Войти
Закрыть

Леонід Глібов (1827—1893)

5 Клас

Немає в нашій країні жодної людини, яка б не знала хоч однієї байки Леоніда Івановича Глібова. Пам’ятаєте: «На світі вже давно ведеться, що нижчий перед вищим гнеться, а більший меншого кусає та ще й б’є — затим що сила є...»? Усього ж українською мовою письменник написав 107 байок! Цікаві дорослому і малому, вони захоплюють непростими стосунками персонажів, пошуками правди і справедливості. Сила байок Глібова — в активній позиції автора на захист прав зневаженої, знедоленої простої людини. А ще Леонід Глібов був ніжним поетом-ліриком. Найвідомішим із його ліричних творів є вірш «Журба», музику до якого написав видатний український композитор Микола Лисенко. Задушевні слова й ніжна мелодія так полюбилися українцям, що згодом твір почали вважати народною піснею. Є в Леоніда Івановича Глібова ще одна — особлива — група творів — віршики, загадки, жарти, оповідання для дітей. Вони надзвичайно чарівні, бо наповнені любов’ю до малечі, радістю й теплом....
0 Переглянути

Із народної мудрості. Загадки

5 Клас

Загадки люди почали складати ще в сиву давнину. Тоді ці маленькі твори були не веселою розвагою, а серйозним випробуванням для юнаків. За допомогою загадок старші й досвідченіші чоловіки перевіряли розум хлопців. Уважалося, що якщо підліток не може виконати завдання, то він ще не готовий до дорослого життя. Цей обряд посвяти юнаків відображено і в казках, коли казкового персонажа випробовують завданнями та загадками. Хлопець мав виявити кмітливість, винахідливість, розум. Пізніше в розгадування загадок розважалися парубки та дівчата. Минуло чимало часу, перш ніж загадка перетворилася в дитячу розвагу. Але вона так само, яків давнину, перевіряє розум, знання, кмітливість. Загадка — це стислий поетичний, часто ритмізований вислів, що треба відгадати, у якому в прихованій формі зашифровано якийсь предмет чи явище. Слово загадка утворено від слова гадати, що означало в давні часи думати, вгадувати, загадувати. Чим цікава загадка? Перш за все своїм прихованим змістом. Предмет, який «сховали» в ній, треба шукати під натяком, описом характерних ознак. Наприклад, є така загадка: Коло вуха завірюха, а у вусі ярмарок. Щоб її розгадати, треба хоч раз притулити вухо до бджолиного вулика й послухати тихе гудіння в ньому. Воно може нагадувати звуки хурделиці, а постійний рух бджіл у вулику — гамір на ярмарку. Так через опис явища можна здогадатися про прихований предмет....
0 Переглянути

Галина Малик (Нар. 1951р.). «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» (Скорочено)

5 Клас

Ще місяць тому надумала вона вишити рушничка для бабусі до її дня народження. І нитки підібрала, і рушничок білий знайшла, і навіть перший хрестик зробила. А потім їй перехотілося вишивати. Вона відклала роботу й подумала: «Завтра дошию!» Назавтра часу в неї не знайшлося. А згодом вона й зовсім забула про вишивку. їй навіть здалося, що рушничок давним-давно вишитий! Тому, коли сьогодні всі поздоровляли бабусю, Аля була впевнена, що дарує рушничка з вишитими червоними півнями. Бабуся розгорнула пакунок, і тут всі побачили біле полотно з маленьким хрестиком у куточку та лялечку червоних ниток. — Що це? — здивувалася бабуся. — Це... це... вишиваний рушничок... — ледве вимовила Аля і почервоніла, як ті нитки. А тато глянув на неї і стиха мовив: — Ех ти! І тоді Аля втекла до своєї кімнати. Ох, як негарно все вийшло! Потроху дівчинка заспокоїлася. Вона чекала, що за нею от-от хтось прийде, бо час сідати до святкового столу! Але ніхто не прийшов. Спочатку Алі стало нудно, а потім вона розсердилася. «То ви такі! — сказала вона сама собі. — Ось візьму голку і навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..» — Цілих сто! — голосно промовила вона і затягла у голку нитку з червоного клубочка. — Еге ж, рівнесенько сто! — повторив раптом хтось за її спиною. Першої миті Аля зраділа, бо вирішила, що по неї таки прийшли. Але ТАКИМ голосом ні тато, ні мама і ніхто з її знайомих не розмовляє! Він був якийсь неживий, безбарвний і дуже неприємний — ніби цвяхом дряпали по склу....
0 Переглянути

Галина Малик (Нар. 1951 р.)

