Войти
Закрыть

Олександр Гаврош (народився 1971 р.)

7 Клас , Українська література 7 клас Авраменко 2020

 

Олександр Гаврош

(народився 1971 р.)

Сучасний український письменник і журналіст. Автор поетичних збірок, публіцистичних творів і дитячих книжок.

Найвідоміші твори: «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу»; «Пригоди тричі славного розбійника Пинті»; «Галуна-Лалуна, або Іван Сила на острові Щастя».

Олександр Гаврош народився 26 березня 1971 р. в м. Ужгороді. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка, де навчався на журналіста. Нині працює в засобах масової інформації. Захоплюється літературою, історією та кіно.

Один з найцікавіших творів О. Гавроша — «Неймовірні пригоди Івана Сили». У цій повісті ви дізнаєтеся про життя нашого земляка Івана Фірцака, який свого часу став найсильнішою людиною у світі.

НЕЙМОВІРНІ ПРИГОДИ ІВАНА СИЛИ

Повість

(Скорочено)

Двадцятилітній парубійко в селянському вбранні, на ймення Іван Сила, прибуває на залізничний вокзал столиці. Його попутником був дядько Микульця. На вокзалі вони стали свідками того, як троє крамарів наздогнали й били маленького злодія Міху Голого, який украв булку. Іван визволив хлопця, а той дав здорованеві адресу, де можна було влаштуватися на роботу. На другий день Іван уже працював вантажником на вокзалі.

Розділ четвертий,

у якому Іван Сила демонструє силу

Івана в столиці вражало все, а найперше — рух. Усе тут кудись поспішало, бігло, летіло й метушилося. Зовсім не так, як у горах, де можна запросто прилягти на травичці й спостерігати, як повільно пливуть хмари. Тут, напевно, висміяли би вже саме таке бажання. Іван роззирався довкола, проходячи повз яскраві вітрини й афіші. Він, на відміну від інших, нікуди не квапився, бо до вечора ще було далеченько.

Його увагу привернув гурт людей, усередині якого щось відбувалося. У центрі кола стояв кумедно вбраний вусатий дядько, який горланив:

— Атракціон! Атракціон! Хто переможе Велета, отримає кругленьку суму! Виходь, хто хоче заробити!

Та бажаючих не знаходилося.

Іван протиснувся вже до самої середини, бо дійство його зацікавило.

Глашатай, а за сумісництвом і власник атракціону, бачачи, що заробіток зривається і через мить люди почнуть розходитися, кинувся рятувати ситуацію.

— Хто, хто не побоїться поборотися з Велетом? Першому — значна знижка, — вирячував він свої чорні очища, але ніхто не виходив.

Серед глядачів пробіг іронічний смішок.

— Добре, перший бореться без вступного. Зате всі виграні гроші — його! Тільки його! Ну, хто?! — горланив він, утрачаючи терпіння. Та, зауваживши безхитрісне обличчя і широкі плечі Івана, тут же прийняв рішення.

І. Ключковська. Ілюстрація до твору О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили». 2007 р.

— Ось! Ось хто першим вийде на ринг! — потягнув він верховинця за руку в коло. — Як тебе звати? — запитав він очманілого парубійка.

— Сила, Іван, — пробелькотів той.

— Хо-хо! — прогудів кумедний вусань. — Це буде поєдинок знаменитих бійців. Іван Сила проти Велета! Підходь, не скупись, а грошима долучись!

Підморгнувши Іванові, він з капелюхом пустився по колу. Глядачів ставало дедалі більше, і брязкіт монет явно тішив його вухо. Повеселілий організатор оголосив:

— Оскільки будуть боротися знамениті бійці, ставка виграшу подвоюється.

Натовп схвально загув.

— Давай поєдинок!

— Починай!

— Ану, уріж йому, Сило!

— Велете, виходь!

Велет виявився на голову меншим за Івана. Це був середнього віку чоловік, який роками заробляв на життя вуличними боями. Він співчутливо глянув у майже дитяче обличчя верховинського хлопця, та годувати сім'ю якось треба.

— Почали! — гукнув вусатий, і Велет спокійно наблизився до Івана.

Він вирішив обійтися з цим дітваком лагідно, уклавши його на землю простим прийомом. Та ба, хлопець стояв, як дубок, і зігнути його чи звалити підніжкою не вдавалося. Через кілька хвилин обидва бійці важко дихали, учепившись один одному в плечі.

Натовп підбадьорююче ревів, а організатор почав нервово крутити свого прямого й довгого, як шпиця, вуса.

— Зважаючи на рівність сил, дозволяються всілякі прийоми, — оголосив раптово він.

Велет різко відскочив убік і з розмаху вдарив Івана кулаком у груди. Той заточився, але втримався на ногах. Образа й біль були такими сильними, що Іван, не довго думаючи, з усієї сили тріснув у відповідь. Велет цього не очікував, тож кулак парубійка потрапив йому просто в щелепу. Пролетівши зо два метри, він гучно упав до ніг вражених глядачів.

Вусатий ще намагався його примусити продовжити бій, але той тільки стогнав у відповідь. Видно, невдало приземлився. Натовп почав вигукувати ім'я переможця, і невдоволеному власникові атракціону нічого не залишалося, як вручити Іванові повний капелюх грошей.

Ошелешений Іван стояв посеред цієї живої купи людей, які щось викрикували, сперечалися, жартували, плескали його по плечу, поки хтось рішуче не потягнув Силу за рукав.

Перед ним стояв елегантно вбраний панок з борідкою. У руці він тримав ціпок.

— Молодий чоловіче, я Вас чекаю завтра по обіді в себе вдома, — він простягнув Іванові візитну картку. — До зустрічі! — усміхнувся незнайомець і галантно торкнувся свого капелюха.

Оговтавшись, Іван попрямував до притулку. Його переповнювали різні емоції, але передчуття чогось нового і світлого було найсильнішим. «Сто-ли-ця! — згадав він вуйка Микульцю та розсміявся: — Ех, маминих галушок би зараз!»

Розділ п'ятий,

у якому Іван Сила зустрічає поважну персону

Іван ніс останній мішок з борошном, коли прямо перед ним вигулькнув Міха Голий.

Він був одягнений трохи краще, ніж попереднього разу (себто тільки трохи краще), і мав хороший настрій.

— Привіт кращим трудівникам вокзалу! — поплескав він по плечу Івана. — Як ся маєш? Не сильно завантажують?

— Хочеш спробувати? — засопів Іван. Подвійна норма за пів дня трохи його втомила.

— Не ображайся, ведмедю. Ця я так, по-дружньому, — Міха став зосереджено розглядати дірку на своєму черевику, доки Іван ходив за розрахунком.

— Хух! — нарешті зітхнув щасливо верховинець, умощуючись на травичці біля знайомого.

Він ліг горілиць, заклавши руки за голову, і спостерігав за небесними баранцями, які пливли й тут так само, як удома.

— Ти шукав мене? — удавано байдуже запитав Голий, длубаючись сухою травинкою в зубах. — Я чув, ти розбагатів. Це правда?

— Від тебе нічого не приховаєш. Ти — гірше від поліції, — засміявся Іван.

