Іван Тобілевич (Іван Карпенко-Карий) (1845—1907)
- 3-01-2023, 13:30
- 244
8 Клас , Українська література 8 клас Міщенко
Іван Тобілевич (Іван Карпенко-Карий)
(1845—1907)
Іван Карпенко-Карий
З гордістю несемо
з собою кращі здобутки
минулого, -
отже, несемо і творчість
великого драматурга,
поборника правди
і простоти на сцені -
Івана Карпенка-Карого.
М. Рильський
«ДІЯЧ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ»
Український театр, його історію неможливо уявити без яскравої особистості Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого), який не лише заклав підвалини національної драматургії, а й уславив український театр на весь світ. Крилатими фразами з його комедій буквально насичений наш побут, а безсмертні образи живуть на сцені вже близько ста років! Ви, напевно, вже розумієте: якщо твір витримав нелегкий іспит часом, то це справжня класика, якою могла б пишатися будь-яка література світу.
Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці поблизу Єлисаветграда (нині - Кіровоград) у родині збіднілого шляхтича, управителя поміщицького маєтку. Ця талановита родина дала українській культурі таких славних діячів, як Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марія Садовська-Барілотті.
Любов до театрального мистецтва в Івана Тобілевича родом з дитинства. Мати любила вистави мандрівних театральних труп, особливо «Наталку Полтавку», і захоплено розповідала про них дітям.
Чотирикласну Бобринецьку повітову школу Карпенко-Карий закінчив за три роки (1856-1859). На цьому, власне, офіційна освіта завершилася, бо матеріальна скрута великої родини змушувала йти на заробітки. Вища освіта, університет так і залишилися недосяжною мрією, бо з 14-ти років хлопчина вже працював писарчуком у канцелярії. Понад 20 років терпів осоружну канцелярську працю Іван Тобілевич, заробляючи собі на прожиття. З 1864 року, часу переїзду на службу до Бобринця, почалося справжнє захоплення театром і невтомна праця на його ниві.
Пригадайте, яку освіту мали українські письменники, відомі вам. Чому шлях до освіти для них був настільки складним? Чи просто сучасній людині з провінційного містечка або села здобути освіту?
Саме Іван Карпович ініціював першу театральну постановку «Назара Стодолі» в Єлисаветграді в 1875 році. Він був також одним з головних натхненників вшанування пам’яті Тараса Шевченка, опублікувавши в 1878 році в місцевій газеті відкритий лист із закликом збудувати школу імені Кобзаря. Збереглися фотознімки тих часів - Іван Карпович і його перша дружина Надія в ролях Назара і Галі.
Ця драма настільки захопила майбутнього драматурга, що він узяв для свого псевдоніма прізвище одного з героїв - Гната Карого, а дітям дав імена Назар і Галя.
Чому саме Шевченкова п’єса була настільки важливою для Карпенка-Карого? Чому він так прагнув поставити її на сцені?
Українофіл Тобілевич брав участь у гуртку місцевої інтелігенції, що розповсюджував нелегальну літературу. Своє службове становище Іван Карпович використовував для допомоги політичним діячам, яких переслідував царський уряд. Це призвело до того, що в 1883 році за особистим розпорядженням міністра внутрішніх справ його, як людину неблагонадійну, було звільнено зі служби.
Щастя спілкування і співпраці з однодумцями було перерване арештом у 1884 році й адміністративним засланням до міста Новочеркаська. «Гласний» нагляд поліції, заборона жити в Україні та у великих містах Росії, допити, обшуки. І за таких умов Іван Карпович пише «Безталанну» і «Бондарівну», «Наймичку», «Мартина Борулю», «Розумного і дурня». Щоб мати засоби до існування, працював у кузні ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню, на якій була вивіска: «Переплетчик Иван Тобилевич, работа исполняется чисто и аккуратно».
Чим, на вашу думку, Іван Карпенко-Карий так роздратував царський уряд?
У 1887 році йому дозволили повернутися в Україну, і він оселився на хуторі Надія біля села Кардашеве, поблизу Єлисаветграда. Цей хутір відігравав велику роль у житті родини Тобілевичів, зігріваючи серця всім, хто бодай ненадовго зупинявся чи гостював тут. Земля належала поміщикові Тарковському, що походив із давнього шляхетського роду.
Саме дочка Тарковського, Надія, була першою дружиною Карпенка-Карого. Вони разом грали в драматичному гуртку, і так само, як їхні герої Назар і Галя із драми Шевченка «Назар Стодоля», - спізнали болісних перешкод на шляху до одруження. Старий поміщик Тарковський не погоджувався на їхній шлюб, вважаючи чиновника Тобілевича нерівнею шляхтянці. (До речі, внучатими племінниками Надії Карлівни Тарковської були видатний російський поет Арсеній Тарковський та його син - усесвітньо відомий кінорежисер Андрій Тарковський).
Але закохані Іван і Надія побралися, а незабаром частина батькової землі дісталася Надії Карлівні у спадок. Першим оселився тут Карпо Адамович, батько драматурга, що поставив на пагорбі просту сільську хату. Вона стоїть над дорогою і нині, перетворившись на літературно-мистецький музей.
Надія Карлівна померла навесні 1880 року, залишивши Іванові Карповичу чотирьох дітей. На спомин про дружину назвав він хутір Надією.
В. Пінчук, Р. Рубін. Битою стежкою йдемо до «Батькової хати»
Уся велика родина Тобілевичів знаходила тут тепло і прихисток. Микола, Панас, сестра Марія, колеги-актори часто гостювали в Надії. Оскільки батькова хата була вже замалою, Іван Карпович збудував нову, куди перебралися в 1890 році, але невдовзі під час гастролей драматург дізнався, що пожежа знищила більшу частину небагатого домашнього скарбу, а найголовніше - чернетки, записники, замітки до нових творів. Цілий вік трудилася родина Тобілевичів на невеликому хутірському клаптеві землі, щоб перетворити його на затишну, мальовничу і гостинну садибу.
