Войти
Закрыть

Максим Рильський. Художній світ поезії Максима Рильського

11 Клас

У повоєнні роки на пленумі Спілки письменників України проти М. Рильського знову висунули звинувачення, зокрема щодо прояву націоналістичних переконань у його творчості. Політичне гоніння припинилося лише після того, як у «Літературній газеті» з’явилося «зізнання» поета — стаття «Про націоналістичні помилки в моїй літературній роботі». Отже, радянська влада поклала на М. Рильського, як і на П. Тичину, тяжку ношу поета-співця комуністичної ідеології. Рання творчість. Перша поетична збірка М. Рильського «На білих островах» (1910) пройнята романтичним пафосом. У ній помітні впливи символізму. Символом білих островів виступають високі хмари, тобто піднебесні простори. У своїй подальшій творчості М. Рильський — наймолодший у «гроні п’ятірному» — розвивав нову тематику. Так, про другу його поетичну збірку «Під осінніми зорями» (1918) літературний критик О. Дорошкевич писав, що М. Рильський «відновлює традиції пушкінської школи, а тонкий естетизм... спільно з використанням класичної метрики творять основу того напрямку, що ми називаємо неокласиком». Мотиви збірки — кохання, краса природи, гармонія в житті, роздуми про щастя. У віршах простежується інтерпретація світових образів, сюжетів і мотивів — міфів і літературних творів античності, ренесансного письменства. Ліричний герой М. Рильського — «як Одіссей, натомлений блуканням по морю синьому», його "ясноокий образ Біатріче”...невпинно кличе в незнану даль»....
0 Переглянути

Максим Рильський. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Максим Рильський — один із найвидатніших поетів України XX ст., представник літературного об’єднання київських неокласиків, високопрофесійний перекладач, науковець у галузі літературознавства, мовознавства і фольклористики та глибокий знавець слов’янських літератур. Духовною основою творчості митця є вічні цінності — гармонія, краса, любов. Знайомство здалеку і зблизька Сторінки життєпису. Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 р. в Києві в заможній сім’ї українського етнографа й культуролога Тадея Рильського. Батько походив з давнього сполонізованого українського роду. Дід по батьковій лінії, Розеслав Рильський, був одним із найвпливовіших магнатів Київської губернії. Бабуся, княжна Дарина Трубецька, також належала до давнього аристократичного роду. Мати М. Рильського, Меланія Чуприна, була простою селянкою із села Романівни (нині Попільнянського району Житомирської області). Поет згадував про неї як про «людину безперечного природного розуму. Навчена чоловіком читати й писати, вона все життя багато читала, а любила особливо Л. Толстого, зокрема "Анну Кареніну”». Вона була взірцем тактовності, шляхетності, високої духовної культури. Духовна атмосфера в родині Рильських справляла великий вплив на формування світогляду майбутнього поета. У сім’ї шанували українську культуру. Навіть ім’я синові батько обрав на честь героя Коліївщини — Максима Залізняка....
0 Переглянути

Київські неокласики

11 Клас

• виразно й усвідомлено читати (зокрема напам’ять) й аналізувати поезії М. Рильського; з’ясовувати основні ознаки індивідуального стилю поета, провідні мотиви його лірики; пояснювати смислову та настроєву значущість деталей, образів, символів; висловлювати власні думки з приводу поетичної майстерності, філософічності й поетичного самовираження представників «грона п’ятірного неокласиків». Ставлення: • розвиток відчуття естетики поетичного образу, усвідомлення внутрішньої потреби врівноваженості й філософської самозаглибленості в розв’язанні життєвих проблем. Київські неокласики — група поетів-модерністів 1920-х років. Таку назву взято випадково й дуже умовно на одній із літературних зустрічей, де були присутні поети Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Максим Рильський, Павло Филипович, Юрій Клен (Освальд Бурґгардт). Пізніше М. Рильський зазначав: «Класики... — це ті, що створили невмирущі твори. "Нео” — новий. Неокласики — нові класики. Але ця назва дана на глум, самі поети, що їх названо неокласиками, ніколи себе так не називали. Але вони вважають себе учнями, послідовниками тих, що становлять славу й гордість людства, — учнями класиків. Вони намагаються кращі надбання світової культури перенести на український ґрунт, прищепити їй пагони класичної спадщини». Київські неокласики позиціонували себе як естетів і захоплювалися класичною поезією, творами французьких поетів-парнасців, надавали перевагу історико-культурній і морально-психологічній проблематиці. Вони протиставляли свою творчість народництву й романтизмові, відмежовувалися від так званої пролетарської культури, не визнавали позамистецьких, власне, пробільшовицьких літературно-мистецьких організацій....
0 Переглянути