— Лайдаку, я — краще від поліції, — ображено відрізав Голий.

— Гаразд, не бурчи. Краще подивися на це, — Сила простягнув йому вчорашню візитну картку.

— Доктор Брякус, — прочитав уголос Голий. (Як не дивно, читати він умів.)

— Що за холера? Ти захворів? — скривився він. — Повір мені, що дохтори тільки видурюють гроші.

— Цей пан запросив мене сьогодні в гості, — не дослухав Іван.

Міха ще раз перечитав візитку, а потім рвучко схопився на ноги.

— Ну, то пішли!

— Куди? — позіхнув Іван.

— У гості...

Іван приречено зітхнув, солодко потягнувся і поплентався за вчорашнім злодієм, а нині вельми серйозною особою паном Міхою Голим.

Іван з Міхою пішли до Брякуса. Хлопець залишився біля двору чекати здорованя. Доктор люб'язно зустрів Івана. Коли вони пообідали, Сила дістав запрошення тренуватися: як виявилося, відкривати нові таланти — це було хобі Брякуса. Іван почав відвідувати тренування.

Розділ восьмий,

у якому з'являється таємна поліція

Капітан вийняв цигарку з портсигара, двічі легенько вдарив нею об стіл і глибокодумно закурив.

— Викличте до мене агента Фіксу, — м'яко промовив він секретарці. — І зробіть мені ще одну каву, любочко.

Агент Фікса належав до найкмітливіших. Йому доручали, як правило, найскладніші завдання.

Це був опецькуватий чоловічок із швидким поглядом і рухливими щурячими вусами.

Коли він щось роздивлявся, то, здавалося, ніби принюхується.

— Викликали? — украдливо запитав він капітана Миколайчика.

— Підійдіть-но сюди, Фіксо, — капітан запросив агента до карти, біля якої стояв. — Ви знаєте, де це? — ткнув він пальцем у середину мапи.

— Так, пане капітане, це — центральний вокзал.

— Коли Ви востаннє їздили залізницею? — Миколайчик про щось розмірковував.

— Учора, пане капітане. Якраз повертався з таємного відрядження, — хвацько відповів Фікса.

— Так-так, — не виринав зі своїх роздумів капітан. — Отож із завтрашнього дня Ви залишите всі дотеперішні справи й займетеся вокзалом. Я хочу знати про нього все. У нас є секретна інформація, що готується...

Він щось зашепотів на вухо агентові, у якого від почутого аж зблиснули скельця окулярів.

— Не може бути! — здивувався Фікса.

— Якби ж то! — зітхнув капітан і потягнувся до портсигара. — Ага, і розвідайте мені все про такого собі доктора Брякуса, — попросив він на прощання агента.

— Маю честь, — клацнув підборами Фікса й розчинився за дверима. (Суперагенти вміють і не таке.)

— Любочко, — покликав капітан секретарку. — Добавте на радіо гучність. Здається, це третій концерт для скрипки Антоніо Вівальді, — промовив меланхолійно він, закутуючись у хмару сигаретного диму.

Розділ дев'ятий,

у якому Іван Сила та доктор Брякус дивують один одного

Іван Сила серед комплексу інших вправ виконував і жим зі штангою. Майже щодня він збільшував вагу. Але цього разу попросив Брякуса не гратися з ним у дитячі забавки, а дати серйозну вагу.

— Ого! — з усмішкою промовив той. — Кошеняткові вже здається, що воно стало тигром.

— Хлопці, — гукнув він до Корнелія та Станіслава, які тренувалися поруч з Іваном, — ану, поставте цьому гірському ведмедеві 120 кіл.

Сила підійшов до штанги й без великого напруження підняв її над головою.

«Е, що тут піднімати? — подумав Іван. — Як два міхи пшениці на вокзалі». (Він і далі розвантажував вагони, вирішивши призбирати грошенят. Але, ясна річ, тримав це у великій таємниці.)

— Ану, хлопці, добавте йому ще десять кіл, — махнув пальцем Брякус. Він про щось зосереджено думав.

Результат був таким же. Так повторювалося кілька разів, поки вага не збільшилася до 160. Тут уже навіть Брякус став непокоїтися.

На цей раз штанга далася Іванові нелегко. Він помітно втомився, а тому трохи заточився, однак зумів випростатися та утримати вагу над головою. Від здивування хлопці повідкривали роти.

Доктор Брякус зблід, далі скоромовкою пролепетав:

— Одну секундочку... Одну секундочку...

Присів над штангою, протер окуляри, ще раз подивився на вагу й раптом побіг у будинок. Через хвильку з'явився з шампанським і фужерами.

— Молодий чоловіче, дорогий Ви мій! — з порогу схвильовано звернувся Брякус до Івана. — Це неймовірно, але факт! Запам'ятайте цей день: сьогодні Ви встановили новий рекорд Республіки! Ура!

— Ура! — гукнули за тренером Станіслав з Корнелієм.

Шампанське пили, сидячи просто на траві.

— Через тиждень — республіканський чемпіонат. Так що готуйтеся, — поплескав він по плечу Силу. — Я завжди вірив у Вас. Ми повинні довести їм, що я... — Він заскрипів зубами, не закінчивши думки. — На сьогодні тренування завершено, — раптом розсміявся Брякус. — Хлопці, я вас люблю! Який фантастичний день! Цінуйте життя, дорогенькі мої! Воно — прекрасне!..

Під час виконання свого таємного завдання агент Фікса схопив Міху Голого, який порпався в його документах. Він прикував хлопця до себе наручниками й повів по вокзалу.

Розділ одинадцятий,

у якому Іван Сила розряджає ситуацію

Від шампанського в Івана трохи гуло в голові, адже алкоголю він ніколи не вживав. І взагалі вів здоровий спосіб життя. Тому, побачивши Міху, який переходив вулицю з невідомим попід руку, привітно їм загукав. На диво, вони навіть не зупинилися, а вусатий чолов'яга почав на Івана раз у раз озиратися.

Це здалося новоспеченому рекордсменові дивним. Та й кортіло розповісти товаришеві про свої успіхи, тому він вирішив солодку парочку наздогнати. Бачачи, що за ними швидко йде здоровань, агент Фікса прийняв єдино правильне рішення: зустріти ворога в усеозброєнні, але з максимально вигідної позиції. Він звернув у найближчий під'їзд і сховався за вхідними дверима, при цьому так стиснувши хлопчині горлянку, що той не міг навіть пискнути.

— Міхо! Ти де? — почувся зовсім близько голос Івана.

Ще мить — і його могутня постать з'явилася у дверях. Фікса з усієї сили вдарив рукояткою револьвера Силу в потилицю. Але в останній момент Міха його штовхнув, тож удар вийшов змазаним. Було боляче, але не смертельно.

Не довго думаючи, Сила з розвороту тріснув у голову постаті, яка так погано вітається з незнайомими. Та тільки йойкнула й обм'якла, поволі сповзаючи на підлогу. Разом з нею завалилася і постать менша. Сила схопив їх попід руки, мов два мішки картоплі, і виволік на Боже світло.

