, котиться, здається, з вуст на вуста, запалюючи їх по черзі, мов сигнальні вогні. І вся душа його займалася нестримною ворожнечею до цього бездумного, сміючого потоку. На що інше здатні всі ці голови, крім як сміх і залицяння? Чи можна ж припустити, що їм у серці живе ідея, що ріденька їхня кров здібна на порив, що в свідомості їм є завдання й обов'язок?
Ось вони — горожани! Крамарі, безглузді вчителі, безжурні з дурощів ляльки в пишних уборах! Їх треба вимести геть, розчавити цю розпусну черву, і на місце їх прийдуть інші. <...>
Степан почав гидливо проштовхуватись крізь натовп, пхаючись навмання, незважаючи на протести, потупившись, мов побожник серед відьомського шабашу. Та біля кожного кіно його закручувало у вирі. Тут топались сотні ніг, штовхались сотні тулубів, прилипали сотні очей. З широких присінок, осяяних разючими ліхтарями, прикрашених ясними плакатами й велетенськими написами, вигортались лави за лавами, то розливаючись, то стискаючись під навалою противних течій. <...>
Він провів очима трамвай, що зник на верховині, розчинившись у далекому мороці, і в цій синястій від ліхтарів смузі серед нерухомих, потуплених будівель відчув дивну красу міста. Сміливі лінії вулиці, досконала рівнобіжність їх, тяжкі перпендикуляри обабіч, велична похилість бруку, що спалахував іскрами під ударами копит, війнули на нього суворою, йому ще незнаною гармонією. Але він ненавидів місто. <...>
Степан вперше за цей вечір, одірвавшись поглядом від землі, підвів очі до неба, і чудне тремтіння пройняло його, коли побачив угорі ріжок місяця серед знайомих зірок, того місяця, що світив йому й на селі. Спокійний місяць, такий, як і він, сільський мандрівець, приятель його дитинства й вірник юнацьких мрій, втишив йому те злісне почуття, що була навіяла вулиця. Не ненавидіти треба місто, а здобути. Ще мить тому він був погноблений, а тепер йому виділись безмежні перспективи. Таких, як він, тисячі приходять до міста, туляться десь по льохах, хлівах та бурсах, голодують, але працюють і вчаться, непомітно підточуючи його гнилі підвалини, щоб покласти нові й непохитні. Тисячі Левків, Степанів і Василів облягають ці непманські оселі, стискують їх і завалять. В місто вливається свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту. І він — один із цієї зміни, що їй від долі призначено перемогти.
Опрацьовуємо прочитане
- 1. Яке враження справив на вас прочитаний уривок із роману? Які почуття у вас виникли під час читання?
- 2. Як Степан Радченко описує перших мешканців міста, з якими він познайомився? Чому знайомство із цими людьми було для Степана радісним? Як це характеризує життєву позицію героя?
- 3. Яку мету ставить перед собою Степан? Яку роль відводить собі в підкоренні міста?
Досліджуємо самостійно
- 4. Літературознавець, літературний критик Юрій Шерех стверджував, що В. Підмогильний був «єдиним справді великим українським прозаїком, — не в тому сенсі, що не писав віршів, а в тому сенсі, що його проза була справді прозою», він «менше за всіх інших впадав у лірику». Доведіть або спростуйте це твердження, порівнявши роман «Місто» з вивченими раніше прозовими творами М. Хвильового, Ю. Яновського.
- 5. Дослідники відзначають, що роман В. Підмогильного має багато спільних рис із романом Г. де Мопассана «Любий друг», якоюсь мірою твір українського письменника є своєрідною відповіддю на твір французького митця. Роман «Любий друг» входить до програми зарубіжної літератури для 10 класу як твір для додаткового читання. Завдання для учнів, що знайомі із цим твором: визначте спільні й відмінні риси в сюжеті обох творів, образах героїв.
- 6. Знайдіть у мережі Інтернет мапу «Київ Підмогильного», яку підготував журналіст Роман Романюк. Простежте на ній маршрути Степана Радченка. Якщо ви живете в Києві або хтось із вас був у цьому місті, знайдіть на мапі знайомі місця, поділіться враженнями від них. Підготуйте путівник по Києву В. Підмогильного.
Виявляємо обізнаність у сфері культури
- 7. Знайдіть у мережі Інтернет і послухайте розповідь блогерки Анни Лисенко-Гурської (AnnikaBlog) про її враження від роману В. Підмогильного «Місто». Які п'ять причин полюбити цю книгу наводить блогерка? Чи є вони, на вашу думку, переконливими? Наведіть свої причини.
Виявляємо творчі здібності
- 8. Знайдіть у мережі Інтернет різні буктрейлери до роману «Місто». Обговоріть їх з однокласниками та однокласницями. Об'єднайтеся у творчі групи і зробіть буктрейлери до роману В. Підмогильного «Місто». Запропонуйте їх до перегляду на своїй сторінці у соціальній мережі.
- 9. Напишіть есей «Роман «Місто» і його головний герой...»
Читаємо взірці української художньої літератури
Прочитайте або поновіть у пам'яті твір Валер'яна Підмогильного «Невеличка драма». Порівняйте власне враження від твору з матеріалом, запропонованим у статті підручника.
В електронному додатку до підручника ви знайдете повний текст твору.
Коментарі (0)