Світло доби Ренесансу
- 31-12-2022, 14:16
- 226
9 Клас , Українська література 9 клас Коваленко, Бернадська (повторне видання) 2022
Світло доби Ренесансу
Ренесанс прагне побачити Бога в людині і людину в Бозі.
Мирослав Попович, український філософ
Пригадайте!
Порівняйте, чим відрізняються зображення образу Богородиці на українській іконі (доба Середньовіччя) й на полотні італійського живописця Рафаеля (доба Відродження).
Пригадайте, що вам відомо з уроків зарубіжної літератури про мистецтво доби Відродження. Назвіть визначних його представників.
Ікона Волинської Богородиці (XІІІ—XIV ст.)
Рафаель Санті. Сикстинська мадонна (1514 р.)
Мистецький контекст
Ренесанс, або Відродження, як культурно-історична епоха та культурно-мистецький рух прийшов на зміну Середньовіччю. Він виник на початку XIV ст. в Італії. Спочатку митці ставили за мету використовувати забуті форми античної спадщини, але потім світоглядні пошуки спричинили глибоке переосмислення ролі людини у світі та її стосунків із Богом. Якщо в епоху Середньовіччя людину називали вінцем Божого творіння, але насправді вона була підпорядкована релігійним нормам і канонам, то в добу Відродження її почали уявляти як довершене втілення задуму Бога на землі та богорівну особу.
В образотворчому мистецтві художники вже не копіювали усталені шаблони. На зміну стражденним ликам святих на позолоченому тлі прийшли образи живих людей. Навіть образи Ісуса Христа, Богородиці та святих на полотнах почали набувати реальних людських рис. Письменники-гуманісти в центр уваги теж поставили живу людину з її земними радощами, переживаннями й турботами. Мистецький ідеал того часу — фізично й духовно розвинена гармонійна особистість. У добу Відродження в Європі розпочався процес формування європейських націй і творення літератури національними мовами.
Історичні координати
Занепад колись могутньої середньовічної держави Русі-України і підкорення її монголо-татарами майже на три століття загальмували культурний розвиток нашого народу. Починаючи з XIV ст, більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. І хоч у новій державі панівною була українська культура (офіційною мовою стала староукраїнська, діяли києворуські закони тощо), наш народ, ослаблений боротьбою протягом попередніх століть, так і не віднайшов у собі сил утвердитися в ній на рівних правах із литовцями.
Подальші політичні, моральні, а відтак і культурні втрати відбулися після входження українських земель до складу Речі Посполитої. Владні кола держави проводили політику, спрямовану на ліквідацію автономії українських земель. Після Берестейської унії українців насильно змушували приймати католицизм. Через мережу єзуїтських шкіл розгорнулась активна освітня робота, спрямована на підрив авторитету православної віри й церкви. Унаслідок цього через короткий час частина панівної верхівки українського суспільства та заможних верств населення відступилася від віри, національних культурних надбань і мови, чим ослабила сили народу у відстоюванні своїх прав.
Але українці чинили опір такій політиці Речі Посполитої, виборювали свободу у визвольних змаганнях, відстоювали православну віру, розвиток мови й культури. Однією з форм такого спротиву було неприйняття ідей Відродження. Симпатії до західного мистецтва, що приходило з католицьких країн, розцінювалися як зрада національних інтересів. Ренесансну літературу, що творилася латинською мовою, народ вважав чужою та ідейно ворожою. Тому ідеї Відродження українські митці засвоювали вже в XVII—XVIII ст., одночасно з бароко, про що йтиметься пізніше.
Але національне відродження в Україні в XVI—XVII ст. все ж виявлялося в суспільному житті — через організований військовий спротив козацтва проти польського гноблення, громадську й освітню діяльність братств і шкіл, розвиток книгодрукування.
Діяльність братських шкіл і розвиток освіти
У XVI—XVII ст. розпочинають свою діяльність братства, які організовують свідомі міщани при церквах для опору єзуїтським школам. Виникали вони спочатку на західноукраїнських землях, а потім розгорнули діяльність по всій Україні. Головним їхнім завданням було протистояння католицизму та зміцнення православ’я. Кількість членів братств почасти не була великою: подекуди вони нараховували до десяти осіб. Але їхні учасники виявляли високу активність у захисті своїх релігійних, громадянських і культурних прав. Вони боролися проти покатоличення і полонізації українського народу, висловлювали протести проти протиправних дій католицьких священників чи урядовців, активно втручалися в громадське життя міста. Така діяльність формувала небайдуже ставлення людей до свого становища, виховувала національно свідомих громадян.