Фікса та Голий мирно лежали на травичці, мов янгелики, а Іван гарячково думав, як їх привести до тями. Часу не було зовсім, адже довкола снували люди. Треба було діяти. Сила спробував пошукати ключі від наручників у кишені агента 008, але, натрапивши на поліцейське посвідчення, від несподіванки присів.

Події набирали неприємного розвитку...

Розділ дванадцятий,

у якому про Івана Силу починають говорити

Зала, у якій проходили змагання, була переповнена. Ще б пак! Чемпіонат Республіки — то вам не фіґлі. Вправи виконували в кількох видах. Кожний робив по три спроби.

Безперечним фаворитом вважали дворазового чемпіона Магдебуру. До того ж він представляв силові органи. А силові органи — це майже Республіка. А ображати Республіку... Хотів би я побачити такого сміливця!

У молодості Магдебура був поліцейським, і чи не в кожному поліцейському управлінні висів його портрет... Не дивно, що й на чемпіонаті Магдебура мав найбільшу групу підтримки. Аби уникнути зайвих балачок, поліцейські були переодягнені в цивільних. І за порядком подивляться, і свого підтримають — вважало керівництво.

Зала тривожно мовчала.

Магдебура робив останню спробу встановити новий рекорд.

Окрім нього, попередню вагу зумів узяти тільки нікому невідомий парубійко з гоноровим прізвищем Сила. Але ж по ньому видно, що це справжній селюк. Чемпіон не може програти ТАКОМУ. Це була б ганьба на всю Республіку...

«Маг-де-бу-ра! Маг-де-бу-ра!» — почав скандувати зал. Усе! Він підійшов до штанги, узявся за неї руками й, набравши повні легені повітря, почав установлювати рекорд.

Але що це? Піднята над головою чемпіона штанга спочатку хитнулася в один бік, далі — в інший, а за секунду гепнула на землю, ледь не розтрощивши йому ногу. Зала голосно зітхнула: нову вагу не взято.

І. Ключковська. Ілюстрація до твору О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили». 2007 р.

Щоправда, ще одна спроба залишалася в Івана Сили, а далі судді повинні порадитися, як діяти далі. Ніхто жодних надій на якогось там Івана, та ще й подумайте — Си-лу! (оце поганий смак!) — не покладав. Тому чимало глядачів потягнулися на перекур, уже на ходу сперечаючись, яким буде рішення суддів.

Проте Іван зійшов на поміст, глипнув у залу й проказав найкоротшу молитву, яку знав: «Боже, поможи!» Його група підтримки складалася аж з трьох осіб: Станіслав, Корнелій і, ясна річ, його поважність Міха Голий, котрий заради цього випадку в когось позичив (маємо надію, що все-таки позичив) майже не ношений піджак.

— Дай їм, ведмедю! — крикнув на все горло Міха, чим привернув увагу переодягнених поліцейських, тобто пів залу.

Іван це розчув. Розвеселілий, з легкою душею взявся за штангу.

— А-ах! — раптом вигукнув увесь зал, а потім зірвався на ноги. Іван упевнено тримав штангу над головою та усміхався фоторепортерам. Вони без угаву клацали камерами, і цьому, здавалося, не буде кінця.

Приголомшена публіка не знала, як реагувати. Кілька секунд панувала мертва тиша. Коли ж він опустив штангу й суддя оголосив, що новим чемпіоном Республіки став Іван Сила, зала вибухнула...

Тільки одна людина в залі сиділа непорушно. Це був Міха Голий. По немитому обличчю він розмазував сльози. Так-так, цей привокзальний волоцюга, пройдисвіт і злодій плакав. Можливо, уже заради цього варто було встановлювати республіканський рекорд.

Агент Фікса потрапив до лікарні зі струсом головного мозку. Читаючи газету, він упізнав Івана Силу. Його гніву не було меж, тож Фікса миттєво покинув лікарняну палату.

1. Іван Сила познайомився з доктором Брякусом

  • А по приїзді на вокзалі
  • Б під час вуличного бою
  • В розвантажуючи мішки
  • Г рятуючи Міху Голого

2. Репліка Я — краще від поліції належить

  • А докторові Брякусу
  • Б агенту Фіксі
  • В Місі Голому
  • Г Івану Силі

3. Характеристикою опецькуватий чоловічок із швидким поглядом і рухливими щурячими вусами наділено

  • А чемпіона Магдебуру
  • Б дядька Микульцю
  • В доктора Брякуса
  • Г агента Фіксу

4. Звідки й куди прибув Іван Сила на початку твору? Кого називають верховинцями?

5. Які вчинки Івана Сили свідчать про його вихованість і скромність?

6. Чому, на вашу думку, подружились Іван Сила й Міха Голий?

7. Як оповідач ставиться до агента Фікси? З чого це видно? Підтвердьте свою думку прикладами з тексту.

8. Оповідач у розділі дванадцятому назвав Міху Голого привокзальним волоцюгою, пройдисвітом і злодієм. Чому читач симпатизує хлопчикові з такими характеристиками?

9. Чому Міха Голий плакав після поєдинку Івана Сили?

10. Які недоліки має Іван Сила? Чи не здається вам, що автор його ідеалізує? З чим це пов'язано?

11. Спрогнозуйте подальші події повісті кількома реченнями.

12. Виразно прочитайте розділ дев'ятий за ролями.

  • 1. Прочитайте наступні чотири розділи повісті О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили».
  • 2. Знайдіть інформацію в інтернеті про те, до складу якої країни входили західноукраїнські землі в той час, коли Іван Фірцак (прототип Івана Сили) підкоряв ринги світу в першій половині ХХ ст. Підготуйте про це невелике повідомлення (за бажанням).

Розділ п'ятнадцятий,

у якому агент Фікса викриває антиурядову змову

Фікса ввірвався до кабінету капітана Миколайчика без попередження. А оскільки пан капітан якраз підрівнював пилочкою нігті, то йому стало страшенно незручно.

— Агенте 008, що Ви собі дозволяєте? — почервонів він.

— Пане капітане, справа надзвичайної ваги, — Фіксі знову запаморочилося в голові, і він схопився за стіл.

— Я бачу, з Вами не все гаразд, — Миколайчик указав рукою на стілець.

— Пане капітане, на Вашого найкращого агента вчинено замах, — Фікса з полегшенням сів та обтер спітніле чоло хустинкою. — У четвер, коли я вже все дослідив і збирався покидати зону спостереження, мене підло заманили в пастку й учинили розправу.

Капітан із цікавістю почав слухати: аби обхитрувати Фіксу, треба бути вельми кмітливим.

— І скільки їх було? — запитав він, дістаючи з шафи почату коробку цукерок.

— Двоє. Але один з них... Один з них... — від хвилювання агентові аж перейняло подих.

— Так хто був один з них? — капітан Миколайчик підсунув цукерки до Фікси. — Підсолодіться, голубчику!

Той кинув собі до рота відразу кілька трюфелів і почав шалено жувати.

— Один з них — чемпіон Решпубліки ж бокшу, — прошамотів він набитим ротом. — Шебто, жі штанги.

— Ви хочете сказати, що це той молодик, який переміг нашого Магдебуру? — пещена рука капітана теж потягнулася за цукеркою.

