Іван Франко (1856-1916)
- 17-01-2023, 00:49
- 239
5 Клас , Українська література 5 клас Борзенко 2022
Іван Франко
(1856-1916)
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах на Львівщині. Батько передав йому життєвий оптимізм і працелюбність, а мама змалечку заохотила до навчання.
Іван Франко
Хлопчина полюбив книжки, багато читав, та й шкільна наука давалась йому напрочуд легко, приносила задоволення. До того ж мав дуже гарну пам’ять — міг майже дослівно переказати будь-який шкільний урок.
Гімназія, а потім університет прищепили Франкові любов до освіти. Він самотужки опанував чотирнадцять іноземних мов, свої статті писав не лише українською, а й польською та німецькою мовами. Недарма за гострий розум та неймовірну ерудицію його називали «академією в одній особі».
Іван Франко написав свої перші твори ще в гімназії. А згодом багато й наполегливо працював, удосконалював художню майстерність. Залишив величезну творчу спадщину: вірші, поеми, оповідання, повісті, романи, п’єси.
Юним читачам і читачкам Іван Франко адресував свої казки. Його дуже захопила праця над ними, адже й сам мав трьох синів і доньку. Узявся за роботу й незабаром подав до журналу «Дзвінок» серію казок, а потому ще й видав їх окремою книжкою «Коли ще звірі говорили».
Перевіряємо, чи уважні ми читачі й читачки
- 1. Де народився Іван Франка?
- 2. Що допомагало Іванові Франкові добре навчатися?
- 3. У яких навчальних закладах здобував освіту письменник?
- 4. Яку назву має збірка казок Івана Франка?
Що ж таке літературна казка?
Героями своїх творів Франко зробив звірів — як у народних казках про тварин. І ще багато чого запозичив із народного джерела. Недарма автор писав у передмові до книжки, що його казки — то «старе народне добро».
Народне добро, але вже в авторській обробці — у вигляді літературної казки! Письменник зберіг найкращі риси народних казок, бо добре знав, наскільки ці твори полюбилися читачам і читачкам. Однак під час роботи він творчо переосмислював фольклорний досвід: вносив зміни — увиразнював ті життєві проблеми, що непокоїли його, пропонував читачам власні погляди на людину й суспільство.
Ілюстрація до казки «Фарбований лис» (Сергій Артюшенко, 1980)
Літературні казки бувають дуже різні. А спільне в них те, що, на відміну від народних, вони виражають індивідуальне авторське розуміння життя. Ще в них можуть діяти як народні, так і цілком вигадані автором герої. І щаслива розв’язка у літературних казках не є обов’язковою.
Літературна казка — це авторський художній твір, який розповідає про неймовірні пригоди героїв та поєднує реальність і вигадку.
Перевіряємо, чи уважні ми читачі й читачки
- 1. Чи можемо ми назвати конкретного автора фольклорної казки? Чому?
- 2. У якій формі виникає, створюється фольклорна казка — усній чи письмовій?
- 3. У якій формі виникає, створюється літературна казка?
- 4. Скільки варіантів має літературна казка?
- 5. Яку спільну рису мають усі літературні казки?
- 6. Чи може мати фольклорна казка кілька варіантів? Чому вони виникають?
«Фарбований Лис»
Усталені порівняння на кшталт «дужий, як ведмідь», «швидкий, як олень», «хитрий, як лисиця» давно стали звичними. Так ми позначаємо носіїв певних людських рис. Ось і казковий Лис Микита втілює в собі таку рису, як хитрість. А ще він настільки зарозумілий, що сам наражає себе на смертельну небезпеку та зрештою опиняється в діжці із синьою фарбою. Це мимовільне «перетворення» на чудернацького «синього звіра» змінює все його життя.
Уява переносить нас до умовного казкового часу, «коли ще звірі говорили». І вони не лише говорять, а й часто поводяться саме як люди. Їхнє лісове царство дуже нагадує людське суспільство, у якому через довірливість громадян влада потрапляє до рук хитрих авантюристів.