Нині хутір Надія - видатна пам’ятка національної духовності, аура тут і досі збереглася такою, як за життя І. Карпенка-Карого. Могутніми велетнями стоять знамениті дерева, що їх саджали всі Тобілевичі, їхні діти, гості - славетні діячі української культури, корифеї театру. Дуби Миколи Садовського і Марії Заньковецької символізують їх незрівнянний творчий дует і велике кохання. Дуб «Соловейко» - пам’ять про сестру Карпенка-Карого - Марію Садовську-Барілотті. Трьох братів-велетнів української культури - Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського і Миколу Садовського - уособлюють могутні дуби «Вартові».
Це місце стало символом творчого подвигу, осередком національної культури, роду і народу українського.
Ви вже знаєте, що в Україні створено багато літературних і меморіальних музеїв, музеїв-квартир. Поміркуйте, яку роль відіграють вони в суспільстві. Наскільки і як саме допомагають пізнати особистість людини, на честь якої їх створено?
«Гласний» нагляд тривав іще два роки. Заняття хліборобською працею, спілкування із селянами, пильні спостереження за новими суспільно-економічними процесами дали драматургові неоціненний матеріал для кращих його комедій - «Сто тисяч» (1899), «Хазяїн» (1900). У цей час ім’я автора було вже широко відоме. Франко звернувся до Івана Карповича з проханням надіслати автобіографію. Відповідь на запит Франка по-своєму теж характеризує Карпенка-Карого: «Писати свою автобіографію не буду, бо не хочу я смішить людей...».
Прокоментуйте ці слова драматурга.
На сцену він повернувся 1889 року й устами свого героя твердо проголосив: «Сцена ж - мій кумир, театр - священний храм для мене!».
У 1905 році Іванові Карповичу винесли жорстокий медичний присуд - рак печінки. Усі зусилля лікарів виявилися марними, і в 1907 році він змушений був, тепер уже остаточно, піти зі сцени.
15 вересня 1907 року видатний український драматург і актор помер у Берліні, куди поїхав на лікування. Згідно із заповітом його прах було перевезено в Україну й поховано поряд з батьком неподалік від хутора Надія в селищі Карлюжино. На могилі встановили простий дубовий хрест і литу чавунну плиту з написом, складеним Миколою Садовським: «Люде вмирають - ідеї вічні. Серце твоє, налите правдою і любов’ю до рідного темного люду, полягло помеж ним, а дух величний твій витатиме над ним вовіки. Коли ж незрячії тепер прозріють, тебе в сім’ї своїй вільній, новій, спом’януть...».
СТО ТИСЯЧ
(Скорочено)
Комедія в 4-х діях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Герасим Никодимович Калитка - багатий крестьянин.
Параска - жінка його.
Роман - син їх.
Савка - кум Герасима, крестьянин.
Бонавентура - Копач.
Невідомий - єврей.
Гершко - фактор.
Мотря - наймичка.
Клим - робітник.
ДІЯ ПЕРША
(...)
ЯВА VI (...)
Роман. ...Тут жид якийсь питав вас і Копач. (Вийшов).
Герасим (один). Жид - то діло, а Копач - морока. Ху! Слава богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші... Кусочками, шматочками купував, а вже і в мене набралося: тепер маю двісті десятин - шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так, - однієї шпанки ходить дванадцять тисяч; чотири чи п’ять гуртів випасається скоту.
Іван Карпенко-Карий в ролі Калитки («Сто тисяч»)
Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловік день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей - не зрозумію... Я сам пам’ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував м’ясом у різницях, а тепер - багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає - і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені... Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив - видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає... Маю п’ять тисяч, а ще треба не багато, не мало - п’ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх взять?.. Де?.. Хіба послухать жидка, піти на одчай, купить за п’ять тисяч - сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках... Мужик не дуже-тο шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатись... Обіщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші. (...).
Як цей монолог характеризує головного героя? Визначте всі риси, притаманні Герасимові Калитці.
ЯВА VIII
Герасим і Невідомий.
Невідомий. Здрастуйте вам!
Герасим. Здрастуй. (Набік). Той самий жид... аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?
Невідомий (озирається). А нічого...
Герасим. Приніс?
Невідомий. Є.
Герасим (зітхнув). Показуй.
Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі). Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де настоящі?
Герасим (довго розгляда, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда). Не вгадаю!
Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі... Їх роблять у англичан, і англичанин їх возить, а я у нього агентом.
Герасим. Ну й зроблені, ну й зроблені - прямо настоящі, і не кажи... Як дві каплі води, всі однакові... руб - руб, три - три, однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?
Невідомий. Оце одна - руб, а це друга - три.
Герасим. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух прийму. Як же ти їх розбираєш?
Невідомий. Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться візьміть, не нравиться - не беріть. Ми не нуждаємся в покупателях; ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять...
Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.
Герасим. Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші).
Невідомий (розгляда). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашей фабрики.
Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?
Невідомий. Побей меня Бог.
Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова приказчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є... Он як люде багатіють. Я їх помітю: надірву краї... От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?
Невідомий. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшивих дєнєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабрика на весь свєт, другой такой фабрикі нема; ми продайом тисячу за п’ятдесят рублей... Разлі ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люде в двадцять раз більше... Ну, а якби ми самі на еті дєньги товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?
Герасим. І то правда. (Розгляда гроші). Не надивуюсь! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надрива краї).
Невідомий. У нас порядок; фірма почтєнная, товар з Лондона прямо ідьот в кожаних мішках; єжелі возьмьотє, то скажіть - сколько вам нужно, я буду телеграму пускать у Адессу, і англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.
Герасим. Розпалилась до них моя душа... Сто тисяч візьму!
Невідомий. Нехай вам Бог помогає! А коли вивезти?