Братства розгорнули широку культурно-просвітницьку діяльність. Вони усвідомлювали, що освіта стає одним із найважливіших засобів у боротьбі за збереження національної та культурної ідентичності. За їхньої активної участі в містах відкривалися початкові школи, метою яких було виховання дітей у православних традиціях, підвищення освітнього рівня народу, виховання в нього патріотичних почуттів. До викладання в братських школах залучали високоосвічених діячів, яких можна назвати енциклопедистами доби українського Відродження. Братські школи працювали в Дрогобичі, Галичі, Рогатині, Перемишлі, Луцьку, Бережанах та інших містах. Найбільшого успіху досягли Львівська та Київська братські школи, які надавали учням ґрунтовну освіту європейського зразка. Містяни й козаки підтримували їхню діяльність, робили багаті грошові пожертви. Так, наприклад, шляхтянка Галшка Гулевичівна заповіла свій двір на Подолі й значні кошти Київському братству, а в 1620 р. до нього записався гетьман Петро Сагайдачний «зі всім Військом Запорозьким».
Києво-Могилянська академія
Острозька академія
У 1576 р. було відкрито перший вищий навчальний заклад — Острозьку академію. Другий — Києво-Могилянський колегіум — утворено в 1633 р. з Київської братської школи. У 1701 р. за сприяння гетьмана Івана Мазепи їй надано статусу академії. Ці навчальні заклади були організовані за європейським зразком у дусі Відродження. У них вивчали чимало світських наук: діалектику, поетику, риторику, граматику, природничі предмети, латину як мову науки й культури, грецьку й церковнослов’янську мови.
Завдяки діяльності Острозької академії, Києво-Могилянського колегіуму та братських шкіл в українців формувався новий світогляд і духовні цінності, виховувалися лицарство й героїзм у відстоюванні православної віри. Без перебільшення можна сказати, що ці навчальні заклади виховували культурну й політичну еліту свого часу.
При колегіумах, академіях, деяких братських школах і при монастирях працювали друкарні й бібліотеки.
Розвиток книгодрукування на українських землях
Коли говоримо про найвизначніші відкриття людства, що здійснили переворот у розвитку цивілізації, то лідерами, безперечно, є три: винахід письма, книгодрукування та інтернету. Зверніть увагу: усі вони пов’язані з відтворенням і поширенням людської думки.
Якщо про першотворця письма нічого не відомо, то точно встановлено автора другого революційного винаходу. Як ви добре знаєте, ним був німець Йоганн Гутенберг, який у 1456 р. надрукував на верстаті першу книжку — латинську граматику. Відтоді знання стали значно швидше поширюватися серед усіх верств населення і з елітарних стали більш доступними. Але винахід Й. Гутенберга церква сприйняла вороже, першодрукарів у всіх країнах оголошували єретиками, їх переслідували, майстерні знищували, а книжки спалювали.
На українських землях перші друковані твори церковнослов’янською мовою з’явилися наприкінці XV ст. завдяки подвижницькій праці Швайпольта Фіоля. У Кракові він підготував і видав тексти релігійного змісту Часослов, Псалтир й Осьмигласник.
У XVI ст. в Україні, що мала столітні традиції виготовлення рукописних книжок, за ініціативи братств також почали відкривати стаціонарні й пересувні друкарні в Луцьку, Кам’янці, Львові, Житомирі, Чернігові. Провідним центром книговидання стала друкарня при Києво-Печерському монастирі.
Крім літератури релігійного призначення, друкарні видавали полемічні твори, навчальну літературу для шкіл. У цей період опубліковано визначні мовознавчі праці — перша церковнослов’янська граматика Мелетія Смотрицького та словники церковнослов’янської мови Памви Беринди й Лаврентія Зизанія. Усі вони відзначалися високою художньою якістю оформлення.
У 1573 р. у Львові I. Федоров видав книгу релігійного змісту Апостол, а в наступному році — перший у Східній Європі підручник для навчання Буквар. Пізніше він прийняв запрошення від князя Острозького працювати в його маєтку. Людина із широким європейським мисленням, патріот і меценат, князь створив умови для роботи І. Федорова, підтримував його матеріально. Саме в цей період першодрукар підготував шість книг, одна з яких — шедевр друкарського мистецтва Острозька Біблія.
