Родинно-побутові пісні
- 9-12-2022, 11:12
- 278
9 Клас , Українська література 9 клас Пахаренко 2017
РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ
Окремий, особливо щедрий пласт фольклору становлять родинно-побутові пісні. Це ліричні поетично-музичні твори, що розкривають світ особистих переживань людини.
За тематикою родинно-побутові пісні поділяють на три великі групи:
• пісні про родинне життя;
• пісні про трагічні сімейні обставини (сирітські, удовині);
• пісні про кохання.
Дуже різноманітні пісні про родинне життя, бо охоплюють різні грані буття: сімейні взаємини, життєві конфлікти, побут. Найпоширеніша тема цих пісень — болісні переживання жінки, яка терпить наругу від свекрухи або чоловіка-пияка, нелюба, тирана («Чи я в лузі не калина була» ,«Іще сонце не заходило», «Летіла зозуля», «Ой журилася матінка мною», «Ой, глибокий колодязю, золотії ключі»).
Ще з більшим драматизмом змальовано дійсність у піснях про трагічні сімейні обставини. Це передовсім сирітські пісні, у яких оплакується гірка доля сиріт, що залишилися без батьківського тепла й підтримки, з дитинства поневірялися по наймах («Та немає гірш нікому», «Ой матусенько моя, та коли б же ти знала», «Ой налетіли голуби»),
З огляду на особливо трагічну історію нашого народу численними були й удовині пісні (не випадково Україну називали удовиним краем). Тут змальована важка доля жінки, яка залишилася без пари, сама мусить виконувати всю роботу на полі й удома, виховувати дітей-сиріт, не маючи надії на допомогу інших людей («Поза гаєм зелененьким», «Ой у полі калина стояла», «Ой жила я сім год удовою», «Усі гори зеленіють»).
Жартівливі пісні вирізняються гумористично-сатиричним змістом. У цих творах відображено веселу вдачу українців, які вміли з усмішкою сприймати несподівані повороти долі, знаходили розраду в улучному дотепі. Такі пісні розкривають різні теми — від комічних життєвих ситуацій і до зовсім не веселих подій, на які люди пробували дивитися з іронією («Ярема», «А до мене Яків приходив», «Явтух», «Кину кужіль на полицю», «Гоп, мої гречаники», «Ой під вишнею, під черешнею», «Ой що ж то за шум учинився», «Грицю, Грицю, до роботи»).
Пісні про кохання. Безсумнівно, серцевиною й окрасою жанру родинно-побутової народної лірики є саме пісні про кохання. їхній лейтмотив1 — поетизація найінтимніших стосунків між закоханими. Кохання тут постає таким, як і в житті: вірним чи зрадливим, взаємним або нерозділеним, щасливим чи нещасним. Взаємини між закоханими переплітаються зі ставленням до них їхніх рідних (матерів, батьків, братів, сестер) та інших людей (сусідів, друзів чи ворогів).
Головними ліричними персонажами цих творів є закохані. Часто відображено зворушливі сцени їхнього побачення — на березі річки або біля криниці: дівчина набирає воду, а козак просить напоїти коня.
• Завдання основного рівня. Простежте, як звертається козак до коханої. Про що це свідчить?
1 Лейтмотив (від нім. Leitmotiv — основна тема, думка) — основна думка, мотив, що проходить через художній твір чи групу творів.
К. Трутовський. Сцена біля криниці. Кінець XIX ст.
Крім молодої пари, нерідко з’являється образ .матері. Саме від неї часто залежить доля закоханих, у неї діти просять дозволу на продовження стосунків чи шлюб. Так виявляється характерне для української душі обожнення матері та її реальне становище в традиційній українській родині. Мати — чуйна порадниця (застерігає дочку від необдуманих учинків, не пускає до хлопця-гультяя; сина застерігає від дівчат, які вміють чаклувати) або ж бездушна розлучниця: («Дозволь мені, мати, криницю копати», «По садочку ходжу», «Поза гаєм зелененьким», «За городом качки пливуть», «Ой зійди, зійди ти, зіронько та й вечірняя»).
Які мотиви найчастіше переважають у піснях про кохання?
• Мотив вірності Наші предки добре знали, що щастя в любові можливе лише при взаємності почуттів. Тому закохані щиро присягаються любити одне одного до смерті, вічно:
Вийди до мене, голубко мила.
Буду любити вік до могили.
• Мотив невірного, зрадливого кохання, яке завжди сприймалося як найболісніша трагедія для обдуреного козака чи дівчини («Ой Боже ж, мій Боже, милий покидає»), У багатьох піснях психологічно тонко передаються картини безсонних ночей, відчуття безвихідності, зради. Класичний зразок такої пісні — «Цвіте терен, цвіте терен».
У цій пісні опадання тернового цвіту символізує зраду в коханні. Уражає душевна чистота, саможертовність, відданість у любові героїні пісні. Навіть зраджена коханим, вона бажає: «Нехай йому, молодому, щастя усміхнеться».
• З двома попередніми переплітається мотив розлуки. Це може бути вимушена розлука двох закоханих, що сподіваються на зустріч, або зловісна розлука, яка передвіщає втрату милого чи розрив стосунків. Майстерно розкриває цей стан приписувана Марусі Чурай пісня «В кінці греблі шумлять верби».