Герасим. Сьогодня у нас субота... У понеділок можна?
Невідомий. Можна, зачем не можна - усе можна!
Герасим. А ці дві бумажки ти дай мені, може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.
Невідомий. Навіщо, коли у вас свої є... А между прочім, візьміть.
Так у понєдєльнік увечері ви будете на вокзалі у тому місці, де для мужчін і для дам, - розумієте?
Герасим. Розумію.
Невідомий. Прощайте. (Іде). Дай вам Бог з моєї легкої руки зробиться міліонером!
Герасим. Спасибі!
Невідомий виходить.
(Сам). Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі... Самому страшно, щоб не влопаться... Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмінять гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти! (...).
Чого саме не помітив уже в цій першій розмові з шахраєм засліплений жадобою наживи Калитка?
ДІЯ ДРУГА (...)
ЯВА III
Герасим, Копач і Клим.
Клим. Що? Хліба взяв окраєць, поки до обіда, то їсти захочеться.
Герасим. І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад. Стара, Параско!
ЯВА IV
Ті ж і Параска.
Параска (на дверях, з дійницею в руках). Чого ти ґвалтуєш?
Герасим. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той і бере без спросу, мабуть, ти хліба не запираєш?
Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хліб був не запертий, нехай Бог милує, все заперто.
Герасим. Один візьме, другий візьме - так і хліба не настачиш! Де ти взяв хліб?
Клим. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.
Герасим. Чуєш, Параско? Хліб крадуть у тебе з-під носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?
Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванській вулиці? Чи чуєш, Мотре, вже хліб крадуть, скоро самим нічого буде їсти... (Пішла).
Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад - гріх у неділю снідать.
Клим. Якби я спав у неділю, то й не снідав би, а то з цієї пори до обіду на ногах не ївши охлянеш.
Герасим. Бійся Бога! Хіба ти з’їси до обіда півхліба?
Клим. Атож! Бога треба бояться, щоб не з’їсти до обіда півхліба.
Герасим. Одріж собі скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.
Клим. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пішов).
Герасим (до Копача). Така з’їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспієш оглянуться - вже з’їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають. (...).
Ви, напевно, вже знаєте, що цей твір - трагікомедія. Скажіть, де в цих сценах можна віднайти елементи комічного, а в чому виразно виявляються трагічні елементи.
ЯВА VI
Герасим і Параска
(...) Параска. Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затіяв - женить Романа на Пузирівні?
Герасим. A-а! То ти про це? (Набік). Думав, що довідалась за гроші, аж всередині похолонуло. Ну, так що ж? Тобі яке діло?
Параска. Не хочу я нікого за невістку, опріч Мотрі. Сам казав, що будеш її сватать; діти полюбились, я до неї привикла, вона до мене, дівка красива, здорова, зна всі порядки, коло птиці, коло свиней, коло корів - одно слово, хазяйка біля всього; в хаті, як у кімнаті, я вже нездужаю, а против неї, скілько їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять не нахваляться.
Герасим. Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять... Мені треба невістку з приданим, з грішми. (...).
Параска. Тьфу на твою дурну голову.
Герасим. Я тебе як плюну!.. (Заміряється її вдарить).
Уважно вчитайтеся в монолог Калитки та його дружини. Як автор характеризує Параску?
ЯВА VII
Ті ж і Савка.
(...) Герасим. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей?
Савка. Я? З охотою. Коли люди багатіють, то чом же нам не попробувать щастя... Надокучили прокляті злидні!.. Тілько горе моє - грошей нема; а без грошей же не достанеш і фальшивих бумажок. Та й де вони є отакі, як це ви кажете?
Герасим. Є... є... куме... Та ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.
Савка (витяга гроші з кишені). Що це ви, куме... Господь з вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безп’ятого... (Розгляда). Де ж вони тут? Це ви на глум мене піднімаєте?.. Гроші всі натуральні, як є!
Герасим. Отже, побий мене Бог, меж ними є фальшиві: і таких грошей можна купить, скілько хочеш... Пристанете в компанію? Купимо сто тисяч.
Савка. Стривайте, куме, помовчіть, нехай я опам’ятаюсь, бо з мене мало дух не випре... Сто тисяч! (Тре голову, потім тяжко зітхає). Ні... куме, може, ви жартуєте зо мною?
Герасим. Не до жартів мені, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую.
Савка. Покажіть же мені, котра настояща, а котрі фальшиві.
Герасим. Угадайте самі.
Савка (розглядає). Не вгадаю.
Герасим. Оце вони! Ну як таких грошей не купить? (Вийма з пачки три бумажки по три і одну рубльовку).
Савка. Ніколи в світі б не подумав, що це фальшиві.
Герасим. Отже, невважаючи на те, що гроші зроблені дуже добре, все-таки перше, ніж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз в казначейство і розміняйте ці гроші: як казначей прийме, то всяке прийме... (...).
Савка. Добре, їду! Тілько договір краще грошей! Скілько ви мені дасте, як купите?
Герасим. А скілько хочете?
Савка. Скілько? Від кожної тисячі, що купите, мені сто карбованців.
Герасим. Багато буде. Я ж таки буду гроші свої крівні терять, а ви тілько поміч мені дасте. Візьміть п’ятдесят від тисячі.
Савка. Ні, куме! Коли вже труситься, то хоч знать, за віщо.
Герасим. А, нехай буде по-вашому. Отоді, куме, заживем, га? (...).
Навіщо Калитка дав кумові Савці це доручення?
ЯВА XI
Герасим і Параска.
Параска. Звели і нам коней запрягти.
Герасим. Навіщо?
Параска. У церкву поїду з Мотрею.
Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко - три верстви.
Параска. Туди три та назад три, то вже шість.
Герасим. Люди в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для Божого дому й шість верстов, - ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до Божого дому шість верстов... Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.
Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?
Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-Божому і не по-хазяйськи.