Читацький практикум
Фарбований лис
Казка
Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кілька разів гонили його стрільці, травили його псами, заставляли на нього заліза1 або підкидали йому затруєного м’яса, нічим не могли йому доїхати кінця. Лис Микита кпив2 собі з них, оминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було смілішого, вигадливішого та спритнішого злодія над нього. Дійшло до того, що він не раз у білий день вибирався на полювання і ніколи не вертав з порожніми руками.
1 Залізо — пастка.
2 Кпити — глузувати.
Се незвичайне щастя і та його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього.
— Що ви собі думаєте! — величався він перед своїми товаришами. — Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста і просто з торговиці Курку вкраду.
— Ет, іди, не говори дурниць! — уговкували його товариші.
— Що, дурниць! Ану, побачите! — решетився Лис.
— Побачимо або й не побачимо. Там пси купами по вулицях ходять, то вже хіба б ти перекинувся в Блоху, щоб тебе не побачили і не роздерли.
— От же побачите, і в Блоху не перекинуся, і не роздеруть мене! — товк своє Лис і поклав собі міцно зараз завтра, в сам торговий день, побігти до міста і з торговиці вхопити Курку.
Ілюстрація до поеми «Лис Микита» (Софія Караффа-Корбут, 1973)
Але сим разом бідний Микита таки перечислився. Поміж коноплі та кукурудзи він заліз безпечно аж до передмістя; огородами, перескакуючи плоти та ховаючися між яриною, дістався аж до серед містя. Але тут біда! Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збігати на торговицю і вернути назад. А на вулиці і на торговиці крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, коні гримлять копитами, свині квичуть, селяни гойкають — одним словом, клекіт такий, якого наш Микита і в сні не бачив, і в гарячці не чував.
Але що діяти! Наважився, то треба кінчити те, що зачав. Посидівши пару годин у бур’яні коло плоту, що притикав до вулиці, він освоївся трохи з тим гамором. Позбувшися першого страху, а надто роздивившися потроху, куди і як найліпше бігти, щоб осягнути свою ціль. Лис Микита набрав відваги, розбігся і одним духом скочив через пліт на вулицю. Вулицею йшло і їхало людей багато, стояла курява. Лиса мало хто й запримітив, і нікому до нього не було діла. «От Пес так Пес», — думали собі люди. А Микита тому й рад. Знітився, скулився та ровом як не чкурне просто на торговицю, де довгим рядом сиділи жінки, держачи на решетах, у кошах і кобелях1 на продаж яйця, масло, свіжі гриби, полотно, сім’я, курей, качок і інші такі гарні речі.
1 Кобеля — торба.
Але не встиг він добігти до торговиці, коли йому настрічу біжить Пес, з іншого боку надбігає другий, там видить третього. Псів уже наш Микита не обдурить. Зараз занюхали, хто він, загарчали та й як не кинуться до нього! Господи, яке страхіття! Наш Микита скрутився, мов муха в окропі: що тут робити? куди дітися? Недовго думаючи, він шмигнув у найближчі створені сіни, а з сіней на подвір’я. Скулився тут і роздивляється, куди б то сховатися, а сам надслухує, чи не біжать пси. Ого! Чути їх! Уже близько! Бачить Лис, що на подвір’ї в куті стоїть якась діжка. От він, недовго думаючи, скік у діжку та й сховався.
Щастя мав, бо ледве він щез у діжі, коли надбігли пси цілою купою, дзявкаючи, гарчачи, нюхаючи.
— Тут він був! Тут він був! Шукайте його! — кричали передні.
Ціла юрба кинулася по тісненькім подвір’ї, по всіх закутках, порпають, нюхають, дряпають — Лиса ані сліду нема. Кілька разів підходили й до діжі, але негарний запах, який ішов від неї, відгонював їх. Вкінці, не знайшовши нічого, вони побігли далі. Лис Микита був урятований.
Урятований, але як!
У діжі, що так несподівано стала йому в пригоді, було більше як до половини синьої, густо на олії розведеної фарби. Бачите, в тім домі жив маляр, що малював покої, паркани та садові лавки.