— Так, пане капітане, саме це я і хочу сказати, — обличчя агента розпливлося в посмішці.

— А що з Вашими зубами? — раптом запитав Миколайчик.

— Не зрозумів, — стривожився Фікса.

— Гляньте, — Миколайчик подав йому маленьке люстерко, яке завжди носив у кишені.

— О, діво Маріє! — заволав на весь кабінет Фікса. У низці його рівних білих зубів тепер зяяли дві чорні дірки. — Він вибив мені два зуби! — заламував руки агент. — Як я тепер прийду до мами в гості? Вона мене приб'є!

— Заспокойтеся, Фіксо. Ми представимо Вас до урядової нагороди, але спочатку розкажіть, що Ви рознюхали.

— Отже, так, — агент 008 знову став утіленням професійності. — Доповідаю: на вокзалі діє злочинне угруповання, яке займається контрабандою в особливо великих розмірах. Крадуть цілими ешелонами. Ниточки, — тут Фікса підняв палець, — тягнуться аж догори.

— І дуже догори? — капітан Миколайчик показав очима на стелю.

— Дуже, — тихо видавив із себе Фікса.

Капітан Миколайчик розмірковував.

Якщо ниточки контрабанди ведуть так угору, то невідомо, куди вони заведуть.

А неприємностей не хотів ніхто, у тому числі й пан капітан, який вирізнявся вишуканістю та тактом. Може, зупинитися на нижчому рівні?

— А хто в банді оцей чемпіон? — задумано мовив він.

— Він очолює бойовиків, — з готовністю доповів Фікса.

— І багато в них бійців? — Миколайчик продовжував про щось розмірковувати.

— Багато, — Фікса нагнувся до капітана. — Ви просили довідатися про такого собі доктора Брякуса. Так от, цей тип є їхнім шефом. Діють під прикриттям домашнього спортивного клубу. Удома в Брякуса — штаб-квартира й навчальний центр штурмовиків. Не здивуюся, якщо там виявиться і склад зброї. Діяти треба негайно!

— Ну це нам вирішувати, коли діяти, — з притиском зауважив Миколайчик. Була п'ятниця, а пан капітан вельми не любив розпочинати щось перед вихідними. Суботня гра в гольф — це святе. — Почнемо операцію з понеділка, — прийняв він рішення. — Обмежимося поки що бойовиками.

Доктор Брякус уже вибудовував неймовірні плани. Він уявляв у центрі столиці розкішний будинок з написом «Спортивний клуб доктора Брякуса». Аби Івана не перехопили конкуренти, він вирішив з ним домовитися, запросивши здорованя до заміського ресторану. Під час поїздки за місто відмовило кермо, й авто, кероване Брякусом, урізалося в скелю. Доктор помер на місці, а Іван Сила потрапив до лікарні. Його навідав агент Фікса й пригрозив, що від нього чемпіон не втече. Верховинець швидко одужував — молодий організм брав своє. Після цього його було доправлено до в'язниці. Обшук у помешканні загиблого тренера нічого протизаконного не виявив. Міха Голий не пас задніх: він через знайомого журналіста передав інформацію про невинно засудженого чемпіона Івана Силу в пресу. Тут утрутився генерал Хрунь і наполіг, щоб Силу звільнили під заставу, але справу проти нього поки що не закривали. Агента Фіксу було відсторонено від розслідування.

Розділ двадцять перший,

у якому Іван Сила потрапляє в нову неволю

Звістка про те, що за звільнення Івана Сили поліція просить 50 тисяч застави, приголомшила не тільки Івана, а й друзів. Ці величезні гроші зібрати було не під силу не тільки оточенню Міхи Голого, а й усій зміні вантажників. Доводилося чекати заступництва якоїсь впливової особи...

Та одного ранку до камери зайшов старший слідчий Бенцик і злобно просичав, що обвинувачений може збирати речі. За нього внесли викуп, але це не значить, що справа проти Івана Сили закрита. Особисто він, старший слідчий Бенцик, сподівається на швидку зустріч. У кімнаті відвідування його чекала екстравагантна вродлива пані.

— Мадам Бухенбах, — простягнула вона Іванові свою ручку в чорній рукавичці. — Аделія.

Той невміло її стиснув.

— Обережніше! — зойкнула мадам.

Далі уважно оцінила хлопчину з голови до ніг, торкнулася пальчиком його обличчя й загадково промовила:

— А Ви мені подобаєтеся. Це саме те, що потрібно. Гірський ведмідь, на прізвисько Іван Сила, — розсміялася вона. — Ну, то я його забираю чи як? — холодно звернулася мадам Бухенбах до Бенцика.

— Так-так, пані, — схопився той. — Ви внесли заставу, тож...

— Ходімо, моя радосте! — Мадам навіть не дослухала старшого слідчого, чим його сильно образила, а взявши Івана Силу попід руку, вийшла на вулицю. Там уже чекало заведене авто, яке відвезло їх до затишного будинку неподалік центру.

— Це моя нірка, — кинула вона недбало рукавички на стіл посеред кімнати, усуціль обклеєної афішами з великими написами «ЦИРК БУХЕНБАХ». — Тільки не подумайте, що я Вас викупила з великої любові до штанги чи гірських ведмедів. Ні, коханий! Це чистий бізнес. Нашому цирку потрібне оновлення. Можна сказати, свіжа кров, — вона всміхнулася чарівною усмішкою. — А чемпіон Республіки якраз і може стати нашим новим козирем. Чи не так? — вона наблизила своє личко впритул до Іванового, і від її парфумів у парубійка тьохнуло серце.

— Я Вам пропоную вигідний контракт: Ви працюєте в мене рік і повертаєте мені 50 тисяч, — мадам Бухенбах випустила вгору цівку диму. — Або ж повертаєтеся назад у в'язницю і годуєте клопів, — усміхнулася вона, блиснувши порцеляновими зубками...

— Давайте контракт, — зітхнув Іван.

Повертатися назад під арешт не було ніякого бажання. Харчували там препаскудно. Та й зрештою, які перспективи в нього на волі? Знову вантажити вагони?

Іван познайомився з колективом, до якого входили імпресаріо (ведучий) Пандорський, акробати Фандіго та Рената, танцівниця Мілена й карлик Піня з мавпочкою на плечі. Сила придумав свій перший номер, згадавши, як у селі носив на собі дітей з усієї вулиці. Він вирішив тепер винести на манеж усіх артистів цирку. Ця ідея була з радістю підтримана мадам Бухенбах.

Розділ двадцять четвертий,

у якому агент Фікса знаходить спільника

Фікса сидів у задньому ряду шапіто майже під самим прожектором. Він насунув собі на очі капелюха й підняв комір, аби його не впізнали.

Агент дивився на того, хто зіпсував йому кар'єру, а можливо, і життя. Адже догана ніколи не вивітриться з його пам'яті. Догана! І кому? Йому — агентові 008, найкращому нишпорці таємної поліції столиці! Фікса важко зітхнув.

Іван Сила прислуговував повітряним гімнастам під час їхнього виступу, притримуючи канат і підстраховуючи їх знизу. Він був у чорній, розшитій золотом, шкіряній жакетці, накинутій на могутні голі груди. «От на що здатен оцей вантажник! Тримати шнурки та носити діжки з оселедцями. Тьху!»

