Дума про думи
- 5-01-2023, 12:50
- 232
8 Клас , Українська література 8 клас Коваленко
Дума про думи
Унікальним явищем у світовій художній культурі є українська дума. «Терпкими соками суворої і величної історії, волелюбністю народного серця і незміреною любов'ю до рідної, навпіл засіяної зерном і кров'ю землі вирощена українська дума, — писав М. Стельмах, — не в затишку біля домашнього вогнища, а на сплюндрованих вогнем і мечем поселеннях, не під дзвін золотої бджоли, а під гадючий посвист петлі татарського ординця і зловісний блиск турецького ятагана народжувався наш героїчний епос. Народжувався він там, де жив, страждав і боровся український народ: на вселюдних, розколиханих тяжкими звістками майданах і в орлиних гніздах Запорозької Січі, в турецькій неволі і в кривавих січах проти чужоземних людоїдів і поневолювачів. Звитяжна боротьба українського народу проти чужоземних завойовників — це основа нашого героїчного епосу».
Опанас Сластіон. Козак-бандурист
Дума — це ліро-епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту.
Спочатку в козацькому середовищі думи називали запорозькими або козацькими псалмами, козацькими притчами або просто притчами, розказами. М. Максимович уперше назвав твори цього жанру думами.
Появі дум передувала давньоруська традиція складання героїчних пісень про подвиги князів і дружини. Деякі дослідники проводять паралелі між думами та билинами, які також мали героїчний зміст і виконувались у супроводі музичного інструмента. Давньоруські літописи розповідають про виконавців таких творів. У поемі «Слово про похід Ігорів» згадано про співця Бояна:
Пускав він десять соколів на зграю
Прекрасних лебедів, що линули вгорі,
І князеві, чий сокіл найспритніший,
Він пісню попереду дарував.
Так метафорично відтворено манеру виконання героїчних творів у Київській Русі.
Українські думи розповідають про минуле нашого народу. Але, на відміну від героїчного епосу інших народів, вони не об’єднані в цілісний твір, як, наприклад, «Іліада».
Думи відтворюють переважно події XVI—XVIII ст. Тематично їх поділяють на такі групи:
- думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників та про турецьку неволю (XIV—XV ст. — рання козацька доба);
- думи про героїчну боротьбу українського народу проти національного поневолення (XVI—XVII ст. — доба Хмельниччини та Гетьманщини);
- соціально-побутові думи переважно моралізаторського змісту (кінець XVII ст. — період політичного занепаду).
Думам притаманна особлива манера виконання — речитатив. Це протяжне напівпроказування-напівпроспівування під супровід народних музичних інструментів: кобзи, рідше — бандури чи ліри. Такою епічною співогрою виконавець створював відповідний настрій у слухача.
Дума має своєрідну будову. На відміну від історичної пісні, вона містить різну кількість складів у рядку (від 4 до 20 і більше):
То Кішка Самійло да угадав:
Ляха Бутурлака до ліжка вмісто дитяти спати клав,
Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав,
На п’яти чоловік по ключу давав,
Словами стиха промовляв:
«Козаки-панове!
Добре майте,
Один другого одмикайте,
Кайдани із ніг, із рук не кидайте,
Полуночної години дожидайте!»
(«Дума про Самійла Кішку»)
Думі не властивий поділ на строфи. Рядки із завершеною думкою об’єднані в уступи чи тиради. Вивчити думу напам’ять майже неможливо, тому народні співці від своїх учителів переважно переймали певну манеру речитативного співу, а зміст передавали з більшою чи меншою мірою імпровізації. Та й сама дума звучала по-різному не тільки в різних, а й у того самого кобзаря. Речитативне виконання дум справляло враження урочистого й піднесеного.
Дума — жанр ліро-епічний, отже, їй притаманне поєднання епічного й ліричного елементів. Епічність проявляється в наявності сюжету (зав’язка, розвиток дії, кульмінація та розв’язка), оповідному характері викладу. Але розповідь поєднано з ліричними відступами. Разом із тим у думі передано також переживання виконавця.
Дума має усталену будову.
Починається твір поетичним зачином, або заплачною. У ній розповідається про місце і час дії. У заплачці виконавець часто висловлює свої емоції з приводу трагічних подій, які розгортатимуться надалі. З цією метою використовують поширений народнопоетичний прийом паралелізму:
А чи то чорна хмара та синєє небо вкриває,
Та синєє небо вкриває,
Навкруги облягає,
Снігом-завірюхою доріженьки у полі замітає,
Ой, замітає та, ой, замітає!
