Володимир Підпалий (1936—1973)
- 4-01-2023, 16:28
- 283
8 Клас , Українська література 8 клас Слоньовська (повторне видання) 2022
Володимир Підпалий
(1936—1973)
Талановитий український поет Володимир Олексійович Підпалий народився 9 травня 1936 року в селі Лазірках на Полтавщині. З раннього дитинства запам’ятав лише невеселе. Радянська влада обклала податками кожне фруктове дерево в селах, а мальовничі українські хутори взялася шаленими темпами ліквідувати: мовляв, там живуть куркулі й вороги світлого майбутнього. Під примусове переселення потрапила й багатодітна сім’я Підпалих. Маленькому Володі тоді було лише три роки, але до подробиць запам’ятав і як батьків найкращий товариш Андрій Копотун бульдозером горнув яблуні з вивернутим корінням, і як старий кіт чомусь не зміг змиритися з тим проклятущим переселенням, усе бігав на старе дворище. Зведене наспіх для сім’ї Підпалих помешкання в селі виявилося таким холодним, що взимку мати вкладала своїх трьох діток спати під піччю - лише там малі могли зігрітися.
Мама від раннього ранку до темної ночі працювала в колгоспі, батько - на залізниці, тому старші сестри-школярки у вільний від уроків час були полишені самі на себе. Володю ж віддали в ясла. У дитинстві хлопчина любив коней і собак, а волів чомусь завжди жалів за терплячість: «Терплять, хоч могли б і не терпіти, - силу ж яку мають, але чого варте їхнє терпіння! Навіть у людей, коли вони важко живуть, не такі сумні очі». Мріяв вирости, стати запорозьким козаком і гарцювати на коні. Колись чотирирічного хлопчину батько посадив на коня-скакуна. Той вороний і досі гарцює в поезіях Володимира Підпалого! А тато все життя стояв перед очима сина як живий: «Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько копає колодязь; батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії... В селі до сьогодні розповідають про те, як він співав, а я пам’ятаю дві його пісні - про Байду та "Ой, забіліли сніги...”. Найкраще "Байду” співали тато і дядько Андрій Колотун. У батька був прекрасний тенор, а кращого баса, ніж у його товариша, я і досі не чув».
Тато загинув на війні під час битви за Дніпро в 1943 році. Як і більшість поетових ровесників, виховувала Володю та його сестер Ніну і Надію мама. Тож у «Автобіографії» Підпалий констатував: «Дитинство в дитинстві вкрала війна». Повоєнні голодні роки, страшне визискування вдів-колгоспниць, якими та ще їхніми корівками-годувальницями й лани орали, запали в поетову душу.
Освіту Володимир спочатку здобував у Величанській семирічці: до неї з кутка, де жили Підпалі, ходити було ближче, а після її закінчення - в Лазірківській середній школі. З навчальних предметів майбутнього поета насамперед цікавили література й історія, тому читав багато, хоч, як визнавав згодом, безсистемно. Здобувши середню освіту, з першої спроби до університету не вступив. Пішов працювати в колгоспну тракторну бригаду, щоб бути поряд зі згорьованою ненькою, яка підупала здоров’ям.
Володимир Підпалий під час служби на флоті. Рига (1955)
Душа юнака поривалась до чогось високого, кращого, його вірші вже могли робити честь не одному визнаному в Україні поетові, але доля готувала нові випробування. Коли Підпалого мобілізували на флот, юнак затужив за степом, обважнілими від плодів садами, тихими спокійними вечорами. Здається, линув сам поперед себе додому у відпустку, леліючи радісну мрію про зустріч з ненькою, а втрапив на її похорон. Тим часом військова служба Володимира Підпалого на морі призвела до хвороби, і коли медична комісія достроково демобілізувала його, юнак уже й сам розумів, що в колгоспі з підірваним здоров’ям довго не протягне. Незважаючи на невимовні болі в кістках, він підготувався й успішно склав екзамени до Київського університету на філологічний факультет.
Володимир Підпалий - випускник Київського університету (1962)
Перший свій вірш Володимир Підпалий побачив надрукованим в університетській газеті 1957 року, а вже наступного мав публікації в загальноукраїнських часописах - газеті «Молодь України» та журналі «Зміна». У 1963 році вийшла перша поетична збірка «Зелена гілка», через рік - «Повесіння». Після закінчення університету Підпалий працював редактором у видавництвах «Дніпро» та «Радянський письменник».