Власне завтра мав малювати якийсь великий шмат паркану і відразу розробив собі цілу діжу фарби та й поставив її в куті на подвір’ї, щоб мав на завтра готову. Вскочивши в сей розчин. Лис Микита в першій хвилі занурився в нього з головою і мало не задушився. Але потім, діставши задніми ногами дна бочки, став собі так, що все його тіло було затоплене в фарбі, а тільки морда, також синьо помальована, трошечки вистирчала з неї. Отак він вичекав, поки минула страшна небезпека. Серце у бідолахи билося сильно, голод крутив кишки, запах олії майже душив його, але що було діяти! Слава богу, що живий! Та й то ще хто знає, що буде. Ану ж надійде господар бочки і застане його тут?
Кадр із мультфільму «Фарбований лис» (режисер Олександр Іванов, 1953)
Але й на се не було ради. Майже вмираючи зо страху, бідний Лис Микита мусив сидіти в фарбі тихо аж до вечора, знаючи добре, що якби тепер, у такім строї1, появився на вулиці, то вже не пси, але люди кинуться за ним і не пустять його живого. Аж коли смерклося. Лис Микита прожогом вискочив зі своєї незвичайної купелі, перебіг вулицю і, не спостережений ніким, ускочив до садка, а відси бур’янами, через плоти, через капусти та кукурудзи чкурнув до лісу. Довго ще тяглися за ним сині сліди, поки фарба не обтерлася трохи або не висхла. Вже добре стемнілося, коли Микита добіг до лісу, і то не в тім боці, де була його хата, а геть у протилежнім. Був голодний, змучений, ледве живий. Додому треба було ще бігти зо дві милі, але на се у нього не ставало вже сили. Тож, підкріпившися трохи кількома яйцями, що знайшов у гнізді Перепелиці, він ускочив у першу-ліпшу порожню нору, розгорнув листя, зарився у ньому з головою і заснув справді, як по купелі.
1 Стрій — убрання.
Чи пізно, чи рано встав він на другий день, сього вже в книгах не записано, — досить, що, вставши з твердого сну, позіхнувши смачно і сплюнувши тричі в той бік, де вчора була йому така немила пригода, він обережненько, лисячим звичаєм, виліз із нори. Глип-глип! Нюх-нюх! Усюди тихо, спокійно, чисто. Заграло серце в лисячих грудях. «Саме добра пора на полювання!» — подумав. Але в тій хвилі зирнув на себе — господи! Аж скрикнув неборачисько. А се що таке? З переляку він кинувся тікати, але ба, сам від себе не втечеш! Зупинився і знов придивляється: та невже се я сам? Невже се моя шерсть, мій хвіст, мої ноги? Ні, не пізнає, не пізнає, та й годі! Якийсь дивний і страшний звір, синій-синій, з препоганим запахом, покритий не то лускою, не то якимись колючими гудзами, не то їжаковими колючками, а хвіст у нього — не хвіст, а щось таке величезне і важке, мов довбня або здоровий ступернак1, і також колюче.
1 Ступернак — товкач.
Кадр із мультфільму «Фарбований лис» (режисер Олександр Іванов, 1953)
Став мій Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтріпатися — не йде. Пробує обкачатися в траві — не йде! Пробує дряпати з себе ту луску пазурами — болить, але не пускає! Пробує лизати — не йде! Надбіг до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, — де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає. Роби що хочеш, небоже Микито!
В тій хвилі де не взявся Вовчик-братик. Він ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звіра, всього в колючках та гудзах і з таким здоровенним, мов із міді вилитим, хвостом, він аж завив з переляку, а отямившися, як не пішов утікати — ледве хлипає! Подибав у лісі Вовчицю, далі Ведмедя, Кабана, Оленя — всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тільки хлипає, баньки витріщив та, знай, тільки лепоче:
— Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой! Та й люте ж!
— Та що, що таке? — допитують його свояки.
— Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне ж!