А то ж з Миргорода, славного города, Барабаш виїжджає,
Донців та черкесів за собою викликає...
(«Чорна неділя у Сорочинцях»)
Часто манера виконання зачину нагадує народні голосіння. Така подібність дала підстави фольклористу Філарету Колессі зробити висновок, що думи розвинулися саме з народних голосінь.
Основна частина — власне дума — безпосередньо розповідає про подію. Сюжет розгортається в хронологічній послідовності, він не містить фантастичних елементів чи додаткових сюжетних ліній. Найвищого емоційного напруження розповідь досягає в кульмінації. Завершує думу фінальна, величальна частина — славословіє, у якій оспівується подвиг головного героя або висловлюється побажання народові:
Слава не вмре, не поляже!
Буде слава славна
Поміж козаками,
Поміж друзями,
Поміж рицарями,
Поміж добрими молодцями!
Утверди, Боже, люду царського,
Народу християнського,
Війська запорозького,
Донського,
З усією черню дніпровою,
Низовою,
На многія літа,
До кінця віка!
(«Дума про Самійла Кішку»)
Кінцеві рядки дум римуються, але перевага надається дієслівним римам.
В тій галері од пристані далеко одпускали,
Чорним морем далеко гуляли,
Проти Кефи-города приставали,
Там собі великий да довгий опочинок мали.
(«Дума про Самійла Кішку»)
Окремо треба зупинитися на мові дум. Дослідник А. Н. Лисовський про неї поетично сказав так: «Мова думи схожа на нитку перлів, на яку нанизано багато однакових перлин, які лише зовнішнім чином поєднані між собою».
Для надання урочистого звучання в думі використовували застарілі слова, старослов’янізми чи полонізми: град, златосинії киндяки, златоглавий, упокой, рече, глас, барзо тощо. Щоб підкреслити попереднє слово, автори використовували синонімічні пари чи тавтологічні звороти: пити-підпивати, турки-яничари, панове-молодці, козаки-молодці, рано-пораненьку, лиман-ріка, Дніпро-Славута, світлиця-кам’яниця тощо. Часто в думі з цією метою повторювали схожі за значенням рядки:
«Ви, козаки-молодці,
Добре, братіє, майте,
Од города Козлова забігайте,
Турків-яничар упень рубайте,
Которих живцем у Чорнеє море бросайте!»
Тогді козаки од города Козлова забігали,
Турків-яничарів упень рубали,
Которих живих у Чорнеє море бросали...
(«Дума про Самійла Кішку»).
Тарас Шевченко. Сліпий (Невольник)
У думі часто використовували постійні епітети та повні нестягнені форми прикметників: бідні невольники, батько козацький, милосердний Бог, грознії гармати, хрещатії давнії хорогви. Один із традиційних поетичних засобів дум — паралелізм:
Не сива зозуля закувала,
Як дівка Санджаківна коло пристані похожала...
(«Дума про Самійла Кішку»)
Особливої задушевності й ліризму думам надають пестливі слова: старесенький, пораненьку, зозуленька, матуся, неділенька, годинонька, матіночка й ін.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
- 1. Розкажіть, коли і в який період історії нашого народу виникли думи. Який твір називають думою?
- 2. Поясніть, як взаємопов’язані будова думи та її виконання речитативом.
- 3. Розкажіть про будову дум. На підтвердження своїх слів доберіть із народних дум приклади.
- 4. Визначте художні засоби, характерні для дум, і доберіть приклади.
- 5. На художніх полотнах Опанаса Сластіона «Козак-бандурист» (с. 47) та Тараса Шевченка «Сліпий» зображено народних співців. Порівняйте два твори мистецтва. Який із них справив на вас більше емоційне враження і чому? Свою відповідь обґрунтуйте.
Думу «Маруся Богуславка» створено в період боротьби українського народу проти турецько-татарських завойовників. Хоч в історичних джерелах не збереглося прізвища Марусі Богуславки, її поетична історія відображає одну з реалій народного життя XVI—XVII ст. Татари під час набігів на Україну грабували села, забирали в полон чоловіків і жінок працездатного віку. Немало дівчат ставали наложницями в багатих вельмож чи султана. Найвідомішою з них була Настя Лісовська, яка стала дружиною турецького султана Сулеймана І.
