Таємниця казкових імен
- 18-01-2023, 01:06
- 319
5 Клас , Українська література 5 клас Чумарна, Пастушенко 2022
Таємниця казкових імен
Багато казкових дійових осіб є безіменними, але деякі імена мають особливе значення в казці.
Найпоширенішим чоловічим ім’ям є Іван: це Іван-царевич із казки «Царівна-жаба», Іван — мужичий син та Іван — руський богатир з однойменних казок. Дуже часто цей герой є наймолодшим у сім’ї, і старші брати вважають його дурником. А все тому, що сила і мудрість Івана — від неба. Цього не розуміють брати, бо живуть у своєму вузькому світі й не прагнуть здобувати чарівних світів, відкривати особливі таємниці життя, ставати на захист слабших від себе та всієї живої природи. Іменем Іван звуть героїв не лише в українських, а й у казках інших європейських народів, проте у видозміненій формі: Ян, Янко, Янош, Йоганн, Жан, Джон, Джованні.
А от серед жіночих казкових імен найбільш поширеними є два імені: Оленка — вона здебільшого належить до підземних царств, та Анна (чи Ганна), яка є володаркою небесного світу. В казках багатьох народів натрапляємо на це величне ім’я: в українській казковій культурі — Панна Ганна та Анна Престоянна, у римлян — Анна Перенна, є ще Ана, Анахіт, Ананке та інші. Недарма Ганна отримує в дарунок від матері зернятко, з якого виростає чарівна верба. В нашого народу верба шанувалась як материнське Дерево Світу, а дуб — як батьківське.
Прочитай казку і переконайся, що героїня її — справді незвичайна, мудра і прекрасна.
ПАННА ГАННА
Українська народна казка
Жили собі чоловік і жінка, і була в них донька-красуня. Що мати гарна була, а дочка — ще краща. Ще дівчинка до літ не дійшла — довелося матері помирати. Покликала вона дитину до себе і каже:
— На тобі, доню, це зернятко. Як буде тобі важко, посади його — і виросте верба. Проси в тієї верби все, що тобі треба.
Поховав чоловік жінку й одружився вдруге — із вдовою, а у неї була своя дочка. Вдова свою доньку жалує, дає легку роботу, а сироті й просвіту нема. Бабина дочка ледача, а ця роботяща, проте ніколи мачусі не вгодить.
Як тільки мачуха не ганяла пасербицею, а та все мовчки робить. От загадала зла жінка, аби сирота погнала бичка пасти, та ще й взяла з собою круг прядива, пом’яла, потіпала, попряла і полотно додому принесла. А як не зробить — щоб додому й не приходила!
Взяла дівчина те прядиво, погнала бичка. Бичок пасеться, а вона сіла та й плаче. А потім й згадала про своє зернятко. Посадила його, полила та й заснула. Прокидається — аж із того зернятка верба стала. Підійшла до неї дівчина та й каже:
— Вербо яра відчинися! Панна Ганна йде!
От верба відчинилася, а з неї панни так і вилинули.
— Панно наша люба, панно наша мила, що накажеш робити?
Вона й переказала їм усе, що мачуха загадала. Дівчата повернулись у вербу. А дівчина допасла бичка і знову до верби:
— Вербо яра, відчинися!
Верба відчинилася, і ті панни винесли їй тонке та біле полотно. Баба як побачила те полотно — аж зубами заскреготіла! Послала зараз свою дочку бичка пасти, дала мичку та й каже:
— Бери, доню, мичечку: спрядеш — то спрядеш, а не спрядеш — то й так пригониш.
Погнала ледащиця бичка пасти та й мичку закинула, а ввечері пригнала бичка і каже:
— Мамо, в мене так боліла голова, що й не зведеш.
— Дарма, доню, ляж та відпочинь.
От діждали вони неділі. Баба свою дочку причепурила і веде до церкви, а на дідову гримає:
— Щоб ти піч витопила, обід зварила, в хаті прибрала, з того білого полотна сорочку пошила, поки ми з церкви повернемося. Та гляди: не зробиш — жива не будеш!
От пішли вони до церкви, а дівчина обід наварила, в хаті прибрала, а тоді побігла до верби і каже:
— Вербо яра, відчинися! Панна Ганна йде!
Верба відчинилася, а з неї панни вилинули. Ганна подала їм полотно і попросила зшити сорочку, а ще дати їй гарне вбрання до церкви.