5 Клас

Сучасна українська письменниця Галина Миколаївна Малик, як і Олена Пчілка, Іван Франко, Василь Симоненко та багато інших майстрів слова, перші дитячі книжки почала писати для своїх дітей. У них вона розповідала чудесні казкові історії, які не тільки розважали читачів, а й передавали дітям важливу житейську мудрість. Із героями її творів увесь час трапляються неймовірні пригоди, відбуваються небезпечні та радісні події. Такі історії стали цікавими українським дітлахам і навіть дорослим, тому що багато думок письменниці є важливими для всіх. У творчому доробку Галини Малик — «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії», «Подорож у королівство сяк-таків», «Злочинці з паралельного світу», «Злочинці з паралельного світу — 2», «Вуйко Йой і Лишиня», «Вуйко Йой і Страшна Велика Кука», серія невеликих поетичних збірок для дітей та багато інших цікавих творів. Сьогодні ти почнеш ознайомлюватися з цікавою повістю-казкою «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії». За цією казкою авторка створила також інтерактивні* книжки, аудіозапис творів і комп’ютерні розвивальні ігри. Про невгамовну Алю знають не тільки українські діти, а ще й хлопчики та дівчатка Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та інших країн....
0 Переглянути

Василь Симоненко (1935—1963). «Цар Плаксій та Лоскотон»

5 Клас

Порівняння може бути виражене також іменником в орудному відмінку: Лебідкою летить до сина мати (В. Назарук). Порівняй: Мати летить до сина, мов лебідка. Епітет — це художнє означення. Визначати епітети дуже просто. Для цього потрібно знайти в реченні означення, а потім з’ясувати, яку ознаку воно виражає. Якщо прикметник вжито в прямому значенні, то це звичайне означення: українська мова, київські вулиці, вовняний светр. Якщо прикметник вжито в переносному значенні і його ознака незвична, то він виступає епітетом: кислий настрій, чисті думки, скажена кров. А ось рядки з вірша Тараса Шевченка, де вжито епітети: Світе ясний! Світе тихий! Світе вольний, несповитий! Епітети поділяють на постійні та індивідуально-авторські. Постійні епітети найчастіше трапляються у фольклорі. Вони вживаються з одними й тими само іменниками: широкий степ, синє море, вороний кінь, буйний вітер. Індивідуально-авторські епітети унікальні, неповторні, тому що вони відображають своєрідність сприйняття предмета чи явища письменником: калиновий вітер, вишнева заметіль. Домашнє завдання 1. Випиши з казки чотири пари рим. Наприклад, скаче — плаче, трон — Лоскотон. 2. Ти прочитав/прочитала три літературні казки. Визнач на їхньому прикладі, чи мають літературні казки такі самі ознаки, як народні. Зроби висновок про особливості літературної казки. Література в колі мистецтв...
0 Переглянути

Василь Симоненко (1935—1963)

5 Клас

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року у селі Біївці на Полтавщині. Уяви собі хлопчика, дитинство якого припало на роки війни. Голод, скрута, небезпека, вороги. Усі чоловіки на фронті — захищають рідну землю. У селі час від часу чулися плачі жінок, яким приходили похоронки. Все це, звичайно, вплинуло на характер дитини: ріс дуже серйозним і відповідальним. У школі він вражав учителів старанністю до навчання та глибиною своїх знань. До школи йому доводилося ходити в інше село. Щодня долав шлях у дев’ять кілометрів. І це ж тільки в один кінець дороги! Навіть морози й хуртовини не були перешкодою! Вірші Василь почав писати, навчаючись в університеті. Але велика скромність зупиняла його друкувати їх. Юнак розумів велику відповідальність поета перед читачем за кожне сказане слово. В одному з віршів він пізніше напише:...
0 Переглянути

Василь Королів-Старий (1879—1943). «Хуха-Моховинка» (Скорочено)

5 Клас

Вона була останньою. Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, «мізинчиком», її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, звичайненька, слухняна, роботяща. А, граючись з іншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи. Коротко кажучи, це була дуже гарна Хушка, може, ліпша, як всі інші Хухи в тому лісі. Звали її Моховинка. Моховинка була зроду лісовою Хухою. Й не тільки лісовою, а ще й боровинкою, бо народилася вона у густому-густому старому бору, де споконвіку жив увесь її славний рід. Була вона така пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривала все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку — «братки». Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки. Як і всі інші Хухи, Моховинка так само мала мінливу вовничку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й ті речі, біля яких бувають Хухи. Моховиночка найчастіш була зеленою, бо рідко відбігала від своєї зеленої хатки. Але ж, коли вона бігала по соснових старих глянцях, що лежали на землі, то ставала такою ж рудувато-червоною, як вони. Біля потоку була вона блакитною, як вода, на піску — жовтою, як пісок, між кущами шипшини — рожевою, на вересі — фіалковою, на снігу ставала білою....
0 Переглянути

