По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Марне зеленіє.

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить,

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться — серце ниє:

Кругом ні билини.

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

Хто ж викохав тонку, гнучку

В степу погибати?

Постривайте — все розкажу.

Слухайте ж, дівчата!

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила — не спинила:

Пішов — та й загинув...

Якби знала, що покине —

Було б не любила;

Якби знала, що загине —

Було б не пустила;

Якби знала — не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі

З милим під вербою.

Якби знала!..

І то лихо —

Попереду знати,

Що нам в світі зострінеться...

Не знайте, дівчата!

Не питайте свою долю!..

Само серце знає,

Кого любить. Нехай в'яне,

Поки закопають,

Бо не довго, чорнобриві,

Карі оченята,

Біле личко червоніє —

Не довго, дівчата!

До полудня, та й зав'яне,

Брови полиняють.

Кохайтеся ж, любітеся,

Як серденько знає.

Защебече соловейко

В лузі на калині,

Заспіває козаченько,

Ходя по долині.

Виспівує, поки вийде

Чорнобрива з хати,

А він її запитає,

Чи не била мати.

Стануть собі, обіймуться —

Співа соловейко;

Послухають, розійдуться,

Обоє раденькі...

В. Журавель. Тополя. 1964 р.

Ніхто того не побачить,

Ніхто не спитає:

«Де ти була, що робила?»

Сама собі знає...

Любилася, кохалася,

А серденько мліло —

Чуло серце недоленьку,

Сказати не вміло.

Не сказало — осталася,

День і ніч воркує,

Як голубка без голуба,

А ніхто не чує...

Не щебече соловейко

В лузі над водою,

Не співає чорнобрива,

Стоя під вербою,

Не співає — сиротою

Білим світом нудить:

Без милого батько, мати —

Як чужії люди,

Без милого сонце світить —

Як ворог сміється,

Без милого скрізь могила...

А серденько б'ється.

Минув і рік, минув другий —

Козака немає;

Сохне вона, як квіточка;

Мати не питає:

«Чого в'янеш, моя доню?»

Стара не спитала,

За сивого, багатого

Тихенько єднала.

«Іди, доню, — каже мати, —

Не вік дівувати!

Він багатий, одинокий —

Будеш панувати».

«Не хочу я панувати,

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала,

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають,

А дружки заплачуть,

Легше, мамо, в труні лежать,

Ніж його побачить».

Не слухала стара мати,

Робила, що знала —

Дивилася чорнобрива,

Сохла і мовчала,

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити,

Чи довго їй одинокій

На сім світі жити?..

«Бабусенько, голубонько,

Серце моє, ненько,

Скажи мені щиру правду,

Де милий-серденько?

Чи жив-здоров, чи він любить?

Чи забув-покинув?

Скажи ж мені, де мій милий?

Край світа полину!

Бабусенько, голубонько!

Скажи, бо [ти] знаєш...

Мене мати хоче дати

За старого заміж.

Любить його, моя сиза,

Серце не навчити!

Пішла б же я утопилась —

Жаль душу згубити...

Коли не жив чорнобривий,

Зроби, моя пташко!

Щоб додому не вернулась...

Тяжко мені, тяжко!

Там старий жде з старостами...

Скажи ж мою долю».

«Добре, доню! Спочинь трошки.

Чини ж мою волю.

Сама колись дівувала —

Теє лихо знаю;

Минулося — навчилася:

Людям помагаю.

Твою долю, моя доню!

Позаторік знала,

Позаторік і зіллячка

Для того придбала».

Пішла стара, мов каламар

Достала з полиці.

«Ось на тобі сього дива.

Піди до криниці.

Поки півні не співали,

Умийся водою,

Випий трошки сього зілля —

Все лихо загоїть.

Вип'єш — біжи якомога;

Що б там не кричало,

Не оглянься, поки станеш

Аж там, де прощалась.

Одпочинеш; а як стане

Місяць серед неба,

Випий ще раз; не приїде —

Втретє випить треба.

За перший раз, як за той рік,

Будеш ти такою;

А за другий — серед степу

Тупне кінь ногою, —

Коли живий козаченько,

То зараз прибуде...

А за третій, моя доню!

Не питай, що буде...

Та ще, чуєш, не хрестися —

Бо все піде в воду...

Тепер же йди, подивися

На торішню вроду».

Взяла зілля, поклонилась:

«Спасибі, бабусю!»

Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..

«Ні! Вже не вернуся!»

Прийшла... Вмилась, напилася,

Тихо усміхнулась,

Вдруге, втретє напилася

І не оглянулась.

Полетіла, мов на крилах,

Серед степу пала,

Пала, стала, заплакала

І... і заспівала:

«Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю —

Рости, рости, тополенько!

Все вгору та вгору,

Рости гнучка та висока,

До самої хмари,

Спитай Бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?

Рости, рости, подивися

За синєє море:

По тім боці — моя доля,

По сім боці — горе.

Там десь милий чорнобривий

Співає, гуляє,

А я плачу, літа трачу,

Його виглядаю.

Скажи йому, моє серце!

Що сміються люди,

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде!

Сама хоче мене мати

В землю заховати...

А хто ж її головоньку

Буде доглядати?

Хто догляне, розпитає,

На старість поможе?

Мамо моя!.. Доле моя!..

Боже милий, Боже!..

Подивися, тополенько!

Як нема — заплачеш,

До схід сонця, ранісінько,

Щоб ніхто не бачив...

Рости ж, серце-тополенько,

Все вгору та вгору;

Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю».

Отак тая чорнобрива

Плакала, співала...

І на диво серед поля

Тополею стала.

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Теорія літератури

Балада

Балада «Тополя» — один з ранніх творів Т. Шевченка (1839). Що ж це за літературний жанр? Балада (з фр. танцювати) — невеликий віршований ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом і співчутливо-сумним звучанням. Баладі властиві такі ознаки:

• невелика кількість персонажів;
• незвичайність і загадковість подій;
• гострота, а часто й трагічність у розв'язанні конфлікту;
• похмурий колорит;
• ліризм.

Ви, мабуть, помітили, що балада «Тополя» дуже поетична й образна, їй властиві незвичайність, таємничість, казковість та емоційність, тобто романтичність. У ній романтичним є і пейзаж, який вважають засобом зображення внутрішнього світу людини. У Шевченковій баладі романтичний пейзаж — це дзеркало, що відображає душу митця та ліричного героя. Тут пейзаж співзвучний із відтворюваними подіями й почуттями, він гармонійно поєднує внутрішній світ людини з природою:

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Метаморфоза

Як у народних, так і в літературних баладах часто використовують прийом метаморфози, за основу якого взято перетворення людини на рослину чи тварину. У Шевченковій «Тополі», як і в народній баладі «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси...», дівчину перетворено на тополю. Цей фольклорний твір має багато спільного з літературною баладою «Тополя» Т. Шевченка.

1. Події в баладі «Тополя» розгортаються в такій послідовності

• А перетворення дівчини на тополю — наполягання матері одружити доньку зі старим — дівчина у ворожки — умивання біля криниці, поки півні не співали
• Б дівчина у ворожки — перетворення дівчини на тополю — умивання біля криниці, поки півні не співали — наполягання матері одружити доньку зі старим
• В наполягання матері одружити доньку зі старим — перетворення дівчини на тополю — дівчина у ворожки — умивання біля криниці, поки півні не співали
• Г наполягання матері одружити доньку зі старим — дівчина у ворожки — умивання біля криниці, поки півні не співали — перетворення дівчини на тополю

2. Метаморфозою в баладі «Тополя» є

• А уживання дівчиною зілля
• Б умивання героїні біля криниці
• В перетворення дівчини на тополю
• Г нічні відвідини ворожки

3. У першому реченні балади «Тополя» використано

• А метаморфозу
• Б персоніфікацію
• В речитатив
• Г гіперболу

4. Який епізод у баладі вас найбільше вразив і чим саме?

5. Які казкові події наявні в баладі?

6. Назвіть ознаки романтичного пейзажу. Підтвердьте свою відповідь прикладами з тексту.

7. Що в баладі — реальне, а що — фантастичне? Яким іще літературним жанрам властиве поєднання реального та фантастичного?

8. Знайдіть і випишіть у зошит фольклорні мовні ознаки балади «Тополя». Що спільного має цей твір з баладою «Вільшаний король» Й. В. Ґете?

9. Скільки разів героїня балади мала випити зілля? Що символізує така кількість і в якому жанрі усної народної творчості її часто використовують?

10. Визначте мотиви балади «Тополя».

11. Підготуйтеся до виразного читання балади Т. Шевченка «Тополя» за ролями й візьміть участь у конкурсі на найкращого читця.

12. Поділивши текст балади «Тополя» на частини за змістом, доберіть до кожної з них заголовок.

• 1. З'ясуйте значення таких символів в інтернеті: соловей, тополя, вітер. Поміркуйте, чи з таким значенням їх використано в баладі Т. Шевченка «Тополя».
• 2. Проілюструйте епізод, який вас найбільше вразив у баладі Т. Шевченка «Тополя», і візьміть участь у конкурсі на найкращий малюнок (підпишіть його рядками з тексту вірша).

Зауважте

З 1962 р. в нашій країні щорічно присуджують Державну премію України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури й мистецтва (з 2000 р. — Національна премія України імені Тараса Шевченка).

До речі...

У грудні 1845 р. Т. Шевченко, гостюючи на Переяславщині, занедужав на запалення легень. У ті часи ця хвороба була смертельною, тому поет вирішив написати прощальний вірш. Ним і став «Заповіт», проте так він був названий пізніше; спочатку вірш був без заголовка, а потім у різних передруках називався «Завіщанієм» і «Думкою». Лише після смерті поета вірш дістав назву «Заповіт».

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сем'ї великій,

В сем'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Теорія літератури

Ідея художнього твору

Художня література виконує різні функції: навчає жити, допомагає знайти відповіді на важливі запитання, є джерелом естетичної насолоди тощо. Прочитавши художній твір, людина часом переосмислює пережите й пройдене, інакше починає сприймати навколишній світ — отже, література виконує ще й виховну функцію. Як же письменнику вдається в одному художньому творі поєднати всі ці завдання: навчати, виховувати, духовно збагачувати читача, приносити йому естетичну насолоду?.. По-перше, ви скажете, потрібно мати талант до красного письменства; по-друге, майстерно володіти мистецтвом слова. А по-третє, треба мати ідеї.

Що таке ідея в художньому творі? Передусім пригадайте, що таке тема твору, оскільки ідея нерозривно з нею пов'язана. Поняття «тема художнього твору» ви вивчали в 5 класі. Нагадаємо, тема (з грецьк. те, що лежить в основі) художнього твору — це коло подій, життєвих явищ, представлених у художньому творі в тісному зв'язку з проблемами, які з них постають і потребують осмислення. Провідним мотивом Шевченкового «Заповіту» є зображення життя в Україні за часів кріпаччини.

Ідея (з грецьк. першообраз) художнього твору — це основна думка про зображені у творі життєві явища, висвітленню якої підпорядковано всі картини й образи. За змістом «Заповіт» можна чітко поділити на три частини (по дві чотирирядкові строфи), кожна з яких має свою провідну думку. У першій частині автор заповідає поховати його в рідному краї, де «лани широкополі, і Дніпро, і кручі...». Читаючи ці рядки, перед нами постає панорама всієї України з її красою та величчю, і кожний починає усвідомлювати громадянську відповідальність за її долю. У другій частині «Заповіту» Т. Шевченко спонукає трудящих скинути кайдани й боротися за краще життя, за волю. А в заключній частині поет закликає після знищення гнобителів побудувати вільну сім'ю народів.

