|
Якщо доля колись закине вас до Мельбурна або Вашингтона, до Ріо-де-Жанейро або Торонто, то в найбільших місцевих бібліотеках ви обов’язково знайдете книги Василя Голобородька. Навіть українською, не лише в перекладах. Бо його поезія - це життя, у якому душа та настрій народу зринають з високостей вічності. Бо це є справжня Поезія, а не просте віршотворення. А чи знаєте ви, що одна з антологій світової поезії, видана у Європі, має назву «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька»? Поет народився в селищі Андріанопіль на Луганщині в селянській родині. Його з дитинства хвилювало те, на що, можливо, решта й не звертала уваги. Можливо, це й зумовило такий довгий шлях через роки мовчання до свого читача. Уявіть собі, наскільки чесною і безкомпромісною людиною є Василь Голобородько, що навіть вищу освіту зміг завершити лише у 2001 році! Бо ніколи не кривив душею, а тому його з деяких вищих навчальних закладів виключали, з деяких він ішов сам. Пригадайте, хто ще з українських письменників вирізнявся такою ж безкомпромісністю, відстоюючи рідну мову, культуру, традиції. Поетові небайдуже все у рідній країні. Його окрилена душа найперше відгукується на красу пташиного лету. Він написав навіть книжку - «Українські птахи в українському краєвиді». До кожного вірша про того чи того птаха він добирає прислів’я, приказки, загадки. Сам поет про це говорить так: «Побачивши якось птаха, про якого не знаємо навіть назви, ми тільки одне зауважуємо, на рівні безпосереднього спостереження, притаманного не лише людям: це - птах, але знаючи усе багатство назв птаха, загадку про нього, прислів’я і приказки, повір’я і прикмети, заклички і замовляння, пов’язані з птахом, ми привносимо все це птахові, олюднюємо його, а бачачи птаха в краєвиді, тим самим олюднюємо і дикий, порожній, без людської присутності краєвид»....
|