Іван Томашевич. Диякон Іван Федоров
Незважаючи на прогресивність книгодрукування, воно ще тривалий час продовжувало підтримувати середньовічні традиції. Ренесансного ж змісту книгодрукування почало набувати з друком літератури наукового та світського характеру, а особливо коли в мові текстів дедалі більше почали з’являтися живі розмовні елементи.
Отже, діяльність братств, шкіл, колегіумів й академій, друкарень сприяла українському національному й культурному відродженню, слугувала збереженню національної ідентичності, поступово готувала в українському суспільстві підґрунтя до засвоєння нових прогресивних ідей протягом наступних століть.
Відродження в літературі
Ідеї європейського Ренесансу в XVI ст. просувалися через польське посередництво з Галичини на схід України. Найбільш відчутно вони виявлялися в архітектурі на західноукраїнських землях, де відбувалося жваве містобудівництво, спорудження церков, замків вельмож, оборонних споруд тощо.
У XVI — першій половині XVII ст. література мала переважно релігійний характер, але вона частково засвоювала ідеї Відродження та гуманізму. У цей період продовжують формуватися національні духовні цінності, які розвинуться в наступних століттях.
Творилася стара українська література кількома мовами: книжною українською, латинською, польською, рідше — народною українською та грецькою. Таке мовне різноманіття не перешкоджало розумінню творів, тому що українська культурна еліта опановувала ці мови в навчальних закладах. У цей період активно використовують польську й латинську мови, особливо в судочинстві, науці, церковних відправах, літературі.
Невідомий художник XVII ст. Портрет Юрія Дрогобича
Латиномовну ренесансну поезію, яку науковці відносять і до української, і до польської літератур, творили переважно вихідці з України, які здобули освіту в європейських університетах і засвоїли передові ідеї гуманізму. Зазвичай багато з них залишалися працювати в Італії, Речі Посполитій, Угорщині й інших країнах, ставали авторитетними вченими та громадськими діячами. Так, наприклад, Юрій Дрогобич (справжнє прізвище Юрій Донат-Котермак) був ректором Болонського університету (Італія) й професором двох університетів у Речі Посполитій, Григорій Русин і Георгій Тичинський-Рутенець — професорами Краківського університету, Себастіан Кльонович — ректором Замойської академії та бурмистром Любліна тощо. Вони, хоч і полонізувалися та писали свої твори латинською мовою, але духовно були близькі до батьківщини, уболівали за її долю, працювали на її піднесення. Латиномовні поети називали себе дрогобичами, рутенцями, русинами, роксоланами, підкреслюючи цим свою національну приналежність.
Полемічна література
Яскравими зразками української ренесансної прози стали твори полемічної літератури. Її поява була реакцією культурних діячів на ідеологічно-релігійний наступ католицизму на православ’я. Пов’язаний він був із прагненням католицизму приєднати українську православну церкву, щоб, з одного боку, нейтралізувати вплив на Україну Московського царства, з іншого, — розширити та зміцнити власний. Православна церква переживала тоді не найкращі часи. Щоб урівнятися в правах з польською шляхтою, частина знаті, міщанства та православного духівництва прийняла католицизм, ослабивши таким чином українську церкву. Вона збідніла, у ній підупала дисципліна, священники в багатьох парафіях втратили високі моральні якості, були малоосвіченими, безвідповідальними й обмеженими.
Угоду про злиття православної і католицької церков готували таємно, зважаючи на неприйняття серед українців ідеї об’єднання. Активну роль у цій злуці відіграли володимирський єпископ Іпатій Потій і митрополит київський Михайло Рогоза. У 1596 р. в м. Бересті (нині м. Брест, Білорусь) відбувся собор, на якому було об’єднано дві церкви під зверхністю Папи Римського. Православні єпископи-відступники визнали основні догми католицизму, що призвело надалі до великого духовного розколу серед українського народу. Влада Речі Посполитої вимагала від усіх православних виконувати ухвали унії. Про масштаби покатоличення свідчить той факт, що вже на початку XVIII ст. дві третини християн України належали до уніатської церкви. В умовах національного, культурного та релігійного гноблення українці сприйняли унію як наступ не тільки на їхню віру, а й на мову та культуру.
В останній чверті XVI ст. публіцистичні твори полемічного характеру з’явилися також в українській літературі як реакція на прийняття унії.