Євген Плужник. Художній світ поезії Євгена Плужника

11 Клас

Поет і його доба. Є. Плужника називають «романтиком кривавої доби». Митця-гуманіста хвилювала доля людини, сенс її буття в жорстокому світі перших десятиріч XX ст. Це були складні часи побудови соціалістичної держави. «Дуже своєрідне місце посів Плужник у складній добі, коли свіжоджерельну течію молодого українського відродження почала перекривати каламутна повінь північного тоталітаризму. Як у перетині цих двох різних стихій кристалізувалася оця чітка і ясна, мов шляхетний камінь, індивідуальність? Вона світилася негаснучим внутрішнім світлом і вірою відродження, що відкривало "прекрасний світ єдиний”», — так окреслював значущість творчості Є. Плужника в художньому контексті тогочасної доби літературознавець Ю. Лавріненко. Творчість. «Лірика Є. Плужника... найвище мистецьке досягнення в цілому українському письменстві. Бо не в самій лише українській, а й у світовій літературі навряд чи знайдеться безпосередніше... висловлення найбезпосередніших і найуніверсальніших почуттів — зневіри, втоми, нудьги», — писав літературознавець В. Державин. Перша збірка поезій Є. Плужника «Дні» (1926) характеризується майстерним відтворенням духовного життя людини, масштабу людських трагедій, пристрасним утвердженням гуманістичного ідеалу. У збірці «Рання осінь» (1927) поетові вдалося відійти від надмірного трагізму й мотивів жертовності. Вірші її сповнені глибокого філософського змісту, шукання життєвої гармонії. Обидві збірки мають спільну систему ключових образів — спокій, тиша, дні, біль, майбутнє, земля, за допомогою яких поет-філософ розкриває суперечності між зовнішніми виявами людського життя та його справжнім сенсом....
0 Переглянути

Євген Плужник. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

В історію української літератури 20-30-х років XX ст. Євген Плужник увійшов як один із митців Розстріляного відродження, поет-філософ, співець гуманізму, великий майстер осмислення різних станів людської душі. Геніальний талант лірика з модерністським світобаченням засвідчив загальноєвропейський рівень його поезії, у якій органічно поєдналися ознаки різних художніх напрямів — імпресіонізму, експресіонізму та неокласики. Знайомство здалеку і зблизька Сторінки життєпису. Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 р. у слободі Кантемирівка Воронезької губернії в багатодітній сім’ї дрібного торговця. Їхній рід по батьківській лінії походив із Полтавщини. У пошуках кращого життя батько майбутнього поета, Павло Васильович, переїхав до Воронезької губернії, де займався купівлею та продажем різних товарів. Мати (ім’я її достовірно не відоме) була дочкою місцевого купця. Коли Євгенові було сім років, вона померла від сухот. Початкову освіту Євген здобув у місцевій школі, потім навчався в гімназіях російських міст — Воронежа, Богучара, Ростова та Боброва. У 1918 р. Є. Плужник переїхав на Полтавщину. Там він учителював у селах поблизу міста Миргорода. У 1920 р. Є. Плужник вступив до Київського зоотехнічного інституту, а потім вирішив змінити фах і з 1921 р. став студентом Музично-драматичного інституту. Однак через хворобу легень був змушений покинути навчання. Працював перекладачем у різних літературних редакціях, а вечорами займався самоосвітою й писав вірші. У 1924 р. він став учасником літературної організації «Ланка», а згодом — угруповання «Марс» (Майстерня революційного слова)....
0 Переглянути

