«Пам’ятаю себе в дитинстві дуже рано: мене ще на руках носили. День. Теплінь. Світло-зелене віття звідкись звисає наді мною. Блищить вода. Ось тут вона, внизу, і десь там — подалі. Очевидно, це була весняна пора. Як я спостерігав уже пізніше, будучи підлітком, весною в нашому селі, на Подолі, вода по пояс заливала прибережний тонкий, що без вітру гнувся, верболіз, перехлюпувала через насип над ровами й затоплювала наш і наших сусідів городи. Підсвідомо відчуваю: щось навколо мене діється, але що саме і як — ще не міг я своїм розумінням охопити. Щось рухається, коливається, звучить — і луною своєю вдалині відгукується. Чи були це веселі ігри дівчат на Подолі, чи співалися там пісні-веснянки — не міг я ще усвідомити. Тільки одне вловлював: рух і звук, радісні обличчя і колір гілок, блиск і воду, що пахла свіжістю...»

«Через паркан дивлюсь у цвинтар. Висока, трикутна, із дощок збита халабуда, з навісом над столиком. Це означає, що на цьому місці стояв жертовник, як ще була стара церква. Там далі за нею — чотирикутна капличка з дощаним високим дахом, який увінчує з заліза викуваний узорний хрест. Капличка побілена. Жертовник у синю фарбу покрашено. А на синьому тлі білою фарбою змальовано чашу, а з боків їй дві квітки (в розрізі), які часто малюють і на скринях — тільки на скринях вони повні, як живі півонії, а тут немовби розсічені впродовж і змальовані в розрізі. Я довго дивлюсь на ці квітки й думаю, все думаю: як гарно бути малярем! Як гарно вміти малювати!»

«...На старому погребищі (наполовину закиданому землею) старий великий казан — для польової каші, я дзвонив у нього (точніше — у два великих кільця) й співав своїх пісень, яких уже на той час знав ...»

1. Опрацюй форзац на початку підручника та матеріали статті. Розкажи, коли і де народився Павло Григорович Тичина.

2. Павло Тичина розповідав, що звуки, які він чув, перед його очима замінювалися на барви. За матеріалами спогадів поясни, що впливало в дитинстві на розвиток «кольорового слуху» поета.