Параска. Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук!
Герасим. То ти, а то коняка... Ти собі робиш, а коняка тобі. Та й знову - робота до роботи не приходиться. Хіба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то інша річ... Не дам коней. Пожалій скотину раз, вона тобі послуже десять раз... Іди пішки, Господь прийме твої труди і дасть тобі здоров’я.
Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.
Герасим. Отото-бо й є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди... а коні одпочинуть - завтра робота...
Параска. Сором людям в очі дивиться! Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люде з церкви, а ми в церкву.
Герасим. Не мніться, то поспієте і на херувими... а коней гріх ганять у неділю.
Параска. А бодай ти пропав з своїми кіньми разом!
Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради неділі не дав тобі по потилиці.
Параска. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синяків не виходила, бий і на старість! У! Харциз - коняку жаліє, а жінку бить збирається... Тьфу!
Герасим. От же вдарю!
Параска. Бий, бий, я не тікаю!
Герасим. Ах ти ж, відьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я... (Кидається на Параску, хватає за очіпок).
Входе Копач. Калитка цілує Параску. (...).
Завіса.
Чого, на вашу думку, в цій сцені більше: комічного чи трагічного? Доведіть.
ДІЯ ТРЕТЯ
Декорація та ж.
(...)
ЯВА II
Входе Роман.
(...) Герасим. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дівчата? Га?
Роман. У них були гості: пани якісь, офіцери.
Герасим. Хе-хе-хе! І ти рядом з панами, з офіцерами? Он куди Калитка заліз!.. Що то гроші!
Роман. Та мене, тату, у горниці і не кликали, я на кухні й обідав.
Герасим. Оце гарно... А сто чортів їх матері - хазяйського сина і в хату не закликали. Ну, а Бонавентура ж що?
Роман. Бодай той Бонавентура сказився! Тілько під’їхав під крильце, а він зараз зскочив з фургона й почав кумедію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що на посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пузир. Тож регоче і закликає його у хату. Бонавентура, показуючи на мене, каже: «Кличте ж і його, це Калитчин син - хазяїн гарний...». А Пузир одказує: голяк масті, чирва світить! Нехай, каже, розпряга коні та йде у застольну, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить.
Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндючити перед своїм братом! Ах ти ж пузир з горохом! Та я як позичав князеві гроші, то рядом сидів... Чого ж ти там зостався? Було б круть - і додому.
Роман. Ждав Бонавентури, думав свиней купить... Свині завідські, остроухі, гарні свині, я бачив.
Герасим. Та нехай їм чорт з їх завідськими свиньми, коли вони самі гірш свиней.
Роман. Бачив я й дочок Пузиревих - ходили з офіцерами на проходку. Одягнені по-панячи й ходять з вихилясами - настоящі панночки.
Герасим. Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: все подай, все прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір - не то зимою, а й літом - виходе тілько на шпацір! На біса нам білоручки, дармоїди... Стривай лишень, хтось, либонь, під’їхав. (Біжить до вікна). Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.
Роман вийшов.
Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Їдеш день - чия земля? Калитчина! Їдеш два - чия земля? Калитчина! Їдеш три - чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає... а скотини, а овець розведу - земля під товаром буде стогнать... Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!
Входе Гершко, одягнений чисто, по-городському.
Про що свідчить історія відвідин Пузиря Романом Калиткою? Як би на місці Пузиря повівся сам Калитка?
ЯВА III
(...) Гершко. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.
Герасим. Як? Грошей даси?
Гершко. Зачім гроші? Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо.
Герасим. Як грошей нема, то й розуму Біг дасть.
Гершко. Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так: як розум є, будуть гроші! Хе-хе-хе!
Герасим. А може, так. Ну, показуй же твій розум!
Гершко. Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквинов позичає на улучшеніє хазяйства п’ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Пхі! Между прочево, мне досконально звєсно, що він уже п’ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!.. Він любе смачно їсти, а ви любите землю... Давайте єму п’ять тисячов під закладну, візьміть добрі проценти - і земля буде ваша.
Герасим. Яким побитом?
Гершко. А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена і перезаложена ув банк; прийде строк платить - її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на себе банк - і земля ваша.
Герасим. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю і ще й процент візьму?
Гершко. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко діло мать.
Герасим (про себе). Що ж його робить? Два діла збіглось докупи... Кума ще нема... Голова тріщить! (До Гершка). Треба подумать.
Гершко. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю... Ну я його прогнав, бо без мене ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, і Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотілся до мене, я б ему купив з одного слова, а теперечки, на злість тому господину, желаю вам устроїть діло.
Герасим. Добре робиш, спасибі тобі! А від кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?
Гершко. Від денежного чоловіка, від Жолудя.
Герасим. Від Жолудя?! Григорій Мойсейович, будь ласка, не допустіть Жолудя. Ідіть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей під закладну і процент візьму невеликий... Тілько треба день-другий підождать, поки я обернуся з своїми ділами.
Гершко. Можна. А скілько ви мені дасте факторського?
Герасим. А скілько ж ви хочете, Григорій Мойсейович?
Гершко. Дасте п’ятдесят карбованців тепер, а як поладнається діло, то ще п’ятдесят.
Герасим. Помилуйте!.. Господь з вами! Бога бійтесь! Де ж таки сто карбованців за такий пустяк? Візьміть тепер... десять карбованців, а як діло скінчиться, тоді ще двадцять п’ять...
Гершко. Мінє ето даже странно, как чесний человєк! За кого ви меня принімаєте?
Герасим. Невже ж мало? За віщо ж більше? (...).
Гершко. Ну що робить!.. Нічого з вами робить, давайте. (Бере гроші). Теперички поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. (...).
Це не перший шахрай, що звернувся до Калитки. Як ви вважаєте, чому вони обрали саме його об’єктом шахрайств?
ЯВА V
Савка і Герасим.
(...) Герасим. Не мучте, куме! Кажіть...