З усіх циркачів агентові припав до вподоби лише карлик. «Він такий же нещасний, як і я, — думав Фікса. — Усі його скубуть. Навіть дурна мавпа. Треба з ним ближче познайомитися», — вирішив він і став чекати завершення виступів.

Піня з недовірою поставився до похмурого типа з щурячими вусами та насунутим на очі капелюхом.

— Чого Вам треба? — буркнув він.

— Хочу випити з Вами пива, шановний, — блиснув у пітьмі двома золотими зубами Фікса.

(Так-так, недавні дірки заповнилися найдорожчим металом.)

Дармове пиво карлику завжди подобалося, але з якої речі цей незнайомець такий щедрий?

— Чому саме зі мною? — недовірливо глипнув Піня.

— Мене цікавить Іван Сила, — шепнув Фікса.

— Гаразд, — карлика охопила така цікавість, що в нього аж пересохло в горлі. — Я зараз переодягнуся. Чекайте мене за рогом у кав'ярні «Троє поросят».

У корчмі було гамірно й накурено. За дерев'яними столами сидів різношерстий люд, кожний про щось жваво базікав. Фікса з карликом їли смажені курячі крильця і запивали пивом.

— Проти цього типа, який себе хвалькувато називає Силою, порушена карна справа, — масними руками схопився за кухоль Фікса. — Його звинувачено в убивстві.

Очі Піні округлилися від здивування.

— А чому Ви його не арештуєте?

— Нам бракує доказів, — агент зробив великий ковток. — Це ду-у-же хитрий злочинець. Він управно замітає сліди.

— О-о! — тільки вимовив карлик, розгризаючи кістку.

— Тому в мене до Вас, мій дорогий друже, важливе доручення, — Фікса обійняв карлика за плече, заодно витираючи долоню. — Ви будете нашими очима й вухами.

Піня розгубився. З одного боку, зв'язки з поліцією ніколи не зайві. Хтозна, що нас чекає попереду. А з іншого боку, йому стало лячно.

Агент розцінив мовчанку горбуна по-своєму.

— Ясна річ, що Ви працюватимете не задурно. Дуже не задурно.

Він поплескав себе по кишені. Піня розплився в посмішці. Це міняло справу...

Мадам Бухенбах була в істериці: уночі викрали найкращого рисака. Вона звільнила сторожа й дала оголошення про прийом на нічну зміну коника й сторожа. Після чергової вистави, де Іван Сила показував свій уже другий номер, він дізнався від Міхи Голого, що коня викрав циган Монці, якого хлопець запримітив на вокзалі. Їм удалося повернути коня. На радощах мадам Бухенбах узяла на вакантне місце сторожа Міху Голого.

Розділ двадцять сьомий,

у якому Іван Сила міняє орієнтацію

Іван Сила приймав дорогого гостя. Вуйко Микульця знову навідав сина у війську, а заодно вирішив дізнатися і про односельця. Тепер він сидів у вагончику хлопців і хвацько краяв чорний хліб із салом.

— Скуштуй, синку, нашого харчу, — припрошував він, гучно кусаючи цибулю. — Мабуть, уже скучив за горами?

— Не рвіть, вуйку, серця, — зітхнув Іван. Дізнавшись, що вдома все гаразд, він трохи заспокоївся. — А як там Маруся? — насмілився запитати Іван. — Ну, та, що біля нас живе.

— Петрикова? — хитро перепитав Микульця. — Оце вже місяць, як віддалася. За Михайла Підлісного. Знаєш?

В Івана аж потемніло в очах. Хоч і не мав з Маруською нічого, але вона була для нього, як ікона, котрій щовечора молився. Іван згадав її карі оченята, рівненький носик, точені губки, чорну косу до пояса — і всередині аж защеміло. А які вона готувала вареники!

— Передайте їй оце, — Іван простягнув срібний перстень, куплений ним відразу після перемоги на чемпіонаті. — Скажете, що від мене.

— Не журися, синку, — підморгнув Микульця. — У тебе будуть ще сотні таких молодиць.

Іван провів вуйка до потяга, передавши грошей батькам: «Хай мама зготують галушок зі шкварками для всієї вулиці». Зажурений, повертався він до цирку.

Дізнавшись, у чому річ, Міха аж за черево схопився від сміху.

— Ну, ти даєш, старий! — зловтішався він. — Так ти тепер вільний! Розумієш, сільська твоя голова? Цінуй свободу, поки вона в тебе є!

Бачачи, що Іван не відходить, він змінив тон.

— Гаразд, оженимо, якщо тобі так кортить! Зробимо першим женихом у столиці!

Ось тепер це Івана дістало. Він схопив товариша за комір і високо підняв.

— Гей! — брикнувся в повітрі Міха. — Поклади, де взяв.

— І не подумаю, — не повів бровою Сила. Знаючи, що Іванової моці вистачить надовго, Голий змінив тактику.

— Дівчата! — загукав він до Ренати з Мілкою, які неподалік прали одяг. — Наш богатир вирішив оженитися, але не знає, котру з вас вибрати.

Циркачки захихотіли. Іван густо почервонів і відразу опустив товариша.

— Дурень! — проказав він.

— Сам такий! — огризнувся Міха у відповідь, поправляючи комір.

— А я не проти! — раптом крикнула Мілка, і дівчата дзвінко розсміялися.

Іван хотів щось віджартуватися у відповідь, але зіткнувся з поглядом танцівниці й замовк.

Вона дивилася на нього якось по-особливому, і від цього тілом розливався тривожний щем.

«А й справді», — раптом подумав він, але тут же відігнав від себе несподівану думку. Та головне, що Міха свого домігся: Маруська назавжди покинула Іванове серце, але тепер там оселилася інша. І від цього спокійніше чомусь не стало.

Якось до цирку навідався Президент Республіки. Мадам Бухенбах нервувалася. Іванові Силі вдалося здивувати високопосадовця новим трюком: він одним махом долонею вганяв цвяхи в дошку. Після вистави Президент сфотографувався з Іваном Силою і щасливою власницею цирку.

— Молодий чоловіче, у Вас прекрасне майбутнє, — промовив Президент на прощання Іванові. — Я ніколи не помиляюся, повірте моєму досвіду.

Через тиждень Іван отримав розкішний конверт із написом «Адміністрація Президента». У ньому було фото, на звороті — напис: «Іванові Силі, котрий прославляє Республіку. З вдячністю». Це був почерк Президента.

1. Мадам Бухенбах називала Івана Силу

  • А верховинцем
  • Б здорованем
  • В селянином
  • Г ведмедем

2. Слова Молодий чоловіче, у Вас прекрасне майбутнє Івану Силі сказав

  • А доктор Брякус
  • Б слідчий Бенцик
  • В капітан Миколайчик
  • Г Президент Республіки

3. Установіть відповідність.

4. Охарактеризуйте поведінку та манери капітана Миколайчика й агента Фікси, перечитавши розділ п'ятнадцятий. Якими засобами автору вдається тонко передати атмосферу, що панувала в кабінеті капітана?

5. Хто з працівників цирку підступна людина? З чого це видно?

6. Які елементи поведінки агента Фікси характеризують його зневагу до карлика Піні, з яким він, тільки-но познайомившись, укладає угоду?

7. Як себе почуває і поводить Іван Сила, коли його питають про Марусю, а потім про Мілку? Як називається ця риса вдачі?

8. Як ви вважаєте, Івана Силу люблять герої повісті лише за його талант чи й за інші чесноти? Які саме?

9. Як ви розумієте виділене слово в реченні За дерев’яними столами сидів різношерстий люд, кожний про щось жваво базікав?

10. Поміркуйте, чому саме за повістю «Неймовірні пригоди Івана Сили» найлегше зняти повнометражний мультфільм, на відміну від інших творів цього жанру, прочитаних у 7 класі.

11. Намалюйте словесний портрет мадам Бухенбах, використавши цитати з тексту повісті для характеристики її мовлення.

12. Пригадайте, що таке художня деталь. Визначте речову деталь в описі мадам Бухенбах, портретні деталі — в описі агента Фікси та карлика Піні. Як вони характеризують цих героїв?

  • 1. Прочитайте повість О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили» до кінця.
  • 2. За матеріалами інтернету підготуйте мультимедійну презентацію про Івана Фірцака — чемпіона Чехословаччини та Європи (за бажанням).

Розділ двадцять дев'ятий,

у якому всі погрожують

Іван почув дивні звуки: ніби плач маленької дитини чи виття невідомої звірини. Звуки чулися з вагончика карлика Піні. Сила спробував відчинити двері, але вони були замкнені. Через вікно було слабо видно, але Іван роздивився. Так і є: карлик удома. Але що він робить? У руці він тримає батіжок і шмагає ним... мавпочку Беню! З вагончика знову почулися химерні звуки.

Іван рішуче постукав у двері. Усередині все стихло.

— Піню, відчини! — крикнув Сила. У відповідь — анічичирк. — Відчини, бо вивалю двері! — ще раз повторив Іван. — Ти мене знаєш.

Коли верховинець став напирати на двері, замок клацнув, і на порозі постав переляканий карлик.

— Чого тобі? — буркнув він. — Я вже спав!

— Де мавпочка? — грізно мовив Іван.

— Відпочиває, — тремтячим голосом відповів Піня.

Сила попрямував до великої скрині з одягом, де вона зазвичай ночувала. У самому низу в куточку забилася перелякана тварина, яка розумними чорними очима дивилася на Івана.

— Беню! Ходи до мене! — Він узяв мавпочку на руки. — Ще раз дізнаюся, що ти б'єш тварин, скуштуєш моїх гостинців, — Іван показав здоровенного кулака. — А Беня поки поживе в нас!

Карлик тільки люто блиснув очима. Коли Іван зник з мавпочкою в темряві, Піня завив і шмагонув батіжком стіл. Тоді встав і почав одягатися. Він вирішив діяти. Незважаючи на пізню годину, мадам Бухенбах ще була в цирку.

— Пані Бухенбах, — украдливо почав карлик. — Беня зникла!

— Як це зникла? — пані Аделія після зустрічі з Президентом усе ще перебувала в піднесеному настрої. — Певно, дурна мавпа сховалася.

— Судячи з усього, ідеться про викрадення, — наполягав Піня. — У моєму вагончику все догори дригом.

— Але хто це зробив? — мадам Бухенбах стала уважнішою.

— Я бачив неподалік Івана Силу. Він щось поспішно ніс у руках, — карлик вирішив обійтися без натяків.

Мадам зрозуміла, куди хилить горбун. Сила ставав головною зіркою її цирку, і безпідставні підозри такого нікчеми, як цей карлик, почали її дратувати.

— Я не маю жодних підстав не довіряти Іванові. Зрештою, ми його зараз покличемо й про все розпитаємо.

Карлик знітився. Залишався останній аргумент.

— А чи знає пані Аделія, що Сила вже сидів у в'язниці? — перейшов він у наступ. — І карна справа проти нього й досі не закрита.

Усе! Досить! Мадам Бухенбах аж кипіла.

— Маленька потворо! — просичала вона. — Я знаю все, бо вносила за Івана заставу. Але якщо ти, підла твоя душко, — вона заліпила карлику гучного ляпаса, — ще хоч раз розпускатимеш плітки...

Тепер ляпаса горбун отримав з іншого боку.

— Тоді скуштуєш ось цього! — показала вона Піні батога. — А тепер геть звідси й щоб я бачила тебе тільки під час виступів!

Карлик, задкуючи, вилетів з вагончика директриси, але перечепився через поріг і з розгону розтягнувся в калюжі.

Болото змішалося на його обличчі зі сльозами безсилля.

— Клянуся, — повернув він голову в бік Іванового вагончика, — ти за все це відповіси!

Мадам Бухенбах хряснула дверима. Вона мала свої причини для лютування. Після візиту Президента й розмови з його помічником справа проти Івана Сили була закрита. Сьогодні вона одержала свої 50 тисяч назад, але тримала це в глибокій таємниці. По-перше, заставою вона прив'язувала Івана Силу до свого цирку. А по-друге, гроші зайвими ніколи не бувають. І тут цей дурний карлик мало все не зіпсував. «Треба бути обережнішою», — зробила висновок мадам.

Цирк мадам Бухенбах збирається з гастролями за кордон. Мавпочка Беня тепер живе з хлопцями. Піня точить на Івана зуб і думає про помсту. Зустрівшись з агентом Фіксою, він засмутив його повідомленням про те, що звинувачення із здорованя знято. Проте Фікса пообіцяв переслідувати Силу й за кордоном, адже він теж саме в цей час збирається туди в службових справах. Іван дізнається про нещастя Мілки. Виявляється, її батьки колись були повітряними гімнастами, якось під час вистави прямо на її очах травмувалися насмерть, виконуючи трюк. Хлопцеві шкода дівчини, він ще більше закохується в неї. Під час гастролей за кордоном мадам Бухенбах надходить вигідна пропозиція: організувати бій Івана Сили з найсильнішою людиною Баварії. Іван не погоджується, але хитрощами пані Аделії вдається його вмовити.

Розділ тридцять другий,

у якому один з ведмедів мусить поступитися

На ранок усе місто було обклеєне афішами: «Грандіозний бій двох ведмедів». Виявляється, не тільки Іван Сила мав таке прізвисько, але й гордість Баварії — сам Бієр-Мієр, який ще ніколи не зазнавав поразки. Уже під обід дістати квиток у цирк Бухенбах було неможливо.

Повболівати за свого прийшло поважне панство на чолі з бургомістром. Адже Бієр-Мієром пишалася вся Німеччина.

Пів дня Іван провів у тренуванні, згадуючи науку Брякуса, який навчив його різних видів боротьби. Він не дуже хвилювався, адже, незважаючи на свою силу, ніколи себе борцем не вважав. Тому програти німецькому силачеві не було б для нього образливо.

Більше хвилювався за Мілку та вчорашню розмову з мадам Бухенбах. Проте директриса навіть не подала виду, ніби між ними щось увечері трапилося. Для неї понад усе завжди був цирк, а не мимовільні пристрасті.