• Дуже драматичним мотивом є нерозділене кохання. Часом кохана людина й не знає про почуття ліричного героя (героїні) або просто не відповідає взаємністю. Усе це завдає героєві душевних страждань, може спричинити хворобу чи навіть смерть. Кульмінація цього мотиву — у піснях про козака, кохана якого виходить заміж за іншого (особливо якщо не з власної волі, а з примусу) й усвідомлює, що їм уже ніколи не бути разом («Гиля, гиля, сиві гуси»).
І. Кузьменко. Двоє. Журавлина пісня. Витинанка
Більшість українських народних пісень про кохання проймає романтично-сентиментальний пафос1, тобто поглиблена чутливість; захоплення красою любові, вірності, доброти, ласки; співчуття до знедолених; радісне змалювання людського щастя. Адже автори й виконавці пісень намагалися розчулити слухачів, викликати в їхніх душах пристрасні переживання.
Цим пафосом зумовлені поетика2 пісень про кохання, їхні художні прийоми й засоби. Дуже важливу роль тут відіграє мова персонажів — насичена ніжно-пестливими словами (дівчинонька, козаченько, рученьки, зіронька, віченьки, серденько).
Побожне захоплення коханою (коханим), тремтливу ніжність почуттів, біль розлуки передають постійні епітети (біле личко, ясні очі, уста малинові, червона калина), порівняння (чорні ота, як терен), метафори («Посадила огірочки близько над водою. Сама буду поливати дрібною сльозою»), синекдохи («Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля»).
Інтимна задушевна атмосфера створюється й за допомогою пейзажів. Усе в піснях про кохання відбувається на тлі майже казкової природи — квітучого вишневого саду («Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав»); зоряної місячної ночі («Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе»); вечірнього весняного гаю («Ой у гаю при Дунаю соловей щебече»). Ці романтичні пейзажі фактично виконують функцію художнього паралелізму — допомагають розкрити внутрішній світ ліричного героя: «Ой у полі вітер віє — жито половіє, А козак дівчину та й вірненько любить, а сказать не сміє».
У піснях про кохання виявляється традиційна символіка, у якій відгукуються прадавні, ще міфологічні вірування й уявлення. Наші предки відчували духовний зв’язок із навколишнюю природою, обожнювали її. Звідси — велика кількість символів на основі природних явищ, рослинного та тваринного світу: пара голубів — закохані; зірка — вродлива дівчина; тополя — самотня дівчина; місяць, сокіл — парубок; явір — засмучений козак; калина — жінка; квітучий сад — родинне щастя; вікно — чекання.
• Завдання основного рівня. Скориставшись хрестоматією чи збірниками фольклору, доберіть конкретні приклади цих та інших символів з пісень про кохання.
Дуже поширена в піснях про кохання символіка, пов’язана з водою (часто будь-яка водойма образно називається дунаєм). Вода символізувала жіноче начало, крім того, річка означала рубіж вибору: перейти (перескочити, перебрести, перепливти) річку, зробити однозначний вибір, узяти на себе всю відповідальність за подальшу долю:
Тече річка невеличка,
Схочу — перескочу...
Віддайте мене, моя матінко,
За кого я хочу.
1 Пафос (від грецьк. почуття, пристрасть) — пристрасне переживання душевного піднесення, викликане певною ідеєю чи подією.
2 Поетика (від грецьк. майстерність творення) — тут: побудова твору, особливості його художнього змісту та форми.
Одна з найвідоміших пісень про кохання, що тонко розкриває всю глибину й складність цього почуття, — «Місяць на небі, зіроньки сяють». Пісня розпочинається прекрасним пейзажем: у чарівну місячну ніч під ясними зорями «тихо по морю човен пливе». У човні двоє закоханих. Дівчина співає «все про кохання, все про любов». Ця пісня козакові «мила й люба», як і сама кохана. Але юнакові тривожно на душі, бо зустрілися вони після тяжкої розлуки, яка сталася, напевно, через норовливу вдачу дівчини: її очі водночас і «темні, як ніша», і «ясні, як день». Тому козак і закінчує пісню сумовитим риторичним запитанням-докором:
Ви ж мені, очі, вік вкоротили,
Де ж ви навчились зводить людей?
• Завдання основного рівня
1. Які з названих вище мотивів поєднуються в цій пісні?
2. За допомогою яких художніх засобів у творі реалізовано романтично-сентиментальний пафос?
Пісні про кохання були найбільш популярними в народі, поєднали найхарактерніші думки, уявлення й моральні норми українців, отже, найповніше розкривають суттєві ознаки, вищі етичні цінності нашої національної душі (доброту, лагідність, чутливість, вразливість, вірність, взаємоповагу, щирість).
Знайдіть в Інтернеті сайт «Українські народні пісні» (https://www.youtube.com/watch?v=q3TCa4e4t14). Послухайте кілька пісень різних жанрів. Які з них вам найбільше припали до душі? Чому? Які риси українського національного характеру в них виявляються? Визначте художні прийоми в цих творах. Як мелодії увиразнюють мотиви пісень?
Коментарі (0)