Леся Українка (1871—1913)
- 4-01-2023, 16:27
- 241
8 Клас , Українська література 8 клас Слоньовська (повторне видання) 2022
Леся Українка
(1871—1913)
Ви вже знаєте, що справжнє прізвище Лесі Українки - Лариса Петрівна Косач, і цей псевдонім, який дуже зобов’язує, своїй талановитій доні дала відома українська письменниця Олена Пчілка. Лариса була другою дитиною в сім’ї Петра та Ольги Косачів і народилася 25 (13 - за старим стилем) лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Первісток Михайло, не набагато старший від Лариси, у зрілі роки встиг потужно заявити про себе як талановитий перекладач, але, на жаль, через раптову хворобу передчасно пішов із життя.
Цікаво, що Олена Пчілка ще до народження Михайла та Лесі випросила собі в Бога честь стати матір’ю талановитих українців: у юності Ольга Петрівна заприсяглася, що все, до чого придатною буде сама, що злеліє під материнським серцем, випестує світлим духом своїм, - служитиме Україні, народові українському передусім. У такий спосіб письменниця свідомо «запрограмувала» народити й виплекати потужні таланти для служіння українському народу.
Леся виховувалася в інтелігентній заможній сім’ї, де в повазі були й художня книга, і наука. Косачі приятелювали з багатьма відомими в Україні людьми: Миколою Лисенком, Іваном Франком, Михайлом Старицьким1. Читати Леся навчилася в чотири роки, грати на фортепіано - п’ятирічною. Оскільки Олена Пчілка не тільки друкувала свої твори, а й збирала усну народну творчість, зокрема пісні, а також колекціонувала вишивки, її маленька дочка з ранніх літ знала надзвичайно багато старовинних народних пісень, а у вісім років сама вимережила батькові сорочку. Також Олена Пчілка приділяла багато уваги вивченню її дітьми іноземних мов, вимагала від них добрих знань з античної літератури, світової та української історії. Лесю особливо захоплювали історичні поеми Греції та Риму. Вона навіть вигадувала дитячі ігри за мотивами античних міфів.
1 Михайло Старицький (1840-1904) - український поет і драматург, який для розвою українського національного театру віддав увесь маєток.
Коли батька перевели на роботу до Луцька, сім’я оселилася поблизу - у селі Колодяжному. Якось на Водохреще Леся разом із іншими дітьми пішла на річку Стир подивитися, як священник святить воду, промочила ноги й занедужала на туберкульоз кісток. Почалася затяжна багатолітня боротьба з невиліковною хворобою. Батьки рятували дочку всіма способами: возили оперувати в Німеччину, лікували на найкращих курортах світу, проте здоров’я покращувалося ненадовго.
Перший художній Лесин твір - поезія «Надія», присвячена рідній тітці Олені, яку заарештували за протиімперську діяльність. У 1884 році львівський журнал «Зоря» надрукував вірш юної авторки «Конвалія». Олена Пчілка ще з юнацьких літ залучала Михайла та Лесю до перекладацької справи. Удвох вони переклали українською мовою твори Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Пропала грамота» і «Зачароване місце». Книга, до якої ввійшли ці переклади, побачила світ у Львові в 1885 році. Перекладачі підписалися оригінальними псевдонімами: Михайло Обачний та Леся Українка.
У березні 1893 року за сприяння Івана Франка у Львові вийшла Лесина перша книга віршів «На крилах пісень». Критика схвально відгукнулася на прихід в літературу талановитої авторки. За мужність і незламність духу Іван Франко назвав Лесю Українку чи не «єдиним мужчиною на всю соборну Україну», а Осип Маковей1 так визначив провідні мотиви її першої збірки: «Перший - то сумовитий погляд авторки на своє життя і долю; другий - то культ природи; а третій - то культ України і світове горе».
1 Осип Маковей (1867-1925) - західноукраїнський письменник.
У 1899 році з’явилася друга поетична книга - «Думи і мрії». Уже з цих збірок молода авторка поставала людиною великої сили волі. Наприклад, у вірші «Contra spem spero2» важкій недузі вона протиставила свій незламний дух:
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
2 Contra spem spero (латинське) - без надії сподіваюсь.
Перша книга віршів Лесі Українки «На крилах пісень» (1893)
На зламі століть Леся Українка вже була широко відомою поетесою. В її особі передові люди України справедливо розпізнавали гідну наступницю Тараса Шевченка, яка зброєю проти неправди й гніту свого народу обрала поетичне слово. Сама Леся Українка дуже шанувала Кобзаря, вважала його роль в долі українського народу особливою. У вірші «На роковини» вона так писала про Кобзареву відданість Україні:
Він перший за свою любов
тяжкі дістав кайдани,
але до скону їй служив
без зради, без омани.