Панни зараз убрали її гарно і у вербу заховалися. Тут де не взялися коні — вона сіла в карету й поїхала до церкви.
Як увійшла в церкву — так її і осяяла. А на той час князенко був на службі. Угледів він дівчину — то й очей не відведе. Коли відправа закінчилась, дівчина першою вийшла із церкви, сіла у карету і поїхала до верби. Там віддала паннам свій одяг, забрала сорочку і швидко прибігла додому.
Аж тут приходять мачуха з дочкою із церкви.
— А що — наварила?
— Наварила.
— А сорочку пошила?
— Пошила!
Мачуха тільки плечима знизала. Почали розповідати, яку гарну панночку вони у церкві бачили.
Коли діждали наступної неділі, дід з бабою та дочкою пішли до церкви, а сироті мачуха знову роботу загадала. А та роботу швиденько зробила, побігла до верби, переодяглася і знову до церкви поїхала.
А князенко вже там: очей з неї не зводить. Усі люди торопіють: чи то царівна, чи князівна?
Повернулися родичі з церкви, знову про панну розказують, що князенко гарний, а вона ще краща.
— А на кого та панна схожа? Може, на мене? — питається дівчина.
Мачуха так розсердилася, що ледь її не побила.
Князенко тим часом у людей розпитує, чи не знає хто, звідки та панна. Та ніхто не знає. От хтось йому і порадив на тому місці, де панна стоятиме наступного разу, смоли підлити.
Так і зробили. Як стала відправа у церкві закінчуватися, дівчина кинулась бігти, а черевичок у смолі й застряг. Тоді вона визволила ногу й в одному черевичку побігла. Приїхала до верби, переодяглася і швидко додому помчала.
Повернулися баба з дочкою з церкви, стали розказувати, який то черевичок та панна загубила — навіть й ноги такої, мабуть, нема, аби на неї прийшовся!
— А може, на мою прийдеться? — знову запитує дівчина.
Баба як розлютується, як почне її бити та нетіпахою і грубницею прозивати! Побили і з хати прогнали.
А князенко й послав своїх слуг, аби міряли той черевичок: на чию ногу він прийдеться, та дівчина і стане його нареченою.
Пішли слуги спершу по королях, потім по панах, а далі й до простих селян почали в хати заглядати. Прийшли й до мачухи. Стала її дочка той черевичок на свою ногу надягати — де там! А дідова дочка з печі виглядає. Покликали її, а мачуха сердиться, відганяє. Поміряла дівчина черевичок — він їй на ногу і прийшовся.
От забирають дівчину в палац, а баба кричить, що вона сяка-така, нетіпаха. А дівчина попросила дозволу піти убратися. Прийшла до верби, а панни до неї так і вилинули. Прибрали її, як королівну. Увійшла вона в хату — так хата і засяяла.
Взула вона на ногу другий черевичок, сіла в карету і поїхала.
Славне весілля відгуляли. А верба з криничкою пішли в землю та знову вийшли в князенковому саду.
Розвиваємо творчість
• Опиши словами, що ти бачиш на картині Миколи Пимоненка. Чому, на твою думку, молодь часто зустрічалася саме біля криниць? Чи була правдивою розмова біля води?
• Чи схожа україночка з картини Костянтина Маковського на героїню казки «Панна Ганна»?
Микола Пимоненко. Біля криниці
Костянтин Маковський. Дівчина у вінку
ПРИСЛІВ’Я про любов
• Де любов, там благодать.
• Любові не можна ні купити, ні продати.
• Любов, як перстень, не має кінця.
• Невесело в світі жити, як нема кого любити.
Розмірковуємо над прочитаним
1. Придумай запитання до казки так, щоб вони стосувалися елементів, зображених на малюнках. Обміняйся запитаннями із товаришами по парті. Дайте на них відповіді.
2. Які випробування випали на долю Ганни? Хто і як допомагав їй? У чому проявилися жертовність, безкорисливість і мудрість дівчини? За які особливі риси вдачі героїні ти симпатизуєш Ганні? Чим вона вирізняється серед людей, що її оточують?
3. Втіленням яких людських вад є мачуха та її дочка? З якою метою мачуха придумувала Ганні завдання, які неможливо було виконати?
