Навчальні цілі теми

Знання:

• основні факти про групу київських неокласиків та їхню творчість; життєвий і творчий шлях поета-неокласика М. Рильського; зміст виучуваних творів, стильові особливості неокласики; поняття «філософічність», «сонет».

Уміння:

• виразно й усвідомлено читати (зокрема напам’ять) й аналізувати поезії М. Рильського; з’ясовувати основні ознаки індивідуального стилю поета, провідні мотиви його лірики; пояснювати смислову та настроєву значущість деталей, образів, символів; висловлювати власні думки з приводу поетичної майстерності, філософічності й поетичного самовираження представників «грона п’ятірного неокласиків».

Ставлення:

• розвиток відчуття естетики поетичного образу, усвідомлення внутрішньої потреби врівноваженості й філософської самозаглибленості в розв’язанні життєвих проблем.

Київські неокласики — група поетів-модерністів 1920-х років. Таку назву взято випадково й дуже умовно на одній із літературних зустрічей, де були присутні поети Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Максим Рильський, Павло Филипович, Юрій Клен (Освальд Бурґгардт). Пізніше М. Рильський зазначав: «Класики... — це ті, що створили невмирущі твори. "Нео” — новий. Неокласики — нові класики. Але ця назва дана на глум, самі поети, що їх названо неокласиками, ніколи себе так не називали. Але вони вважають себе учнями, послідовниками тих, що становлять славу й гордість людства, — учнями класиків. Вони намагаються кращі надбання світової культури перенести на український ґрунт, прищепити їй пагони класичної спадщини».

Київські неокласики позиціонували себе як естетів і захоплювалися класичною поезією, творами французьких поетів-парнасців, надавали перевагу історико-культурній і морально-психологічній проблематиці. Вони протиставляли свою творчість народництву й романтизмові, відмежовувалися від так званої пролетарської культури, не визнавали позамистецьких, власне, пробільшовицьких літературно-мистецьких організацій.

На думку літературознавця з діаспори М. Неврлого, творче кредо київських неокласиків і їхні вимоги щодо подальшого розвитку національної літератури були такі: «по-перше, зберегти добрі вітчизняні літературні традиції та поціновувати високомистецькі художні зразки, по-друге, творчо засвоювати здобутки світової літератури, по-третє, підвищувати поетичну техніку і літературну культуру... Здобутки світової класики, починаючи з антики й кінчаючи французькими парнасцями та німецькими експресіоністами, вони органічно поєднували з вітчизняною традицією. Своєю творчістю неокласики утворили самобутній і повнокровний поетичний стиль, пройнятий духом справжнього гуманізму».

«Гроно п’ятірне нездоланих співців» — так М. Драй-Хмара визначив ядро групи київських неокласиків. Творчість кожного з них була унікальною.

Основний мотив поезій Миколи ЗЕРОВА (1890-1937) — співмірність вічного й минущого. Глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана поетична мова характеризують його першу збірку поезій «Камена» (1924). Сонети збірки ознайомлюють читачів із традиціями грецької, єврейської, готської культур, зі слов’янською історією, зокрема з історичною роллю Києва.

Творчий доробок Михайла ДРАЙ-ХМАРИ (1889-1939) — це поетичні збірки «Проростень» (1926), «Сонячні марші» та «Залізний обрій», що побачили світ уже після смерті поета. Митець зосереджувався на біблійних образах і сюжетах, античній міфології, світоглядних цінностях доби вікінгів, Ренесансу. Основними особливостями лірики М. Драй-Хмари є її філософічність, інтертекстуальність, насиченість ремінісценціями та алюзіями. Його ліричний герой — це людина, яка прагне вдосконалити світ, духовно споріднитися з природою. Проблеми ролі мистецтва й митця в суспільстві, духовної несвободи, унеможливлення вільної творчості в умовах тоталітарного режиму знайшли яскраве відображення в одному з найвідоміших творів М. Драй-Хмари — сонеті «Лебеді» (1928). Цей вірш написано під впливом перекладу сонета «Лебідь» французького поета-символіста С. Малларме. Літературознавець І. Дзюба вважає, що цей «сонет Драй-Хмари прозвучав як мужній голос на захист друзів — із вірою в чистоту, правоту і невмирущість їхнього естетичного ідеалу».

Обкладинка антології «Київські неокласики»

Поетична творчість Павла ФИЛИПОВИЧА (1891-1937) складається з двох збірок поезій — «Земля і вітер» (1922) та «Простір» (1925), що відзначаються культурологічною насиченістю, осмисленням загальнолюдських етичних та естетичних цінностей. У його віршах-медитаціях передано тяжіння до всесвітньої гармонії в співіснуванні з гармонією людської душі.

Юрій КЛЕН (псевдонім Освальда БУРҐГАРДТА) (1891-1947) у збірці «Каравели» (1943) відтворив трагічну античність, героїзм середньовічної лицарської доби, українську князівсько-гетьманську історію, а також розкрив тему трагічного знищення української культури за часів сталінізму.

У неокласичному стилі написані поетичні збірки Максима РИЛЬСЬКОГО (1895-1964) «Під осінніми зорями» (1918) та «Синя далечінь» (1922). Осмисленням людського буття, єдності його з природою, вітаїзм, філософічність, естетизм, витончені образи, досконала поетична мова — характерні риси неокласичної творчості М. Рильського.

В українській літературі неокласики розвивали такі жанри, як сонет, олександрійський вірш, терцина, октава, рондо тощо.

В умовах масової пролетарської культури поборників високого стилю й витонченої художньої форми називали «епігонами буржуазного мистецтва». Наприкінці 20-х років XX ст. почалися переслідування поетів-неокласиків. М. Зеров був розстріляний у 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р., Юрію Клену, як етнічному німцю, вдалося емігрувати до Німеччини, а М. Рильський скорився тискові обставин.

Запитання і завдання

• 1. Назвіть відомі вам художні напрями та стильові течії в українській поезії початку XX ст. Які літературні угруповання були в Україні у 20-х роках XX ст.?
• 2. Пригадайте з уроків зарубіжної літератури, що вам відомо про неокласицизм.
• 3. Поясніть сутність поняття «київська неокласика». Стисло схарактеризуйте мистецьке кредо цієї літературної групи та творчість її представників.
• 4. Підготуйте виразне читання ліричних творів київських неокласиків.
• 5. Укладіть цитатний довідничок «Зі скарбниці київських неокласиків» за поетичними творами та літературно-критичними статтями представників «грона п’ятірного». Підготуйте усні коментарі до афоризмів, що ввійшли до вашого довідничка.