Савка. Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук).
Герасим. Годяться. (Обніма Савку так само, як його обнімав Савка, і, держачи за шию, балака крізь сльози). Куме, соколе мій... Куме, вашими устами Бог говоре... (Цілує його). Я кращого слова від роду не чув, як пташка защебетала перший раз весною, так радісно зробилось на серці від цього слова. Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме!
Савка. Годяться!
Герасим (цілує його, говоре крізь сльози). Годяться?
Савка. Чого ж ви не радієте, та плачете?..
Герасим. Це я так радію... Як же, як, розкажіть? Я мало не заслаб, ждучи вас.
Савка. Пустіть, сідайте. Вип’ємо, я вам розкажу.
П’ють.
Ви думаєте, я мало трусився в городі? Танцював так, що і зуб на зуб не попадав. Вчора хотів спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство було заперте. Оце підійду до лавки та й думаю: а що, як пізнають, що фальшиві? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов іду і знов вертаюсь. Нема смілості. Зайшов у трактир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю - і сміливість найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчисі, а у самого серце затьопалось, і волосся, чую, піднімається на голові; та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов на улицю, то вже й землі під собою не чув. Мерщій до Лошкаря, купив пачку канату, даю знову бумажку; глянув на неї прикажчик, прищурив око, у мене в душі захолонуло, а далі поклав у ящик, а мені дав здачі. Тоді я у казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв і присяжний і дав здачі.
Герасим. Куме! Я подарую вам ті сто рублів! (Виймає запродажню і рве). От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечері, куме, як смеркне - на вокзал... А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашій гульні - щоб не догадались, бува. Я ніколи не гуляю, щоб не було подозріння. А от що: засватаю я Романа на Мотрі - от і буде причина нашій гульні. (Гука). Параско! Мотря! Роман! А ідіть сюди!
ЯВА VI
Ті ж, Мотря, Параска й Роман.
Герасим. Випий, стара.
Параска. Що це з ним? (П’є). Будьте здорові.
Герасим. Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрі. Мотре, підеш за Романа?
Мотря. Атож!
Герасим. Стара, що ти скажеш?
Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.
Герасим. А ти, Романе?
Роман. Спасибі вам, тату, що ви уважили мою просьбу. (...).
Завіса.
Чому Калитка так несподівано погодився на одруження Романа з Мотрею, проти якого він недавно протестував?
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Декорація та ж.
(...)
ЯВА V
Роман, Параска і Мотря. (...).
Роман. Скажете, мамо, батькові, що тут приїздив жид і сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обідню пору з грішми, бо Жолудь землю перекуповує. (Вийшов). (...).
ЯВА VII
Входе тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мішок з кожі. (...).
ЯВА VIII
Герасим (сам). Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.
Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось - хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братику, потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив; поки мішок розшили - дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї гроші... всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок - жид зашамотався, бере мішок, не дає... Давай гроші, - каже. Слово за слово, а тут - третій; я тоді йому тиць замість п’ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.
Входе Параска.
ЯВА IX
Герасим і Параска. (...)
Параска одступає за двері. (...).
Параска. Казав, щоб ти був в обідню пору у Смоквинова з грішми, бо Жолудь землю перекуповує.
Герасим (ненароком глянув на мішок). Ха-ха! Чорта лисого перекупе.
Параска. Що там ти привіз, чого ховаєшся від жінки? Покажи!
Герасим (несамовито підступа до неї). Я тебе попитаю! Я тобі покажу... я... я... тебе уб’ю... Я тебе задавлю, коли будеш лізти у вічі! Геть пішла!
ЯВА X
(...) Входе Савка.
(...) Герасим. То вам п’ять тисяч?
Савка. Десять... десять... кажу вам, десять... не розпалюйте мене! Герасим. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять... (Набік). Щоб тебе за печінку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розгляда). Оце одна, а це друга, а це третя...
Савка. Стривайте... куме, гляньте...
Герасим. А що?
Савка. Та це не гроші, це чистісенька бумага!
Герасим. Як?!
Савка. Чиста бумага! От так машину підвела жидівська голова, тілько на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.
Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива і кида). Сама бумага... чистісенька бумага!.. (Несамовито). Ха-ха-ха!.. Сто тисяч!! Ха-ха-ха!
Савка. От же збожеволіє! Куме, заспокойтесь, що з воза впало, те пропало.
Герасим озирається, хватає пояс на лаві і біжить з хати.
Савка. Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало.
Входе Параска.
То в чому ж полягало шахрайство, якому повірив Калитка?
ЯВА XI
Савка і Параска.
Параска. Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди він побіг, чого він так галаснув?
Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п’ять тисяч.
Параска. Як?
Савка. Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замість грошей. А може, то й не жид був, може, нечиста сила перекинулась в жида і отуманила нас так, що ми не роздивились і прийняли бумагу чисту за гроші.
Параска. А Господи, Господи! Бач, яке нещастя скоїлось; чула моя душа, що з ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?
Савка. Я й сам до пам’яті ніяк не прийду, всередині все колотиться.
Голос Копача: «Поможіть, рятуйте!» (...).
ЯВА XII
(...)
Підводять Герасима, він ще потягнув у себе воздух і витирає піт.
Параска (плаче). Старий, старий!
Герасим. Де я? (Спазми).
Копач. Пийте воду. (Подає).
Герасим п’є.
Копач. Що з вами? Що це ви вигадали?
Савка. Та годі, куме! Буде здоров’я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.
Копач. Які гроші?
Савка. Он гляньте, як нас обманили.
Копач. A-а! Зразу догадався! Опит - велікоє діло! На тім тижні в городі була така сама оказія! І багато видурили?
Савка. П’ять тисяч...
Герасим (закльовується воздухом). Ой... ой!..
Копач. Бризкайте водою.
Бризкають. Герасим піднімається.