Усе знесла й перемогла
його любові сила.
Того великого вогню
і смерть не погасила.
Леся Українка прославилася й високохудожніми віршованими драмами. Значну частину цих творів було написано на основі античної історії, інші стосувалися світогляду, вірувань та історії власного народу. У 1910 році письменниця опублікувала патріотичний твір «Бояриня», у якому в образі Оксани Перебійної вивела сильну духом і помислами українську жінку, яка на чужині боронила рідний край у найтяжчі роки його занепаду, що настали після Переяславської ради.
У десятому класі ви читатимете й аналізуватимете найкращу з художнього погляду віршовану драму Лесі Українки «Лісова пісня», написану на основі народних повір’їв і неперехідних морально-естетичних цінностей українців. Ще задовго до екологічних катастроф поетеса пророчо застерігала своїх земляків і все людство від бездумного нищення природи, невміння людей жити в гармонії з довкіллям, сповідувати високі ідеали добра, любові, справедливості.
Леся Українка приятелювала з визначними вченими - істориком Дмитром Яворницьким, відомим мовознавцем Агатангелом Кримським, які допомагали їй високопрофесійними консультаціями. Коли поетеса надіслала науковцеві-поліглотові1 свою поему «Одно слово», зі змісту якої випливало, що в якутській мові нема слова «воля», Агатангел Юхимович авторитетно відповів, що воно в якутській мові є й активно вживається. Кмітлива авторка підзаголовок «Оповідання старого якута» замінила на «Оповідання тубільця з півночі», не вказавши мови, у якій не існує слова «воля».
1 Поліглот - знавець багатьох мов.
Усе життя Леся Українка була великою патріоткою рідного краю. Заради збереження духовних скарбів поетеса нехтувала навіть власним здоров’ям. Хоча берлінський професор наполягав на щорічному курортному лікуванні Лесі в Єгипті, одного року вона віддала всі зібрані на це родиною кошти для організації експедиції для запису народних дум. Коли в 1909 році в Києві було поставлено на сцені драму Лесі Українки «Блакитна троянда», гонорар за цю постановку авторка віддала на спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку.
Померла Леся Українка 19 липня 1913 року в Грузії у місті Сурамі. Прах великої поетеси перевезли в Україну і поховали на Байковому кладовищі в Києві.
«Леся Українка стоїть ніби в центрі нашої новішої поезії, з одного боку торкаючись попереднього гурту письменників, у яких голосніше бринить громадянська струна; з другого - сама дає почин тій поезії, що останніми часами все дужче починає в нас озиватись... Леся Українка лишається проте найсучаснішим з наших письменників, справжнім "поетом під час облоги” - співцем того лютого часу, що так яскраво з її творів позирає. Вміла вона дошкулити ворога своїм дужим словом, вдихнути бадьорість і волю до активності й діла у своїх; та вміла ж і просто зачепити натхненною піснею струни в душі людській».
Сергій Єфремов
Діалог із текстом
- 1. Коли і в якій сім'ї народилася Лариса Косач? Якими були умови для духовного розвитку дітей у цій родині? У якому віці Леся навчилася читати, грати на фортепіано, вишивати?
- 2. Що ви можете розповісти про перші спроби творчості Лесі та її брата Михайла?
- 3. Де виходили друком збірки віршів Лесі Українки? Як зустріла критика появу нового автора?
- 4. Які віршовані драми вважають вершинами творчості Лесі Українки?
- 5. У яких вчинках поетеси особливо виразно виявився патріотизм Лесі Українки і її щира турбота про збереження народних скарбів?
- 6. Прокоментуйте оцінку Лесі Українки Сергієм Єфремовим.
- 7. Скільки років прожила Леся Українка? Як ви вважаєте, чому за таке коротке життя їй вдалося зробити дуже багато?
- 8. З якою метою Олена Пчілка дібрала для своєї дочки такий відповідальний псевдонім?
- 9. Порівняйте ставлення до своїх талановитих дітей батьків Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки. Чи так, на вашу думку, повинні опікуватися майбутніми талантами сучасні сім'ї? Чому?
ДАВНЯ ВЕСНА
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло -
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
Діалог із текстом
- 1. Чи любите ви весну? Чому?
- 2. Як описано прихід весни й пробудження природи в цьому вірші? Відповідаючи, використовуйте цитати з твору Лесі Українки. Контрастною чи співзвучною до настрою ліричної героїні виступає природа в поезії «Давня весна»?
- 3. Якими рядками сказано про вдячність ліричної героїні весні?
- 4. Чи можна цей вірш вважати автобіографічним? Чому ви так думаєте? Знайдіть відповідність між певними поетичними рядками й фактами з життя Лесі Українки.
- 5. На яких художніх деталях акцентує увагу читачів авторка в першій строфі?
- 6. Випишіть із вірша всі метафори і поясніть, як вони впливають на змалювання пейзажних картин авторкою.
Мистецькі діалоги
1. Розгляньте картину «Сад, що квітне». Чим саме цвітіння яблуні прекрасне? Чи може картина російського художника Олександра Мохова бути ілюстрацією до поезії Лесі Українки? Свою відповідь аргументуйте. Чим саме вас зворушила природа, відтворена фарбами й пензлем на ілюстрації?
Олександр Мохов. Сад, що квітне (2012)
2. Розгляньте репродукцію картини сучасного українського художника Олександра Ворони «В саду, який цвіте». Які деталі цієї картини можуть проілюструвати вірш Лесі Українки «Давня весна»? Чому лірична героїня Лесі Українки не могла насолоджуватися красою яблуневого цвіту в саду?
Олександр Ворона. В саду, який цвіте (2005)
3. Користуючись мережею Інтернет, знайдіть і прослухайте музичні цикли «Чотири пори року» Антоніо Вівальді або «Пори року» Петра Чайковського. Чи можуть певні уривки з цих музичних творів бути ілюстраціями до вірша Лесі Українки «Давня весна»? Чому ви так вважаєте?
* * *
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.
Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.
Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне.
Діалог із текстом
- 1. Які бажання висловлює лірична героїня цього вірша? Який у неї настрій? Чи про щось подібне доводилося мріяти й вам?
- 2. Доведіть, що в цій поезії виразно виявляються романтичні мотиви.
- 3. Які художні засоби і з якою метою використано в цій поезії Лесі Українки?
- 4. Вивчіть вірш «Хотіла б я піснею стати» напам'ять.
Мистецькі діалоги
• Розгляньте репродукцію картини Олександра Углова «Юний скрипаль». На основі зображеного доведіть, що скрипаль талановитий і всією душею віддається музиці. Чи може мрія Лесиної ліричної героїні також бути мрією юнака на картині? Свою відповідь аргументуйте. Чим споріднені музика і поезія?
Олександр Углов. Юний скрипаль (2011)
Поема «Давня казка»
Поема Лесі Українки «Давня казка» є одним із найбільш відомих ліро-епічних творів письменниці. Написана вона в Києві в 1893 році. Першою критично проаналізувала цей твір своєї дочки Олена Пчілка. Леся Українка особисто читала свою поему в гуртку «Плеяда» серед талановитих молодих, та вже авторитетних, письменників і отримала від них тільки схвалення. Хоча молода авторка остерігалася, що через її хворобу і співчуття оточення справжньої оцінки своєї творчості не почує.
Твір був уперше надрукований у Львові в журналі «Житє і слово» в 1896 р. Саме поема «Давня казка» відкривала другу збірку Лесі Українки «Думи і мрії» (1899).
Хоча в назві твору є слово «казка», насправді за жанром це типова поема, яка має експозицію (представлення свого героя авторкою читачам, влучна характеристика народного співця як «людини Божої»), зав’язку (знакову зустріч поета з Бертольдом), кульмінацію (конфлікт «влади» і «свободи слова»), розв’язку (арешт і смерть поета), постпозицію-епілог (вічне протистояння «нащадків» співця «нащадкам» Бертольда).
Темою поеми є високе покликання поета, його свідоме служіння народові, тож «Давню казку» можна сміливо вважати поетичним маніфестом Лесі Українки. Ідея твору яскраво виражена такими рядками:
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
У цій ліро-епічній поемі, як пізніше в дуже багатьох драматичних творах, Леся Українка порушує питомо українські питання і веде мову про Україну й українців, одягаючи своїх героїв у національний одяг інших народів і поміщаючи в інші епохи.
«Я скінчила "Давню казку” (поет і лицар), прочитала її в "Плеяді” з певним тріумфом, найбільш всіх вона сподобалась п. Липському. Се мені приємно, бо все-таки він людина, вихована на європейській літературі, і патріотичної поблажливості у нього нема».
Із листа Лесі Українки до брата Михайла 12 грудня 1893 року
Ліpo-епічна поема - віршований твір великого обсягу, який має переважно одну сюжетну лінію, невелику кількість героїв і розкриває якусь одну проблему. Поема може мати передмову (вступ (пролог) або своєрідний зачин), а також післямову (епілог). У поемі Лесі Українки зачин наближає літературний твір до фольклорного жанру казки, для якої характерні подібні заохочення слухачів (читачів) до цікавої розповіді. Епілогом у поемі виявляється заключна частина твору, у якій наголошується на тому, що протистояння між оборонцями народу (поетами) та його визискувачами (можновладцями) - вічне. Для кращого сприйняття твору, особливо якщо події в літературному тексті відбуваються в різних місцях, автор може поділити поему на окремі розділи, як це й зробила Леся Українка.
ДАВНЯ КАЗКА
Поема
(Скорочено)
Може б, хто послухав казки?
Ось послухайте, панове!
Тільки вибачте ласкаво,
Що не все в ній буде нове.
Тож, коли хто з вас цікавий,
Сядь і слухай давню казку,
А мені коли не лаврів,
То хоч бубликів дай в’язку.
І
Десь, колись, в якійсь країні
Проживав поет нещасний,
Тільки мав талан до віршів,
Не позичений, а власний.
На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий, -
От собі - людина Божа!
Та була у нього пісня
І дзвінкою, і гучною,
Бо розходилась по світу
Стоголосою луною.
І не був поет самотнім:
До його малої хати
Раз у раз ходила молодь
Пісні-слова вислухати.
Теє слово всім давало
То розвагу, то пораду;
Слухачі співцю за теє
Ділом скрізь давали раду...
Як навесні шум зелений
Оживляв сумну діброву,
То щодня поет приходив
До діброви на розмову.
Тільки чує - гомін, гуки,
Десь мисливські сурми грають,
Чутно разом, як собачі
Й людські крики десь лунають.
Як на те ж, лежав поет наш
На самісінькій стежині.
«Гей! - кричить він, - обережно!
Віку збавите людині!»...
Попереду їхав лицар,
Та лихий такий, крий Боже!
«Бачте, - крикнув, - що за птиця!
Чи не встав би ти, небоже?»
«Не біда, - поет відмовив, -
Як ти й сам з дороги звернеш,
Бо як рими повтікають,
Ти мені їх не завернеш!..
В мене рими - соколята,
Як злетять до мене з неба,
То вони мені вполюють,
Вже кого мені там треба!»
«Та який ти з біса мудрий! -
Мовить лицар. - Ще ні разу
Я таких, як ти, не бачив.
Я тепер не маю часу,
А то ми б ще подивились,
Хто кого скорій вполює.
Хлопці! геть його з дороги!
Хай так дуже не мудрує!»
«От спасибі за послугу! -
Мовить наш поет. - Несіте.
Та візьміть листки з піснями,
Он в траві лежать, візьміте».
«Він, напевне, божевільний! -
Крикнув лицар. - Ну, рушаймо!
Хай він знає нашу добрість -
Стороною обминаймо.
А ти тут зажди, небоже,
Хай-но їхатиму з гаю,
Я ще дам тобі гостинця,
А тепер часу не маю»...
Розтеклись ловці по гаю,
Полювали цілу днину,
Та коли б же вполювали
Хоч на сміх яку звірину!..
Геть одбившися від гурту,
Їде лицар в самотині.
Зирк! - поет лежить, як перше,
На самісінькій стежині.
«Ах, гостинця ти чекаєш! -
Мовив лицар і лапнувся
По кишенях. - Ой небоже,
Вдома гроші я забувся!»
Усміхнувсь поет на теє:
«Не турбуйсь за мене, пане,
Маю я багатства стільки,
Що його й на тебе стане!..
Бачиш ти - оця діброва,
Поле, небо, синє море -
То моє багатство-панство
І розкішне, і просторе.
При всьому сьому багатстві
Я щасливий завжди й вільний».
Тут покликнув лицар: «Боже!
Чоловік сей божевільний!»
«Може буть, - поет відмовив, -
Певне, всі ми в Божій волі.
Та я справді маю щастя,
І з мене його доволі.
Так, я вільний, маю бистрі
Вільні думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.
Все, чого душа запрагне,
Я створю в одну хвилину,
В таємні світи надхмарні
Я на крилах думки лину.
Скрізь гуляю, скрізь буяю,
Мов той вітер дзвінкий в полі;
Сам я вільний і ніколи
Не зламав чужої волі!»
Засміявсь на теє лицар:
«Давню байку правиш, друже?
Я ж тобі скажу на теє:
Ти щасливий, та не дуже...
Я б віддав твоє багатство
І непевнії країни
За єдиний поцілунок
Від коханої дівчини...»
Щось поет хотів відмовить
На недбалу горду мову,
Та вже сонечко червоне
Заховалось за діброву.
Надійшла сільськая молодь,
Що з роботи поверталась,
І побачила поета,
З ним приязно привіталась.
Тут поет взяв мандоліну1,
1 Мандоліна - струнний щипковий інструмент, різновид лютні.
І на відповідь гуртові
Він заграв, і до музики
Промовляв пісні чудові.
Всі навколо нерухомі,
Зачаровані стояли,
А найбільше у дівчаток
Очі втіхою палали.
Довго й лицар слухав пісню,
Далі мовив на відході:
«Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годі!»
II
Літнім вечором пізненько
Сам поет сидів в хатині,
Так од ранку цілу днину
Він просидів в самотині...
Тільки чує - хтось під'їхав
На коні до його хати
І спинився, потім зброя
Почала чиясь бряжчати...
«Добрий вечір!» - «Добрий вечір». -
Став тут лицар і - ні слова.
Щось ніяк не починалась
Тая пильная розмова.
«Де ж твоя, мій гостю, справа?» -
Далі вже поет озвався.
Лицар стиха одмовляє:
«Я, мій друже, закохався...
Закохався я і гину, -
Каже лицар, - вдень і вночі
Бачу я перед собою
Ясні оченьки дівочі».
«Що ж? - поет на те говорить. -
То за ручку та й до шлюбу!»
«Ох! - зітхає лицар. - Візьме
Інший хтось дівчину любу!
Під балкон моєї донни
Кожен вечір я приходжу,
І в журбі тяжкій, в зітханнях
Цілу нічку я проводжу.
Може б, краще їй припали
До сподоби серенади?..»
Тут поет на те: «Запевне,
Треба пташечці принади!»
«Голос маю, - каже лицар, -
Та не тямлю віршування...»
«Певна річ, - поет говорить, -
То не легке полювання,
А то б досі вже на лаври
Хто б схотів, то й був багатий,
Ні, - химерний, норовистий
Кінь поезії крилатий1!»
1 Крилатий кінь Пегас.
«Ти своїм віршем чудовим
Чарував усю громаду, -
Тільки ти один тепера
Можеш дать мені пораду!
За пораду все, що хочеш,
Дам тобі я в надгороду».
«Ну, на се, - поет відмовив, -
Не надіюся я зроду.
Та мені для сього треба
Ймення й вроду панни знати».
«Їй наймення Ізідора,
А вродлива!.. не сказати!..»
Більш поет вже не питався,
Сів, задумавсь на хвилину,
Записав щось на папері,
Зняв з кілочка мандоліну...
І погнався лицар хутко
Через доли, через гори,
І спинився під віконцем
У своєї Ізідори.
Хутко в неї під віконцем
Мандоліна залунала,
Із потоку гуків чулих
Серенада виринала...
Отже, ледве серенада
Залунала у просторі,
Вийшла з хати Ізідора
Подивитися на зорі.
А як стихли під балконом
Любі гуки мандоліни,
До Бертольда полетіла
Квітка з рожі від дівчини...
III
...Час летів, немов на крилах,
І, мов сон, життя минало.
Та незчувсь Бертольд, як лихо
Несподівано настало.
Забажалось королеві
Звоювать чужеє царство,
Розіслав він скрізь герольдів2
2 Герольд - вісник, глашатай, гонець, посланець.
На війну скликать лицарство...
Подалося геть за море
Все одважнеє лицарство;
Там за морем десь лежало
Бусурменське господарство...
Та коли вже надто тяжко
Туга серце обгортала,
То співці співали пісню,
Пісня тугу розважала:
«Не журись, коли недоля
В край чужий тебе закине!
Рідний край у тебе в серці,
Поки спогад ще не гине»...
...І Бертольдові спочатку
Справді щастя панувало,
Довелося звоювати
Городів чужих чимало.
От вже він на стольне місто
Погляда одважним оком,
Але тут-то саме щастя
Обернулось іншим боком.
Чи то врешті у Бертольда
Притомилося лицарство,
Чи то владар бусурменський
Міцно так тримавсь за царство, -
Тільки твердо так трималось
Місто гордеє, уперте,
Раз одбилось, потім вдруге,
Потім втретє, ще й вчетверте...
Місяць, другий вже ведеться
Тая прикрая облога.
Серед війська почалися
Нарікання і тривога.
Приступили до Бертольда
Вояки й гукають грізно:
«Гей, виводь ти нас ізвідси!
Геть веди, поки не пізно!..»
Далі кинулись до зброї...
Бог зна, чим би то скінчилось...
Але тут хтось крикнув: «Стійте!» -
Військо раптом зупинилось.
Вийшли тут наперед війська
Військові співці славутні,
Всі вони були при зброї,
А в руках тримали лютні.
З них один промовив: «Браття!
Часу маєте доволі,
Щоб Бертольда покарати,
Він же й так у вашій волі.
Ми б хотіли тут в сій справі
Кілька слів до вас сказати,
Та співцям співати личить,
Отже, ми почнем співати».
Тут один із них тихенько
Струни срібнії торкає,
Усміхається лукаво
І такої починає:
«Був собі одважний лицар,
Нам його згадать до речі,
Він робив походи довгі -
Від порога та до печі.
Валерій Панфілов. Давня казка (1961)
Він своїм язиком довгим
Руйнував ворожі міста...
Чули ви його розповідь:
«Я один, а їх аж триста!»
Ну, та сей одважний лицар
Якось вибрався до бою.
І вернув живий, здоровий:
Талісман він мав з собою.
Я гадаю, талісман сей
Кожен з вас тут знать готовий,
Се буде речення мудре:
«Утікай, поки здоровий!»
«Утікай, поки здоровий!» -
Всі співці тут заспівали;
Вояки стояли тихо,
Очі в землю поспускали.
Раптом зброя заблищала,
І гукнуло військо хором:
«Ми готові йти до бою!
Краще смерть, ніж вічний сором!»
І метнулися у напад
Так запекло, так завзято,
Що не встигла й ніч настати,
Як було вже місто взято.
Місто взято, цар в полоні
Бусурменський1. Перемога!
1 Бусурменський - мусульманський; у переносному значенні: чужинський.
От тепер уже одкрита
Всім у рідний край дорога.
Тут на радощах Бертольдо
Всіх співців казав зібрати
І, коли вони зібрались,
Привселюдно став казати:
«Ви, співці славутні наші,
Ви, красо всього народу!
Ви нам честь відрятували,
Вам ми винні надгороду!»
Та співці відповідали:
«Ні, не нам, ласкавий пане,
Той, хто сих пісень навчив нас,
Надгороду хай дістане...
Він зостався, щоб піснями
Звеселять рідну країну,
Там він має розважати
Не одну сумну родину»...
«Тільки б дав нам Бог щасливо
Повернутися додому,
Срібла, золота насиплю
Я співцеві дорогому!..»
IV
Кажуть, весь поміст у пеклі
З добрих замірів зложився!
Для пекельного помосту
І Бертольдо потрудився...
Окрім того, що набрав він
На війні всього без ліку,
Ще король йому в подяку
Надгороду дав велику.
Сила статків та маєтків!
Вже Бертольдо граф заможний!
Він живе в свойому графстві,
Наче сам король вельможний.
Та околиця, де жив він,
Вся була йому віддана,
Люд увесь в тім краю мусив
Узнавать його за пана...
Що ж, напитки, та наїдки,
Та убрання прехороші,
Та забави, та турніри,
А на все ж то треба гроші!..
Почалися нескінченні
Мита2, панщина, податки,
Граф поставив по дорогах
Скрізь застави та рогатки3.
2 Мито - податок.
3 Застави та рогатки - пропускні пункти, на яких збирали мито.
Трудно навіть розказати,
Що за лихо стало в краю, -
Люди мучились, як в пеклі,
Пан втішався, як у раю.
Пан гуляв у себе в замку, -
У ярмі стогнали люде,
І здавалось, що довіку
Все така неволя буде.
Розливався людський стогін
Всюди хвилею сумною,
І в серденьку у поета
Озивався він луною...
Ось одного разу чує
Граф лихі, тривожні вісті:
Донесла йому сторожа,
Що не все спокійно в місті;
Що співці по місту ходять
І піснями люд морочать,
Все про рівність і про волю
У піснях своїх торочать.
Вже й по тюрмах їх саджають,
Та ніщо не помагає, -
Їх пісні ідуть по людях,
Всяк пісні ті переймає...
«В мужика землянка вогка,
В пана хата на помості;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів біліші кості!
У мужички руки чорні,
В пані рученька тендітна;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів і кров блакитна!
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?»
«Що се, що? - кричить Бертольдо.
Гей, ловіть співця, в’яжіте!
У тюрму його, в кайдани!
Та скоріш, скоріш біжіте!»
«Не турбуйся ти даремне,
Все одно, вельможний пане,
Вловиш нас сьогодні десять,
Завтра двадцять знов настане!
Нас таки чимале військо,
Маєм свого отамана,
Він у нас одважний лицар,
Врешті, він знайомий пана...»
«Маєм свого отамана! -
Ось де корінь цілій справі!
Ну, та я тепера хутко
Положу кінець забаві!»
Тут він двох щонайвірніших
Слуг до себе прикликає
І до нашого поета
У хатину посилає:
«Ви скажіть йому від мене,
Що я досі пам’ятаю,
Як пісні його втішали
Нас колись в чужому краю...
Я його талан співацький
Так високо поважаю,
Що співцем своїм придворним
Я зробить його бажаю.
Ви скажіть, що він у мене
Буде жити в шані, в славі,
Тільки, звісно, хай забуде
Різні вигадки лукаві».
Слуги зараз подалися
До убогої оселі,
Принесли вони поету
Ті запросини веселі.
Усміхаючись, він слухав
Те запрошення знаднеє1,
1 Знаднеє - звабливе.
А коли вони скінчили,
Так промовив їм на сеє:
«Ви скажіть, що я не хочу
Слави з рук його приймати,
Бо лихую тільки славу
Тії руки можуть дати.
Золотих не хочу лаврів, -
З ними щастя не здобуду.
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Тож підіте і скажіте,
Що поки я буду жити,
Не подумаю довіку
Зброї чесної зложити!»
Аж скипів Бертольд, почувши
Гордовитую відмову,
До поета посилає
Посланців тих самих знову:
«Ви скажіть сьому зухвальцю,
Що тепер настав день суду,
Що терпів його я довго,
Але більш терпіть не буду.
Софія Караффа-Корбут. Давня казка (1963)
Коли він складання віршів
Бунтівничих не покине,
То в тюрму його закину,
Там він, клятий, і загине!»
Знову слуги подалися
До убогої хатини
І, підходячи, почули
Тихий бренькіт мандоліни.
У вікно зирнули слуги,
Бачать: зібрана громада,
Всі стоять навколо ліжка,
Мов якась таємна рада!
А поет усе то грає,
То щось пише на папері
Й роздає писання людям, -
Тут вступили слуги в двері.
Всі метнулись хутко з хати,
І поет один зостався,
Подививсь на слуг спокійно,
Гордовито привітався.
Всі Бертольдові погрози
Слухав мовчки, усміхався.
А коли скінчили слуги,
Так до них він обізвався:
«Ви скажіть свойому пану,
Що готовий я в дорогу,
Тільки хай велить прислати
Слуг ще двох вам на підмогу.
На запросини ласкаві
Я не можу встать з постелі,
Вам нести мене прийдеться
Аж до нової оселі.
Та й в темниці буду вільний, -
Маю думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.
І мого прудкого слова
Не затримає темниця,
Полетить воно по світі,
Наче тая вільна птиця.
З словом зіллються в темниці
Гіркий жаль і тяжка туга,
І тоді потрійна стане
І страшна його потуга1.
1 Потуга (застаріле) - сила, міць.
І поет від свого люду
Не почує слів догани
В день сумний, коли на нього
Накладатимуть кайдани!»
Так довіку у темниці
Довелось поету жити,
За тюремний спів він мусив
Головою наложити.
Та зосталися на світі
Молоді його нащадки,
Що взяли собі у спадок
Всі пісні його, всі гадки.
Здійнялось повстання в краю,
І Бертольда вбили люде,
Та й гадали, що в країні
Більш неволі вже не буде.
Та зостався по Бертольду
Молодий його нащадок,
І пиху його, й маєтки
Він забрав собі у спадок.
І тепер нащадки графські
Тюрми міцнії будують,
А поетові нащадки
Слово гостреє гартують.
Проти діла соромного
Виступає слово праве -
Ох, страшне оте змагання,
Хоч воно і не криваве!
А коли війна скінчиться
Того діла й того слова,
То скінчиться давня казка,
А настане правда нова.
Діалог із текстом
- 1. Чому поема Лесі Українки має назву «Давня казка»? Чи вдалою є назва? А як назвали би цю поему ви?
- 2. Розіграйте сцену першої зустрічі поета й лицаря в особах. Яким тоном має говорити Бертольдо, а яким поет? Чому?
- 3. З якої причини Бертольдо вирішив просити саме в поета допомогти привернути серце коханої? Що з цього вийшло?
- 4. Словесно змалюйте похід Бертольда з військом на війну. Які пісні народного співця допомагали воїнам витримувати тягар похідного життя, а які їх присоромили й змусили стати відважнішими?
- 5. Скільки разів і як саме поет допомагав Бертольду? Про що свідчить «забудькуватість» Бертольда щоразу, як лицар повинен був подякувати поетові? Коли саме Бертольдо згадав про заслуги народного співця і з якої причини вирішив щедро віддячити йому за все одразу?
- 6. Чи щирою була ця спроба віддяки? Чому поет відмовився від усього, що йому пропонував пан?
- 7. Існує думка, що видатні люди - це сіль своєї землі, справжні «вершки» суспільства, хоча багачі й можновладці вважають якраз себе найкращими у суспільстві. На чиєму боці правда? Чому?
- 8. Зробіть порівняльний аналіз Бертольда й народного поета, використовуючи цитати й застосовуючи словесне малювання.
- 9. Чому Леся Українка позбавляє народного співця особливої вроди, а змальовує його звичайною людиною?
- 10. Що таке, на вашу думку, свобода творчості? Свої судження належно аргументуйте.
- 11. Як ви вважаєте, щастя й мистецький талант - це одне й те саме чи зовсім ні?
- 12. Об'єднайтеся в пари й на основі «Давньої казки» підготуйте власні умовиводи на тему: «Чи сила духу може навіть кволих і зневірених зробити героями?».
- 13. Поясніть смисл вислову «бути придворним співцем» у прямому й переносному значенні. З якої причини становище придворного поета принизливе й ганебне?
- 14. Якими словами у творі пояснено причини перетворення «доброго пана» на безсоромного визискувача власних селян? Як ви вважаєте, чи слід було очікувати від Бертольда саме таких змін у ставленні до підлеглих? Чому?
- 15. Уважно проаналізуйте пісню, яка підняла народ на боротьбу. Чому поет у найтяжчий час був разом із народом і не піддався на жодні спроби підкупу Бертольда?
- 16. Чому у творі наголошено, що «давня казка» триває й досі? Що саме мала на увазі Леся Українка?
- 17. Яким постає народний співець на початку твору? Чи симпатизує своєму героєві Леся Українка? Яка авторська позиція в цьому ставленні прослідковується?
- 18. Уважно й виразно прочитайте уривок поеми від слів «Ви скажіть, що я не хочу...» до «...зброї чесної зложити». Які висновки поета вам найбільше сподобалися?
- 19. Чим повчальна поема «Давня казка» для поетів усіх епох? Напишіть про це невеликий твір-роздум.
- 20. Яке римування використано в «Давній казці»: перехресне, кільцеве, суміжне (паралельне)?
- 21. Чи є в поемі Лесі Українки передмова й післямова (пролог і епілог)? Якими саме строфами у творі вони виражені? Пригадайте, якими словами розпочинаються фольклорні казки. Чи можна вважати, що передмовою в поемі «Давня казка» стає зачин, характерний і для народних казок? Чому ви так вважаєте?
- 22. Знайдіть і зачитайте уривки, які можна вважати зав'язкою та кульмінацією поеми. Чому розв'язка твору трагічна і для поета, і для лицаря?
Діалоги текстів
- 1. Зіставте й порівняйте ставлення безіменного співця «Давньої казки» до свого таланту та роздуми над власною творчістю ліричного героя вірша Т. Шевченка «Думи мої, думи мої...», а також світогляд ліричного героя поезії Т. Шевченка «Минають дні, минають ночі». У чому полягає подібність їхнього морально-етичного життєвого вибору?
- 2. Знайдіть у мережі Інтернет фото мандоліни та лютні й інформацію про ці музичні інструменти. Чим вони відрізнялися? У яких країнах були популярними?
- 3. Знайдіть у бібліотеці або за допомогою пошукових систем мережі Інтернет вірш Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця». З якими рядками поеми «Давня казка» співзвучна головна думка цієї поезії? Чому ви так вважаєте?
- 4. Пригадайте зі шкільного курсу зарубіжної літератури, чи поети інших націй також порушували у своїх творах проблему служіння митця народові. Якщо так, наведіть приклади. Якщо ні, висловіть своє припущення, чому.
- 5. На шкільному електронному ресурсі (за погодженням із керівництвом школи й під опікою вчителів української мови і літератури та зарубіжної літератури) організуйте популяризацію своїх власних творів (чи творів однокласників, учнів інших класів) шляхом презентацій, анотування, рецензування. Підберіть відгуки товаришів, їхні побажання (етичні!), можливо, ілюстрації. Зробіть тематичну презентацію, онлайн-газету, інформаційний листок тощо.
Мистецькі діалоги
- 1. Прочитайте вголос рядки поеми, у яких ідеться про високу гідність митця, що відмовляється від панських подачок. Чи схвалюєте ви цей учинок співця й чому саме? Відповідаючи, використайте ілюстрацію Софії Караффи-Корбут. Які риси митця підкреслила художниця?
- 2. Яким зобразив поета Валерій Панфілов (див. с. 79)? Який епізод поеми проілюстрував?
- 3. Розгляньте репродукції картин, розміщені нижче. Ви вже знаєте, що поезія й образотворче мистецтво здатні створювати особлиий настрій і активізувати нашу творчу уяву. Які асоціації викликають у вас ці полотна? Одну картину (на ваш вибір) проаналізуйте як ілюстрацію до життя письменниці в цілому або тільки окремого твору Лесі Українки.
Ольга Ковтун. Квадриптих (2011)
Даніель Ф. Герхартц. Цвітіння
Володимир Калінін. Ангел завжди поряд
Коментарі (0)