Що за диво! Зібралося довкола чимало звіра, заспокоюють його, дали води напитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жміньки волосся з-між очей і пустила на вітер, щоб так і його переполох розвіявся, але де тобі, все дарма. Бачачи, що з Вовком непорадна1 година, звірі присудили йти їм усім у той бік, де показував Вовк, і подивитися, що там таке страшне. Підійшли до того місця, де все ще крутився Лис Микита, зиркнули собі ж та й кинулися врозтіч. Де ж пак! Такого звіра ні видано ні чувано, відколи світ світом і ліс лісом. А хто там знає, яка у нього сила, які в нього зуби, які кігті і яка його воля?
1 Непорадна — лиха.
Хоч і як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки він добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, а отеє тепер і на інших звірів.
«Гей, — подумав собі хитрий Лис, — та се не кепсько, що вони мене так бояться! Так можна добре виграти. Стійте лишень, я вам покажу себе!»
І, піднявши вгору хвіст, надувшися гордо, він пішов у глиб лісу, де знав, що є місце сходин для всеї лісової людності. Тим часом гомін про нового нечуваного і страшного звіра розійшовся геть по лісі. Всі звірі, що жили в тім лісі, хотіли хоч здалека придивитися новому гостеві, але ніхто не смів приступити ближче. А Лис Микита мов і не бачить сього, йде собі поважно, мов у глибокій задумі, а прийшовши насеред звірячого майдану, сів на тім пеньку, де звичайно любив сідати Ведмідь.
Сів і жде. Не минуло й півгодини, як довкола майдану нагромадилося звірів і птахів видимо-невидимо. Всі цікаві знати, що се за поява, і всі бояться її, ніхто не сміє приступити до неї. Стоять здалека, тремтять і тільки чекають хвилі, щоб дати драпака.
Тоді Лис перший заговорив до них ласкаво:
— Любі мої! Не бійтеся мене! Приступіть ближче, я маю вам щось дуже важне сказати.
Але звірі не підходили, і тільки Ведмідь, ледве-ледве переводячи дух, запитав:
— А ти ж хто такий?
— Приступіть ближче, я вам усе розповім, — лагідно і солодко говорив Лис.
Звірі трохи наблизилися до нього, але зовсім близько не важилися.
— Слухайте, любі мої, — говорив Лис Микита, — і тіштеся! Сьогодні рано святий Миколай виліпив мене з небесної глини — придивіться, яка вона блакитна! І, ожививши мене своїм духом, мовив:
«Звіре Остромисле! В звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свойого життя і свойого добра. Іди на землю і будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді і не допускай нікому кривдити моїх звірів!»
Почувши се, звірі аж у долоні сплеснули.
— Ой господи! Так се ти маєш бути наш добродій, наш цар?
— Так, дітоньки, — поважно мовив Лис Микита.
Нечувана радість запанувала в звірячім царстві. Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і нанесли цілу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіх голодних.
Знов радість, знов оклики зачудування і подяки. От цар! От добродій! От премудрий Соломон! Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у бога за дверми!
Пішли дні за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим і м’якосердним, тим більше, що тепер не потребував сам ходити на лови, засідати, мордувати. Все готове, зарізане, навіть обскубане і обпатране, приносили йому услужні міністри. Та й справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той ліпший, а хто слабший, той ніколи не виграв справи.
Жили собі звірі під новим царем зовсім так, як і без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той був голоден. Кого вбили стрільці, той мусив загинути, а хто втік, той богу дякував, що жиє. А проте всі були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього і ласкавого царя, а надто так неподібного до всіх інших звірів.
Ілюстрація до казки «Фарбований лис» (Сергій Артюшенко, 1980)
І Лис Микита, зробившися царем, жив собі, як у бога за дверми. Тільки одного боявся, щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є по правді. Для того він ніколи не виходив у дощ, не йшов у гущавину, не чухався і спав тільки на м’якій перині. І взагалі він пильнував, щоб нічим не зрадити перед своїми міністрами, що він є Лис, а не жоден звір Остромисл.
