Войти
Закрыть

Оксана Сайко (нар. 1976 р.)

5 Клас

Оксана Володимирівна Сайко народилась 1 січня 1976 року в містечку Скалаті на Тернопільщині. Здобула фах журналіста, нині пише статті до газет та журналів. Розповіла, що творчістю захопилась у шкільні роки: «Історія та уява вели мене, наче щось керувало мною, а я цьому корилася». Для підлітків видала збірку оповідань «Новенька та інші історії», сама дала їй цікаву характеристику: «Безперечно, книга, якби прочитала її у віці гербів своїх оповідань, мене чогось навчила б. Насамперед цінувати дружбу, бути щирою, справедливою, чесною, уважною до своїх друзів та близьких, прийти на допомогу, коли хтось потрапив у біду, переосмислювати свої не надто хороші вчинки і намагатися виправитися, робити вибір на користь добра і вірити в його перемогу». До книжки ввійшло оповідання «Гаманець». Це коротка, але психологічно складна розповідь про незвичне знайомство двох дівчаток і про те, як їхні взаємна недовіра й ворожість дуже швидко перетворились на щиру приязнь....

Борис Грінченко (1863-1910)

5 Клас

Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 року на Харківщині. Рано захопився політикою, побував в ув’язненні. Десять років працював учителем. На основі набутого досвіду написав праці «Яка тепер народна школа на Вкраїні», «Народні вчителі і українська школа». До літератури прийшов за підтримки Івана Франка. Учительську працю поєднував з літературною, вивчав народні традиції. Упорядкував збірки народної творчості «Пісні та думи», «Веселий оповідач». За часів Російської імперії Борис Грінченко, незважаючи на заборони та переслідування, рішуче обстоював освіту українською мовою. Сам очолював товариство «Просвіта», підготував навчальні видання «Українська граматика до науки читання й писання» та «Рідне слово». Серед багатьох здобутків Б. Грінченка є унікальна праця — «Словник української мови», який дотепер має велике значення для української науки й культури....

Іван Нечуй-Левицький (1838-1918)

5 Клас

Іван Семенович Левицький (Нечуй — літературний псевдонім) народився 25 листопада 1838 року в місті Стеблеві (нині селище міського типу Корсунь-Шевченківського району Черкаської області). Батько-священник прищепив йому любов до літератури та історії. Вищу освіту Іван Левицький здобув у Київській духовній академії. Тоді дуже багато читав, самотужки вивчив французьку й німецьку мови. По закінченні академії викладав у різних навчальних закладах Російської імперії. А ще він завжди виступав проти утисків української мови й літератури — це й визначило рішення стати українським письменником. Псевдонім Нечуй обрав на честь козацького полковника, героя народної «Думи про Нечуя». Звертався до різних тем, уславив себе як знавця народного побуту та звичаїв. Іван Нечуй-Левицький дуже любив музику, природу, годинами міг сидіти біля річки і мріяти. Узагалі був самітником, людиною тихою, спокійною....

Анатолій Качан (нар. 1942 р.)

5 Клас

Анатолій Леонтійович Качан народився 16 січня 1942 року в селі Гур’ївці на Миколаївщині. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Одеського університету, працював учителем, журналістом. Написав низку книжок для дітей та юнацтва: «Берегові вогні», «Ворота міста», «Живу я біля моря», «Прощання з літом» та ін. Анатолій Качан відомий як майстер поетичної мариністики (від латинського Marinus — морський). До неї належать твори з морськими мотивами: поезії про моряків, морські пейзажі, морське життя й подорожі. Поет володіє умінням бачити красу довкілля й розповідати про неї. У вірші «Море грає» він добирає чудові образи. З одного боку сунуть морські хвилі, летять чайки, видніється яхта вдалині, а з іншого — на ниві коливаються «хвилі ярої пшениці». І десь на видноколі дивним чином сходяться разом ці — синій і зелений — кольори: «Море грає, поле грає»....

Марія Морозенко (нар. 1969 р.)

5 Клас

Марія Морозенко (справжнє ім’я — Марія Миколаївна Мороз) народилась 15 березня 1969 року в селі Малині Рівненської області. Вищу освіту здобула на філологічному факультеті Черкаського університету. Нині працює літературним редактором у видавництві. Вона є авторкою багатьох творів для дорослих та дітей, зокрема казок «Про країну ласунів», «У зеленому ярочку», «Незвичайні пригоди Чока, який шукав Країну Щастя». Літературні твори, що розповідають про тварин, одержали назву анімалістичних (від латинського слова animalis — звір, тварина). Таким творам властиві документальна достовірність, науковість і водночас художність. У них поєднуються спостереження за тваринами та авторські емоційні відгуки, що пробуджують інтерес, повагу й любов до світу природи. Оповідання Марії Морозенко «Вірність Хатіко» теж анімалістичне. У ньому реальна життєва подія стала основою глибоко емоційного втілення теми безумовної відданості та вірності....