Та годі вам, Никодимовичу, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От поїдемо на Боковеньку, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. Мені само провідєніє указує цей путь... Примети які: скала, копил так і копил так, а посередині кам’яна фигура... не я буду...
Герасим. Обікрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! ( Ридає ).
Завіса.
Прокоментуйте останні слова Герасима Калитки. Про що вони свідчать?
«КРАЩЕ СМЕРТЬ, НІЖ ТАКА ПОТЕРЯ...»
Кумедію нам дайте, кумедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!..
Іван Карпенко-Карий
У 1889 році Карпенко-Карий написав комедію «Гроші», яка була заборонена цензурою до вистави, проте після переробки під назвою «Сто тисяч» уже в 1890 році відбувся її дебют. Роль головного героя - Герасима Калитки - виконував сам Карпенко-Карий.
Основна комедійна лінія, пов’язана з придбанням Калиткою ста тисяч фальшивих грошей, розгортається на тлі панорами життя українського села на межі ХІХ-ХХ століть. Йдеться, зокрема, про зародження капіталістичного ладу, майнове розшарування села, а також про становлення сільської буржуазії як фактично нової суспільної верстви.
Сюжетна канва «Ста тисяч» узята з реального життя. У період мешкання драматурга на Єлисаветградщині газета «Єлисаветградський вісник» писала, що у 1880-х роках активно діяли зграї шахраїв, які дурили ласих до легкої наживи сільських багатіїв, нібито продаючи їм фальшиві гроші. Проте Карпенко-Карий використав ці відомості лише для зав’язки динамічної інтриги. Насправді ж предметом аналізу й осуду стала психологія стяжання. Карпенко-Карий представив на суд читача і глядача новий психологічний і соціальний тип сільського багатія, основою багатства якого є земля, «шматочок кругленький» у двісті десятин. Цьому малоосвіченому і жадібному сільському буржуа постійно «копиталу не хватає», щоб прикупити ще земельки, «Божої донечки», яку Герасим Калитка любить щирою любов’ю. Земля - його пристрасть: «Всю землю навкруги скуплю. Їдеш день - чия земля? Калитчина! Їдеш два - чия земля? Калитчина! Їдеш три - чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає...». Навіть уві сні Калитка марить: «Кругом, кругом усе моє».
Поміркуйте, чи може людина, що прагне до постійного збагачення, зберегти в собі позитивні людські якості, духовну цілісність, моральність.
Очевидно, що для справжнього господаря, який весь вік важко працював на землі, щиро любив її, знаходячи найніжніші для неї слова, руйнація мрії про розширення свого господарства, землі - істинна трагедія. У системі цінностей українського селянина земля важила найбільше. А для справжнього господаря, який її розуміє, «відчуває», - і поготів. Герасим Калитка зовсім не нагадує сатиричну карикатуру на одуреного сільського заможника. Цей образ значно складніший, він має динамічну перспективу, про що свідчить написана дещо пізніше комедія «Хазяїн» і її головний герой, Терентій Пузир, логічне продовження образу Калитки.
Чи віднайшли ви якісь позитивні риси в образі Калитки?
Із зашморгу Калитку, напівживого й напівбожевільного з горя, виймає Бонавентура - шукач скарбів, що розорився в пореформений час, не зумівши пристосуватися до нових економічних умов. Це теж цілком новий соціальний тип, продукт капіталістичного ладу, що утверджувався на зламі епох. Він уособлює типове явище тієї доби - процес розпаду дворянських і поміщицьких родів і господарств. Власне в уста Бонавентури драматург вкладає монолог, що дає ключ до розуміння цих процесів: «Хазяйственний мужик, - каже він, - велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини... Пани горять, а мужички з пожару таскають... Це не пустяк!.. Вони привикли омари там, шампанське - от грошики й ухнули, а там і іменія ахнули. А ви галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає... Гляньте навколо: Жолудь десять тисяч десятин, Чобіт - п’ять тисяч десятин, Пузир - три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте».
Проаналізуйте і прокоментуйте цей монолог Бонавентури, який не увійшов до поданого для читання скороченого варіанта п’єси.
У цій п’єсі Карпенка-Карого не цікавлять соціальні суперечності. Він ставить собі за мету розкрити конкретний психологічний тип героя, породженого новою економічною формацією. Це суть комедійного конфлікту й осердя її проблематики.
Сатиричної гостроти, глибокої комедійності драматург досягає різними засобами: свідомим перебільшенням, загостренням комічно-сатиричних ознак образу; спотворенням об’єктивної дійсності через суб’єктивну уяву; мовною індивідуалізацією та стилізацією мови під народну говірку.
Цей твір є блискучим взірцем світового сюжету про вічну «владу грошей», яка іноді змушує свою жертву втрачати людську подобу.
Якими якостями, на ваш погляд, повинна володіти людина, щоб не піддатися цій самій «владі грошей»?
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Повторюємо
- 1. Назвіть дату, місце народження Івана Карповича Тобілевича, міста, з якими було пов’язане його життя, видатних родичів знаменитого драматурга.
- 2. Пригадайте, у яких творах української чи зарубіжної літератури є герої, схожі на Герасима Калитку.
- 3. Перекажіть власними словами основний зміст твору «Сто тисяч».
- 4. Перерахуйте сюжетні лінії, наявні в трагікомедії «Сто тисяч».
2. Міркуємо
- 1. Розкажіть усе, що ви знаєте про родину І. Карпенка-Карого.
- 2. Складіть цитатний план характеристики образу головного героя. Поміркуйте, які цитати (з діалогів чи монологів) найбільше стали вам у пригоді.
- 3. Підтвердите цитатами з тексту, що Герасим Калитка - зажерливий і меркантильний, жорстокий і бездуховний господар-землевласник.
- 4. Виразно прочитайте монолог Герасима Калитки. Які інтонації вам знадобилися, щоб підкреслити авторську характеристику героя?
