ФАРБОВАНИЙ ЛИС (Скорочено)

Казка

Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кілька разів гонили його стрільці, травили його псами, заставляли на нього заліза або підкидали йому затруєного м’яса, нічим не могли йому доїхати кінця. Лис Микита кпив собі з них, оминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було смілішого, вигадливішого та спритнішого злодія над нього. Дійшло до того, що він не раз у білий день вибирався на полювання і ніколи не вертав з порожніми руками.

Се незвичайне щастя і та його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього.

— Що ви собі думаєте! — величався він перед своїми товаришами. — Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста і просто з торговиці курку вкраду.

— Ет, іди, не говори дурниць! — уговкували його товариші.

— Що, дурниць! Ану, побачите! — решетився Лис.

— Побачимо або й не побачимо. Там пси купами по вулицях ходять, то вже хіба б ти перекинувся в блоху, щоб тебе не побачили і не роздерли.

— От же побачите, і в блоху не перекинуся, і не роздеруть мене! — товк своє Лис і поклав собі міцно зараз завтра, в сам торговий день, побігти до міста і з торговиці вхопити курку.

Але сим разом бідний Микита таки перечислився. Поміж коноплі та кукурудзи він заліз безпечно аж до передмістя; огородами, перескакуючи плоти та ховаючися між яриною, дістався аж до середмістя. Але тут біда! Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збігати на торговицю і вернути назад. А на вулиці і на торговиці крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, коні гримлять копитами, свині квичуть, селяни гойкають — одним словом, клекіт такий, якого наш Микита і в сні не бачив, і в гарячці не чував.

Але що діяти! Наважився, то треба кінчити те, що зачав.

... Не встиг він добігти до торговиці, коли йому настрічу біжить Пес, з іншого боку надбігає другий, там видить третього. Псів уже наш Микита не обдурить. Зараз занюхали, хто він, загарчали та й як не кинуться до нього! Господи, яке страхіття! Наш Микита скрутився, мов муха в окропі: що тут робити? куди дітися? Недовго думаючи, він шмигнув у найближчі створені сіни, аз сіней на подвір’я. Скулився тут і роздивляється, куди б то сховатися, а сам надслухує, чи не біжать пси. Ого! Чути їх! Уже близько! Бачить Лис, що на подвір’ї в куті стоїть якась діжка. От він, недовго думаючи, скік у діжку та й сховався.

Ілюстрація Івана Пеника

Щастя мав, бо ледве він щез у діжі, коли надбігли пси цілою купою, дзявкаючи, гарчачи, нюхаючи.

— Тут він був! Тут він був! Шукайте його! — кричали передні.

Ціла юрба кинулася по тісненькім подвір’ї, по всіх закутках, порпають, нюхають, дряпають — Лиса ані сліду нема. Кілька разів підходили й до діжі, але негарний запах, який ішов від неї, відгонював їх. Вкінці, не знайшовши нічого, вони побігли далі. Лис Микита був урятований.

Урятований, але як!

У діжі, що так несподівано стала йому в пригоді, було більше як до половини синьої, густо на олії розведеної фарби. Бачите, в тім домі жив маляр, що малював покої, паркани та садові лавки.

Майже вмираючи зо страху, бідний Лис Микита мусив сидіти в фарбі тихо аж до вечора, знаючи добре, що якби тепер, у такім строї, появився на вулиці, то вже не пси, але люди кинуться за ним і не пустять його живого. Аж коли смерклося, Лис Микита прожогом вискочив із своєї незвичайної купелі, перебіг вулицю і, не спостережений ніким, ускочив до садка, а відси бур’янами, через плоти, через капусти та кукурудзи чкурнув до лісу.

... Він ускочив у першу-ліпшу порожню нору, розгорнув листя, зарився у ньому з головою і заснув справді, як по купелі.

