Тарас Шевченко (1814-1861). «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» (1845)
- 9-12-2022, 11:37
- 170
9 Клас , Українська література 9 клас Пахаренко 2017
«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» (1845)
У цій поемі Т. Шевченко цілковито втілює в життя започатковану в «Кавказі» місію національного пророка.
Адресат і мотив. Насамперед важливо усвідомити, кому адресовано твір. Перечитайте ще раз заголовок і вдумайтесь у його зміст — він навмисне найдовший у «Кобзарі», щоб читач спіткнувся й замислився.
Уже сама назва виводить твір у понадстанову, понадчасову систему координат. До речі, ось Шевченкове розуміння нації: «і мертві, і живі, і ненарожденні земляки в Украйні і не в Украйні». Тобто українська нація — це ті минулі, нинішні й майбутні покоління, які відчували, відчувають і відчуватимуть зрідненість, духовний зв’язок із землею, що зветься Україна, мають спільну вічну національну душу, навіть якщо живуть на чужині.
Отже, митець адресує своє слово всій українській нації, усім її поколінням, малює жахливу картину можливої майбутньої загальноукраїнської катастрофи й застерігає від неї.
Водночас прочитується й конкретно-історичний рівень: у своєму часі поет звертається до провідної верстви нації (українського поміщицтва й інтелігенції). Річ у тім, що в період «трьох літ» Т. Шевченко чітко усвідомив визначальну роль провідної верстви (еліти) у духовному й державному відродженні нації.
На середину XIX ст. в Україні зберігалися ще уламки старої еліти. Це були нащадки козацької старшини, які стали дворянами. Дехто з них залишався патріотом, дбав про рідну культуру. Однак більшість того дворянства під тиском колонізаторів зросійщувалася, духовно деградувала, перетворювалася на зажерливих і лютих кріпосників, мучителів свого ж народу. Поступово з’являлася й нова інтелігенція. Це були високоосвічені молоді люди різного походження (від дворянського, священицького до селянського), які прагнули до просвітницької й політичної діяльності в ім’я відродження України. Проте вони ще перебували в духовних пошуках, сумнівалися, сперечалися, яких ідей дотримуватися — національних, християнських чи космополітичних, федералістських, раціоналістично-атеїстичних1.
Обидва ці середовища поет добре знав і до обох звернувся. Важливо пам’ятати, що це звернення побудоване в традиційному для Шевченка амбівалентно-трансформаційному ключі, серцевиною його є різка внутрішня опозиція. З одного боку, поет дуже гостро, з усією силою сатиричного таланту картає можновладних освічених земляків за їхні провини перед українським народом, а з іншого — намагається по-доброму всовістити їх, звертається до їхніх гуманних і патріотичних почуттів з тим, щоб навернути до служіння знедоленій Батьківщині. З одного боку — сатиричні громи на їхні голови, з іншого — намагання створити для них певну позитивну програму. У цьому особливість «виправної» Шевченкової сатири (як називав її дослідник Ю. Івакін), а також величезна художня сила твору. Він не тільки тривожить громадянське сумління, а й відкриває шлях, на якому можна спокутувати власні гріхи перед Богом і рідним народом.
1 Атеїзм (від грецьк. без... і Бог) — безбожність, заперечення й теоретичне спростування уявлень релігії.
Жанр і композиція. Саме така настанова твору зумовила його жанрово-композиційні особливості. За жанром це лірична поема-послання.
Послання — жанр насамперед біблійний, тому й Шевченкова поема цілком виростає з біблійної традиції, передовсім із новозавітних апостольських послань-листів до окремих церковних громад (римлян, коринтян, галатів, ефесян) чи до всіх християн (так звані «соборні» послання).
Найбезпосередніший перегук Шевченкового твору — з Першим соборним посланням апостола Івана. Саме з нього поет узяв епіграф, котрий розкриває ідею поеми: Ащє кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидить, лож єсть.
Композиційно поема подана суцільним текстом, але за змістом у ній можна визначити п’ять частин.
1. Епіграф — стисла констатація ідеї.
2. Вступ (рядки 1-32). Тут починають розгортатися обидва мотиви твору: а) критика української еліти, що зневажає власний народ; б) заклик до соціального примирення, активного громадського життя заради відродження нації. Ця частина за стилем, образністю дуже нагадує псалми.
3. Критичний портрет сучасної поетові еліти (рядки 33-193). Тут інвектива з елементами бурлеску (див. уривки, що починаються рядками «Нема на світі України...», «Якби ви вчились так, як треба...») трансформується в картання («Ох, якби те сталось...», «Подивіться лишень добре...»), а те — в осторогу-заклик («Схаменіться / будьте люди...», «Так от як кров свою лили...»). Фрагмент за стилем переважно нагадує біблійні описи апокаліптичного суду над людьми.
4. Узагальнення попередніх мотивів і підсумок (рядки 194-245). Тут переважає проповідницький монолог автора, у якому є елементи полеміки.
5. Завершення (рядки 246-261) — концентрація смислу твору.
• Завдання основного рівня. Проаналізуйте самостійно образ автора. Яку роль у побудові твору відіграє цей образ? Знайдіть фрагменти, де він виступає самотнім уболівальником за людей, пророком, апостолом-проповідником, сатириком-полемістом.