Приводом для дискусії в Україні стала книга єпископа Петра Скарги «Про єдність церкви Божої», у якій він захищав об’єднання церков. З відповіддю йому виступили українські культурні діячі Герасим і Мелентій Смотрицькі, Христофор Філалет, Іван Вишенський, Лаврентій Зизаній, Захарія Копистенський та багато інших. Ці автори гнівно засуджували ту частину українського духівництва, яка прийняла унію, засуджували його за зраду національних інтересів, моральний занепад.
Сукупність викривальних творів, написаних у формі послань, промов, трактатів, відкритих листів з приводу в релігійної дискусії, називають полемічною літературою.
Вона, крім богословських, порушувала багато питань соціальних, учасники дискусії виступали на захист пригноблених верств населення, обстоювали право українського народу на свою віру, звичаї, мову. Твори письменників-полемістів були емоційні, пристрасні, впливали на почуття читачів, підтримували моральний дух народу, сприяли вихованню його національної свідомості.
Яскравим представником полемічної літератури був Іван Вишенський (між 1545-1550-1620). У 2016 р. за заслуги в утвердженні віри він був зарахований до лику святих. Цим вона визнала полеміста палким оборонцем релігійних традицій.
Народився І. Вишенський у містечку Судова Вишня на Львівщині в родині міщан. У молоді роки він прийняв чернецтво й певний час перебував в Уневському монастирі, що на Львівщині. Близько 80-х років XVI ст. перебрався жити на гору Афон (Греція), найбільший на той час центр православного чернецтва. Останні роки свого аскетичного життя мешкав у кам’яному скиті1, зовсім відійшовши від зовнішнього світу.
1 Скит — у православних монастирях — невелике житло ченців-самітників, розташоване віддалік від основних монастирських будівель.
Софія Караффа-Корбут. Іван Вишенський
Незважаючи на усамітнений спосіб життя, І. Вишенський ніколи не поривав своїх стосунків з Україною, він завжди жив її життям і проблемами. Коли розгорнулася полеміка навколо церковної унії, Вишенський активно долучився до неї як захисник православ’я. Письменник-полеміст надсилав на батьківщину послання, листи, памфлети, у яких знайшли відображення його погляди на суспільно-політичне та релігійне життя.
Іван Вишенський виступав поборником православ’я і засуджував унію. У своїх творах він зображував картини суспільної несправедливості, критикував духівництво та представників панівної верхівки за любов до розкошів. Вихід із цього становища письменник вбачав у покаянні, спокутуванні гріхів і поверненні до прадавньої православної віри. У його уявленні християнство має організувати своє життя за законами первісних євангельських громад, у яких панували любов і справедливість.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Назвіть особливості західноєвропейського мистецтва доби Ренесансу. У робочому зошиті запишіть три тези, чим мистецтво Відродження відрізнялося від середньовічного.
2. Поясніть, у чому полягала особливість доби Відродження на українських землях.
3. Розкажіть про передумови виникнення полемічної літератури. Назвіть її найвизначніших представників.
4. Сучасний дослідник давньої літератури Петро Білоус вважає, що твори полемічної літератури «утворювали своєрідний колаж із цитат, посилань із Біблії, історичних праць, художніх творів тощо». Поясніть, як такий процес продовжував традиції створення книг києворуськими книжниками.
5. Розкажіть про роль І. Вишенського у відстоюванні православ’я на території України.
МУЗЕЙНА МАПА УКРАЇНИ
У кількох містах України працюють музеї книги, які розповідають про довгий і цікавий шлях її розвитку від рукописної до друкованої. У них ви зможете побачити на власні очі найдавніші манускрипти XI—XIII ст., Остромирове Євангеліє та Ізборник Святослава, першодруки XV—XVIII ст., серед яких витвори друкарського мистецтва Швайпольта Фіоля, Франциска Скорини, Івана Федорова. У залах музеїв зберігаються також перші друкарські верстати, які дають уявлення сучасникам про тогочасний процес виробництва книжок.
• Український літературознавець Василь Щурат вважав, що «...унія наблизила Русь до Західної Європи, унія викликала багате письменство, унія прискорила культурний розвиток руського народу».
Порівняйте його оцінку з переконаннями письменників-полемістів. Спираючись на додаткові джерела, проаналізуйте діяльність греко-католицької церкви протягом ХІХ—ХХ ст. і назвіть приклади, які підтверджуватимуть думку або полемістів, або В. Щурата.
Коментарі (0)