Василь Королів-Старий (1879—1943)

5 Клас

Доля Василя Костьовича Королева (таке справжнє прізвище письменника) була трагічною та схожою на життєвий шлях багатьох українських патріотів першої половини XX століття. У сорок років, щоб уникнути розправи влади, він змушений був покинути рідну землю й блукати світами, зазнаючи поневірянь. У вигнанні він згадував Україну, краєвиди Полтавщини, де народився, свого батька. Пізніше він напише: «Я любив свого спокійного тата і міцно вірив його авторитетному слову». Саме за прикладом батька-священика Василь навчався спочатку в духовній школі, потім у Полтавській духовній семінарії. Але Василя Костьовича манив до себе вир життя й притягувала магія слова. Тому він починає займатися громадськими справами, захищає права селян. А ще — стає активним дописувачем в українські газети, адже ще змалку мріяв стати письменником....
0 Переглянути

Іван Франко (1856—1916). «Фарбований Лис» (Скорочено)

5 Клас

Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кілька разів гонили його стрільці, травили його псами, заставляли на нього заліза або підкидали йому затруєного м’яса, нічим не могли йому доїхати кінця. Лис Микита кпив собі з них, оминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було смілішого, вигадливішого та спритнішого злодія над нього. Дійшло до того, що він не раз у білий день вибирався на полювання і ніколи не вертав з порожніми руками. Се незвичайне щастя і та його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього. — Що ви собі думаєте! — величався він перед своїми товаришами. — Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста і просто з торговиці курку вкраду. — Ет, іди, не говори дурниць! — уговкували його товариші. — Що, дурниць! Ану, побачите! — решетився Лис. — Побачимо або й не побачимо. Там пси купами по вулицях ходять, то вже хіба б ти перекинувся в блоху, щоб тебе не побачили і не роздерли. — От же побачите, і в блоху не перекинуся, і не роздеруть мене! — товк своє Лис і поклав собі міцно зараз завтра, в сам торговий день, побігти до міста і з торговиці вхопити курку. Але сим разом бідний Микита таки перечислився. Поміж коноплі та кукурудзи він заліз безпечно аж до передмістя; огородами, перескакуючи плоти та ховаючися між яриною, дістався аж до середмістя. Але тут біда! Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збігати на торговицю і вернути назад. А на вулиці і на торговиці крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, коні гримлять копитами, свині квичуть, селяни гойкають — одним словом, клекіт такий, якого наш Микита і в сні не бачив, і в гарячці не чував....
0 Переглянути

Іван Франко (1856—1916)

5 Клас

Був час, коли територію України поділили між собою дві держави — Австро-Угорщина та Росія. У селі Нагуєвичі неподалік від міста Дрогобича, що в XIX столітті належало Австро-Угорській імперії, 27 серпня 1856 року народився Іван Якович Франко. Для Івана його батьки залишилися взірцем на все життя. Тато — знаний і шанований у селі коваль. До нього люди сходилися не тільки по допомогу, а й за порадою. «Кузня мого тата була місцем збору, нарад та приязної балаканини для всіх сусідів, — згадував пізніше Іван Франко. — Мене тягнуло на двір до кузні. Мені хотілося власними очима глядіти на все, слухати всього, що там робиться та говориться». Мати Марія походила зі шляхетської родини Кульчицьких. Від неї Іван успадкував духовний аристократизм та почуття гідності. Свого первістка батьки любили й не дуже залучали до роботи. Коли він брався кувати залізо, батько казав йому: «З тебе не буде коваля, ти будеш попом». Тато мріяв, що Іван здобуде освіту і «вийде в люди». Тому в рідній оселі Франко прожив тільки перші шість років. Батько бачив розум і кмітливість сина, тому віддав його на навчання до сусіднього села. І справді, він не помилився. Через десять днів малий Іван уже вмів читати українською мовою. За два роки в початковій школі хлопчик вивчив арифметику, міг читати й писати польською та німецькою, без знання яких про успішне майбутнє в Австро-Угорській імперії годі було й мріяти....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 41
Назад

Навігація