3. Аналізуємо
- 1. Порівняйте образи Герасима Калитки, його кума Савки, двох шахраїв. Що об’єднує цих людей і чим вони різняться?
- 2. Розвиньте розпочату думку: «Влада грошей перетворила Герасима Калитку на...».
- 3. Розкажіть про літературну й театральну діяльність І. Карпенка-Карого, їх взаємозв’язок.
- 4. Припустімо, ви зустріли такого собі Герасима Калитку в наш час. Розкажіть, який він нині.
4. Дискутуємо
- 1. Обговоріть, які суспільні явища відображені в трагікомедії Карпенка-Карого.
- 2. Чи погоджуєтесь ви, що бездуховність - прояв зла в житті людини? Свою думку аргументуйте цитатами з твору.
- 3. Визначте провідні засоби сатиричного змалювання героїв і ситуацій комедії.
- 4. Доведіть чи спростуйте думку, що проблеми, порушені автором твору, є актуальними і в наш час.
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Батько драматурга не мав жодної власності, не мав і доброї освіти, а тому змушений був служити при панських економіях. Мати, уроджена Садовська, до заміжжя була кріпачкою. У нарисі про І. Карпенка-Карого С. Єфремов писав: «Про матір особливо теплі спогади зостались у її талановитого сина, та й не у його самого, адже і Садовський, і Саксаганський - обидва свої артистичні псевдоніми взяли од матері, ніби оддячуючись їй своєю славою».
Справді, Микола і Марія прибрали собі за псевдоніми дівоче прізвище матері, а Панас назвався Саксаганським на честь містечка Саксагані, звідки мати була родом.
А на вашу думку, навіщо людина бере собі псевдонім? Люди яких професій роблять це найчастіше? Як впливає псевдонім (і чи впливає взагалі) на долю людини?
У 70-90-ті роки XIX століття народжувалася вічна слава українського театру, на небосхилі української театральної культури засяяли зірки корифеїв - Михайла Старицького, Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, братів Тобілевичів - Панаса Саксаганського, Миколи Садовського, Івана Карпенка-Карого.
Але розвиток драматургії був явищем складним і багатогранним. У цей період український театр пройшов непростий шлях від аматорських гуртків до «театру корифеїв», бувши повсякчас, за висловом І. Франка, «школою життя» для широких верств українського суспільства.
А. Пунгін. Панно. Корифеї української сцени
Відчутною стала потреба організації професійної театральної трупи. Честь її створення випала на долю М. Кропивницького. Фактичною датою народження трупи стала блискуча вистава Шевченкового «Назара Стодолі» в Києві 10 січня 1882 року за участю М. Садовського та М. Кропивницького.
Остаточно перша українська трупа склалася восени того ж року в Єлисаветграді. Тоді ж почала сходити акторська зірка М. Заньковецької.
Свою професійну трупу з власними декораціями, хором, оркестром створив і став на її чолі М. Старицький у 1883 році. До неї увійшли І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті. Іван Франко пізніше напише: «Зложилася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра робила фурор не тільки по українських містах, але також у Москві і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави».
Одним із розбудовників сучасного українського театру є Андрій Жолдак (Тобілевич) - нащадок Івана Карповича. Про його резонансну творчість часто пишуть у пресі, розповідають по телебаченню. А що ви знаєте про нього, його творчість?
ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ
Всесильне золото, і ви про це, напевно, знаєте, затьмарювало розум не одному ласому до наживи і жадібному персонажеві світової літератури. Геніальний французький драматург Жан Батіст Мольєр створив образ знаменитого Гарпагона, скнари, який навіки став втіленням «вічної» у світовому мистецтві проблеми влади грошей. Прочитайте уривок з комедії Мольєра «Скупий», і ви переконаєтеся: Калитка має гідних «родичів».
«Гарпагон. Злодії! Злодії! Тримайте злодія! Грабіжника! Вбивцю! Громе небесний, скарай злочинця! Все загинуло! Вбили, зарізали, гроші в мене вкрали! Хто вкрав? Куди він подівся? Де сховався? Як його знайти? Куди бігти? Чи не треба бігти? Чи не там він? Не тут? Хто це? Стій! (Хапає себе за руку). Віддай мою казну, мерзотнику! Ой, то це ж я сам! У голові паморочиться. Не знаю, де я, хто я, що роблю. Гроші, гроші мої бідні, голуб’ята рідні, друзі безцінні! Викрали вас у мене! Відняли мою опору, втіху мою, мою відраду! Що мені робити тепер у цьому світі? Навіщо мені тепер жити? Все скінчено! Ох, смерть моя прийшла!
Помираю, помер, похований, закопаний у могилі. Невже ж ніхто мене не воскресить? Врятуйте, поверніть гроші або хоч підкажіть, хто вкрав! Га? Що ви кажете? Почулося, немає нікого. Але хто б не вкрав, проклятий вистежив так спритно, підстеріг і вловив момент, коли я з негідником сином вступив у суперечку. Піду! Піду швидше шукати управи! Всіх на допит - служниць, служників, і дочку, й сина, і мене самого. Що це? Навіщо тут народ зібрався? Скільки їх? На цього погляну а чи на того - всіх підозрюю, в кожному бачу злодія! Про щось говорять! Ви про кого розмовляєте? Чи не про того, хто мене пограбував, занапастив? Що за шум отам, нагорі? Можливо, там злодій? Будьте милосердні! Якщо ви чули що-небудь, знаєте про злодія, благаю - не приховуйте, скажіть мені. Можливо, він поміж вами ховається? Чого вони так дивляться на мене? І всі регочуть. A-а, ось ви як! Спільники! Разом з ним крали! Швидше за поліцією, за комісаром, за приставами, суддями! Всіх катувати, повісити на шибениці! Агов, ката сюди! Усіх перевішаю, а якщо грошей не знайду, повішуся сам!».
