К. Трутовський. Сцена біля криниці. Кінець XIX ст.

Крім молодої пари, нерідко з’являється образ .матері. Саме від неї часто залежить доля закоханих, у неї діти просять дозволу на продовження стосунків чи шлюб. Так виявляється характерне для української душі обожнення матері та її реальне становище в традиційній українській родині. Мати — чуйна порадниця (застерігає дочку від необдуманих учинків, не пускає до хлопця-гультяя; сина застерігає від дівчат, які вміють чаклувати) або ж бездушна розлучниця: («Дозволь мені, мати, криницю копати», «По садочку ходжу», «Поза гаєм зелененьким», «За городом качки пливуть», «Ой зійди, зійди ти, зіронько та й вечірняя»).

Які мотиви найчастіше переважають у піснях про кохання?

• Мотив вірності Наші предки добре знали, що щастя в любові можливе лише при взаємності почуттів. Тому закохані щиро присягаються любити одне одного до смерті, вічно:

Вийди до мене, голубко мила.

Буду любити вік до могили.

• Мотив невірного, зрадливого кохання, яке завжди сприймалося як найболісніша трагедія для обдуреного козака чи дівчини («Ой Боже ж, мій Боже, милий покидає»), У багатьох піснях психологічно тонко передаються картини безсонних ночей, відчуття безвихідності, зради. Класичний зразок такої пісні — «Цвіте терен, цвіте терен».

У цій пісні опадання тернового цвіту символізує зраду в коханні. Уражає душевна чистота, саможертовність, відданість у любові героїні пісні. Навіть зраджена коханим, вона бажає: «Нехай йому, молодому, щастя усміхнеться».

• З двома попередніми переплітається мотив розлуки. Це може бути вимушена розлука двох закоханих, що сподіваються на зустріч, або зловісна розлука, яка передвіщає втрату милого чи розрив стосунків. Майстерно розкриває цей стан приписувана Марусі Чурай пісня «В кінці греблі шумлять верби».

• Дуже драматичним мотивом є нерозділене кохання. Часом кохана людина й не знає про почуття ліричного героя (героїні) або просто не відповідає взаємністю. Усе це завдає героєві душевних страждань, може спричинити хворобу чи навіть смерть. Кульмінація цього мотиву — у піснях про козака, кохана якого виходить заміж за іншого (особливо якщо не з власної волі, а з примусу) й усвідомлює, що їм уже ніколи не бути разом («Гиля, гиля, сиві гуси»).

І. Кузьменко. Двоє. Журавлина пісня. Витинанка

Більшість українських народних пісень про кохання проймає романтично-сентиментальний пафос1, тобто поглиблена чутливість; захоплення красою любові, вірності, доброти, ласки; співчуття до знедолених; радісне змалювання людського щастя. Адже автори й виконавці пісень намагалися розчулити слухачів, викликати в їхніх душах пристрасні переживання.

Цим пафосом зумовлені поетика2 пісень про кохання, їхні художні прийоми й засоби. Дуже важливу роль тут відіграє мова персонажів — насичена ніжно-пестливими словами (дівчинонька, козаченько, рученьки, зіронька, віченьки, серденько).

Побожне захоплення коханою (коханим), тремтливу ніжність почуттів, біль розлуки передають постійні епітети (біле личко, ясні очі, уста малинові, червона калина), порівняння (чорні ота, як терен), метафори («Посадила огірочки близько над водою. Сама буду поливати дрібною сльозою»), синекдохи («Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля»).

Інтимна задушевна атмосфера створюється й за допомогою пейзажів. Усе в піснях про кохання відбувається на тлі майже казкової природи — квітучого вишневого саду («Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав»); зоряної місячної ночі («Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе»); вечірнього весняного гаю («Ой у гаю при Дунаю соловей щебече»). Ці романтичні пейзажі фактично виконують функцію художнього паралелізму — допомагають розкрити внутрішній світ ліричного героя: «Ой у полі вітер віє — жито половіє, А козак дівчину та й вірненько любить, а сказать не сміє».

У піснях про кохання виявляється традиційна символіка, у якій відгукуються прадавні, ще міфологічні вірування й уявлення. Наші предки відчували духовний зв’язок із навколишнюю природою, обожнювали її. Звідси — велика кількість символів на основі природних явищ, рослинного та тваринного світу: пара голубів — закохані; зірка — вродлива дівчина; тополя — самотня дівчина; місяць, сокіл — парубок; явір — засмучений козак; калина — жінка; квітучий сад — родинне щастя; вікно — чекання.

• Завдання основного рівня. Скориставшись хрестоматією чи збірниками фольклору, доберіть конкретні приклади цих та інших символів з пісень про кохання.