«У своїх віршах, у своїй поведінці він був дуже національним... Йому була природна й органічна єдність сільської та урбаністичної тематики... Він був одухотвореним, і його душа була відкрита для осягання любові, віри, надії і краси. Для мене він був і залишається тонким віртуозним ліриком, особливо в українському пейзажі».
Арсентій Струк, поет і перекладач
Молодий поет дуже цікавився добою козаччини, хоч ця тема в радянські часи вважалася забороненою. Не хвилювати славне минуле його не могло, адже добре знав, як у часи Хмельницького рідне село Лазірки, засноване в XVI столітті козаками на річці Сліпорід як козацький зимівник, постачало Запорозькій Січі і продукти, і зброю, і водночас було лазаретом для поранених, і цвинтарем для покійних. Якщо Борис Олійник писав про «шаблю не загублену Сіркову», то Володимир Підпалий - про вороних коней Северина Наливайка, але обидва наголошували на незнищенності українського народу, у якого були такі славні герої. Водночас вишуканій ліриці Володимира Підпалого притаманні камерність, аристократична вишуканість.
Навіть у буденних стосунках зі звичайними людьми: друзями, колегами, випадковими знайомими - Володимир Підпалий виявляв себе надзвичайно уважним, доброзичливим, чуйним. Ці риси характеру знаходили свій відбиток і у творах поета, які ввійшли до ліричних збірок «Тридцяте літо» (1967), «В дорогу - за ластівками» (1968), «Вишневий світ» (1970), «Сині троянди» (1979), «Береги землі» (1986), «Кожна бджілка - немов лічилка» (1991), «Сковородинські думи» (2002). Дружина поета Ніла Підпала з допомогою спонсорів видала чудову книгу «Золоті джмелі» (2011), куди ввійшла і вся поетична спадщина, і переклади, зроблені Володимиром Підпалим, і «Автобіографія», і спогади друзів, чимало документів, які проливають світло на часи творчості цього непересічного лірика, відповідального редактора й людини кришталевої совісті.
У власній творчості Володимир Підпалий дивовижно поєднував лірику й епос. Його «Автобіографія», новели «Льонька», «В дорозі», оповідання «Мати», «Цяцька» свідчать про унікальний хист майстра малої прози, а поеми «Голубе кладовище», «Змагання Григорія Сковороди», «Поклик роду» й переспів «Слова о полку Ігоревім» - про філософський тип мислення автора. Маємо пам’ятати, що саме стараннями Володимира Підпалого в нашу літературу було повернуто Євгена Плужника, Михайла Драй-Хмару, Богдана-Ігоря Антонича, у виданні творів яких Володимир Олексійович брав безпосередню участь. Проявив себе митець і чудовим перекладачем, а як літературний редактор багатьом талановитим письменникам допомагав видавати книги у вкрай несприятливі для лірики часи.
У колі родини: дружина Ніла, син Андрій, донька Оля. Київ (1971)
«Володя Підпалий вражав такою рідкісною на той час цілісністю своєї особистості. У ньому для мене воскресала улюблена з дитинства Україна. Реальна, жива, а не підмінена удаваною романтикою і екзотикою».
Наум Коржавін
Володимир Підпалий належав до поетів «тихої лірики», яку на початку 70-х років «задушила» радянська цензура, устами критиків звинувачуючи її творців у безідейності. Тим часом «тиха лірика» внесла в українську поезію глибоку задушевність, тонку красу, пастельну колористику, багатий внутрішній світ психологічних ліричних героїв, що для поезії надзвичайно важливо.
Помер Володимир Підпалий 24 листопада 1973 року, похований на Байковому кладовищі в Києві. Поет Абрам Кацнельсон на цю подію відізвався віршем:
Усе було: погрози і підпали...
Бувало ж, як в минуле погляд кину
й згадаю, що всміхавсь мені Підпалий
Володя - то ставало в ту хвилину
світліш... У ньому бачив Україну.
Діалог із текстом
- 1. Якими постають перед вами батько й мати Володимира Підпалого? Створіть їхні словесні портрети.
- 2. Які спогади поета вас особливо зворушили? Чим саме?
- 3. Назвіть дві-три прижиттєві збірки поезій Володимира Підпалого.
- 4. Що ви знаєте з історії про сталінські часи, довоєнні й повоєнні випробування українського селянства? Які страшні картини на власні очі довелося побачити Володі Підпалому?
- 5. Де вчився, а згодом працював Володимир Підпалий?