4. Які чарівні перетворення є у казці? Що, на твою думку, символізує зернятко, яке мама, помираючи, дала своїй дитині?
5. До якого епізоду казки тобі хотілося б намалювати ілюстрацію? Що саме ти зобразиш на своєму малюнку?
6. Використовуючи таблицю «Різновиди казок за змістом», визнач, до якої групи належить кожна з казок, вивчених на уроках.
Різновиди казок за змістом
7. Як ти уявляєш собі творчий процес складання казки? Що тобі відомо про її будову? Запиши 3-4 вислови, якими починаються і закінчуються українські народні казки. Яку роль у казці відіграє приказка? Наведи приклади приказок, що часто бувають у казках.
8. Розкажи, як у казках представлені місце, час, інші світи, магічні числа, магічні вислови.
9. Пригадай казки, прочитані самостійно. Підготуйся до презентації своєї улюбленої казки, охарактеризуй персонажа, якому найбільше симпатизуєш.
Працюємо в групі
Діалог відіграє важливу роль у характеристиці дійових осіб казки. Діалогічний виклад робить казку зручною для інсценізації. Підготуйтеся читати казку в ролях. Запишіть озвучування на диктофон, телефон. Дайте послухати іншій групі. Поділіться враженнями.
Аналізуємо, узагальнюємо. Підготуйте проєкт «Магічні числа у казках». Дослідіть, як у змісті вивчених казок проявляється символіка чисел. Як пов’язані числа з героями казок, подіями, речами тощо? Знайдіть в інтернет-джерелах інформацію про символічне значення цих чисел. Представте свій проєкт. Назвіть джерела, якими ви скористалися.
Розвиваємо творчість
Опиши свої враження від прочитаного. Перекажи події казки від імені панни Ганни. А як, на твою думку, розповіла б історію Ганни її мачуха? Зверни увагу на тон, міміку і настрій оповіді від різних персонажів.
Збагачуємо мовлення
До літ не дійшла — не стала дорослою, не досягла повноліття.
Жалувати — виявляти прихильність, ласку, любов.
Сироті й просвіту нема — нема спокою, позбавлена спокійного життя, душевного спокою, перебуває в нестерпних умовах.
Потіпала — пом’яла, вичесала.
Прядиво — волокно конопель, льону, бавовни, вовни і т. ін., приготовлене для прядіння.
Яра (верба) — яскраво-зелена, яскрава.
Мичка — пучок конопель або льону, підготовлений для прядіння.
Нетіпаха — неохайна, неакуратна.
Підказки Вікі-Всезнайка
Нещодавно ученим вдалося встановити майже точний вік Всесвіту: 13,18 мільярда років. Як вважають більшість науковців, Всесвіт народився... з маленької «горошинки» потужної енергії, яка вибухнула та почала розширюватись у всі боки. І процес цей триває досі. Ця теорія походження Всесвіту називається в науці теорією Великого вибуху.
Можливо, наші далекі предки здогадувались про силу енергії завбільшки з горіхове, горохове чи яблучне зернятко. Бо в казках дуже часто згадується про чарівні народження героїв із зернятка, про заховані в зернятках чи яблучках цілі царства.
А найбільшим улюбленцем української казки є славний богатир Котигорошко. Про нього та про пригоди його друзів створено чудовий мультсеріал. Але, перш ніж переглядати мультфільм, варто повністю прочитати або прослухати текст казки і порівняти, який сюжет є цікавішим і мудрішим.
І ще підказка для любителів мандрувати казковими світами. Українські казки розповідають про «паралельні» світи — прочитай казки «Кам’яна держава», «Льодяне царство», «Скляна гора», «Морська царівна» — і тобі привідкриються таємниці сучасної планети: пустель, арктичних льодових царств, глибин Світового океану...
Бо Казка знає все!
Кадр із мультсеріалу «Пригоди Котигорошка та його друзів» (2013, реж. Я. Руденко-Шведова)
Електронний додаток для допитливих
«Котигорошко». Українська казка. Аудіоказка.
«Пригоди Котигорошка та його друзів». Мультсеріал.