Микола Вінграновський (1936-2004)

5 Клас

Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в місті Первомайську Миколаївської області. Здобув освіту кінорежисера, працював на Київській кіностудії імені О. Довженка. Видав поетичні збірки «Сто поезій», «На срібнім березі», «Київ», «Цю жінку я люблю» та ін. Написав багато творів для дітей, зокрема збірки поезій «Андрійко-говорійко», «Мак», «Літній ранок», повісті та оповідання «Первінка», «Сіроманець», «Гусенятко». Характеризуючи літературні твори, ми зазвичай використовуємо поняття теми та ідеї. Тема в перекладі з грецької мови — те, що покладено в основу. Зображені у творі явища, події, думки, почуття становлять його тему. Для характеристики теми ми, звісно, не переказуємо весь зміст твору, а добираємо якесь узагальнене формулювання, наприклад: тема дружби, кохання, добра і зла, людини і природи. Якщо ж у творі є одразу декілька тем, то використовуємо ширше поняття — тематика. З темою тісно пов’язана ідея — основна думка твору. У ній виражено ставлення автора до того, що зображено, тобто до теми. Наприклад, темою народної казки є боротьба добра і зла, а її ідеєю — думка про неминучу перемогу добра....

Оксана Іваненко (1906-1997)

5 Клас

Оксана Дмитрівна Іваненко народилась 13 квітня 1906 року в Полтаві. Її батьки були людьми творчими: тато працював журналістом, а мама — учителькою. Від них дівчина перейняла любов до літератури. Пригадувала про свої творчі спроби з гумором: «Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років. Псувала на все безліч паперу... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався "Гриб”. Мій журнал, правда, після кількох номерів "прогорів”. Але я продовжувала писати нескінченні повісті». Здобувши освіту, Оксана Іваненко працювала в науковому інституті та в різних видавництвах. Писала твори не лише для дорослих читачів, а й для дітей: казки, повісті, оповідання. Життю славетного українського поета Тараса Шевченка вона присвятила повість «Тарасові шляхи». Автора віршів ми називаємо поетом, а того, хто пише оповідання, романи й повісті, — прозаїком. Нам легко відрізнити прозу від вірша, адже віршований твір має ритм, тоді як у прозі ритміка практично відсутня або дуже слабко виражена — у цьому й полягає головна відмінність між поезією та прозою. Різницю між поезією та прозою ми помічаємо також візуально, оскільки існує давня традиція графічного виділення віршової мови на книжковій сторінці. Зазвичай прозою пишуть казки, оповідання, повісті, романи та деякі інші твори. Набагато легше розповідати про життєві події, що потребують всебічного висвітлення, саме за допомогою прози....

Павло Тичина (1891-1967)

5 Клас

Павло Григорович Тичина народився 15 січня 1891 року в селі Пісках на Чернігівщині. Змалку любив музику, мав чудовий голос і слух. Музикальність відчутно позначилась на його поезіях. Перша збірка Тичини «Сонячні кларнети» містить багато слухових образів. Вона стала подією в українській літературі, засвідчила появу видатного майстра пейзажної лірики. Любов до природи Тичина завжди поєднував із дбайливим ставленням до неї. Письменник Іван Сенченко пригадував: «Щоб дійти до машини, треба було пересікти дорогу. Почали пересікати, і тут я витріщив очі від подиву. Павло Григорович не йшов, а ніби танцював, виробляв якісь дивні піруети, робив такі рухи, немов обминав незриму мені перепону. "Що з вами, Павле Григоровичу?” — спитав я. Він зі стражданням на обличчі показав мені на мурашок, що густо мережали потріскане асфальтове покриття. Він боявся завдати кривди кузочці, що ж тоді говорити про людину!»...

Олена Пчілка (1849-1930)

5 Клас

Найбільше захоплювалася народною творчістю: записувала пісні, казки, вивчала побут, звичаї та обряди, навіть видала книжку «Український народний орнамент». Своїх дітей Ольга Петрівна виховувала в пошані до рідного краю, не довіряючи офіційним школам Російської імперії, де викладання велося тільки російською. Вона змогла передати дітям любов до творчості. Її донька Лариса стала відомою поетесою під псевдонімом Леся Українка. Олени Пчілка (праворуч) та Леся Українка (ліворуч) серед знайомих на хуторі Зелений Гай біля Гадяча (1905) Літературну спадщину Олени Пчілки складають твори на теми з українського народного життя. Для маленьких читачів вона писала вірші, казки, оповідання, п’єси....

Навігація