Символіка й ідейний зміст. Простежмо, як розгортаються провідні мотиви «Посланія». Основний полемічний запал автор спрямовує на українських інтелігентів-раціоналістів. Адже якраз у їхніх руках майбутня доля Батьківщини. Вони абсолютизують розум і відкидають релігійність, почуття як основи духовного життя. У майбутньому такий підхід призведе до страшних наслідків, передчуває поет. Ці інтелігенти «шукають» і «питають» у чужому краю, «по німецькому показу» повстають проти Бога, підносять людський розум і вірять у людську всемогутність. Ось їхня програма:
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю,
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..
Що символізує цей «куций німець узловатий»? Це — бездушний, холодний розум. Річ у тім, що раціоналізм — типова риса саме німецького національного характеру. Зрештою, життєвий поштовх до створення цього символу відомий: на початку 1840-х років молоді друзі Т. Шевченка — київські студенти — захоплено читали німецьких філософів-атеїстів Фейербаха та Штрауса. «Куций» — бо з відсіченою душею, короткий, обрубаний. «Узловатий» — якого важко зрозуміти, бо нитки його думок заплутані вузлами.
Т. Шевченко віщує, так ніби бачить внутрішнім, духовним зором майбутні діяння провідної верстви. Із сумом він передбачає, що «гірше ляха» розіпнуть Україну «свої діти». Хто ці «свої діти»? Не кріпосники тут передовсім маються на увазі, а ті, хто хочуть просвітити «материні очі / Современтми огнями. Повести за віком, / За німцями, недоріку, / Сліпую каліку», тобто раціоналісти. Поет попереджує їх: прийде час, коли «невчене око» (традиційна народна Україна) відкине чужі безбожницькі, убивчі ідеї («...і премудрих/ Немудрі одурять!»). Однак перед тим «просвітителі» ще заподіють страшне лихо і собі, й всьому краю: Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Яке пророче передбачення того страхітливого кровопролиття, що багато років відбуватиметься в Україні у XX — на початку XXI ст.
Однак усе це зовсім не значить, що Шевченко закликає до невігластва, печерної темряви. Навпаки, він схиляється перед наукою, у ній бачить порятунок людства. За кілька місяців до смерті поет звернувся до себе, до людства, до Бога з медитацією-запитом:
І день іде, і ніч іде,
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
В останньому рядку — суть Шевченкової просвітницької концепції. Людей мають навчати апостоли (учні Христа, що стали самі вчителями), навчати Господньої правди й науки, слова їхні мають «огнем невидимим пекти замерзлі душі» — будити в людині духовне начало. Сам же поет невтомно сіяв усе життя саме таку науку. Символічно, що остання його прижиттєва книжка — «Буквар». У ньому вміщені дві основні молитви християн — «Отче наш» і «Вірую в єдиного Бога», короткий нарис про поширення християнства, а також дві думи: «Про пирятинського Поповича Олексія» і «Про Марусю попівну Богуславку» — обидві із серцевинною ідеєю пошани до батьків, роду, християнської віри та самопожертви заради Вітчизни. Саме з цього, на думку Т. Шевченка, треба починати народну освіту.
А щодо чужої мудрості — автор «Посланія» радить землякам жити за властивим для українства законом золотої середини: «Учітесь, читайте, / І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь». Ваш розум творитиме добро лише тоді, коли виростатиме з душі вашого народу.
В. Кушнір. Апостол правди. 1970-1988 рр.
Беріть від інших націй усе найкраще, але тільки те, що не заперечує душі вашої нації. А для цього треба збагнути ту душу, тому Т. Шевченко просить: учітеся так, «щоб розкрились / Високі могили / Перед вашими очима».
Основою ж нашої душі є заповідана Ісусом любов до людини. Отож тільки нею має керуватися наш розум, щоб не служити злу. Поет трепетно благає: «Обійміте ж, брати мої, / Найменшого брата». І тут маються на увазі не лише «гречкосії», а вся нація, котру інтелігенція покликана очолити. Лише тоді, коли розум служитиме не собі самому, не ненависті, оживе «слава України, / І світ ясний, не вечірній / Тихо засіяє...», тобто настане гармонія, людина знову наблизиться до Творця — світло є символом триєдиного Бога.
1. Навчіться виразно читати поему. Передайте інтонацією у відповідних фрагментах заклик, гнів, пересторогу й прохання.
2. Пригадайте основні віхи української історії XX — початку XXI ст. Які трагічні пророцтва, висловлені в «Посланії», збулися, і неодноразово? Як мають українці облаштувати своє особисте духовне й суспільне життя, щоб здійснилося нарешті й світле віщування поета?
3. Уважно роздивіться картину В. Кушніра. Вона переповнена символами. Яка деталь указує на послідовний україноцентризм Т. Шевченка? Що символізують своєрідний одяг і босоногість поета? Як художник утілив ідею проте, що «Послання» адресоване Україні давній, нинішній і майбутній та всім верствам суспільства? Що промовляють до нас очі поета?
Коментарі (0)