Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моршщях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаська область) у кріпацькій родині. Про дитинство знаного у світі поета й художника ви вже дізналися в попередніх класах, тож тепер поведемо розмову про доросле життя митця.

У сімнадцятирічному віці Т. Шевченко прибув до м. Петербурга разом із челяддю пана Енгельгардта. Вирішивши мати кваліфікованого майстра та зваживши на невідступні Тарасові прохання, поміщик дозволив йому вчитися малювати. Учителем юнака був В. Ширяев, відомий майстер декоративних розписів.

У його майстерні Тарас пройшов певну малярську підготовку, брав участь у виконанні живописних робіт в урядових будинках, виготовленні декорацій для петербурзьких театрів. У вільний від роботи час білими ночами юний художник змальовував статуї в Літньому саду. Вирішальне значення для нього мала зустріч із земляком — художником Іваном Сошенком, який увів юнака в коло найвідоміших діячів української та російської культури, познайомив з Є. Гребінкою, К. Брюлловим, О. Венеціановим і В. Жуковським. Помітивши великий талант Тараса, вони вирішили викупити його з кріпацтва й дати змогу здобути класичну освіту.

Марно К. Брюллов та О. Венеціанов намагалися переконати пана Енгельгардта відпустити на волю талановитого кріпака: поміщик зажадав від них нечувану на той час суму — 2500 карбованців. Щоб дістати такі гроші, К. Брюллов написав портрет поета В. Жуковського, який служив при царському дворі. Картину розіграли в лотерею, і бажану суму грошей було зібрано. 22 квітня 1838 р. Енгельгардт усе ж таки підписав відпускну, а 25 квітня на квартирі К. Брюллова в Академії мистецтв В. Жуковський вручив її Т. Шевченку. Ось як І. Сошенко описує цей день: «Нараз до кімнати моєї через вікно стрибає Тарас, ледве мене не звалив із ніг, кидається мені на шию і гукає: "Воля! Воля!” — "Чи не здурів ти, — кажу, — Тарасе?” А він усе своє — підстрибує та гукає: "Воля! Воля!”»

Т. Шевченко став вільною людиною. Юнака зарахували до Академії мистецтв. Розпочався новий етап у його житті. У листі до брата Микити Тарас так пише про відчуття свободи: «Так от, бач, живу, учуся, нікому не кланяюсь і нікого не боюся, окрім Бога, — велике щастя бути вільним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить».

Навчання в Академії мистецтв, вивчення французької мови, відвідування музеїв і театрів, знайомство з відомими митцями — усе це формувало світогляд Т. Шевченка, сприяло зростанню його як митця.

Проте Тарасові боліло серце за рідний край, братів і сестер. Про це, зокрема, свідчать уривки із цитованого вище його листа до брата Микити: «...як тільки отримаєш мого листа, зараз до мене напиши, щоб я знав... Нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скучно, що я всяку ніч тільки й бачу вві сні тебе, Кирилівку, та рідню, та бур’яни; весело стане, прокинуся, заплачу».

Закінчивши Академію мистецтв, поет 1846 р. повернувся в Україну, улаштувався на роботу в Київську археологічну комісію, почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки. У Києві познайомився з викладачем історії Київського університету М. Костомаровим. Він загітував Т. Шевченка ввійти до Кирило-Мефодіївського братства, яке, діючи таємно, поширювало ідеї ліквідації кріпацтва, єднання слов’янських народів на засадах рівності й братерства. Саме ці погляди поділяв Т. Шевченко, за них же й постраждав.

5 квітня 1847 р. поета було заарештовано й відправлено до Петербурга. Його звинувачували не лише за участь у братстві, а передусім за написання революційних творів. В очікуванні вироку поет провів у казематі1 два місяці.

Петербурзька академія мистецтв. Сучасне фото

1 Каземат — одиночна камера для ув’язнення у фортеці.