Чи пізно, чи рано встав він на другий день, обережненько, лисячим звичаєм, виліз із нори. Глип-глип! Нюх-нюх! Усюди тихо, спокійно, чисто. Заграло серце в лисячих грудях. «Саме добра пора на полювання!» — подумав. Але в тій хвилі зирнув на себе — Господи! Аж скрикнув неборачисько. А се що таке? З переляку він кинувся тікати, але ба, сам від себе не втечеш! Зупинився і знов придивляється: та невже се я сам? Невже се моя шерсть, мій хвіст, мої ноги? Ні, не пізнає, не пізнає, та й годі! Якийсь дивний і страшний звір, синій-синій, з препоганим запахом, покритий не то лускою, не то якимись колючими ґудзами, не то їжаковими колючками, а хвіст у нього — не хвіст, а щось таке величезне і важке, мов довбня або здоровий ступернак, і також колюче.

Став мій Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтріпатися — не йде. Пробує обкачатися в траві — не йде! Пробує дряпати з себе ту луску пазурами — болить, але не пускає! Пробує лизати — не йде! Надбіг до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, — де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає. Роби що хочеш, небоже Микито!

1. Хто такий Лис Микита? Прочитай, як про нього сказано в тексті.

2. Виразно прочитай розмову Лиса Микити з товаришами. Яким із цієї розмови постає Лис Микита? Про що свідчать у розмові окличні речення?

3. Назви слова, якими можна передати почуття Лиса Микити, коли: а) він потрапив до міста; б) на його слід натрапили собаки; в) він ускочив у діжку з фарбою. Підтвердь відповідь словами з тексту.

4. Чи дійсно в місті Лис був таким хоробрим, як вихвалявся?

5. Прочитай, яким Лис Микита побачив себе на наступний ранок після пригоди. Які почуття його переповнювали? Чому в останньому абзаці переважають окличні речення? Чи співчуваєш ти героєві? Чому?

6. Хто в казці називає Лиса Микиту нашим, моїм? Який висновок ти можеш зробити?

7. Описуючи пригоди Лиса Микити в місті, оповідач двічі називає його бідним. Чи справді він співчуває героєві?

8. Як ставиться оповідач до Лиса Микити? Підтвердь свої думки прикладами з тексту.

9. Опишіть ілюстрацію до казки «Фарбований Лис». Чи вдалося художнику Івану Пенику передати гамір базару? Як саме?

10. Як ти думаєш, що станеться з Микитою далі? Прочитай продовження казки.

В тій хвилі де не взявся Вовчик-братик. Він ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звіра, всього в колючках та ґудзах і з таким здоровенним, мов із міді вилитим, хвостом, він аж завив з переляку, а отямившися, як не пішов утікати — ледве хлипає! Подибав у лісі Вовчицю, далі Ведмедя, Кабана, Оленя — всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тільки хлипає, баньки витріщив та, знай, тільки лепоче:

— Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой! Та й люте ж!

— Та що, що таке? — допитують його свояки.

— Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне ж!

Що за диво! Зібралося довкола чимало звіра, заспокоюють його, дали води напитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жміньки волосся з-між очей і пустила на вітер, щоб так і його переполох розвіявся, але де тобі, все дарма. Бачачи, що з Вовком непорадна година, звірі присудили йти їм усім у той бік, де показував Вовк, і подивитися, що там таке страшне. Підійшли до того місця, де все ще крутився Лис Микита, зиркнули собі ж та й кинулися врозтіч. Де ж пак! Такого звіра ні видано ні чувано, відколи світ світом і ліс лісом. Ахто там знає, яка у нього сила, які в нього зуби, які кігті і яка його воля?

Хоч і як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки він добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, а отеє тепер і на інших звірів.

«Гей, — подумав собі хитрий Лис, — та се не кепсько, що вони мене так бояться! Так можна добре виграти. Стійте лишень, я вам покажу себе!»

І, піднявши вгору хвіст, надувшися гордо, він пішов у глиб лісу, де знав, що є місце сходин для всеї лісової людності. Тим часом гомін про нового нечуваного і страшного звіра розійшовся геть по лісі. Всі звірі, що жили в тім лісі, хотіли хоч здалека придивитися новому гостеві, але ніхто не смів приступити ближче. А Лис Микита мов і не бачить сього, йде собі поважно, мов у глибокій задумі, а прийшовши насеред звірячого майдану, сів на тім пеньку, де звичайно любив сідати Ведмідь.