— Головне — не метушися, — повчав Міха товариша. Він увійшов у роль тренера, і це неабияк тішило його самолюбство. — Будь уважний і чекай, поки цей драний Бієр-Мієр не зробить фатальної помилки, — він діловито сплюнув. — І не переживай, старий. Ламали й не таких, як цей німчура!

Бієр-Мієр був вищим, зате Сила був ширшим у плечах. Німець ходив по арені й зображував ведмедя, час від часу піднімаючи руки, наче лапи, і рикаючи в зал. Публіці це подобалося.

Нарешті затріскотіли барабани й поєдинок розпочався.

Увесь цирк Бухенбах стояв перед кулісами, уболіваючи за свого. Найбільше переживала Мілка, яка аж стисла кулачки від хвилювання.

Набагато досвідченіший німець переважав Івана в усьому. Парубійкові дико щастило в останній момент ухилятися від небезпеки. Публіка розчаровано зітхала. Нарешті Бієр-Мієр також притомився. Натомість Іван уперто чекав свого шансу, приберігаючи силу.

І коли світло прожектора потрапило просто в очі баварському ведмедеві, Сила ринувся в атаку. Він підчепив супернику ногу й усією масою на нього навалився.

Кілька секунд Бієр-Мієр тримався, а тоді ці сплетені, немов удави, клубки м'язів звалилися на землю. Іван опинився зверху, а значить — перемога була за ним. Зала оніміла, а далі піднялася з місць і стримано зааплодувала. Це були оплески поваги. Іван Сила отримав міжнародне визнання.

Першою вибігла привітати переможця Мілка з букетиком зібраних нею польових квітів. Далі на шиї Івана повис Міха, який вимагав зробити «слоника» при глядачах. Нарешті третьою залізла просто на голову чемпіона мавпочка Беня, виконавши на ній справжню оду радості...

Ця перемога змінила ставлення Сили до боротьби на арені. Він почав тренуватися і по можливості навіть брати уроки. Бо одне діло — гнути залізо, а зовсім інше — перемагати таких же силачів, як і сам.

Піня та Фікса вирішили вночі спалити вагончик, у якому жив Іван Сила. Їхній намір скоїти пожежу помітив Пандорський, який іще не спав. Він вчасно зупинив кривдників, ударивши одного з них по голові рукояткою кинджала, з яким завжди показував фокуси. «Жертвою» Пандорського виявився карлик Піня. Горбаневі довелося зізнатися в замаху й видати Фіксу. Він почав жалітися, розповідаючи про каліцтво й тяжку долю. Пандорський пожалів Піню, попередивши, що наступного разу йому доведеться шукати іншого товариства. Гастролі країнами тривали. Івана вразила Іспанія, море йому чомусь нагадувало рідні гори. Тут йому довелося стати на двобій із найбільшим биком. Але й у цій кориді Сила вийшов переможцем.

Розділ тридцять шостий,

у якому Іван Сила виконує бажання королеви

...Найбільший цирк Лондона був наповнений ущерть. Ще б пак! Адже на виставі — сама англійська королева. Вона сиділа в розкішному різьбленому кріслі на окремому підвищенні, час від часу прикладаючи до очей театральний бінокль. Виступали артисти різних цирків і країн, зриваючи оплески.

Та всі чекали на останній вихід — гірського ведмедя Івана Сили.

Іван з легкістю виконував свої номери: «Залізне серце», витягування цвяхів з дошки, розбивання кувалдами каменюки на грудях, «Зуби мамонта», «Залізний ніс». Насамкінець парубійко на шиї зігнув залізничну рейку. Шокована публіка не шкодувала долонь. Та враз овації стихли. Королева поманила Івана до себе.

Вона простягла йому руку, яку циркач невміло поцілував. Її величність розсміялася і сказала щось по-англійськи. Пандорський, який опинився тут же, переклав:

— Королева просить тебе поборотися з уславленим боксером Джебсоном. Іван знітився.

— Невже такий богатир чогось боїться? — в'їдливо затрясла кучерями її руда величність. — Публіка чекає, — показала вона рукою на глядачів.

— О'кей, — відповів Іван єдиним англійським словом, яке знав.

Коли ведучий оголосив, що зараз відбудеться поєдинок між Джебсоном та Іваном Силою, у цирку почало коїтися щось неймовірне. Потім усі встали й почали співати англійські пісні. Атмосфера нагніталася.

Схвильована мадам Бухенбах забігла до гримувальні Івана.

— Мій коханий ведмедику! — стала вона заламувати руки. — Якщо Ви виграєте! Якщо Ви виграєте!..

— То що буде, якщо він виграє? — підняв брову Міха Голий, який зав'язував Іванові боксерську рукавицю.

— Я Вам пробачу оті 50 тисяч, які за Вас заплатила. Але з умовою, що Ви добудете наші гастролі до кінця, — нарешті опанувала вона себе.

— Що ж, — згодився Іван, — голодному й опеньки м'ясо.

Джебсон був чемпіоном Британії з боксу й кумиром молоді. Англійців неприємно вражало, що Івана Силу почали називати найсильнішою людиною Європи. Тому вони все влаштували так, аби цей парубійко поїхав з Британії осоромленим. Адже всі знали, що Іван Сила — не боксер, а змагатися випадало саме з цього англійського виду боротьби.

Правил боксу Івана вчив ще доктор Брякус. З того часу він кілька разів тренувався з боксерами. Але в цирку Бухенбах, зрозуміло, боксерські рукавиці були ні до чого. Та Іван не дуже хвилювався, покладаючись на народну мудрість: «Як Іван не зможе, то Бог допоможе». Будь що буде!

Джебсон був дебелим чорношкірим з білосніжною усмішкою.

Його удари, мов град, сипалися на Іванову голову. Сила тільки прикривався кулачиськами.

І. Ключковська. Ілюстрація до твору О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили». 2007 р.

Та один удар він таки пропустив, від чого розтягнувся на манежі.

— Один, два, три... — почав рахувати суддя під улюлюкання натовпу.

Та Іван звівся на ноги, і поєдинок продовжився.

Коли ж Джебсон боляче вдарив його в печінку, а далі в брову (ой, що зараз буде! зажмуртеся!), Іван вилаявся і гримнув з усієї сили у відповідь. Негр відлетів на кілька метрів і непорушно застиг.

Суддя почав над ним рахувати, але той не ворухнувся.

— Лікаря! — гукнув на все горло арбітр.

Захеканий медик кілька секунд оглядав Джебсона, а далі кудись побіг. Увесь цей час публіка стояла, застигши в німому передчутті. Коли ж непритомного Джебсона на ношах винесли з цирку, усі згадали про Івана Силу.

Що тут почалося! В Івана полетіли прокльони, лайка й навіть окремі предмети. Суддя грізно підійшов до нього й попросив зняти рукавиці. Правиця, якою було завдано останнього удару, була тріснутою.

— Покажіть руки! — наказав арбітр.

Іван розкрив долоні. У них нічого не було. Суддя здивовано похитав головою, а тоді підняв праву руку парубійка догори. Іван Сила переміг!

Англійська королева покидала цирк розчарованою.