Феодосій Гуменюк. Маруся Богуславка
Доля Марусі Богуславки дещо схожа. Вона «потурчилась, побусурменилась», увійшла в довіру до турецького паші так, що він доручав їй ключі від темниці з невільниками. У думі розповідається, як Маруся визволила з полону 700 козаків, які 30 років були закуті в темниці на Чорному морі. Дівчина-бранка нагадує землякам про світле свято Великодня, відкриває темницю й визволяє їх із неволі.
У творі образ Марусі Богуславки набуває трагічного звучання. Українська патріотка, вона не може повернутися додому: занадто багато за роки полону виникло перешкод. У думі відчутний народний осуд, що Маруся «потурчилась, побусурменилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного!». Народ завжди засуджував тих православних, хто приймав мусульманську віру, як це зробила Маруся. Про осуд співвітчизників щодо тих, хто відрікався від християнської віри, свідчить випадок, описаний у літописі Самійла Величка: Іван Сірко знищив три тисячі потурчених українців, яких вивів із Криму. Очевидно, Маруся знала про таке ставлення, тому розуміла, що на Батьківщину їй дорогу закрито.
Але разом із тим колективний автор твору захоплюється мужнім учинком Марусі Богуславки, адже вона ризикувала своїм життям. Перед нами дівчина, чиє серце не зачерствіло в неволі. Вона врятувала земляків-полонених, а отже, заслуговує на народну любов і пошану.
Тема думи «Маруся Богуславка» — зображення патріотичного вчинку дівчини-бранки. Ідея — возвеличення героїзму Марусі Богуславки, уславлення волелюбності українського народу.
Дума була дуже популярною серед українців, про що свідчать десять варіантів твору.
МАРУСЯ БОГУСЛАВКА
Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам’яная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
«Гей, козаки,
Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах познавали,
Словами промовляли:
«Гей, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера».
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
«Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській Великодная субота,
А завтра святий празник, роковий день Великдень».
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала!»
Пам’ятник Марусі Богуславці в Богуславі. (Скульптор Марія Короткевич)
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла:
«Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті1 від’їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».
То на святий празник, роковий день Великдень,
Став пан турецький до мечеті від’їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає, —
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
«Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте,
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!»
Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, Боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!
1 Мечеть — молитовний дім у мусульман.
ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ
1. На каналі YouTube прослухайте думу в різному виконанні. Який варіант вам сподобався більше? Поясніть чому. Висловіть свої враження.
2. Перекажіть стисло, як розгортається сюжет в основній частині думи.
3. Поясніть, чому невільники проклинали Марусю, коли вона їм повідомила про Великоднє свято.
4. Поясніть, чому Маруся Богуславка вирішила випустити невольників саме на Великдень. Яке символічне значення має цей епізод?
5. Наведіть із тексту доказ того, що Маруся любить свою Батьківщину.
6. Прокоментуйте слова головної героїні:
...я потурчилась, побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!
Як до такого вибору Марусі ставиться народ? А яке ваше ставлення до неї?
7. Засобами словесного малювання опишіть Марусю Богуславку. Порівняйте образ Марусі Богуславки в думі зі скульптурним зображенням (див. с. 46). Висловіть своє враження, чи вдалося скульптору відтворити душевну красу героїні?
8. Прочитайте зачин і закінчення думи. Про що в них ідеться? Як називають ці частини думи?
9. Дослідіть, скільки складів у рядках думи, та наведіть приклади дієслівного римування.
- 1. Порівняйте особливості історичних пісень і дум. У робочому зошиті накресліть таблицю та заповніть її.
- 2. Опишіть репродукцію картини Михайла Дерегуса «Маруся Богуславка». Який епізод твору на ній зображено?
Читаємо із задоволенням
Дума про сміливу дівчину надихала українських митців. Іван Нечуй-Левицький та Михайло Старицький створили драми «Маруся Богуславка», Пантелеймон Куліш — «Маруся Богуславка. Староруська поема (1620-1621)», Іван Багряний написав роман «Маруся Богуславка».
Література в колі мистецтв
Балети «Маруся Богуславка» створили композитори Анатолій Свєчніков і Микола Фоменко. У Михайла Вериківського є кантата1 «Дума про дівку-бранку».
- 1. Вивчіть джерела та підготуйте повідомлення в класі, як утілено образ Марусі Богуславки в художній літературі, образотворчому мистецтві, кінематографі.
- 2. Прочитайте драму «Маруся Богуславка» Івана Нечуя-Левицького або однойменний твір Михайла Старицького. Напишіть стислий виклад драми і зробіть повідомлення про неї у класі.
1 Кантата — великий урочистий музичний твір, що його виконують солісти та хор у супроводі оркестру.
Коментарі (0)