Маркіян Шашкевич

(1811-1843)

Доля відміряла цій надзвичайно обдарованій людині вкрай короткий вік. Завжди задумливий, голубоокий, з ніжною душею, але сталевою волею, самовідданий і працьовитий - таким він був. Франко називав його людиною наскрізь симпатичною, щирою і простою, огрітою любов’ю до рідного народу і непохитною, певною своєї дороги.

Маркіян Шашкевич

Маркіян Семенович народився 6 листопада 1811 року в селі Підліссі Золочівського повіту на Львівщині. Бунтівлива вдача, загострене почуття справедливості, непоказний та діяльний патріотизм, активна життєва позиція - ось причини його життєвих драм і ранньої смерті. Виключення із семінарії «за вільнодумство», розрив з батьком, який не пробачив і не зрозумів сина, матеріальна скрута і принизливі підробітки, як наслідок - підірване здоров’я і туберкульоз, що дочасно урвав життя талановитої людини.

Його творча спадщина - невелика збірочка поезій, блискучі полемічні статті, упорядковані альманахи. Він писав епічні історичні твори, персонажами яких були національні герої («О Наливайку», «Хмельницького обступлєніє Львова»), громадянську («Побратимові», «Відкинь той камінь, що те серце тисне»), інтимну та пейзажну («Туга», «Розлука», «Веснівка») лірику.

У творчості кожного великого поета є твори, написані у хвилини великого душевного сум’яття, глибокого несподіваного зворушення, коли приходить якесь особливе натхнення. Саме так зродився і вірш «Веснівка» - перлина пейзажної лірики Шашкевича. Хтось зі знайомих надіслав йому лист-вимогу повернути позичені гроші, яких на той час у нього не було. Хто знає, які гіркі думки полонили тоді поета?

Пригадайте, поцікавтеся, які світові шедеври були написані під впливом драматичних або навіть трагічних обставин. Підготуйте короткі повідомлення.

Напевно, довго сидів він над цим листом, а потім перевернув картку і написав на звороті вірш, який Михайло Максимович назвав кращим у «Русалці Дністровій». Навіть найвибагливіший читач, поза сумнівом, буде вражений мелодійністю, романтичною піднесеністю, довершеністю поетичної форми цього чудового твору.

Образ проліска як символ прийдешньої весни був доволі популярним у світовій та українській романтичній поезії. Тож, на перший погляд, він видається традиційним. Але разом з тим веснівка несподівано постає в образі щирої, сердечної дівчинки, яка звертається до матері-весни. І між ними триває живий, надзвичайно ліричний діалог.

Контраст, антитеза, закладена в основу твору, може прочитуватися як алегорія: не завжди кращі душевні поривання знаходять вдячних послідовників. Часто високі устремління розбиваються об мури байдужої буденності. Цілком імовірно, що автор замислювався над майбутнім рідної культури. Поет прагне, щоб та культура чаром та красою здивувала світ. Цю мрію він і висловлює у веснівці. Але водночас голос холодної рефлексії (голос весни) остерігає його, що ще можуть прийти вихори й морози, які занапастять ніжну квітку української культури. Дехто з дослідників бачив в образі квітки-веснівки молоду галицьку літературу, яка ще тільки розправляла крила, бажаючи принести радість людям, окрилити їх. За рядками, сповненими експресії, можна побачити й долю самого митця, його таланту. Немає зневіри і розгубленості - є чітка мета:

Щоби-м згорнула

Весь світ до себе!

Як ще можна тлумачити цю алегорію?

У відповіді весни вчувається життєвий досвід, традиційний для романтизму драматичний елемент, а діалог, побудований на принципі персоніфікації, додає щирості, задушевності спілкуванню.

Унікальною є і ритмомелодика вірша. Автор застосував різні системи римування, дактилічну та жіночу риму, використав традиційну для фольклору пестливу лексику, повноголосі епітети-означення («гарная», «рідная», «дрібная»).

Вірш одразу став популярним: Максимович повністю надрукував його в часопису «Киевлянин» (1841), Франко взяв повний текст твору за епіграф до однієї зі своїх програмових праць «Критичні письма о галицькій інтелігенції». Увійшла «Веснівка» до шкільних хрестоматій і читанок. До цього твору неодноразово зверталися композитори, проте найкращу музику написав Анатолій Кос-Анатольський.

Пригадайте інші авторські поетичні твори, які стали народними піснями.

Тож український романтизм - явище яскраве, самобутнє, непересічне. Він відкрив світові українську душу, і це, за словами класика польського романтизму Адама Міцкевича, зробило Україну обітованою землею слов’янської романтичної поезії. Романтизм став не лише естетичним відкриттям. Це було історично закономірне явище, важливий крок у розвитку духовного життя українського суспільства. Окрім того, саме український романтизм став складником загальнослов’янського національно-культурного відродження, подальшим кроком у сходженні національного письменства до вершин світової слави.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 9 клас Міщенко 2017", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)