Сів і жде. Не минуло й півгодини, як довкола майдану нагромадилося звірів і птахів видимо-невидимо. Всі цікаві знати, що се за поява, і всі бояться її, ніхто не сміє приступити до неї. Стоять здалека, тремтять і тільки чекають хвилі, щоб дати драпака.

Тоді Лис перший заговорив до них ласкаво:

— Любі мої! Не бійтеся мене! Приступіть ближче, я маю вам щось дуже важне сказати.

Але звірі не підходили, і тільки Ведмідь, ледве переводячи дух, запитав:

— А ти ж хто такий?

— Приступіть ближче, я вам усе розповім — лагідно і солодко говорив Лис. Звірі трохи наблизилися до нього, але зовсім близько не важилися.

— Слухайте, любі мої, — говорив Лис Микита, — і тіштеся! Сьогодні рано святий Миколай виліпив мене з небесної глини — придивіться, яка вона блакитна! І, ожививши мене своїм духом, мовив:

«Звіре Остромисле! В звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свойого життя і свойого добра. Іди на землю і будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді і не допускай нікому кривдити моїх звірів!»

Почувши се, звірі аж у долоні сплеснули.

— Ой Господи! Так се ти маєш бути наш добродій, наш цар?

— Так, дітоньки, — поважно мовив Лис Микита.

Нечувана радість запанувала в звірячім царстві. Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і нанесли цілу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіх голодних.

Знов радість, знов оклики зачудування і подяки. От цар! От добродій! От премудрий Соломон! Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у Бога за дверми!

Пішли дні за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим і м’якосердним, тим більше, що тепер не потребував сам ходити на лови, засідати, мордувати. Все готове, зарізане, навіть обскубане і обпатране, приносили йому услужні міністри. Та й справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той ліпший, а хто слабший, той ніколи не виграв справи.

Жили собі звірі під новим царем зовсім так, як і без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той був голоден. Кого вбили стрільці, той мусив загинути, а хто втік, той Богу дякував, що жиє. А проте всі були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього і ласкавого царя, а надто так неподібного до всіх інших звірів.

І Лис Микита, зробившися царем, жив собі, яку Бога за дверми. Тільки одного боявся, щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є по правді. Для того він ніколи не виходив у дощ, не йшов у гущавину, не чухався. І взагалі він пильнував, щоб нічим не зрадити перед своїми міністрами, що він є Лис, а не жоден звір Остромисл.

Так минув рік. Надходили роковини того дня, коли він настав на царство. Звірі надумали святкувати врочисто той день і справити при тій нагоді великий концерт. Чудо! Ведмеді ревли басом, аж дуби тряслися. Вовки витягали соло, аж око в’януло. Але як молоді лисички в народних строях задзявкотіли тоненькими тенорами, то цар не міг витримати. Його серце було переповнене, його обережність заснула, і він, піднявши морду, як не задзявкає й собі по-лисячому!

Господи! Що стало? Всі співаки відразу затихли. Всім міністрам і слугам царським відразу мов полуда з очей спала. Та се Лис! Простісінький фарбований Лис! Ще й паскудною олійною фарбою фарбований! Тьфу! А ми собі думали, що він не знати хто такий! Ах ти, брехуне!

І, не тямлячи вже ані про його добродійства, ані про його величну мудрість, а люті тільки за те, що так довго давали йому дурити себе, всі кинулися на нещасного Лиса Микиту і розірвали його на шматочки. І від того часу пішла приповідка: коли чоловік повірить фальшивому приятелеві і дасть йому добре одуритися; коли який драбуга отуманить нас, обдере, оббреше і ми робимося хоть дрібку мудрішими по шкоді, то говоримо: «Е, я то давно знав! Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі».