- 6. Що ви довідалися про Підпалого-прозаїка, перекладача та популяризатора творчості незаслужено забутих митців? Про які риси характеру Володимира Олексійовича така діяльність свідчить?
* * *
...Бачиш: між трав зелених,
як грудочки, пташенята...
Станьмо ось тут навшпиньки
спокій їх берегти.
Може, не зможу батьком -
стану їм старшим братом;
будь їм, маленьким, сірим,
просто сестрою ти...
Кажеш, що не зумієм,
не маєм любові й хисту...
Що ти?! А руки? Серце?!
Куди заховати їх?!
Яструб-розбійник свисне
раптом над беззахисними,
ляже на нашу совість
за нашу байдужість гріх...
Треба в житті любити
гаряче і багато:
сонце, дощі зернисті,
дорогу в пилу, траву!
...Бачиш: в гнізді малому,
як грудочки, пташенята,
немічні ще, невміло
ворушаться і живуть!..
Володимир Орловський. Літній день (1884)
Діалог із текстом
- 1. Чому персонажами твору автор обирає безпомічних пташенят?
- 2. Прочитайте вголос поетичні рядки вірша, які можна вважати ідеєю цього твору.
- 3. Ви, звісно, розумієте, що чіпати пташине гніздо або брати в руки пташенят не варто, адже дорослі птахи можуть саме через це покинути своїх малят напризволяще, й ті загинуть. У віршах завжди мають місце певні умовності, навіть іносказання. Доведіть, що це справді так, на основі аналізу поезії.
- 4. Кожна з трьох строф поезії «...Бачиш: між трав зелених...» - автономна й, окрім другої, яка ніби продовжує зміст попередньої, може існувати як окремий вірш. Проте сукупно три строфи творять художню картину світу. Змалюйте його своїми словами.
- 5. У яких рядках поезії звучить гімн життю, а в яких - слава людській доброті й бережливому ставленню до світу природи?
- 6. Яка настанова ліричного героя дуже важлива для нашого часу?
- 7. Доведіть, що художні смисли цієї поезії багатозначні.
- 8. Розкрийте зміст епітетів «яструб-розбійник», «дощі зернисті»; метафори «ляже на нашу совість / за нашу байдужість гріх», порівняння «як грудочки, пташенята».
ЗИМОВИЙ ЕТЮД
Трішки туману і трішки інею,
неба льодинку холодну -
на шлях...
Вечір, мов казка, над Україною
казка, як вечір,
аж синьо в очах...
Там, за тополями,
за огорожами,
де місто тікає на ніч в степи -
все запорошене,
все насторожене,
вся Україна заслухалась -
і не спить...
Юлій Клевер. Захід сонця взимку (2017)
Діалог із текстом
- 1. Який час доби змальовано в поезії? Які художні засоби допомогли вам це встановити? Доведіть, що елемент казковості має велике значення для сприймання цієї поезії.
- 2. Володимир Підпалий віршованими рядками напрочуд вдало змальовував як міські, так і сільські пейзажі. Що ви можете сказати про пейзаж на перетині міста і села, з яким щойно ознайомилися?
- 3. Чому колористика вірша холодна, а природа - насторожена? Про що це свідчить? Яке місце відведене образу України? Чому автор наголошує, що Україна не тільки заслухалась, а й не спить?
- 4. Як ви розумієте метафору «місто тікає на ніч в степи»? Що саме поет має на увазі?
- 5. Як ви розумієте художній образ «неба льодинку холодну- / на шлях...»? На що саме натякає автор, наголошуючи, що небо може відбиватися в дзеркалі льоду? За яких умов можна побачити небо в тонесенькій кризі, яка скувала калюжу?
- 6. Як ви вважаєте, до якого виду лірики належить «Зимовий етюд»: пейзажної, патріотичної, громадянської, філософської, медитативної, інтелектуальної? На основі змісту вірша, художніх засобів і світосприймання ліричного героя доведіть, що цей твір має ознаки всіх відомих нині видів лірики.
- 7. Як ви особисто розумієте словосполучення «тиха лірика»? Чи можна цей термін застосувати до поезії «Зимовий етюд» Володимира Підпалого? Чому ви зробили такий висновок?
- 8. Доведіть, що образ України в цьому вірші невіддільний від навколишньої краси й ліричного героя, в образі якого вгадуємо здатного до тонких чуттєвих переживань представника українського народу.
Коментарі (0)