А насамкінець - порівняйте: українське слово «калитка» означає «товстий гаманець». Саме таким є прізвище головного героя комедії Карпенка-Карого. А слово «гарпагон» походить з латини, первинне його значення - гарпун. Так називався якір, яким під час морського бою підтягували ворожі кораблі. У переносному значенні означає «хапуга», «загребущі руки».
ВАШ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК
Драма (з грецької - «дія») - один із трьох літературних родів (епос, лірика, драма). У драмі життя показане не через авторську оповідь, а через діалоги і вчинки дійових осіб. Драматичні твори призначені для постановки на сцені. Драматичний твір має діалоги, полілоги, монологи, ремарки (авторські пояснення в тексті драми). Драматичний твір складається з дій або актів. Дії поділяються на сцени, яви або картини. До драматичних жанрів належать комедія, трагедія і власне драма.
Комедія (з грецької - «святково-веселий натовп і пісня») - жанр драматичного мистецтва, у якому дія та дійові особи подаються у смішних ситуаціях. Природа сміху, його палітра можуть бути надзвичайно широкими - від поблажливо гумористичного сміху до сатири, сарказму, гротеску. Родоначальником комедійного жанру вважається Аристофан. Комедійний жанр в українській літературі представлений творами М. Гоголя, М. Старицького, І. Карпенка-Карого. Вершини світового мистецтва комедії - твори Лопе де Вега, Шекспіра, Мольєра, Грибоєдова.
Трагікомедія - жанр драматичного твору, що має ознаки як трагедії, так і комедії. В основі трагікомедії лежить переконання автора у відносності цінностей життя. Трагікомедія не приймає однозначності моральних оцінок комедії чи трагедії. Основні ознаки трагікомедії: поєднання смішних і серйозних епізодів; використання елементів піднесеності й комізму для змалювання дійових осіб; щасливе розв’язання любовних перипетій; несподівані сюжетні рішення; значна роль випадковості в долях персонажів. Часто герой має одну-дві визначальні риси, які постійно підкреслює автор і які надають змальовуваній особі ознак певного соціального типу.
Яка, на вашу думку, найголовніша відмінність комедії від трагікомедії? Чому твір «Сто тисяч» ми називаємо трагікомедією, а не комедією? Аргументуйте свою думку, спираючись на подані визначення.
ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ
Щоб мати повне уявлення про творчість драматурга, треба його п’єсу неодмінно побачити на сцені.
Також рекомендуємо відвідати Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, при якому функціонує театр-студія. А раптом це і ваша доля?
Після перегляду спектаклю або екранізованого твору «Сто тисяч» (у цій екранізації брали участь найвидатніші актори України) влаштуйте круглий стіл на тему «Сучасне прочитання творів Івана Карпенка-Карого, їх актуальність і злободенність».
Якщо у вашій школі є шкільний драмтеатр або гурток, спробуйте інсценізувати уривки з прочитаної вами трагікомедії.
ЛІТЕРАТУРНА П’ЯТИХВИЛИНКА
Ми намагалися з’ясувати походження прізвищ героїв літературних творів. А чи знаєте ви етимологію власного прізвища чи імені? Спробуйте подумати і висловити свої припущення про це! Або оберіть ім’я та прізвище одного з героїв прочитаних вами творів і визначте їх походження, значення. От, наприклад, ім’я Олена походить із грецької мови і означає «смолоскип». А якщо прізвище, припустімо, Стельмах - хтось із ваших предків був гарним майстром з виготовлення возів. Подорожуйте Інтернетом, пошукайте в етимологічному словнику і сміливо висловлюйте власні гіпотези!
ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКА ВІТАЛЬНЯ
ТЕАТРАЛЬНЕ СУЗІР’Я
Історія української і світової театральної сцени славна унікальним явищем - «театром корифеїв».
Свою діяльність український професійний театр розпочав 10 січня 1882 року, коли кияни вперше прийшли на виставу «Назар Стодоля» Тараса Шевченка. Один із знаних дослідників української драматургії Григорій Семенюк писав: «Маємо безпрецедентно-феноменальний випадок в історії світової культури, коли, нехтуючи кар’єрою, маєтками, соціальним статусом, інколи свободою, здоров’ям і життям, театральні діячі буквально на одному ентузіазмі будували театральний Храм, що захоплював і дивував світ. Кожен з тих, кого ми сьогодні називаємо корифеєм українського театру, мав вибір: жити на "дворянську ногу’’ (бо переважно всі мали дворянське походження), підвищуватися в чинах, спокуситися високою платнею і славою артиста Імператорського театру чи служити в українському театрі, добровільно прирікши себе на каторжний "труд, і спрагу, й голод’’. Вони були справжніми лицарями духу народного. Ніхто з них не змінив бажання утверджувати українське мистецтво, що хвилювало, виховувало і збагачувало глядача».
Вони любили свою батьківщину, Україну, і театр. Любили над усе. Любили так, що виснажена голодом і хворобою Марія Садовська-Барілотті померла прямо на сцені, Марія Заньковецька пожертвувала особистим щастям. Михайло Старицький усі свої заощадження витратив на організацію трупи, на становлення українського театру. Ви вже знаєте, що довгі роки довелося терпіти жандармську «опіку» Іванові Карпенку-Карому. Майже сорок років не сходив зі сцени батько українського театру - Марко Кропивницький. Він, після струсу мозку, спричиненого зумисне опущеною на нього завісою, оглух, як свого часу геніальний Бетховен. І, як всесвітньо відомий композитор, що написав свої кращі твори, вже будучи глухим, Марко Лукич утілив свої кращі образи на українській сцені, читаючи слова по губах партнерів...
Що вам відомо про сучасний український театр? Назвіть відомі вам театри. Які з них ви відвідували? Яких українських акторів ви знаєте? Які п’єси ставлять в українських театрах? Яка роль театру в українському суспільстві нині?
Коментарі (0)