У Франції на Івана Силу було вчинено замах. Його обманом завели в темне підворіття та сильно побили кілька чоловіків, сказавши, що це йому за Джебсона. У цей час поруч був агент Фікса, який досі стежив за українцем. Він кинувся до бандитів, щоб зупинити їх і розіграти порятунок Івана, але ті не розгубилися і гепнули його залізним прутом по голові, агент 008 зойкнув і знепритомнів. Французькі лікарі замінили пробиту частину Іванового черепа металевою пластиною. Силач досить швидко одужав. Далі були гастролі в Америці. Тут Піня знайшов свою другу половинку. Іван освідчився в коханні Мілці й попросив її руки й серця, на що дістав схвальну відповідь. І в Америці Силі вдалося здолати в півтора рази більшого за нього японця та заробити великі гроші.

Розділ останній,

у якому нічого не залишається, як попрощатися

З Америки цирк Бухенбах відпливав уже не в повному складі. На причалі циркачам довго махали рукою дві маленькі фігурки. Це була міс Крокі та її наречений — карлик Піня.

Незважаючи на все, розлучення було важким. Адже всі розуміли, що в історії цирку настає новий період.

Аби Піня не сумував, Іван віддав йому мавпочку. Та ж відразу застрибнула карлику на голову й почала його скубти. Усі засміялися...

Подорож до Європи тривала кілька днів, і в один з вечорів мадам Бухенбах зібрала циркачів у своїй каюті вищого класу.

— Любі мої! — урочисто мовила вона. — Нам треба обговорити наше нове життя.

— У нас з Ренатою все без змін, — першим бадьоро озвався Фандіго.

— У мене теж, — задумано крутнув вуса Пандорський.

— Друзі! — Іван Сила підвівся. — Ми з Мілкою вирішили одружитися.

— Ура! — гримнуло над океаном, так що чайки перелякано злетіли з пароплава.

— Але це ще не все, — підняв він руку. — Ми вирішили піти з цирку.

Стало чутно, як цокає настінний годинник.

— І куди ж ви подастеся? — першим отямився Пандорський.

— Поїдемо до мене в гори. Я так скучив за маминими галушками...

Усі повеселішали.

— А ти, Міхо? — запитала Рената.

— Ми з Бобі — перші свідки на весіллі найсильнішої людини світу, — усміхнувся Голий. — А там буде видно. Може, стану начальником вокзалу.

Циркачі засміялися та подивилися на мадам Бухенбах. Вона була сумна й, здавалося, от-от розплачеться.

— Що ж, мій цирк припиняє існування на вершині своєї слави.

Каюта завмерла.

— Так-так, любі мої, — продовжувала пані Аделія. — Дванадцять років після смерті свого коханого чоловіка я тягнула справу його життя, але бачу, що всьому є початок і кінець.

— Я виходжу заміж, — раптом крізь сльози мовила вона.

Здивування сягнуло піку.

— І хто цей щасливець? — запитав Пандорський.

— Ви його знаєте. Це мсьє Фрасьє. Уже пів року він чекає моєї згоди. Одразу стало гамірно. Товариство загуло, як вулик.

— Але це ще не все, — продовжувала інтригувати пані Аделія. — Я дарую нашим нареченим своє авто. Хай воно нагадує їм про цирк Бухенбах і про мене.

— Ура! — знову гримнуло над океаном.

— Якщо Пандорський, Фандіго й Рената хочуть продовжувати виступи, — мадам Бухенбах сьогодні годі було спинити, — то я даю їм у безоплатне користування циркове майно.

— Ура! — утретє пролунало в каюті.

Тут у двері постукали.

— У вас усе гаразд? — це був капітан пароплава в білосніжній формі й з люлькою в руці.

— Краще не буває, — відповіла за всіх пані Аделія, змахуючи сльозу.

Ніч окутала мороком океан, і тільки світло маленької каюти падало на темні хвилі майже до ранку...

Зауважте

Іван Фірцак народився в червні 1899 р. в українському селі Білках на Закарпатті. За неймовірну силу отримав прізвисько Кротон. Чемпіон Чехословаччини з важкої атлетики та боротьби. Чемпіон Європи з культуризму. Вісімнадцять років був артистом чехословацького цирку. Побував у шістдесяти чотирьох країнах, дивуючи всіх неймовірною силою. Виграв чимало поєдинків з відомими борцями світу. Після програшу українському силачеві Кротону чемпіон Британії з боксу Джон Джексон викинувся з вікна. З рук королеви Англії Іван Фірцак отримав шолом і пояс, оздоблені золотом і діамантами. Американська преса називала його найсильнішою людиною XX ст. Після одного з боїв переніс важку операцію, під час якої йому замінили частину черепної кістки на золоту пластину. Але Кротон і далі продовжував свої знамениті виступи. На початку 1940-х років повернувся на Закарпаття з дружиною Руженою Зікл, повітряною гімнасткою «Герцферт-цирку». Подружжя мало восьмеро дітей. Старший син Іван став чемпіоном України з боксу в середній вазі. У 1948 р. він був засуджений за «український буржуазний націоналізм». У концтаборах відсидів вісім років. Це була одна з причин, чому за радянських часів ім'я Кротона не афішувалося. Знаменитий силач помер у 1970 р. в рідному селі Білках. У народі його прозивали Іваном Силою.

Іван Фірцак

До речі...

О. Гаврош в одному інтерв'ю розказав, що в справжньому житті Івана Фірцака не було вуличного хлопця Міхи, таємного агента Фікси, карлика Піні й інших дуже важливих для дитячої повісті персонажів і колізій.

1. Робити «слоника» в Івана Сили вимагав (вимагала)

  • А Міха
  • Б Піня
  • В Беня
  • Г Мілка

2. Прочитайте речення.

Це був опецькуватий чоловік із швидким поглядом і рухливими щурячими вусами.

Це портретна деталь

  • А Піні
  • Б Фікси
  • В Брякуса
  • Г Фандіго

3. Установіть відповідність.

4. Чи не здалося вам, що Іван Сила був слабохарактерним? Аргументуйте свою думку.

5. Охарактеризуйте Аделію Бухенбах. Чи змінилася вона як людина наприкінці твору? Якщо так, то що її змінило?

6. Як, на вашу думку, склалася б доля Міхи Голого, якби він не зустрів у своєму житті Івана Силу?

7. Які особливості композиції повісті О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили»?

8. Доведіть, що твір О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили» за жанром — повість.

9. Прочитайте рубрику «До речі...» і скажіть, чому письменник увів до своєї історії про Івана Фірцака персонажів, яких у його житті насправді не було. Чи мають право на це письменники?

10. Чого навчає повість О. Гавроша «Незвичайні пригоди Івана Сили»?

11. Доберіть назви до ілюстрацій, уміщених у підручнику.

12. Напишіть невеликий твір (6-7 речень) на тему «Іван Сила — утілення непереможного духу українського народу, його доброти й щирості».

  • 1. Підготуйтеся в групі до читання за ролями найцікавішого розділу повісті О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили».
  • 2. Прочитайте розділи тридцять дев'ять-сорок два про пригоди Івана Сили в Америці (за бажанням).
скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 
Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 7 клас Авраменко 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду