|
Справжнім поетичним літописом українців є історичні пісні. Вони виникли ще у XV ст. Уперше визначення «історична пісня» щодо українських народних творів ужив відомий письменник Микола Гоголь. Він був переконаний, що коли майстер слова звернеться до цих пісень, то «історія народу розкриється перед ним у ясній величі». Як правило, в основу окремої історичної пісні покладено драматичну ситуацію, що відбиває загальний характер певної епохи. В історичних піснях подано засновані на засадах народної моралі характеристики відомих особистостей, представлено критичний, оцінний погляд на суспільні події. Історичні пісні — це ліро-епічні фольклорні твори про дійсні події або видатних осіб з української минувшини. У своїй художній організації історичні пісні поєднують епічний, тобто розповідний елемент (наявність сюжету) із ліричним, емоційно забарвленим. Вони мають поділ на строфи, частіше із чотирьох, рідше — із двох рядків, а кожен рядок має однакову кількість складів. Інакше кажучи, історичним пісням властиві строфічна будова й рівноскладовість. Тематично більшість історичних пісень пов’язані з боротьбою українського народу із зовнішніми ворогами (наприклад, «Зажурилась Україна», «Та, ой, як крикнув же козак Сірко», «Пісня про Байду») та з виступами проти національної й соціальної несправедливості (наприклад, «Ой Морозе, Морозенку», «Максим козак Залізняк», «Чи не той то Хміль», «За Сибіром сонце сходить»). За тематикою історичні пісні споріднені з деякими ліричними народними творами, зокрема з козацькими піснями....
|