Сукупність ідей твору (провідних думок) і становить його ідейний зміст.

У повісті І. Франка «Захар Беркут» ідея нерозривно пов'язана з темою: зображаючи у творі мужню боротьбу тухольців проти монгольських завойовників (тема), письменник утверджує думку: сила народу — у єдності й згуртованості (ідея).

Зауважте

Чому Т. Шевченко заповідає поховати його «на могилі», а не «в могилі»? «На могилі» означає бути похованим на козацькому кургані, тобто поділити долю захисників свого краю.

До речі...

Вірш Т. Шевченка «Заповіт» був найдратівливішим для видавців і цензорів, тому його трактували по-різному. Як же розуміти такий Шевченковий рядок: «...а до того / Я не знаю Бога»? Скажімо, упорядник М. Костомаров помістив у «Кобзарі» 1867 р. лише перші вісім рядків. Галичани на Шевченківських вечорах замінювали 15-й і 16-й рядки на: «А до того — / Я вже знаю Бога». І. Огієнко, використовуючи першодрук, заперечував відповідність 16-го рядка до оригіналу. У радянські часи стверджували, що ці слова є незаперечним свідченням того, що поет не вірив у Бога. Сучасні ж дослідники творчості Т. Шевченка так тлумачать зміст цих рядків: «Після смерті поета його душа не буде допущена до Бога, аж доки Україна не стане вільною» (А. Рудницький). Ці рядки, очевидно, і надалі залишатимуться предметом дискусій між критиками різних поглядів.

«Заповіт» Т. Шевченка перекладено багатьма мовами світу. Багато композиторів написали до нього музику, серед них М. Лисенко, М. Вербицький, Г. Гладкий та ін. Мелодія саме Г. Гладкого набула найбільшої популярності в народі й передається з покоління в покоління.

1. Твір «Як умру, то поховайте...» мав усі названі заголовки, ОКРІМ

• А «Думка»
• Б «Заповіт»
• В «Завіщаніє»
• Г «Кобзар»

2. Основну думку про зображені в художньому творі життєві явища називають

• А ідеєю
• Б темою
• В мотивом
• Г сюжетом

3. Твір «Як умру, то поховайте...» за жанром —

• А дума
• Б поема
• В балада
• Г ліричний вірш

4. У чому полягає відмінність між темою та ідеєю художнього твору?

5. Розкажіть історію написання Т. Шевченком вірша «Заповіт».

6. Чому поет заповів поховати його «на могилі», а не «в могилі»?

7. Поміркуйте, чому в такому пафосному вірші, як «Заповіт», немає жодного знака оклику. Поясніть використання крапок у середині речень.

8. Як ви розумієте такі рядки: «Поховайте та вставайте, / Кайдани порвіте / І вражою злою кров'ю / Волю окропіте»?

9. Випишіть із вірша епітети, які часто вживають у творах усної народної творчості. Яку роль вони відіграють?

10. Визначте, як змінюються ритм та інтонація при читанні «Заповіту». Поясніть ці зміни.

11. Знайдіть і випишіть слова, що асоціюються з кольорами та звуками. Подумайте, як кольори та звуки пов'язані зі змістом поетичних рядків.

12. Поміркувавши над тим, чи виконали українці заповіт Т. Шевченка, візьміть участь у дискусії щодо цього питання.

• 1. Знайдіть у довідковій літературі чи в інтернеті матеріал про Чернечу гору й музей Т. Шевченка в м. Каневі та підготуйте про це невелике усне повідомлення з ілюстраціями (фото, репродукції картин).
• 2. Підготуйтеся до виразного читання напам'ять вірша Т. Шевченка «Заповіт».