Павло Тичина. Художній світ поезії Павла Тичини

11 Клас

Поет і його доба. За твердженням В. Стуса, творчу долю П. Тичини можна означити як «феномен доби» — трагедію радянського митця, зломленого радянською ідеологією. «Тичина — така ж жертва сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Зеров і Курбас. З однією різницею — їхня фізична смерть не означала смерті духовної — Тичина, фізично живий, помер духовно, але був приневолений до існування... по той бік самого себе... Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції», — писав В. Стус. Масові репресії проти української інтелігенції морально зломили поета, змусили його відмовитися від сповідуваних естетичних принципів у творчості. Свого часу Олександр Олесь на вірші, що їх створив П. Тичина на замовлення комуністичної партії, відгукнувся поетичним докором: «І ти продався їм, Тичино...». Поезія П. Тичини часів сталінського диктату не має художньої цінності, натомість справжньою класикою української лірики стала його рання творчість 1920-х років. У 20-ті роки XX ст. значно пожвавилися новаторські шукання в царині образотворчого мистецтва. Талановитим митцем, якому вдалося гармонійно поєднати європейський модерн із багатством української народної культури, був художник-новатор Анатоль Петрицький (1895-1964). Ранній етап творчості митця позначено імпресіоністичними впливами. Так, у міському пейзажі «Харків уночі» (1933) художник зображує тиху ніч, загрозливо освітлену неживим світлом електричних ліхтарів. У центрі полотна зроблено невипадковий акцент — автомобіль, так звана «чорна Маруся» — на таких у період сталінських репресій слідчі НКВС саме вночі приїздили заарештовувати представників української творчої інтелігенції. Щоб увиразнити загрозливу атмосферу, художник використав приглушено-темні кольори, які зроджують відчуття тривоги та безпорадності. А. Петрицький — один з основоположників національного театрально-декоративного мистецтва. Він оформлював декорації до вистав і створював у манері конструктивізму ескізи театральних костюмів. У його театральних декораціях за фольклорними мотивами й творами письменників («Ой, не ходи, Грицю...» М. Старицького, «Майська ніч», «Вій» М. Гоголя та ін.) майстерно відображено краєвиди української природи. Читацькі діалоги...
0 Переглянути

Павло Тичина. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Сторінки життєпису. Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в селі Піски на Чернігівщині. Його родина походила зі старовинного козацького роду. Один із пращурів П. Тичини був полковником у Б. Хмельницького. Поет виховувався в родині поміж тринадцяти братів і сестер. Батько, Григорій Тимофійович, служив дяком, а також безкоштовно навчав удома сільських дітей грамоти. Про батьків майбутнього поета літературознавець Л. Новиченко писав так: «...Суворість зашарпаного злиднями батька, нерідкі спалахи його гніву (що не завадило, однак, синові зберегти про нього пам’ять як про справедливу й гарну в своїй основі людину) пом’якшувалися сердечною і розумною добротою Марії Василівни — матері поета». Навчався П. Тичина в земській початковій школі, здобував освіту в Чернігівському духовному училищі, Чернігівській духовній семінарії. Там він товаришував з видатними в майбутньому композитором і хоровим диригентом Г. Верьовкою, поетами В. Елланським (Василь Еллан-Блакитний), А. Казкою та іншими діячами культури. Далі юнак навчався в Київському комерційному інституті. Одночасно працював редактором газети «Рада», технічним секретарем редакції журналу «Світло»....
0 Переглянути

Поетичне самовираження

11 Клас

Лірика 1920-х років характеризується філософським осмисленням реалій тогочасного буття, глобальних соціальних проблем в історичній долі українського народу, відтворенням складних процесів внутрішнього світу особистості, породжених бурхливими подіями часу. Важливою прикметою поезії стала її життєствердність, яку письменник Микола Хвильовий визначав як вітаїстичність. Естетика вітаїзму як нова філософія життя утверджувала життєвість української нації, незнищенність її духу та високу естетичну цінність вітчизняного мистецтва. Поезія 20-х років XX ст. збагачувалася новаторською тематикою, вирізнялася філософською глибиною, громадянським пафосом, героїко-романтичним оспівуванням життя (В. Сосюра, П. Тичина, В. Еллан-Блакитний) і водночас тугою за втратою духовно-моральних цінностей (О. Близько, М. Бажан). Інтенсивно розвивалась урбаністична поезія. Митці, особливо футуристи, прославляли індустріалізацію соціалістичної країни (М. Семенко, В. Сосюра, П. Филипович та ін.). Набувала подальшого осмислення тема людини і природи, а відтак зазнала оновлення й пейзажна лірика (М. Рильський, Є. Плужник, М. Драй-Хмара, В. Поліщук). Поети-неокласики М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович, О. Бурґгардт (Юрій Клен) орієнтувалися на традиції світової класики. Особливість їх лірики — філософське осмислення буття людини. У поезії цих митців дістали розвиток жанри класичного сонета, медитації, вірша-рефлексії, вірша-пейзажу, вірша-портрета, елегії....
0 Переглянути

Літературний авангард

11 Клас

Двадцяті роки XX ст. ознаменовані бурхливим розвитком авангардизму — художнього явища, що було своєрідною реакцією на процеси в тогочасному мистецтві та суспільстві загалом. Це мистецтво є формою заперечення, протесту, бунтарства. Авангардизм зародився в 1909-1910 рр. з появою перших футуристичних маніфестів і продовжує розвиватися й нині. Ще цілком не з’ясовано співвідношення понять «авангардизм» — «модернізм». Одні дослідники використовують їх як рівнозначні, інші — чітко розрізняють, а деякі включають авангардизм до модернізму, що, на їхню думку, є поняттям значно ширшим. Спільне для модернізму й авангардизму — заперечення традицій реалістичного мистецтва. Літературний авангард в Україні пов’язують із творчістю митців-футуристів М. Семенка, В. Поліщука, Гео Коляди, Гео Шкурупія, О. Близька. Читацький довідник Авангардизм (від фр. avant — попереду та garde — охорона) — умовний термін на означення загальних новаторських напрямів у художній культурі XX ст. Основні ознаки: руйнування традиційних форм і канонів, інтуїтивне сприйняття дійсності, суб’єктивізм, динамізм, фрагментарність, незвичайні виражальні засоби, новий тип героя — людини вольової, духовно активної. Це поняття не має однозначного тлумачення щодо своєї естетичної сутності. Авангардизм охоплює стильові течії: футуризм, експресіонізм, конструктивізм, дадаїзм, сюрреалізм, абстракціонізм, кубізм....
0 Переглянути

Розстріляне відродження

11 Клас

Бурхливі 20-і роки XX ст. увійшли в історію українського мистецтва як етап модернізму. Водночас із митцями, які дотримувалися традиційності та реалістичної манери в художній творчості, були й такі, які вбачали своє творче призначення у творенні нової реальності. Активно розвивалися модерністські художні напрями та стильові течії, зокрема, символізм, імпресіонізм, експресіонізм, авангардизм (футуризм і конструктивізм), неоромантизм, неореалізм, необароко, неокласика, що знайшли яскраве художнє відображення в літературі, живописі, музиці, архітектурі, театрі та кіномистецтві. Цей період ознаменувався плідною діяльністю митців-авангардистів, які прагнули творити «мистецтво майбутнього» відповідно до реалій часу, проголошували ідею зв’язку мистецтва з процесами індустріалізації країни. У художній літературі новаторські шукання були пов’язані з діяльністю харківської літературно-мистецької групи «Авангард» (В. Поліщук, Гео Коляда та ін.) і творчістю поетів-футуристів М. Семенка й Гео Шкурупія. Яскравими представниками українського живопису цього періоду були художники-авангардисти М. Бурачек, О. Богомазов, М. Бойчук, Д. Бурлюк, К. Малевич, А. Малевич, М. Жук, О. Екстер, В. і Ф. Кричевські, О. Мурашко, Г. Нарбут, творчість яких позначена впливом новітніх малярських тенденцій. Українська музика поповнилася модерністськими творами композиторів Б. Лятошинського (опера «Золотий обруч», 1930), М. Вериківського (музика до першого українського балету «Пан Каньовський», 1930)....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47
Назад

Навігація