Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 р. в м. Дебальцевому Донецької області. Дитячі роки поета минули в с. Третя Рота, куди переїхали батьки. В автобіографічному романі «Третя Рота» В. Сосюра так описує родину: «...За походженням мати була сербкою, хоча прізвище мала Локотош, що угорською мовою означає "слюсар”. Батько за походженням був французом — правильне прізвище "Соссюр”, навіть із префіксом "де”. Пономаренко Пантелеймон Кіндратович, який читав початок цього роману, сказав мені, що я ніякий не француз і що моє правильне прізвище не "Соссюр”, а "Сюсюра”. (І звідки він це взяв, бо в документах нашого колишнього волосного правління я дійсно записаний на прізвище Сюсюра?) Але дід мій підписувався Соссюр і казав, що наше прізвище українізували писарі».

Володя здобув початкову освіту під опікою батька, який, будучи креслярем за фахом, працював і шахтарем, і писарем, і вчителем, й адвокатом.

Після двокласної сільської школи юнак навчався в ремісничому училищі, а потім в агрономічній школі. Вищу освіту здобував на робітфаці Харківського інституту народної освіти. У романі «Третя Рота» він згадує цікавий випадок, який трапився з ним під час навчання в цьому закладі.

«І от я на третьому триместрі робітфаку ХІНО. До класу входить викладач української літератури Єрофеїв. Між іншим, тоді вийшла друком хрестоматія з української літератури, укладена професором Плеваком, й основники-студенти вивчали мене по всій Україні, а я вчився на робітфаці. Цікаво? Такі "казуси” могли бути тільки за диктатури пролетаріату. Єрофеїв почав за списком знайомитись із робітфаківцями. Коли він дійшов до мене й назвав моє прізвище, я підвівся.

— Сидіть, сидіть!

Я сів.

— Ви не родич того Сосюри, що пише вірші?

— Це — я.

— А може, Ви його брат?

— Та ні! Це — я.

А потім професор Єрофеїв, коли закінчував свою лекцію, часто питав мене:

— Ну, як? Правильно я говорив?»

Протягом життя В. Сосюра написав і видав понад шістдесят поетичних збірок і десятки поем. Згаданий автобіографічний роман «Третя Рота» письменник написав наприкінці життя, проте книжка побачила світ через багато років після його смерті. У ній він відверто й чесно розповів не лише про романтичні дитячі роки, а й про формування та становлення людини як особистості в тоталітарній радянській країні.

В. Сосюра помер 8 січня 1965 р., похований у м. Києві.

ВІРШ «ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ!»

Історію вірша «Любіть Україну!» В. Сосюра повідав нам в автобіографічному романі «Третя Рота». Ось уривок про долю цього твору: «Радісно ми поверталися до Києва... Та от, як удар страшного й несподіваного грому з безхмарного неба, редакційна стаття "Правди”, у якій мене за вірш "Любіть Україну!”, за любов до України "в стягів багряному шумі” названо, по суті, націоналістом, за те, що я нібито пишу за Україну поза часом і простором».

Відтоді минуло багато років, нині ми живемо в незалежній Україні. Сучасна літературознавиця Н. Бернадська, професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, так пише про сьогодення цього вірша: «Цей вірш став хрестоматійним, проте його й досі друкують не за першою публікацією 1944 р., а за "виправленим” радянською цензурою. Порівняймо, наприклад, різні варіанти п’ятої строфи. Донедавна її текст звучав так: вона, тобто Україна, "...у квітці, в пташині, в електровогнях...”, натомість у В. Сосюри: "...у квітці й пташині, в кривеньких тинах... ’’Здавалося б, зміна лише кількох слів, але вона спотворювала пафос твору, думку поета, його справжні почуття до України. Електровогні — символ радянської влади, її здобутків; кривенькі тини — символ споконвічного селянського хліборобського краю, не завжди щасливого, але свого, рідного, єдиного, наділеного щедрою долею та божою ласкою».

Шановні восьмикласники та восьмикласниці, ваші батьки вивчали в школі другу версію вірша (виправлену). Сьогодні ми вам пропонуємо ознайомитися з його первинним варіантом.

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ!

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу, і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,

Розвіяний в полі вітрами...

Закарпаття. Фото

Любіть Україну всім серцем своїм

І всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна,

Як очі її ніжно-карі...

Вона — у зірках, і у вербах вона,

І в кожному серця ударі,

У квітці й пташині, в кривеньких тинах,

У пісні у кожній, у думі,

В дитячій усмішці, в дівочих очах,

І в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить — не згора,

Живе у стежках, у дібровах,

У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

У хмарах отих пурпурових,

В огні канонад, що на захід женуть

Чужинців в зелених мундирах,

В багнетах, що в тьмі пробивають нам путь

До весен, і світлих, і щирих...

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

І сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

Коли ти не любиш Вкраїну.

Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину...

Коханий любить не захоче тебе,

Коли ти не любиш Вкраїну.

Любіть у труді, у коханні, в бою,

В цей час, як гудуть батареї...

Всім серцем любіть Україну свою, —

І вічні ми будемо з нею.

Теорія літератури

Громадянська лірика

На уроках вивчення творів Т. Шевченка ви вже ознайомилися з видами лірики. Нагадаємо: лірика буває громадянською, філософською, пейзажною та інтимною. Сьогодні детальніше розглянемо особливості громадянської лірики на прикладі вірша В. Сосюри «Любіть Україну!».