ПРО СТВОРЕННЯ ЗЕМЛІ
Легенда
Старі люди розказують, що колись у повітрі колихалося щось таке, ніби м’яч-куля. Хтось її штовхнув — і вона розірвалася. Розлетілися шматки цієї кулі в різні боки — так утворилися Сонце, Місяць, зорі та Земля, що ми на ній живемо. Завдяки китові, який підмостив свого хвоста, затрималася наша Земля, а то була б полетіла в бездну. Цьому китові довго лежать непорушно обрида, тож час від часу починає він ковиляти хвостом — тоді Земля ворушиться.
Джеймс Тіссо. Творення
Розвиваємо творчість
Розглянь картину англійського художника. Опиши словами, що ти на ній бачиш. Чи схожа картина із тим, про що розповідається у легенді про створення світу?
Електронний додаток для допитливих
«Вогонь і вода», «Чому буває сонце сумне». Легенди
Теорія літератури
Легенда (лат. legenda — те, що належить прочитати) — усне народне оповідання про дивовижну подію, що сприймається як достовірна. На відміну від казок легенди не мають традиційних початкових і кінцевих формул, усталеного чергування подій. Іноді у них є подібні до казок початкові формули: «було це давно», «колись давно-давно». Сюжети легенд складаються найчастіше з одного або кількох епізодів.
Розмірковуємо над прочитаним
Легенди поділяють на кілька груп:
- а) про причини виникнення явищ природи, істот, людей та їхній кінець;
- б) про походження назв річок, гір, сіл і міст;
- в) про міфічні істоти, предмети, сили.
До якої групи належить легенда «Про створення Землі»?
Розвиваємо творчість
• Передай зміст легенди малюнком. Демонструючи його, розкажи легенду. Використай можливості голосу, жестів. Опиши усно, що тобі сподобалося у малюнках твоїх однокласників.
• Придумай власну легенду. Наприклад, про якесь явище природи чи про походження назви міста або села, в якому живеш. Запиши її. Поділися з однокласниками. Обміняйтеся враженнями.
Збагачуємо мовлення
Бездна — безодня, прірва.
Ковиляти — тут: трястися, коливатися.
Електронний додаток для допитливих
Народне мистецтво.
ТАЄМНИЦЯ ЗАМКОВОЇ ГОРИ
Літературна легенда
Було се за давніх часів, коли Мукачівський замок одиноко здіймався над цілою долиною Латориці. Княжив у ньому тоді Федір Корятович, нащадок славних подільських та литовських родів. Був замок нездоланний для ворога: мури у нього камінні, вої — безстрашні, а князь — мудрий. Одну хибу мала мукачівська твердь — води у ній не було...
І задумав князь діло доти нечуване: викопати на горі колодязь. Акурат посеред замкового подвір’я, аби був надійно схований мурами від ворожого ока. Та легко сказати небилицю. Але чи легко її сповнити?
Почали полонені лупати скелю посеред замкового подвір’я. Не один із них знайшов свою смерть від роботи непосильної, бо ж замкова гора — тверда, мов криця. Старі люди переказують, що сам сатана луснув тут спересердя довбнею. Та так, що аж із землі гора вибила.
Мукачівський замок. Листівка
Поволі пробиваються в’язні під землю, та князь — невблаганний. «Копайте, нещасники!» — гукає невільникам зі свого вікна, і ті важко брязкають об камінь кайданами. Не місяць і не два ся мука тривала. Надарма кажуть, що Мукачево від слова «мука» пішло. Вже й молодша донька князя на ноги зіп’ялася, а посеред замку щодень гупають чекани та кувалди.
Нарешті прокопали турки цілу Замкову гору. Ось-ось має вдарити водиця кринична. Міряє кроками князь подвір’я в нетерплячці. Чекає радісної вістки з глибокого колодязя. Дослухається до ударів підземних. Та ба — тільки землю мішками тягнуть звідтам.
«Що за мара? — дивується князь. — Невже стільки часу і сил поклали даремно?!».
Минув день. За ним — другий, третій...
«Щось тут не так, — шепочеться замкова челядь по кутках. — Се заклята гора. Її сам нечистий закляв. Не слід було у горі колодязь копати».
Дійшли сі поголоски й до князя. Задумався Федір Корятович. Твердо задумався.
— Що робити? — питає він першого радника. — А як справді ся гора заклята?
— Не рубай з плеча, світлий князю! — шепоче той на вухо своєму повелителю. — Оголоси між чесним народом, що тому, хто добуде воду з колодязя, даси цілу гору червленого золота!
— Гору золота? — недовірливо крутить князь пишного вуса. — За таку красну ціну я сам під землю полізу.
Мукачівський замок. Фото Юрія Крилівця
Колодязь. Мукачівського замку. Фото Яцура
Але старого радника послухав і оголосив свій княжий наказ. Роз’їхалися вістові по всіх усюдах, аби на майданах і торговицях сповістити про дивне бажання мукачівського володаря.
Стали приходити до замку різні мудрагелі, аби воду з-під гори викликати. Та нікому се диво дивнеє не вдавалося.
Аж раз заявився перед княжі очі дідок хирлявенький. Сам маленький, чорненький, худенький, як перст, а очиці так і бігають.
— То правду кажуть, світлий князю, що як у колодязі вода з’явиться, то ти гору червленого золота даси? — трясе дідок ріденькою борідкою.
— А ти сумніваєшся у слові княжому? — нахмурився Корятович у кафтані з важкого жовтого шовку.
— Тілько хотів від тебе почути обіцянку, — заусміхався дідок, мнучи в руках запорошену шапку.
— Буде тобі гора золота! Буде! Але тоді, як нап’юся води зі свого колодязя! — схрестив руки на грудях князь.
— От і славно! — потер задоволено долоньки дідок.
А тоді попросив обв’язати його мотузками й опустити в колодязь. Нічого з собою під землю не взяв, лише порожній глек. Довго звідтам нічого не було чутно. Та раптом — як гримне, як двигне, як загурчить десь на великій глибині! Аж курява здійнялася над колодязем.
— Що за дідько! — лається князь посеред хмари пилюки.
— Шкода старого! Мабуть, камінням засипало, — перегукуються дужі дружинники, тримаючи через плечі мотузки, якими дідка під землю спускали.
— Агов! — крикнув князь у колодязь. — Старий, ти ще живий?
— Живий, живий, князю! — ледь почулося звідти. — Хай твої люди тягнуть мене нагору!
— Ти диви, — задумався Корятович, — такий дрібний, а живучий!
Витягли дружинники дідуру з колодязя. Той обтріпався з пороху і йде просто до князя.
— Ти ачей за золотом? — примружив мукачівський володар око.
— Авжеж! — не звертає уваги на княжеві кпини дідок і простягає глечика. — Пий, світлий князю, водицю зі своєї криниці!
— Що?! — здивувався Корятович.
Схопив посудину, надпив. Так і є — підземна водиця, крижана, аж зуби ломить.
— Вітаю тебе, князю, що відтепер маєш замок неприступний! — усміхається дідок. — От тільки коли мені за горою червленого золота прийти?
Насупився князь, як грозова хмара. Наказав перевірити, чи справді в колодязі вода з’явилася.
— Так, світлий князю! — весело гукають дружинники, тягнучи нагору повнії відра.
Та не радісний мукачівський володар. Сидить, вус покусує. Щось шепоче йому на вухо перший радник.
— Прийдеш завтра, старий, — каже Корятович нарешті дідкові. — Буду тебе чекати на горі Ловачці.
Та й показує рукою на сусідню гору заліснену.
— Як скажеш, князю! — вклонився той, одягнув потерту шапчину та й поплентався за браму.
— Ану прослідіть за ним! — гукнув князь до дружинників. — Хочу знати про нього все: хто такий, з якого роду-племені, чим дихає і звідки таку хитру штуку вміє.
Та нічого не дізналися княжі вивідувачі, бо старець за воротами зник, мов у повітрі розтанув.
Другого дня поїхав Федір Корятович зі своїм першим радником та дружинниками на Ловачку. Біля великого каменя їх вже дожидав дідок. Сидить, сперши голову на ціпок-закарлюку.
— Дай Боже здоров’я, світлий князю! — здіймає потерту шапку стариган.
— Дай Боже і тобі! — хмуриться мукачівський володар.
— Чи смакує тобі водиця з криниці? — посміхається дідок.
— Добра вода тече під моїм замком, — мовить князь, але з коня не злізає.
— То де обіцяна гора золота? — примружує око дідок.
— Та ж ось вона! — кидає Корятович монету червленого золота на Ловачку.
— Що?! — обурився дідок. — Ти обдурив мене!
— Не мудруй, старий! — гукає княжів перший радник, хапаючись за меча харалужного. — Маєш тут і гору, і золото! Князь своє слово дотримав. А якщо тобі щось не до вподоби, то гляди, аби свої кістки цілими додому доніс.
— Е, князю, погане ти діло вчинив! — не вгавав дідок. — Не будеш ти більше сеї водиці пити! Ні ти, ані твої діти! Не гоже зачіпатися з тими, хто сильніший за тебе!
— Що ти собі дозволяєш, нікчемо! — гарикнув перший радник. — Ану взяти сього дурисвіта! — скомандував він дружинникам.
Корятович тільки мовчав у задумі.
Спішилися вої і кинулися до старця, а той кляв князя, на чому світ стоїть, і присягав, що затямить сей день мукачівський володар довіку. Тільки хотіли схопити дружинники дідка в свої лапища, як той мов крізь землю провалився.
— Свята Маріє! — перехрестився перший радник. — Се нечестивий був, князю!
Очманілі дружинники й собі зашепотіли молитви, роззираючись довкола.
— Їдьмо звідси! — скомандував Корятович, і військо притьмом пустилося до замку.
Про те, що се справді був дідько, скоро дізналося все Мукачево. Бо вода, як раптово з’явилася на Замковій горі, так несподівано й зникла.
— Се заклята гора! — шепотівся народ по торговицях. — Чортяка хотів князя здурити, та не вийшло!
— Еге! Наш Корятович сам дідька вартує!
Як би там не було, все залишилося по-старому: нечистий — без золота, а Замкова гора — без колодязя. Точніше, колодязь був, та геть пересохлий. Навчений бідою князь не схотів його далі копати, добре пам’ятаючи погрози пекельника...
Олександр Гаврош
Розмірковуємо над прочитаним
1. Опиши час і місце подій у творі. Знайди та використай для цього інформацію про Федора Корятовича. Вкажи джерело інформації.
2. Заповни таблицю «Що нам говорять про князя його вчинки?». Обговори разом з однокласниками методом «два-чотири-всі разом» результати своєї праці.
3. Чому господар замку послухав поради свого старшого радника: пообіцяти гору червленого золота тому, хто добуде воду з колодязя? Як він був покараний за брехню? Чи розкаявся князь за вчинене?
4. Що у змісті легенди є або може бути правдою, а що — вигадкою?
5. Автор на початку легенди називає князя «мудрим». У чому ти вбачаєш його мудрість?
Працюємо в групі
Поділіть текст на частини і придумайте до кожної з них запитання. Запропонуйте іншій групі дати на них відповідь.
Розвиваємо творчість
Уяви, що ти — перший радник князя. Що б ти порадив йому? Запиши кілька реплік діалогу між собою і князем. Зверни увагу на тон кожного персонажа у цьому діалозі. В кого він буде зверхнім і роздратованим, а в кого — спокійним та мирним?
Теорія літератури
Пригадуємо
Діалог — це відтворена розмова двох осіб. Діалог складається з реплік (запитань і відповідей або повідомлень).
Репліка — це вислів одного з учасників розмови. Кожна репліка діалогу записується з нового рядка, без лапок, перед нею ставиться тире.
Збагачуємо мовлення
Вої — воїни.
Хиба — недолік.
Твердь — маса, товща чогось твердого.
Небилиця — те, чого немає в дійсності; неправда, вигадка, нісенітниця.
Сповнити — здійснити.
Криця — міцно загартована сталь.
Довбня — великий, переважно дерев’яний молот.
Чекан — старовинна ручна зброя, що являє собою загострений молот з довгим держаком.
Кувалда — великий ручний молот з плоскими бойками.
Мара — нечиста сила.
Челядь — дворові люди, які жили й працювали в замку, прислуга.
Поголоски — чутки, вірогідність яких не встановлено.
Не рубай з плеча — не говори категорично, різко, зопалу.
Червлене золото — високопробний сплав золота з міддю, який застосовували для виготовлення червінців та інших монет.
Вістові — ті, хто подає звістку.
Дідок хирлявенький — фізично немічний, безсилий.
Кпини, кепкування, кепкувати — глузувати, сміятися з кого-, чого-небудь; насміхатися.
Електронний додаток для допитливих
Замок «Паланок». Легенда про Мукачівський замок. Неймовірно цікаві факти та фото.
Підказки Вікі-Всезнайка
До недавнього часу в Україні зберігалось понад 5 тисяч замків. Як правило, це були замки-фортеці, що слугували для захисту від ворожих нападів. На нинішній день стоять у руїнах близько 20 колись величних замків-фортець, 116 твердинь — або лише їхніх руїн — збереглося до нашого часу. Найвідомішими є замки Львова, Кам’янця-Подільського, Хотина, Мукачевого та інших міст на заході України. Кожен замок має власну історію та свої легенди.
Можливо, у твоїй місцевості теж височіють таємничі споруди, в яких живуть привиди минулого. Вони можуть підказати тобі цікаві ідеї для написання власного фантастичного твору чи створення сучасної легенди. Підказок багато — і в «дядька Ґуґла», і у книжках сучасних авторів.
Електронний додаток для допитливих
20 видатних замків України.
ПОЕТЕСА ЕПОХИ
Ліна Костенко — видатна українська поетеса, яка народилася і виросла на Київщині. Тут усе дихає казкою: сама природа розповідає таємничі історії, навіває щасливий поклик мандрувати у світ пригод, шукати чарівну жар-птицю чи скатертину-самобранку.
Враження дитинства, любов до природи, вміння чути її голоси — все це звучить у віршах Ліни Костенко для дітей.
Казка ніколи не минається, якщо ти вмієш вслухатися у її таємниці!
Затишно дітям в пазусі казок...
Затишно дітям в пазусі казок.
Отак би й слухав про царя Салтана
або про те, як весело козак
обманював турецького султана.
Про карих коней з полуменем грив,
про чаклуна, що все на світі може.
І хто б там що кому не говорив,
а згине зло і правда переможе!
Той у Яги царівну відбере,
той кам’янисте поле переоре.
Кощій Безсмертний непремінно вмре,
і всі безглуздя роздум переборе.
Лише борись, а щастя не втече.
Не схаменися — пів життя позаду.
І вдень, і ніч, і тисячі ночей...
Спасибі вам за цю Шехерезаду.
Ліна Костенко
Теорія літератури
Пригадуємо
Ключові слова — це слова, які мають істотне смислове навантаження. Вони визначають тематику і зміст тексту. За допомогою ключових слів можна виділяти найсуттєвіше у повідомленні; можна також шукати інформацію в інтернеті або на сторінці сайту.
Ліричний герой — особа, яка висловлює у ліричному творі власні погляди, думки, почуття, переживання. Ліричний герой не ототожнюється з поетом, автором поетичного твору.
Метафора — це називання чогось іменем, яке належить чомусь іншому, перенесення значення однієї речі на іншу.
Вечір крапчастий в деревах моркву гризе (М. Воробйов).
Розмірковуємо над прочитаним
1. Спочатку прочитай вірш мовчки. Спробуй виділити ключові слова. Прочитай поезію вголос, особливо наголошуючи ключові слова. Послухай виразне читання вірша своїх однокласників. Поспостерігай, що змінилося у сприйманні поезії, якщо змінилися ключові слова. Чи змінився смисл вірша? Розкажи про це.
2. Що можеш сказати про ліричного героя, який виражає свої думки у вірші? Яким він постає у твоїй уяві?
3. Знайди у словнику значення слова «пазуха». Як розумієш метафору «пазуха казок»? Чому «у пазусі казок» «дітям затишно»?
4. Обґрунтуй, що ліричний герой любить казки. Чи ти читав/ читала казки, герої яких згадані у вірші? Запиши їх у таблицю.
5. Як можеш використати до вивчених раніше казок слова вірша «І хто б там що кому не говорив, / а згине зло і правда переможе!»?
6. Ліричний герой звертається до читача з порадою: «Лиш борись, а щастя не втече. / Не схаменися — пів життя позаду». Як ти це розумієш? З’ясуй у тлумачному словнику значення слова «схаменутися».
7. Знайди інформацію про Шехерезаду. Використай інтернет-джерела. Не забудь вказати джерело. Кому і чому ліричний герой дякує за Шехерезаду? Кого вона символізує у вірші?
Розвиваємо творчість
• Як уявляєш собі «карих коней з полуменем грив»? Намалюй або добери малюнок з інтернет-джерел. Добери ілюстрації до вірша. Спробуй дібрати музику, на фоні якої прочитаєш вірш напам’ять.
• Зобрази смайликами, як змінюються твої емоції у процесі читання поезії.
Коментарі (0)