Так минув рік. Надходили роковини того дня, коли він настав на царство. Звірі надумали святкувати врочисто той день і справити при тій нагоді великий концерт. Зібрався хор з лисів, вовків, ведмедів, уложено чудову кантату, і вечором по великих процесіях, обідах і промовах на честь царя хор виступив і почав співати. Чудо! Ведмеді ревли басом, аж дуби тряслися. Вовки витягали соло, аж око в’януло. Але як молоді лисички в народних строях задзявкотіли тоненькими тенорами, то цар не міг витримати. Його серце було переповнене, його обережність заснула, і він, піднявши морду, як не задзявкає й собі по-лисячому!
Обкладинка книжки «Фарбований лис» (Олег Кіналь, 2013)
Господи! Що стало? Всі співаки відразу затихли. Всім міністрам і слугам царським відразу мов полуда з очей спала. Та се Лис! Простісінький фарбований Лис! Ще й паскудною олійною фарбою фарбований! Тьфу! А ми собі думали, що він не знати хто такий! Ах ти, брехуне! Ах ти, ошуканче!
І, не тямлячи вже ані про його добродійства, ані про його величну мудрість, а люті тільки за те, що так довго давали йому дурити себе, всі кинулися на нещасного Лиса Микиту і розірвали його на шматочки. І від того часу пішла приповідка: коли чоловік повірить фальшивому приятелеві і дасть йому добре одуритися; коли який драбуга отуманить нас, обдере, оббреше і ми робимося хоть дрібку мудрішими по шкоді, то говоримо: «Е, я то давно знав! Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі».
Розмірковуємо над текстом твору
- 1. Яким постає Лис Микита на початку твору? Знайдіть у тексті казки слова, якими його характеризує автор. Як ви зрозуміли вислів ніколи не вертав з порожніми руками?
- 2. Чому Лис Микита вирішив побігти до міста серед білого дня та ще й в торговий день? Як поставилися до цього наміру його товариші?
- 3. Прочитайте виразно розмову Лиса з товаришами. Зверніть увагу на окличні речення. Поміркуйте, чому їх так багато у цьому фрагменті.
- 4. Яке враження справило на Лиса місто в торговий день? Як Микита почувався? Чи відмовився він від свого наміру вкрасти курку?
- 5. Як люди реагували на появу на вулиці дикої тварини — лиса?
- 6. Хто став на заваді намірам Микити?
- 7. Перекажіть, як Лис урятувався від собак.
- 8. Чому Микита вирішив до вечора сидіти в діжці з фарбою?
- 9. Чи дістався того вечора Лис додому? Де йому довелося ночувати?
- 10. Як повівся Лис Микита, коли вранці побачив свою нову подобу?
- 11. Хто першим побачив синього Лиса? Як повівся Вовчик-братик?
- 12. Що зробив Лис Микита, коли зрозумів, що лісові звірі бояться його?
- 13. Яке нове ім’я придумав собі хитрий Лис? Ким назвався?
- 14. Яким царем був Лис Микита? Як він розумів справедливість? Прочитайте виразно цей фрагмент тексту.
- 15. Як довго правив Лис Микита? Чого він найбільше боявся під час свого царювання?
- 16. Перекажіть, як і чому Лис Микита сам себе викрив.
- 17. Пригадайте, чим літературна казка відрізняється від фольклорної. Які особливості літературної казки ви помітили у казці Івана Франка «Фарбований Лис»?
Шукаємо відповіді разом
18. Об’єднайтеся в групи, висловіть припущення, наведіть аргументи на доказ, презентуйте свою роботу однокласникам та однокласницям.
• Яка головна думка цієї казки?
• Чому і за що звірі так люто помстилися Лисові?
• Чи винні звірі в тому, що Лис ошукав їх?
Порівнюємо твори мистецтва
19. На уроках зарубіжної літератури ви читали давню індійську казку «Фарбований шакал». Що спільного й що відмінного між старовинною індійською казкою та твором Івана Франка?
Шукаємо відповіді разом
20. Об’єднайтеся в групи, виконайте завдання, презентуйте роботу однокласникам та однокласницям.
• Як уникнути ситуацій, у яких опинилися герої казки Івана Франка «Фарбований Лис»?
Коментарі (0)