Поміркуй над прочитаним

1. Як назвав себе Лис Микита? А як називали його звірі? Про що свідчать ці назви?

2. Прочитай, який обов’язок нібито поклав на Лиса Микиту святий Миколай, коли посилав його на землю. Назви одну рису характеру, яка повинна керувати діями царя звірів.

3. У казці сказано: Лис Микита був добрим царем, справедливим і м’якосердним... Чи насправді все було саме так? Прочитай, якою була «справедливість» Лиса.

4. Який епізод у казці є найнапруженішим? Перекажи його.

5. Порівняй, яке враження справив на звірів фарбований Лис при першій зустрічі, а що вони відчули на концерті, коли Микита заспівав.

6. Хто винен у тому, що Лис Микита ошукав звірів? Доведи свою відповідь прикладами з казки.

7. На кого більше були сердиті звірі — на Лиса Микиту чи на самих себе? Як про це сказано в казці?

8. Які важливі питання про стосунки між людьми порушує І. Франко в казці «Фарбований Лис»? У робочому зошиті запиши правила, як потрібно ставитися до людей.

9. Сформулюй тему казки.

10. Яка головна думка казки «Фарбований Лис»?

11. Що означає вираз Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі?

Збагачуй своє мовлення

Запам’ятай значення висловів!

Вертав з порожніми руками — повертався ні з чим.

І в сні не бачив, і в гарячці не чував — ніколи не бачив, не переживав.

Скрутився, мов муха в окропі — швидко, хапливо рухався.

Баньки витріщив — зробив великі очі від здивування.

Дати драпака — втікати.

Мов у Бога за дверима — дуже добре.

Полуда з очей спала — прозріти, побачити очевидне.

Зверни увагу! У казці І. Франко пише: У діжі, що так несподівано стала йому в пригоді, було більше як до половини... фарби. Вислів стати в пригоді означає знадобитися, бути корисним. Не плутай із висловом мати нагоду, тобто мати сприятливі обставини: Ми мали нагоду відвідати музей.

Будь уважним до слова

Залізо — тут: пастка.

Кпити — глузувати, насміхатися.

Решетився — тут: вихвалявся.

Перечислився — прорахувався.

Ярина — тут: городина.

Стрій — убрання.

Непорадна година — лиха година.

Ґудз — ґуля.

Ступернак — товкач.

Подибав — зустрів.

Домашнє завдання

1. Склади й запиши в зошиті план казки «Фарбований Лис».

2. Перекажи докладно членам своєї родини зміст казки.

Ти — творча особистість

Уяви собі, що лісові мешканці відразу впізнали Микиту. Яким би було тоді продовження казки? Напиши свою казку про фарбованого Лиса.

Література в колі мистецтв

Переглянь мультиплікаційний фільм «Лис Микита» за однойменною казкою І. Франка і поділися враженнями з однокласниками. Що тобі найбільше в ньому сподобалося? Чим схожий герой мультфільму на героя казки «Фарбований Лис»?

ГОЛОВНІ ТА ДРУГОРЯДНІ ПЕРСОНАЖІ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ТВОРІ. МОВА АВТОРА ТА МОВА ПЕРСОНАЖІВ

Головним персонажем у казці «Фарбований Лис» є Лис Микита. Головний персонаж — це дійова особа, про яку розповідається протягом усього твору і характер якої розкрито найповніше. З головним персонажем пов’язана більшість подій у художньому творі.

Другорядні персонажі — це дійові особи, які виконують у творі допоміжну роль і допомагають висвітлити характер головного персонажа. Другорядними персонажами в казці «Фарбований Лис» є собаки, Вовчик-братик, Ведмідь, Кабан, Олень тощо.

Мова автора — це мова оповідача в художньому творі. Наприклад, казка «Фарбований Лис» починається словами оповідача: Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий.

Мова персонажів — це мова дійових осіб твору. Вона передає їхні почуття, думки, допомагає зрозуміти характери.

Наведи приклади мови автора і мови персонажів у прочитаних творах.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно